Податковий режим у вільних (спеціальних) економічних зонах

Вільні економічні зони — ВЄЗ(в Україні їх часто називають спеціальними економічними зонами) існують у світі вже більше шести десятиліть. їхнє поширення почалося ще в роки "великої депресії" 1929—1933 рр., коли в ряді країн, і насамеперед у США, їх стали створювати в регіонах, які найбільше постраждали від безробіття і падіння виробництва.

Нині в усіх частинах планети існують понад ЗШО вільних економічних зон, на території яких виробляється продукція, яка становить 5% від загального обсягу світової торгівлі. Основною метою створення ВЕЗ у країнах, які розвиваються, і країнах з пе­рехідною економікою є: залучення іноземних інвестицій, розви­ток експортного виробництва, створення і розвиток ринкового (конкурентного) середовища в умовах зростання якості техно­логії і зайнятості населення.

Концесії, пільги і стимули, пропоновані керівництвом цих аон іноземним інвесторам, виступають у двох основних видах:

Міжнародне оподаткування

• загальні пільги, які практично існують в усіх зонах (без­митний імпорт товарів і послуг, звільнення від податків на період до 15 років і' непрямі субсидії у вигляді дешевої землі для підприємства);

• спеціальні пільги, характерні для окремих країн.

До основних відносяться, насамперед, податкові пільги — звільнення суб'єктів ВЕЗ від квот, митних зборів та інших податків на імпорт сировини і капітальне устаткування, а також звільнення від податків на експорт. Важливим стимулом залучення інвесторів у ВЕЗ служить повне чи часткове звільнення від податку на прибу­ток терміном до 20 і далі до 25 років (як, наприклад, у ВЕЗ Ірландії). Зазвичай звільнення від податків надається на термін не більше 10 років, залежно від обставин воно є повним чи частковим. Не менше важливу роль відіграють інші стимули, наприклад, відстрочка чи повне звільнення від податків амортизаційних відра­хувань, капіталізованої частини прибутку і додаткових інвестицій. Фахівці вважають, що більшість подібних заходів мають значення лише тоді, коли таке звільнення буває частковим або тимчасовим. У Південній Кореї, наприклад, шдприємства звільнюються від по­датків у ВЕЗ на перші п'ять років, а в наступні три роки податки стягуються в обсязі 50%. На Тайвані умови звільнення від податків змінювалися залежно від галузі, а в Шрі-Ланці повне звільнення надавалося на період від двох до десяти років і залишалося залеж­но від таких обставин, як створення робочих місць, надходження іноземної валюти і передача технологій.

До перерахованих заходів додаються й інші пільги — напри­клад, дозволяється переводити на інші рахунки суми збитків, по­несених підприємством у період звільнення від податків, щоб потім відняти ці суми з доходів, які підлягають оподаткуванню після закінчення пільгового періоду. Це практикується у ВЕЗ Філіппін. Важливе значення має також звільнення від деяких інших податків — майнових, міських і районних, а також звільнення від прибуткового податку іноземного персоналу, зай­нятого у ВЕЗ. Такі пільги застосовуються в бельгійських "зонах зайнятості", створених після 1983 р.

Звільнення від податків є основним чинником, який впли­ває на рішення про інвестування переважно середніх і невеликих

Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування»

підприємств, що не перебувають під контролем великих корпо­рацій. На відміну від них, у ТНК і їхніх дочірніх фірм існують інші вирішальні чинники, які впливають на масу одержуваного прибутку, про мова йшлося раніше. Крім того, повне ухилення від сплати податків у приймаючій країні далеко не завжди відповідає інтересам глобальної стратегії транснаціональної кор­порації, а коли ТНК прагне ухилитись від оподаткування, то вона успішно використовує маніпуляції з допомогою трансферних цін. Більш привабливими для філій ТНК у ВЕЗ виступають угоди про податкові кредити, відповідно до яких податки, виплачувані іно­земними філіями у ВЕЗ на свої репатрійовані надходження, кре­дитуються за рахунок податкових зобов'язань материнської кор­порації перед урядом. При цьому податкові кредити можуть бути підраховані таким чином, щоб звести до мінімуму платежі мате­ринської корпорації, якщо деякі податки вже сплачені уряду приймаючої країни чи адміністрації ВЕЗ. Цим пояснюється по­зиція ряду іноземних інвесторів у ВЕЗ, які стверджують, що вони все одно інвестували б їх, навіть якби уряд приймаючої країни встановив би помірний податок на доходи корпорації [9,с.97-112].

Порівняно зі звільненням від податків, не менш ефектив­ним стимулом залучення іноземних інвестицій у ВЕЗ є кредиту­вання за зниженими процентними ставками. Це виявляється особливо привабливим для середнього і малого бізнесу. Такий стимул широко застосовувався у ВЕЗ США на початку 1980-х років, а також у ВЕЗ, розташованих у "нових індустріальних дер­жавах" — Сингапурі, Гонконгу, на Тайвані й у Південній Кореї. Використовуються й інші стимули, які дуже відрізняються один від одного в різних ВЕЗ. Часто приймаються капітальні субсидії, які за своїм економічним змістом виступають як "податки навпа­ки", чи податки зі знаком мінус. У таких ВЕЗ приймаюча країна покриває частину вартості основного капіталу для здійснення інвестиційного проекту чи вартості підготовки робочої сили. На­приклад, на Філіппінах 50% витрат на підготовку робочої сили віднімаються у ВЕЗ з базової суми, яка підлягає оподаткуванню, а в Сінгапурі для залучення високотехнологічних виробництв компаніям виділяється субсидія на підготовку робочої сили.

Міжнародне оподаткування

Субсидії приймають також форму асигнувань на орендну плату землі і нерухомості, а також у вигляді надання безкоштов­ної електроенергії. Усе це поєднується з певними втратами для приймаючої сторони, особливо в перші роки функціонування ВЕЗ. Проте уряди багатьох країн пішли на такі витрати, і це з ча­сом принесло значний успіх. Про це свідчить досвід функціону­вання цілого ряду ВЕЗ і насамперед у Китаї.

Упродовж минулих двох десятиліть стимулювання прямих іноземних інвестицій стало одним із найбільших досягнень ки­тайського уряду на шляху проведення радикальних економічних реформ. Визначальна роль у цьому процесі була відведена вільним економічним зонам, які в Китаї називають спеціальними економічними зонами. Початок такої діяльності було покладено в 1979 р. заснуванням спеціальних економічних зон у двох провінціях — Гуандун і Фуцзян, населення яких мало досвід ко­мерційно-ділових зв'язків з іноземними партнерами ще до вста­новлення комуністичної влади в Китаї. Потім аналогічні зони бу­ли створені в інших провінціях країни. Уряд витратив великі ко­шти для створення в них сучасної інфраструктури, на організацію високоякісних комунальних і банківських послуг, на транспорт і житлове будівництво. Іноземним інвесторам надані значні подат­кові пільги і звільнення від оплати різних комунальних послуг.

Успіх у такій діяльності наступив досить швидко. Уже до кінця 1980-х років у ВЕЗ Китаю зареєструвалося понад 19 тисяч філій іноземних компаній, прямі іноземні інвестиції перевищили суму в 12 млрд дол. Чверть усіх прямих інвестицій, вкладених у китайську економіку, належить іноземним інвесторам.

Зараз тут нараховується п'ять великих спеціальних зон, 14 відкритих міст і 10 центрів економічного і науково-технічного розвитку. У ВЕЗ виробляється 40% загального обсягу експорту Китаю, широко залучається іноземний капітал, щорічний приріст промислового виробництва у ВЕЗ сягає 70%.

Такий успіх був зумовлений, насамперед, привабливістю внутрішнього ринку Китаю —найбільше населеної країни плане­ти. Крім того, у цій країні інвестора не відлякує (як у ряді інших країн, включаючи Україну) відсутність приватної власності на землю і неможливість її придбання чи тривалої оренди.

Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування»

У Китаї формально немає приватної власності на землю. Але існує приватне землекористування, що за своїм економічним змістом мало чим відрізняється від приватної власності. Воно до­пускає довголітню оренду землі як для жителів Китаю, так і для іноземців.

Великі заслуги в розвитку ВЕЗ у Китаї належать етнічним китайцям, які проживають у багатьох країнах світу. 50% усіх прямих іноземних інвестицій у китайських ВЕЗ здійсненні етнічними китайцями. За ними йдуть американські інвестори (близько 20%) і японці (15%). Іноземні інвестиції у ВЕЗ відіграли важливу роль в економічному піднесенні Китаю, в розвитку передових технологій і значному збільшенні екс­порту з цієї країни.

На відміну від країн, які розвиваються і створюють ВЕЗ з метою найшвидшої інтеграції у світовий економічний простір, поліпшення господарської структури і полегшення доступу до новітніх іноземних технологій, промислово розвинуті країни при створенні подібних зон переслідують дещо іншу мету. З перших же років їхнього виникнення ще в період "великої де­пресії" офіційним мотивом утворення в США зон безмитної торгівлі було розширення участі країни у світовій торгівлі шля­хом використання митних переваг у межах цих зон. Справжнь­ою ж метою їхнього створення було підвищення рівня зайня­тості населення.

У даний час тут існують 3 види економічних зон:

1. Зони і субзони зовнішньої торгівлі.

2. Зони підприємництва.

3. Наукові парки.

Перші два види створені для стимулювання господарської діяльності обраних районів, які відрізняються від всіх інших ви­соким рівнем безробіття і низьким рівнем життя населення.

Третій вид спочатку з'явився спонтанно, без спеціальних урядових програм і постанов. Типовим місцем утворення науко­вих парків стала місцевість, де розташовано кілька академічних дослідницьких інститутів, які поставляють нові науково-технічні ідеї і володіють висококваліфікованими фахівцями. Звичайно, ця місцевість зі сприятливими кліматичними умовами.

Я7

Міжнародне оподаткування

Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування»

Перші два види економічних зон користуються великими митними і податковими пільгами. Ці пільги виступають у вигляді стимулів залучення до США прямих іноземних інвестицій.

Утворені раніше інші зони зовнішньої торгівлі поширилися в США. Географічно вони розташовані на території цієї країни, а в юридичному відношенні вважаються за межами її митної тери­торії. Спочатку законами в них була передбачена реекспортна і транспортна діяльність, а виробнича заборонена. У 1950 р. ці об­меження були скасовані. В результаті інвесторів виявилося так багато, що через нестачу місця для розташування в зонах вироб­ничих та інших об'єктів уряд у 1952 р. дозволив створювати до­даткові субзони, у яких додаткова кількість інвесторів корис­тується пільгами, аналогічними тим, які встановлені в зонах зовнішньої торгівлі.

Уряд США, починаючи з 1980 р., дозволяє пільги для іно­земних інвесторів, які займаються в зонах зовнішньої торгівлі виробничою діяльністю. Для американських та іноземних підприємств передбачені важливі стимули. Вони звільнені тут від сплати митних зборів на імпортні товари, ввезені для оброб­ки і подальшого реекспорту. Вони також звільнюються від фе­деральних і місцевих податків, для них знижені страхові збори. Однак найважливішим стимулом для іноземних і американсь­ких інвесторів у цих зонах є надана законодавством можливість ухилення від сплати поворотних (чи компенсаційних) тарифів на імпорт.

Такі тарифи американське законодавство встановило на за­пасні частини до іноземних виробів, ввезених на територію США. Так, якщо тариф на імпорт автомобілів встановлений у розмірі 2,5% від ціни, то тариф на запасні частини до них встановлений у середньому 4%, а на деякі запчастини навіть 11%. Це зроблено для того, щоб заохотити вітчизняних виробників до випуску ана­логічних запчастин. Такі тарифи є поворотними чи компен­саційними тому, що якщо зібрані в зоні зовнішньої торгівлі авто­мобілі реекспортуються, то зібрані з виробників імпортні мита на завезені через кордон запчастини, використані на виготовлення автомобілів, повертаються фірмі-реекспортеру. Але фірми, які ви­готовляють автомобілі з імпортних комплектуючих, тільки 10%

зібраних автомобілів реекспортують, а 90% направляють на внутрішній ринок США [9, с. 434]. Щоб уникнути сплати пово­ротного мита, іноземні й американські інвестори домоглися права виготовляти автомобілі з імпортних комплектуючих у субзонах, а така діяльність там не обкладається поворотним митом. В резуль­таті вже до кінця 80-х років 93% усієї діяльності, яка проводилася в зонах зовнішньої торгівлі, припадала на операції в субзонах.

Другий вид — зони підприємництва в США - є тери­торіями, розміщеними в основному в континентальних містах країни, в яких вітчизняні й іноземні інвестори діють в умовах пільгового податкового й іншого режиму, встановленого місцеви­ми (міськими) органами, владою штату чи федеральним урядом.

Щоб одержати статус зони підприємництва, район повинен відповідати ряду критеріїв. Головні з них такі: понад 70% жителів даної території повинні мати прибуток,, менший ніж 80% від се­реднього доходу певного міста чи країни в цілому; рівень без­робіття повинен істотно перевищувати рівень безробіття в країні чи в рідному штаті.

Звичайний дозвіл на функціонування зони підприємництва видається терміном на 10—20 років. Стимулювання інвесторів у зонах підприємництва виробляється в основному шляхом чис­ленних податкових пільг. Вони містять у собі податкові кредити торгово-промисловим підприємствам на кожного додатково ігрийнятого на роботу мешканця зони (до 2000 дол. на одну люди­ну), а також скасування податку на збільшення ринкової вартості капіталу на території зони. У кожному окремому штаті введені свої податкові стимули в зонах підприємництва. У штаті Коннек­тикут введений 50%-ний кредит, на податок із прибутку, у Кан-аасі — 100%-ний кредит на податок зі збуту товарів, відзначених Індивідуальними знаками. Понад 70% усіх податкових пільг виділяють підприємствам, які створюють можливості для працев­лаштування мешканців зони.

Безперечна перевага таких зон полягає в тому, що вони не накладають важкий фінансовий тягар ні на федеральний бюджет, ні на бюджет штату чи міста. Навпаки, успішне функціонування призводить до зменшення кількості безробітних і відповідно до скорочення бюджетних витрат на соціальні потреби.

Міжнародне оподаткування

Третім видом економічних зон, які в останні два десятиліття поширились не тільки в США, і в інших індустріально розвину­тих країнах світу, є наукові парки. Науковим парком прийнято називати район, у якому сконцентрована велика кількість високо-технологічних підприємств, розташованих поблизу великих дослідницьких центрів.

Типовими умовами створення наукового парку є:

• значна кількість новітніх науково-технологічних ідей;

• доступ до джерел ризикованого капіталу;

• необхідна науково-дослідна, експериментальна база і ви­робнича структура;

• сприятливі умови життя і відпочинку для висококласних фахівців.

Від зон зовнішньої торгівлі і зон підприємництва вони відрізняються тим, що створюються в основному не за рішенням органів управління, а "спонтанно" і шляхом перебудування природ­ного середовища. Лише в останні роки деякі штати почали спроби створення такого середовища за допомогою спеціальних заходів.

Наукові парки у своїй більшості не користуються спеціальними податковими чи іншими пільгами. Однак підприємства, які діють у цих зонах, користуються рядом пільг, установлених для високотехнологічних галузей (податкові кре­дити на інвестиції, прискорена амортизація та ін.). Але такими пільгами всі ці підприємства чи дослідницькі центри користу­ються на всій території США, незалежно від їхнього місця роз­ташування. Чому ж вони концентруються в наукових парках? Справа в тому, що їх взаємне зручне місце розташування, близькість бібліотек, джерел інформації, наявність великої кількості висококласних фахівців різного профілю — усе це в сумі дає синергетичний ефект, який обертається серйозною еко­номічною вигодою. Крім того, сама концентрація високотехно­логічних виробництв, які користуються пільговим податковим режимом, приводить до того, що парки одержують таких пільг більше, ніж яка-небудь інша місцевість у США.

Усього спеціальних економічних зон усіх трьох типів нара­ховується в США близько 1000. Обсяг інвестицій у них досягає З млрд дол. У Японії в 14 районах створюється 18 технополісів.

Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування»

В Україні перша ВЕЗ була створена в 1995 р. - Північно-Кримська експериментальна економічна зона «Сиваш». У 1998 р. почався процес створення ВЭЗ в інших регіонах країни. 24 груд­ня 1998 року був прийнятий Закон України «Про спеціальні еко­номічні зони і спеціальний режим інвестиційної діяльності в До­нецькій області».

Нині в Україні функціонують 11 спеціальних (вільних) еко­номічних зон і 10 територій пріоритетного розвитку, а також 8 технопарків.

У спеціальних економічних зонах як, наприклад, у ВЕЗ «Донецьк» і «Азов» установлений спеціальний пільговий режим оподаткування. Його основні положення:

• прибуток на території ВЕЗ обкладається податком за став­кою 20% до об'єкта оподаткування;

• доходи, отримані нерезидентами, із джерел походження на території ВЕЗ, обкладаються податком у розмірі 2/3 ста­вок оподаткування, визначених статтею 13 Закону Ук­раїни «Про оподаткування прибутку підприємства». Ця норма не поширюється на доходи від здійснення інвес­тицій у цінні папери, випущені за рішенням уповноваже­ного державного органа чи органа самоврядування;

• не стягуються збори в державний інноваційний фонд і в фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту насе­лення;

• валютне регулювання на території ВЕЗ здійснюється відповідно до законодавства України і з урахуванням норм, визначених Законом України «Про спеціальні еко­номічні зони і спеціальний режим інвестиційної діяль­ності в Донецькій області». Надходження в іноземній ва­люті від реалізації продукції, товарів (робіт, послуг), ви­роблених чи наданих у ВЕЗ звільняються від обов'язково­го продажу;

• у валовий доход підприємства, розташованого у ВЕЗ, з ме­тою оподаткування не включається отримана відповідно до інвестиційного проекту сума інвестицій у вигляді: ма­теріальних цінностей і нематеріальних активів.

Міжнародне оподаткування

У відповідності зі спеціальними режимами інвестиційної діяльності суб'єкти підприємницької діяльності одержують такі пільги:

• звільнюються, на період реалізації інвестиційного проек­ту, але не більше, ніж на 5 років, від обкладання митом си­ровина, матеріали, устаткування (крім підакцизних то­варів) і на додану вартість - устаткування під час ввозу йо­го в Україну;

• звільнюється на 3 роки від оподаткування прибуток, отри­маний від реалізації інвестиційних проектів (схвалених Радою з питань спеціальних економічних зон і спеціально­го режиму інвестиційної діяльності в Донецькій області) на новостворених діючих підприємствах, їхніх філіях та інших структурних підрозділах - платниках податку, на яких відбувається реструктуризація, реконструкція, мо­дернізація, перепрофілювання, у частині, отриманій від ос­воєння інвестицій, на підставі документів окремого (бух­галтерського, податкового) обліку, якщо інвестиції у них еквівалентні не менше ніж 1 млн дол США.

Порядок розрахунку прибутку, отриманого від здійснення інвестицій на діючих підприємствах, встановлюється Державною податковою адміністрацією України.

Прибуток таких підприємств, отриманий з четвертого по шостий рік, обкладається податком за ставкою в розмірі 50% діючої ставки оподаткування.

Дивіденди, що сплачуються інвестору суб'єктом підприємницької діяльності, який реалізує інвестиційний проект, обкладаються податком за ставкою 10%.

Доходи нерезидентів України, отримані від реалізації інвес­тиційних проектів, схвалених Радою, на територіях пріоритетно­го розвитку, обкладаються податком у такому самому порядку, як і на територіях ВЕЗ «Азов» і «Донецьк*.

Приблизно такий самий режим оподаткування застосо­вується і в інших спеціальних (вільних) економічних зонах Ук­раїни.

Відповідно до Закону України «Про спеціальний режим інвестиційної й інноваційної діяльності технологічних парків

Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування»

«Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка і сен­сорна техніка», «Інститут електрозварювання імені Є.О.Патона», «Інститут монокристалів» визначені особливості оподаткування технологічних парків і їхніх учасників, дочірніх і спільних підприємств.

Встановлено, що суми податку на додану вартість, нарахо­вані в порядку, установленому Законом України «Про податок на додану вартість» з операцій із продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), пов'язаних з виконанням інвестиційних та інно­ваційних проектів з пріоритетних напрямів діяльності техно­логічних парків, і суми податку з прибутку, отриманого від вико­нання зазначених проектів, технологічні парки, їхні учасники, дочірні і спільні підприємства не перераховують у бюджет, а зара­ховують на спеціальні рахунки і використовують зазначені суми винятково на наукову і науково-технічну діяльність, розвиток власних науково-технологічних і дослідницько-експерименталь­них баз.

Крім того, технологічні парки, їхні учасники, дочірні та спільні підприємства звільнюються від сплати збору до Держав­ного інноваційного фонду, який нараховується від обсягів ре­алізації продукції в межах інвестиційних та інноваційних про­ектів, виконуваних за пріоритетними напрямками діяльності тех­нологічних парків.

За 4 роки (1998-2002) ВЕЗ і ТПР абсорбували інвестиції на суму 431,7 млн дол, 49% яких склали іноземні капіталовкла­дення. Темпи зростання виробництва тут втричі перевищили се­редні по Україні, тільки за 2000—2001рр. у ТПР і ВЕЗ було ство­рено майже 64 тис. нових робочих місць [111, с 200 ].

Однак сукупний ефект від господарської діяльності у ВЕЗ і ТПР України виявився набагато нижчим, ніж очікувалося, а нега­тивні наслідки, пов'язані з численними зловживаннями, виявили­ся дуже значними. Введення режиму ВЕЗ на численних тери­торіях, які охопили близько 10% території країни, і в окремих ве­ликих містах обернулося великими втратами для бюджету країни без очевидної вигоди для окремих регіонів.

Причини недостатньої ефективності ВЕЗ в Україні - у ко-румпованості державного апарату, а також у недбалому викорис-

ДЯ

Міжнародне оподаткування

танні світового досвіду такої форми залучення інвестицій, яка до­вела свою ефективність у багатьох країнах. Завданням нашої дер­жави є удосконалювання законодавчої бази для функціонування ВЕЗ, забезпечення її стабільності і гарантій для інвесторів, а та­кож встановлення ефективного контролю над діяльністю ВЕЗ і ТПР, який сприяв би стимулюванню реалізації експортно-оріентованих та інноваційних проектів, тобто виконанню вільни­ми зонами тих функцій, які вони виконують в усьому світі.

Усе це говорить про необхідність і доцільність створення ВЕЗ в Україні. Нормативно-законодавча база для їхнього ство­рення стала формуватися незабаром після проголошення неза­лежної української держави. У жовтні 1992 р. Верховна Рада Ук­раїни ухвалила Закон "Про загальні принципи створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон", а Кабінет Міністрів України постановою від 17 березня 1994 р. за­твердив Державну концепцію створення вільних економічних зон. Першою з них стала ВЕЗ "Сиваш" у Північному Криму в 1996 р. Однак, незважаючи на значні пільги, за два з половиною роки її існування не виявлено яких-небудь помітних успіхів у за­лученні іноземних і вітчизняних інвестицій. Причини такої не­вдачі фахівці вбачають у надмірній бюрократичній зарегульова-ності господарської діяльності, нри якій адміністрація ВЕЗ пере­брала на себе невластиві їй функції підприємця. Так, урядові ор­гани взяли на себе місію розробки інвестиційних проектів, вирішення найважливіших організаційних питань. Адміністрація наділена неосяжними правами накладення штрафних санкцій на підприємства, а для участі в інвестиціях підприємства обирають­ся на спеціально проведених тендерах, фінансовий сектор цілком залишається в руках держави. На користування інфраструктурою інвестор повинен одержати ліцензію, а це значить, що адміністрація може не тільки видати таку ліцензію, а й у будь-який час її відібрати. Ці й інші бюрократичні перепони, які ство­рюють живильний ґрунт для корупції і зловживань, відштовхну­ли від ВЕЗ "Сиваш" іноземних інвесторів і одночасно закрили шлях її господарському розвитку.

Невдалий досвід першої в Україні ВЕЗ не став приводом для послаблення зусиль з подальшого розвитку таких форм залу-

Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування»

чення іноземних і мобілізації вітчизняних інвестицій. Уряд ухва­лив важливе рішення про створення 19 спеціальних економічних зон у Донецькій області та в інших областях України. Було підго­товлено проект Указу Президента про створення ВЕЗ на тери­торії Одеси й Одеської області. Хотілося? сподіватися, що, спира­ючись на позитивний досвід іноземних країн, отримуючи уроки з невдач і прорахунків адміністративно-господарського регулюван­ня в українських ВЕЗ, наша країна знайде правільний шлях до за­лучення іноземних інвестицій і до соціально-економічного успіху.