Міждержавне регулювання міжнародної торгівлі

Світові торговельні зв'язки - це досить розгалужена систе­ма, яка регулюється різними спеціалізованими міжнародними економічними інститутами. Найважливішими з цих інститутів є: Світова організація торгівлі (СОТ), Конференція Організації Об'єднаних Націй з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД), Міжнарод­ний торговельний центр (МТЦ), Комісія Організації Об'єднаних Націй з прав міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ), Міжнародні організації з урегулювання світових товарних ринків.

Світова організація торгівлі— СОТ (World Trade Organizarions - WTO )— головний міжнародний регулятор світової торгівлі. Вона

Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування»

перетворена з Генеральної угоди з тариф» і торгівлі (ГАТТ) у 1995 р. Оскільки основні положення й ігоинципи ГАТТ увійшли до СОТ, іноді організацію означають спільною абревіатурою: ГАТТ/СОТ.

Ідея утворення міжнародної організації з регулювання світо­вої торгівлі, яка мала 6 дієвий характер, спромоглась, нарешті, по­долати перешкоди, що муруються протекціоністською політикою держав. Ініціатором цієї ідеї в середині 40-х років виступили США, які були в цьому особливо зацікавлені. По закінченню Другої світо­вої війни Сполучені Штати стали наймогутнішою державою світу, обсяг їхньої промисловості становив 51% всього виробництва не-соціалістичних країн. Але американські товари не так уже й легко просувались на закордонні ринки, бо скрізь наштовхувалися на та­рифні й нетарифні бар'єри. Справа ускладнювалася ще й тим, що колоніальні держави (Велика Британія, Франція, Португалія та ін.) в торгівлі зі своїми колоніями застосовували преференційну систему, тобто мали необмежені пільги, вільний доступ до ринків великої кількості країн, чого були позбавлені США. Тому ще в лис­топаді 1945 р. американці розробили "Пропозиції по розширенню торгівлі й зайнятості", які передбачали скасування деяких обме­жень у світовій торгівлі й забезпечення рівних для всіх країн мож­ливостей щодо доступу до світових джерел сировини. На ґрунті цих пропозицій було розроблено статут Міжнародної організації торгівлі, головною метою якої була б лібералізація світової торгівлі.

Прийняття статуту планувалось на конференції ООН у Гавані, яка відбувалася в 1947 — 1948 рр. Але статут так і не був ратифікова­ний через суперечливість у його тексті й через неоднаковість підходів до вирішення проблеми серед країн, що зібрались у Гавані (їх тоді бу­ло 23). Отож, утворення \¥ТО не відбулося; проте залишився в силі один документ — протокол про тимчасову угоду, що регулює міжна­родні торговельні відносини до ратифікації статуту. Цей документ мав назву Генеральної угоди з тарифів і торгівлі — ГАТТ (General Agreement on Tariffs and Trade - GATT).Таким чином, тимчасова угода стала основою організації, що діяла майже півстоліття.

Головною метою ГАТТ було забезпечення умов для розвит­ку міжнародної торгівлі, послаблення торговельних бар'єрів та регулювання торговельних спорів. У тексті Генеральної угоди бу­ли такі основні положення:

Міжнародне оподаткування

Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування»

• визначення сфери застосування режиму найбільшого сприяння в міжнародній торгівлі;

• порядок митного оподаткування;

• правила торговельної політики в міжнародній торгівлі (національний режим щодо внутрішнього оподаткування, застосування податків, субсидії в торгівлі тощо).

• сприяння розвиткові зовнішньої торгівлі країн, що розви­ваються.

Основною формою діяльності ГАТТ було проведення міжнародних багатосторонніх торговельних переговорів — ра­ундів, на яких обговорювались актуальні проблеми торговельної політики і визначались юридичні норми, правила й принципи світової торгівлі. Таких раундів (а кожний з них тривав по декілька років) до 1995 р. відбулося вісім. Восьмий, Уругвайсь­кий раунд, (1986 — 1993 рр.) і прийняв рішення про перетворення ГАТТ у Світову організацію торгівлі (СОТ).

СОТ налічує 133 держави-члени. Україна, як і деякі інші країни СНД, поки що не прийнята до цієї організації, хоч заявку до вступу подала. Штаб-квартира СОТ знаходиться в Женеві.

Головною метою СОТє лібералізація міжнародної торгівлі, усунення дискримінаційних перешкод на шляху потоків товарів та послуг, вільний доступ до національних ринків і джерел сиро­вини. Досягнення цієї мети забезпечить зміцнення світової еко­номіки, зростання інвестицій, розширення торговельних зв'язків, підвищення рівня зайнятості й доходів в усьому світі

Функції СОТ:

• нагляд за станом світової торгівлі й надання консультацій з питань управління в галузі міжнародної торгівлі;

• забезпечення механізмів улаштування міжнародних тор­говельних спорів;

• розробка й прийняття світових стандартів торгівлі;

• нагляд за торговельною політикою країн;

• обговорення нагальних проблем міжнародної торгівлі [38, с.82].

Основні принципи діяльності СОТ:

Принцип найбільшого сприяння(принцип недискримінації). Він полягає в тому, що країна мусить надати своєму партнерові по

СОТ такі ж самі привілеї, які вона надає будь-якій іншій державі. Якщо уряд країни застосовує якусь нову пільгу в торгівлі з іншою державою, то ця пільга обов'язково поширюється на торгівлю з ре­штою країн — членів СОТ. Тобто не може бути односторонніх пільг, бо це означатиме дискримінацію інших партнерів.

Принцип національного режиму.Його суть у тому, що країни-учасниці повинні встановлювати для товарів своїх парт­нерів по СОТ такий самий режим, як і для своїх товарів, на влас­ному ринку.

Принцип захисту національної промисловості.Якщо все ж таки країна мусить ввести імпортні тарифи для захисту своєї про­мисловості, то це мають бути саме митні тарифи, а не торговель­но-політичні заходи (квоти, дискримінаційні стандарти тощо). Справа в тому, що багато урядів країн намагаються адміністра­тивно обмежити імпорт. Іноді вони вдаються до дотепних заходів. Так, у 60-х роках XX ст., у розпал "автомобільних війн" між роз­винутими державами, Японія прийняла жорсткі стандарти щодо викиду шкідливих речовин з авто, завчасно перебудувавши тех­нологію виготовлення своїх автомобілів. США й країни Західної Європи до цього готові не були, й поставки їх машин до Японії практично припинилися на деякий час.

Принцип утворення стійкої основи торгівлі.Це означає, що тарифні рівні, які узгоджені в рамках СОТ, не можуть пере­глядатися окремою країною-членом в односторонньому порядку.

Принцип сприяння справедливій конкуренціїмає відношен­ня до субсидій і демпінгу. Щ заходи засуджуються. Якщо ж якась країна їх застосовує, то її торговельний партнер має право викори­стати компенсаційні заходи, які нівелювали б ці дії. Але основна по­зиція СОТ полягає в забороні застосування субсидій та демпінгу.

Принцип дій у надзвичайних ситуаціях.Якщо країна по­терпає від якогось непередбаченого лиха (стихії, соціальних заво­рушень), то вона може тимчасово вийти за межі взятих на себе торговельних обов'язків (може підвищити тариф, увести квоти тощо), але за узгодженням з СОТ.

Принцип регіональних торговельних домовленостейозна­чає, що для регіональних інтеграційних угрупувань може встанов­люватись особливий режим, виняток з узгоджених правил. На-

Міжнародне оподаткування

Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування»

приклад, в ЄС країни — члени встановили між собою найсприят­ливіший торговельний режим без усяких обмежень. Такі надзви­чайні пільги жодна країна ЄС не надає іншим партнерам по СОТ, що є порушенням принципу найбільшого сприяння. Вирішення цієї суперечливості вбачається у створенні міжрегіональних зон вільної торгівлі, де всі торговельні бар'єри будуть усунені. Напри­клад, ЄС і ЄАВТ утворили в 1994 р. Європейський економічний простір (по суті, зону вільної торгівлі) [12, с 146 — 148].

Принцип найбільшого сприяння, який, за задумом, має стати стрижневим принципом у міжнародному торговельному механізмі, в практичному застосуванні спричиняє значні суперечливості між країнами. Різні рівні економічного розвитку держав-членів став­лять їх в неоднакові умови в процесі усунення тарифних і нетариф-них перепон. Слабша країна, в якій промисловість тільки-но проро­стає, виявляється беззахисною перед натиском товарів індустріаль­не розвинутої держави. Ось чому країни, що розвиваються, вже тривалий час ведуть боротьбу проти формальної рівності всіх членів організації. У 1965 р. (в рамках так званого "КенедД-раунду") їм вдалося відстояти резолюцію, за якою для них було проголоше­но "принцип невзаємності". Він означає: якщо багата країна надає бідному члену організації якісь пільги, то вона не повинна очікува­ти від нього відповідного еквівалентного надходження. Тобто, як­що розвинуті країни мусять знімати торговельні бар'єри, то країни, що розвиваються, мають право їх зберігати певною мірою і певний.

Водночас розвинуті країни наполягли на прийнятті "прин­ципу градації", за яким бідна країна позбавляється пільгового ре­жиму "невзаємності", якщо її індустріальний рівень підвищився.

Попри те, що СОТ є спадкоємицею ГАТТ, між цими ор­ганізаціями є певні розбіжності. По-перше, ГАТТ вважалась тим­часовим закладом, а СОТ — постійна організація; ГАТТ не мала статусу спеціалізованого закладу ООН, а СОТ — має. По-друге , сфера діяльності ГАТТ обмежувалася торгівлею товарами, а Світова організація торгівлі займається також торгівлею послуга­ми й торговельними аспектами інтелектуальної власності.

Сфера діяльності СОТохоплює: митно-тарифне врегулюван­ня; антидемпінгове врегулювання; використання субсидій і компен­сацій; нетарифна обмеження; діяльність митних союзів і зон вільної

торгівлі; торговельні аспекти захисту прав інтелектуальної влас­ності; торгівлю окремими товарами (текстиль, сільгтеттродукція, авіатехніка тощо); торговельні аспекти інвестиційних заходів та ін.

Найактуальнішою проблемою залишається вдосконалення торговельних правил, які задовольнили б усіх учасників СОТ. На­самперед, це стосується ліквідації тарифних і нетарифних обме­жень, а також встановлення єдиних технічних стандартів на товари. Щодо торговельних аспектів інвестицій, то передбачається поши­рити на зарубіжні інвестиції такий же режим найбільшого сприян­ня, що існує в міжнародній торгівлі. Зберігається політика надання пільг країнам, що розвиваються: їх товари мають доступ на ринки розвинутих країн без тарифних обмежень і квотування. На першій Конференції СОТ (Сінгапур, 1996) одним з найважливіших за­вдань проголошено сприяння інтеграції країн, що розвиваються, найменш розвинених країн і країн з перехідною економікою в "ба­гатосторонню систему регулювання світової торгівлі".

Організаційна структура СОТ( табл.2.5).

• Конференція міністрів.

• Генеральна рада.

• Рада з торгівлі товарами.

• Рада з торгівлі послугами.

• Рада з торговельних аспектів прав інтелектуальної влас­ності.

• Галузеві комітети, робочі групи.

• Секретаріат.

Конференція міністрівє вищим органом СОТ. Вона скла­дається з міністрів торгівлі (або інших відповідних міністерств) і скликається один раз на два роки. Усі члени мають один голос, а рішення приймаються консенсусом. На Конференції розгляда­ються найактуальніші питання регулювання торговельної політи­ки, подальшої лібералізації міжнародної торгівлі, вдосконалення правил і стандартів у торгівлі. Однією з проблем, зокрема, є узго­дження стандартів і правил, що існують у найменш розвинутих країнах, із західними стандартами. Справа в тому, що трудові й екологічні стандарти розвинутих країн вищі, а це здорожчує товар і знижує його конкурентоспроможність. Природно, що на підтягу­ванні стандартів до західного рівня наполягають розвинуті

Міжнародне оподаткування

Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування»

країни; країни що розвиваються, — проти, бо низький рівень за­робітної плати й відсутність (переважно) витрат на екологічну безпеку здешевлює їх товари [12, с152].

Генеральна рада— виконавчий орган. Вона складається з представниць країн-членів і здійснює поточну роботу. Окремі засідання Рада проводить як Комісія з регулювання суперечок або як Комісія з контролю торговельної політики. Раді підпоряд­ковані органи, що відають деякими групами товарів: цивільна авіація; молочні продукти; яловичина. Генеральній раді підпоряд­ковані також комітети: Комітет з торгівлі й довкілля; Комітет з торгівлі й розвитку; Комітет з бюджетних, фінансових і адміністративних питань; Комітет з обмежень, пов'язаних з платіжним балансом. Окремі функції Генеральна рада делегує ра­дам з торгівлі товарами, послугами й інтелектуальною власністю. Рада з торгівлі товарамиздійснює контроль за дотриман­ням багатосторонніх угод з торгівлі товарами, їй підпорядковано 14 комітетів, які відають питаннями доступу до ринків, сільського гос­подарства, заходами щодо санітарії й фітосанітарії, інвестицій, суб­сидій і компенсацій, мита, технічних перешкод у торгівлі, анти­демпінгової практики, ліцензування імпорту тощо. Комітет з регіональних торговельних угод розроблює механізм узгодження між регіональними угрупованнями й багатосторонньою торговель­ною системою щодо застосування принципу найбільшого сприяння.

Рада торгівлі послугаминадає допомогу групам переговорів з таких питань: базові телекомунікації, рух фізичних осіб, послуги з морських перевезень, їм підпорядковані Комітет з торгівлі фінан­совими послугами й Робоча група з професійних послуг.

Радаз торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (ТРШС)здійснює контроль за дотриманням інтелектуальної влас­ності (права на літературні твори, твори мистецтва, винаходи тощо), а також бореться з міжнародною торгівлею підробленими товарами.

Секретаріатвиконує поточну адміністративну роботу; очо­люється генеральним директором. До секретаріату входить відділ технічного співробітництва й професійної підготовки; він надає допомогу країнам, що розвиваються, в формі інформації, довідко­вої документації, посилання місій, організації семінарів. Діють та-

кож курси підготовки кадрів у галузі торговельної політики (до них також залучаються слухачі з країн Східної Європи).

Спільно з ЮНКТАД Світова організація торгівлі утворила Міжнародний торговельний центр (МТЦ), про який ітиметься далі.

Таблиця 2.5 Організаційно-функціональна структура СОТ

Міжнародне оподаткування

Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування»

Країни, що не входять до СОТ, знаходяться в невигідних умовах. По суті, вони підлягають торговельній дискримінації, бо на них не поширюються пільги, які члени СОТ надають один од­ному. До нечлена СОТ можуть бути застосовані санкції, такі, на­приклад, як встановлення квот, звинувачення в демпінгу тощо. Ось чому Україна намагається вступити до цієї організації й про­водить відповідні переговори.

Вступ до СОТ — довга й складна процедура [38, с 87]. Спо­чатку країна подає до СОТ меморандум про свою торговельну політику. СОТ утворює робочі групи з вивчення меморандуму: чи відповідають принципи торговельної політики країни правилам СОТ. Далі СОТ проводить з країною-претендентом двосторонні переговори з питань доступу на ЇЇ ринок товарів та послуг інших країн. Якщо переговори виявились успішними, робоча група складає доповідь для Конференції міністрів СОТ з відповідною рекомендацією. Голосування на Конференції визначає, прийнято країну до СОТ, чи ні.

Конференція Організації Об'єднаних Націй з торгівлі й розвитку — ЮНКТАД (United Nations Conference on Trade and Development - UNCTAD)— орган Генеральної Асамблеї ООН, заснований у 1964 р. її утворення ґрунтувалося на тій підставі, що ГАТТ була напівзакритою організацією, своєрідним "клубом обраних", вхід до якого був закритим для багатьох країн. Тому за ініціативою соціалістичних і рядку країн, що роз­виваються, було вирішено створити орган у системі ООН, який би регулював міжнародну торгівлю за принципами, як передба­чалося, більш справедливими. Головна ідея полягає в перене­сенні наголосу в механізмі регулювання на користь країн, що розвиваються, особливо найменш розвинутих. Ці принципи знайшли особливе відбиття в Хартії економічних прав і обов'язків держав, яку було розроблено ЮНКТАД і прийнято Генеральною Асамблеєю в 1976 р.

До складу ЮНКТАД входять 186 держав, серед них і Ук­раїна. Штаб-квартира організації знаходиться в Женеві.

Головна мета ЮНКТАД— сприяти міжнародній торгівлі для прискорення міжнародного розвитку, особливо країн, що роз­виваються.

Цілі:

• активізація міжурядового сшвробітщщтва розвинутих країн і країн, що розвиваються;

• зміцнення співробітництва країн, що розвиваються, між собою;

• координація дій багатосторонніх шститутів в галузі" міжнародної торгівлі й розвитку;

• мобілізація людських і матеріальних ресурсів через спільні дії урядів і суспільства;

• активізація співробітництва між державами і приватним секторами.

Цілі ЮНКТАД визначили її функції:

1.Регулювання торговельних та економічних відносин між
державами.

2. Розробка заходів з регулювання міжнародної торгівлі си­ровиною.

3. Розробка принципів торговельної політики.

4. Аналіз тенденції світового розвитку й міжнародної торгівлі.

5. Обговорення актуальних проблем міжнародних еко­номічних відносин. ~

6. Координація діяльності органів і закладів ООН з питань
міжнародної торгівлі й розвитку.

7. Співробітництво з міжнародними організаціями в сфері
міжнародної торгівлі (насамперед із СОТ) [12, с.155—159].
Діяльність ЮНКТАД виходить з таких принципів:рівно­
правність держав в міжнародних торговельних відносинах; недо­
пустимість дискримінації й економічного тиску; поширення ре­
жиму найбільшого сприяння в міжнародній торгівлі; надання
пільг країнам, що розвиваються, на основі «невзаємності»; скасу­
вання преференцій, якими користуються розвинуті країни на
ринках найслабших країн; сприяння розширенню експорту з
країн, що розвиваються. Ці й деякі інші принципи задекларовані
в документі під назвою «Принципи міжнародних торговельних
відносин і торговельної політики».

ЮНКТАД брала активну участь у розробці принципів «Но­вого міжнародного економічного порядку», який був ініційований

Міжнародне оподаткування

Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування»

політиками країн, що розвиваються. У цьому найрямкі, зокрема, Конференція наполягає на обмеженні практики антидемпінгових заходів, які широко застосовуються розвинутими крашами проти менш розвинутих (Україна також від цього потерпає); на відмові від торговельних блокад та ембарго. ЮНКТАД визначає, що різні групи країн мають неоднакові можливості, тому в міжнародній торгівлі необхідно врахувати проблеми розвинутих країн. Напере­додні сесії ЮНКТАД (1996) була проведена зустріч міністрів «Групи — 77», яка складається з країн, що розвиваються; вони об­говорювали проблеми стимулювання розвитку економіки в умо­вах лібералізації й глобалізації світової економіки.

Оскільки сировина залишається поки що основним екс­портним товаром для найменш розвинутих країн, ЮНКТАД приділяє торгівлі сировиною особливої уваги. Утворено спеціальні дослідні групи з сировинних товарів, укладено відповідні міжнародні угоди, підписані конвенції щодо умов торгівлі сировиною. За ініціативою ЮНКТАД була розроблена й прийнята Інтегрована програма для сировинних товарів (ПІСТ) в 1976 р.; метою програми є стабілізація цін на сировину й сприян­ня найменш розвинутим країнам щодо її промислової обробки.

У розробці міжнародного механізму торговельної політики важливе місце посідають заходи по визначенню преференцій для країн, що розвиваються, з усунення тарифних перепон, з поліпшення структури їх експорту. Особлива увага приділяється найменш розвинутим країнам, що не мають виходу до моря (та­ких багато в Африці), й острівним країнам.

Крім суто торговельних, ЮНКТАД відає й іншими питан­нями міжнародного економічного співробітництва. Це валюта і фінанси; морські перевезення; страхування передачі технологій; міжнародні інвестиції.

Аналітична діяльність ЮНКТАД охоплює такі сфери: тен­денції світової економіки та їх вплив на процес розвитку; макроеко-номічна політика; конкретні проблеми розвитку. Використання успішного досвіду розвитку країнами, що розвиваються, й країна­ми з перехідною економікою; питання, пов'язані з фінансовими по­токами й заборгованостями. За результатами досліджень скла­дається банк інформації, яка надається країнам-членам [38, с 90].

Організаційна структура ЮНКТАД:

1. Конференція.

2. Рада з торгівлі та розвитку.

3. Секретаріат.

Конференція— найвищий орган ЮНКТАД. Вона збирається на сесії раз на чотири роки на рівні міністрів і визначає головні на­прями політики міжнародної торгівлі й розвитку. За всю історію ЮНКТАД (включаючи 2000 р.) відбулося десять сесій Конфе­ренції. Рішення Конференції переважно рекомендаційні, вони не обов'язкові до прийняття всіма членами; цим ЮНКТАД суттєво відрізняється від СОТ, де рішення обов'язкові до виконання.

Рада з торгівлі та розвитку— виконавчий орган; особ­ливістю є можливість участі в його роботі представників усіх країн-членів, які побажають. Рада проводить щорічні сесії, па яких обговорюються питання глобальної політики, проблеми торгівлі, валютно-фінансових відносин, торговельної політики, економічних реформ.

Раді підпорядковані функціональні комісії:Комісія з торгівлі товарами й послугами та з сировини; Комісія з інвестицій, технології й фінансів; Комісія з підприємницької діяльності.

Секретаріатє частиною Секретаріату ООН; очолюється Ге­неральним секретарем, який є заступником Генерального секре­таря ООН. До Секретаріату входять дві служби: координації й політики; зовнішніх зносин. Крім того, в своїй роботі Секретаріат спирається на 9 відділів:

• сировинних товарів;

• міжнародної торгівлі;

• сфери послуг;

• економічного співробітництва між крашами, що розвива­ються;

• глобальної взаємозалежності;

• ТНК й інвестицій;

• науки та техніки;

• найменш розвинутих країн;

• послуг у сфері управління.

У спільному із СОТ відомі ЮНКТАД керує Міжнародним торговельним центром.

Міжнародне оподаткування

Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування»

Фінансування ЮНКТАД здійснюється з таких джерел: ко­шти ПРООН, Європейської комісії, Світового банку, окремих країн — донорів. Серед останніх — переважно західноєвропейські країни та Японія.

ЮНКТАД має непрості відносини з СОТ; по суті, вони є кон­курентами в сфері регулювання світової торгівлі. Серед членів ЮНКТАД чисельно переважають країни, що розвиваються; їх нім представникам вдається втілювати принципи й рішення, які часто не в інтересах розвинутих країн (хоч би, наприклад, поширення принципу «невзаємності»). Ось чому держави, які мають беззапе­речний авторитет у СОТ, намагаються надати більшу вагу в міжна­родних торговельних відносинах саме цій організації. І Дійсно, ав­торитет СОТ вищий, ніж у ЮНКТАД. Не останню роль у цьому відіграє принцип прийняття рішень: рекомендаційний їх характер у ЮНКТАД дає змогу подекуди їх ігнорувати, а це послаблює авто­ритет. Висловлювалися навіть думки: а чи потрібна взагалі ЮНК­ТАД? Але згодом вдалося розмежувати функції двох організацій: ЮНКТАД розроблює загальні торговельно-політичні принципи в контексті розвитку, а СОТ відає суто торговельними питаннями.

Міжнародний торговельний центр ЮНКТАД/СОТ — МТЦ (International Trade Center UNCTAD/WTO-ITC)є спільним допоміжним органом СОТ та ООН. Був утворений у 1964 р. в рамках ГАТТ, а з 1968 р. увійшов також до структури ЮНКТАД. Членами МТЦ є члени СОТ та ЮНКТАД. Штаб-квартира знаходиться в Женеві.

Головна мета МТЦ— усунути дублювання й паралелізм у діяльності СОТ і ЮНКТАД по сприянню розвиткові торгівлі в країнах, що розвиваються.

Основні функції МТЦ:

• надання країнам, що розвиваються, технічної допомоги в розвитку торгівлі, насамперед в стимулюванні експорту;

• забезпечення країн-членів інформацією про ринкові мож­ливості для традиційних і нетрадиційних товарів;

• удосконалення техніки імпортних операцій з метою раціонального використання валютних ресурсів;

• навчання урядових службовців, підприємців і викладачів технології експортно-імпортних операцій;

• здійснення наукових дослідів з питань зовнішньої

торгівлі. Цілі й функції МТЦ відповідають змісту основних сфер діяльності Центру:

1. Розвиток ринку продуктів.

2. Розвиток ринку послуг.

3. Торговельна інформація.

4. Підготовка кадрів.

5. Міжнародне управління попитом і пропозицією.

6. Планування заходів, спрямованих на стимулювання торгівлі [38, с 92].

Ці напрями діяльності МТЦ були визначені резолюцією ЕКОСОР у 1973 р.

Розвиток ринку продуктів передбачається здійснити за раху­нок підвищення якості товарів, підтримки експорту (особливо при­ватного сектору), його диверсифікації. Надання послуг по техніці торгівлі також спрямоване, насамперед, на приватний сектор.

Значна увага гфиділяється утворенню національної системи інформації по товарах, послугах, ринках і торговельній діяльності підприємств та організацій; кожна країна повинна мати таку систему. Для успішного прориву на міжнародні ринки країна, що розви­вається, має потребу в кадрах фахівців. Для цього МТЦ сприяє їх підготовці в національних навчальних закладах (надання стипендій тощо), організує практичне навчання на торговельних підприємствах.

МТЦ розроблює і втілює національні й регіональні програ­ми розвитку торгівлі, надає консультації з розробки національної зовнішньоторговельної політики.

Особлива увага в діяльності МТЦ приділяється найменш розвиненим країнам. 1995 р. була прийнята програма технічної допомоги під назвою «Технічне співробітництво для Африки в рамках багатосторонньої торговельної системи на базі «Уруг­вайського раунду». Вона спрямована на посилення конкурентос­проможності найменш розвинених африканських країн.

Організаційна структура:

1. Генеральна рада СОТ, Рада з торгівлі й розвитку ЮНК ТАД.

2. Об'єднана консультативна група (ОКГ) у справах МТЦ.

Міжнародне оподаткування

Розділ 1. Вртуп до курсу «Міжнародне оподаткування»

3. Наради заступника генерального секретаря ЮНКТАД, заступника генерального директора СОТ і директора-ви-конавця МТЦ.

4. Секретаріат.

Генеральна рада СОТ і Рада з торгівлі йрозвитку ЮНК­ТАД визначають керівні принципи діяльності МТЦ, вони утво­рюють його вищий орган.

Об'єднана консультативна група (ОКГ)є виконавчим ор­ганом. Вона надає рекомендації з розробки програм вищому ор­ганові; розроблює план роботи Центру. Цей план становить час­тину загального Середньострокового плану ООН. У 1991 р. ОКГ визначила такі пріоритети діяльності МТЦ:

• сприяння торгівлі з метою скорочення злиденності (особ­ливо через стимулювання експорту із сільських районів);

• технічна допомога найменш розвинутим країнам;

• торговельне й економічне співробітництво по напрямку «Південь — Південь» між країнами, що розвиваються;

• участь жінок у розвитку торгівлі;

• розвиток підприємництва в галузі експорту;

• врахування екологічного фактора в процесі розвитку екс­порту (наприклад, слід уникати культивування моно­культури, щоб запобігти виснаженню земель);

• розвиток людських ресурсів.

Секретаріат очолюється директором-виконавцем; він вико­нує адміністративну роботу, узгоджує діяльність усіх органів МТЦ, організує роботу консультантів по проектах.

Фінансування МТЦздійснюється рівними коштами від СОТ і ООН. Діяльність МТЦ з технічної допомоги країнам, що розвива­ються, й країнам з перехідною економікою фінансується за рахунок внесків ПРООН, міжнародних організацій і добровільних внесків. Робочі програми фінансуються Глобальним трастовим фондом.

МТЦ має розвинуту інформаційнуструктуру з питань міжнародної торгівлі. Регулярно друкуються книжки, довідники, огляди ринків, навчальні матеріали. Центр має бібліотеку, яка містить широку інформацію, призначену переважно для ор­ганізацій. Служба новин ринку видає збірку «Іпіеглагіопаї Тгасіе Рогалі».

Комісія Організації Об'єднаних націй з прав міжнародної торгівлі — ЮНСІТРАЛ (United Nations Commision on Internetional Trade Low))заснована в 1966 році. Вона є головним правовим органом ООН у галузі прав міжнародної торгівлі.

Функції ЮНСІТРАЛ:

• уніфікація права міжнародної торгівлі;

• координація роботи міжнародних організацій у сфері пра­ва міжнародної торгівлі;

• сприяння широкої участі держав в існуючих міжнародних конвенціях і розробці нових міжнародних конвенцій з права міжнародної торгівлі:

• підготовка кадрів у галузі права міжнародної торгівлі, особливо для країн, що розвиваються.

Діяльність ЮНСГГРАЛ знаходить головне вираження в розробці й прийнятті конвенцій— документів, у яких містяться узгоджені норми, принципи й стандарти в галузі міжнародного торговельного права. Найвідоміші конвенції:

• Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (1974 р.);

• Конвенція ООН про морське перевезення вантажів («Гамбурзьке право», 1978 р.);

• Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-про-дажу товарів (Віденська конвенція, 1980 р.);

• Конвенція ООН про міжнародні перевідні векселі й міжнародні прості векселі (1988 р.).

Найбільш змістовною була Віденська конвенція про догово­ри міжнародної купівлі-продажу товарів [12, с 359]. Вона встано­вила єдині норми регулювання купівлі-продажу, що багато де в чому усунуло розходження в національних законодавствах. Єдині норми створюють передумови для повного порозуміння між тор­говими партнерами, визначають обов'язки продавця й покупця. Конвенція встановила перелік об'єктів купівлі-продажу, на які поширюються її ідеї, а також визначила ознаки договору, до яких Конвенція не застосовується. Конвенція надає партнерам широкі можливості для укладення взаємовигідної торговельної угоди; як­що ж взаємовідносини партнерів не врегульовані контрактом, за­стосовуються положення Конвенції.

Міжнародне оподаткування

Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування»

Положення Конвенції є нормами права; вони застосовують­ся тільки в угодах міжнародного характеру і не обов'язкові для внутрішніх національних торговельних систем. Але ЮНСІТРАЛ здійснює постійну роботу щодо уніфікації національних законо­давств, що регулюють купівлю-продаж товарів.

Міжнародні організації з урегулювання світових товарних ринківмають за мету нормалізацію ситуації на ринках товарів, в основному ринків сировини й сільськогосподарської продукції. Основні цілі таких організацій:

• регулювання цін на товари з тим, щоб уникнути їх різких коливань;

• запобігання затоварюванню на ринках відповідних то­варів;

• встановлення справедливого співвідношення між цінами на сировинні та промислові товари;

• усунення надмірної конкуренції між товаровиробниками за рахунок розподілу ринків учасниками організації;

• забезпечення стабільних поставок товару на світові ринки.
Форми міжнародного регулювання товарних ринків досить

різноманітні. Це міжурядові угоди, що діють під егідою ЮНК­ТАД; міжурядові угоди, що об'єднують країни-експортери та країни-імпортери товару; організації країн-експортерів. Міжуря­дові угоди, розроблені в системі ЮНКТАД, реалізуються на підставі Міжнародних товарних угод (МТУ) і діяльності Міжна­родних дослідних груп (МДГ).

Міжнародні товарні угоди спрямовані на стабілізацію цін на світових товарних ринках шляхом встановлення раціонального співвідношення між попитом і пропозицією. Для цього ЮНКТАД прийняла Інтеграційну програму для сировинних товарів (1976 р.) і заснувала Спільний фонд для сировинних товарів МТУ — це угоди в системі ЮНКТАД, і вони, по суті, не є організаціями. Що­до міжнародних організацій, то вони поділяються на такі групи:

• багатосторонні товарні організації;

• міждержавні організації виробників та експортерів сиро­
вини.

Багатосторонні організації складаються як з експортерів си­ровинних і сільськогосподарських товарів, так і з їхніх найваж-

ливіших імпортерів. Вони також поділяються на окремі групи: міжнародні організації; міжнародні ради; міжнародні консульта­тивні комітети; міжнародні дослідні групи. Багатосторонні ор­ганізації діють у системі ООН.

Міжнародні організації головною метою вважають за­побігання різких коливань цін на товар як у бік підвищення, так і в бік падіння. Вони регулюють такі ринки:

• какао;

• кава;

• натуральний каучук;

• цукор;

• зерно;

• тропічна деревина;

• джут.

Міжнародні ради складаються в рамках міжнародних товар­них угод, їх метою є врегулювання відносин між учасниками угод шляхом надання інформації про стан і розвиток певних товарних ринків і узгодження світових цін. Міжнародні ради контролюють ринки оливкової олії, олова й зерна.

Міжнародні консультативні комітети також надають учас­никам угод інформацію про кон'юнктуру ринку, обговорюють проблеми співвідношення виробництва й експорту товарів, спри­яють врегулюванню цін. Відомі два комітети: Міжнародний комітет з бавовни й Комітет ЮНКТАД з вольфраму.

Міжнародні дослідні групи з сировинних товарів працюють під егідою ЮНКТАД. Вони аналізують тенденції на сировинних ринках і надають відповідні рекомендації країнам-учасникам. Комітети аналізують ринки: натурального каучуку, свинцю й цинку, нікелю, міді.

Міждержавні організації країн — виробників і експортерів сировини складаються тільки з виробників та експортерів і не включають нетто-споживачів сировини. Вони представлені об'єднаннями країн, що розвиваються (за незначними винятка­ми). Утворення організацій цього типу стало спробою протистоя­ти диктату споживачів, якими є переважно високорозвинуті країни. Значною мірою цієї мети вдалося досягти. Сьогодні част-, ка товарних асоціацій у поставках на світовий ринок сировини й

Міжнародне оподаткування

продовольства сягає 55%, а по деяких товарах — навіть 80 — 90% [12,с. 191-192]. Так, організація ОПЕК постачає 80% нафти, Асоціація країн — виробників олова — 90% цього металу, Асоціація країн — виробників натурального каучуку — 95% кау­чуку від усього обсягу відповідного ринку.

Міжнародні організації експортерів сировини налічують майже три десятки. Найбільш відомі й впливові:

1. Організація країн — експортерів нафти (ОПЕК);

2. Асоціація країн — експортерів залізної руди (АІЕК);

3. Асоціація країн — виробників олова (АТПК);

4. Асоціація країн — виробників натурального каучуку (АНРПК);

5. Рада виробників какао-бобів;

6. Організація з кави;

7. Міжафриканська організація з кави (ІАКО);

8. Федерація кави Америки;

9. Міжнародна асоціація країн — виробників та експортерів чаю;

10. Союз країн — експортерів бананів (УПЕБ);

11. Група країн — експортерів цукру з Латинської Америки й Карибського басейну (ГЕПЛАСЕА);

12. Організація країн — експортерів джуту.

13. Найвпливовішою й найдієвішою з цих організацій є ОПЕК. Розглянемо її докладніше.

Організація країн — експортерів нафти — ОПЕК (Organization of the Petroleum Exporting Countries— ОРЕС)утво­рена в 1960 р. її заснували країни, що належать переважно до регіону Перської затоки, який має найбільші розвідані поклади нафти у світі (Іран, Ірак, Кувейт, Саудівська Аравія), а також Лівія й Венесуела. Згодом до організації приєдналися Алжир, Габон, Індонезія, Катар, Нігерія, Об'єднані Арабські Емірати. Таким чином, ОПЕК скла­дається з 12 країн-членів. Штаб-квартира знаходиться у Відні.

ОПЕК з'явилась як відповідь на необмежене панування транснаціональних нафтових компаній (Бритіш петролеум, Галф ойл, Стандарт ойл оф Каліфорнія та ін.) на світовому рин­ку нафти. Вони диктували ціни, обсяги видобутку й продаж нафти. Узгоджені дії країн ОПЕК позбавили ці компанії їх мо-

Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування»

нополістичного становища й самі почали встановлювати розміри видобутку нафти та її експорту, що істотно впливає на ціни. Фактично ОПЕК виступає колективним монополістом, що контролює значну частину нафтового ринку. Найсильнішою акцією ОПЕК було різке підняття цін (майже в 10 разів) на по­чатку 70-х років, що спричинило енергетичну кризу в світі. Особливо постраждали країни, що не мають енергетичних ре­сурсів; відчули "нафтовий шок" також великі імпортери нафти серед розвинених країн (Японія, США, Італія, Франція). Ви­сокі ціни на нафту стимулювали розвиток енергозберігаючих технологій. Згодом ціни впали, але все ж таки вони значно вищі, ніж до початку 70-х років.

Головна мета ОПЕК— стабілізація світових цін на нафту на рівні, який забезпечує інтереси країн-членів.

Цілі:

• координація нафтової політики країн-членів;

• забезпечення стійких прибутків;

• регулярне постачання нафти споживачам;

• охорона довкілля.

Головним механізмом регулювання нафтового ринку ОПЕК вважає визначення загального граничного обсягу ви­добутку нафти й розподіл його в межах між країнами-члена-ми. Якщо ціни стоять занадто високо, обсяг видобутку й про­дажу розширюється; коли ціни падають, приймаються колек­тивні заходи до скорочення видобутку. Ця процедура непро­ста, вона ускладнюється економічними й політичними мо­ментами. Кожна країна хоче мати більшу квоту (зараз найбільша квота в Саудівської Аравії); до того ж визначення компромісного рішення ускладнюється політичними супе­речками.

Організаційна структура:

• Конференція.

• Рада керуючих.

• Секретаріат.

• Економічна комісія ОПЕК.

Конференція— вищий орган ОПЕК. Вона складається з де­легатів "усіх країн-членів, звичайно це міністри нафти. Конфе-

Міжнародне оподаткування

Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування»

ренція визначає основні напрями політики організації, приймає рішення. Затверджує обсяги видобутку нафти, переглядає квоти, обирає президента Конференції. Рішення приймаються одностай­ним голосуванням. Допоміжними органами, на які спирається конференція, є комітети.

Рада керуючихє виконавчим органом. Вона відповідає за втілення в життя резолюцій, прийнятих Конференцією, розроб­лює бюджет організації, готує доповіді й рекомендації для розгля­ду на Конференції.

Секретаріатпідпорядкований Раді керуючих. На чолі його стоїть генеральний секретар, який є вищою посадовою особою ОПЕК. До структури Секретаріату входить дослідний відділ, що складається з трьох департаментів — енергетичних досліджень, економіки й фінансів, банку даних.

Економічна комісіяє спеціалізованим органом у системі ОПЕК. Вона розроблює заходи по стабілізації міжнародних ринків нафти, стежить за рівнем цін.

Для підтримки країн, що розвиваються, ОПЕК утворила Фонд міжнародногорозвитку ОПЕК (1979).Фонд надає цим країнам пільгові позики для здійснення проектів розвитку, програм і регулювання платіжного балансу. Ресурси Фонду складаються з добровільних внесків держав-членів ОПЕК, а також з прибутків, одержаних від інвестиційних і кредитних операцій.

Членами Фонду є ті ж самі держави, що й в ОПЕК, але управління Фондом і ОПЕК роздільне, оскільки їхні основні функції неоднакові: ОПЕК займається регулюванням нафто­вих ринків, а Фонд надає допомогу країнам, що розвиваються. Допомогу Фонду може отримати будь-яка країна цієї групи, за винятком самих членів ОПЕК. Позики можуть надаватись та­кож міжнародним інститутам, які сприяють країнам, що роз­виваються.

ОПЕК намагається встановити ділові стосунки з іншими організаціями — системою ООН, Європейським Союзом. Проте між ОПЕК і розвинутими країнами, що є найбільшими імпорте­рами нафти, напруження не зникає: їхні інтереси діаметрально протилежні.