Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Суть і основні риси офшорних центрів

Читайте также:
  1. III. Мета, стратегічні напрями та основні завдання Національної стратегії
  2. IV. Основні напрями реалізації Національної стратегії
  3. VI. Основні етапи заняття
  4. Аналіз і профілактика нещасних випадків. Основні технічні та організаційні заходи щодо профілактики травматизму та професійної захворюваності в галузі.
  5. Анотація, реферат, тези, наукова стаття, дисертація, монографія, підручник, посібник як основні жанри наукових робіт
  6. Б) основні характеристики реле
  7. Безробіття. Суть, основні типи і форми
  8. Види колізійних норм та основні формули прикріплення.
  9. Визначення добутку на множині цілих невід’ємних чисел, його існування та єдиність. Операція множення та її основні властивості (закони).
  10. Визначення суми на множині цілих невід’ємних чисел, її існування та єдиність. Операція додавання та її основні властивості (закони).

Існує багато термінів для позначення місць, у яких здійснюється вигідна (з погляду представників ділового світу) фінансово-підприємницька діяльність. У германомовних країнах їх називають податковими оазисами, у франкомовних — податко­вим раєм, а в англомовних — загальноприйнятим терміном для визначення подібних територій виступає таке поняття як "подат­кова гавань" (tax haven).

Останнім часом загальне поширення одержало поняття "прибережний фінансовий центр" (onshore financial centre), що став синонімом визначенню "податкової гавані", чи, простіше ка­жучи, "офшорний центр". У назву "прибережний" стосовно "по­даткового раю" кожен індивідуальний клієнт вкладає свій влас­ний зміст. З погляду інтересу кожного з них, якщо існують більш вигідні податкові розпорядження і кредитні умови в сусідніх країнах або в далеко розташованих територіях, то для них ці місця стають "прибережними оазами".

Слід застерегти від змішування понять "офшорний центр" і "вільна економічна зона". Хоча у формально-логічному значенні можна розглядати офшорні центри як різновид чи як окремий ви­падок більш широкого поняття "вільна економічна зона" (тому що


 




Міжнародне оподаткування


Розділ 2. Міжнародне оподаткування і офшорні центри


 


в них загальна "родова" ознака — низькі податки чи їхня повна відсутність), але в той же час між цими дефініціями існує істотна відмінність. Вона полягає в тому, що вільні економічні зони зорієнтовані на залучення продуктивного капіталу (як іноземного, так і вітчизняного), який утворить доходи усередині зони, тоді як мета офшорних центрів — залучити іноземний фінансового капіта­лу, який приносить доходи як власникам цього капітал, так і ор­ганізаторам офшорних центрів. Джерела ж цих доходів перебува­ють за межами офшорних центрів.

Основна риса офшорних центрів, яка полягає в низькому оподаткуванні або у відсутності податків, також не розкриває всієї складності цієї проблеми. Існують країни і території, які не стягують ніяких податків з капіталу (наприклад, Науру, Вануату, Теркс і Кайкос). У той же час там стягуються невеликі податки на доходи, які надходять з-за кордону. Буває і така ситуація, коли ви-сокорозвинуті країни з прогресивним оподатковуванням обкла­дають низьким податком доходи, які надходять з-за кордону, чи вводять низькі податкові ставки для певних суб'єктів, (якими є, наприклад, холдинги в Нідерландах). До місць перебування оф­шорних центрів відноситься і Швейцарія. Хоча ця країна обкла­дає господарюючі суб'єкти високими фіскальними зобов'язання­ми, але репутацію офшорного центру вона придбала легкістю і до­ступністю проведення фінансових операцій, а також високим сту­пенем збереження банківської таємниці.



Характерною рисою офшорного центру є те, що депонова­ний у ньому капітал не лежить без руху, а призначається для інве­стування у високоприбуткові галузі з низьким оподаткуванням за кордоном.

Офшорні зони зобов'язані себе узаконити — і в загальному плані і, особливо, у відносинах з іншими державами, одержавши їхню згоду на низьке оподаткування. Це важлива, але не єдина їхня риса. До основних варто віднести:

• політичну й економічну стабільність у країні;

• гарантію дотримання фінансової і банківської таємниці;

• відсутність валютних обмежень;



• сучасні засоби зв'язку і добре обладнану мережу ко­мунікацій;


 

• зручну правову систему;

• виконання індивідуальних потреб інвесторів.

До інших особливих вимог клієнтів офшорних центрів зви­чайно відносять: відносно низькі адміністративні витрати, не­обхідні для поточної діяльності, гарне мовне обслуговування з бо­ку перекладачів, послуги професійних радників, сприятливі умо­ви стягування податків, можливість придбання громадянства, можливість купівлі нерухомості, а також низький рівень цін на товари, необхідні для життя персоналу і членів їхніх родин.

Розглянемо одну за одною перераховані вище риси.

Це, насамперед, економічна і політична стабільність. Вона є однією з головних умов, яких повинні дотримуватись офшорні центри. Цілком зрозуміло, що ніхто і ніколи не буде тримати капітал у банках тих країнах, де може бути проведена націоналізація власності, чи фінансам яких загрожує еко­номічний крах. Те ж саме стосується політичних змін, особливо при яких верх беруть лівоорієнтовані чи радикальні елементи. Військова дестабілізація чи збройні конфлікти ставлять хрест на існуванні офшорних центрів.

Політичний ризик має вирішальне значення при прийнятті рішень про переміщення майнових цінностей за кордон. Багато країн, у яких легко можна здійснити військовий переворот, вва­жаються більш небезпечними, ніж колишні колонії, пов'язані чис­ленними зв'язками з метрополією. Разом з тим такі колонії, як підтверджує приклад колишніх британських володінь, менш піддані небезпеці з боку сильніших сусідів. Тому Бермудськи острови вважаються безпечнішими, ніж Багамські Острови, хоча в обох країнах не можна виключити расові безладдя.

З більшою стриманістю й обачністю клієнти офшорних центрів відносяться до диктаторських режимів. Вони часто про­понують у себе вигідні умови оподаткування. Але разом з тим інвесторам там необхідно рахуватися з можливістю радикального перевороту і націоналізації.

Наступна значна і важлива особливість офшорного центру (після політичної й економічної стабільності) — зобов'язання зберігати і гарантувати дотримання суворої банківської таємниці. Це загальна риса таких центрів. Завдяки ліберальному законодав-


Міжнародне оподаткування

ству у відношенні банківської діяльності створюється легкість і доступність відкриття банківських рахунків — з одного боку, а з іншого — поряд з безумовним обов'язком дотримання банківської таємниці гарантується максимум безпеки і довіри в проведенні банківських операцій.

Розпорядження банківського законодавства часто містять розмежування фінансової діяльності на сфери: міжнародну і внутрідержавну. Міжнародна фінансова діяльність, головним сег­ментом якої виступає банківська діяльність, користується звичай­но статусом екстериторіальності, який охороняє її від усякого ви­ду незручностей і обмежень. Країни, які проводять таку політику, називаються ще "банківськими оазами".

Законодавство таких держав гарантує не тільки збереження таємниці банківських рахунків, але також нерозголошення пас­портних даних власників цих рахунків. Видача якої-небудь інформації розцінюється тут як правопорушення. Тому дуже важ­ко встановити особистості вкладників банків таких країн. Ще складніше розкрити імена власників самих банків. Пропонуючи клієнтам повне дотримання таємниці, вони забезпечують мож­ливість накопичувати багатство без обкладання його яким-небудь відчутним податковим тягарем.

Банківська таємниця сягає своїми коренями у вікові тра­диції розповсюдженого в англосаксонських країнах Загального Права (Common Law). Мова тут йде про мовчазну угоду між бан­ком і його клієнтом. Порушення такої угоди передбачає відповідальність банкіра в рамках цивільного і кримінального права. Джерела суворого дотримання банківської таємниці варто шукати у фінансовій практиці Швейцарії.

Особливостями фінансових операцій міжнародного мас­штабу, проведених у Швейцарії, є те, що вони пов'язані із санкціями карного переслідування, спрямованими проти будь-якого співробітника, який розголосив інформацію, отриману від клієнтів. Початок такої охорони датується 30-ми роками XX ст., коли біженці з Німеччини переказували свої кошти до Швейцарії, щоб зберегти їх від нацистів. Правила дотримання банківської таємниці привели до того, що всі німецькі внески, незалежно від


Розділ 2. Міжнародне оподаткування і офшорні центри

того, хто був їхнім власником (фашисти чи представники опо­зиції), були взяті під захист.

В особливих, індивідуальних ситуаціях клієнт може відмо­витися від права збереження таємниці, яка стосується його внесків і банківських операцій. Разом з тим банк не може звертатися до клієнта чи починати які-небудь дії, які могли б схилити до обме­ження чи відмови клієнта від права на банківську таємницю.

Швейцарський закон про банки вимагає, щоб ті беззасте­режно надавали правоохоронним органам відомості про клієнтів у випадку відкриття на них кримінальної справи. Якщо ж мова йде про цивільне судочинство, то питання про надання інфор­мації щодо банківських клієнтів знаходиться в компетенції канто­нальної влади. У цілому ж сторонні особи не мають права на одер­жання інформації про клієнтуру швейцарських банків.

Особливе становище Швейцарії порівняно з іншими розви­нутими країнами полягає, зокрема, саме в тім, що податкові служ­би тут не мають безпосереднього доступу до банківських рахунків клієнтів. Якщо податковій інспекції необхідна інформація про банківські рахунки платника податків, їй потрібно звертатися без­посередньо до нього, а не до керівництва банку.

Високий ступінь таємності операцій, проведених швей­царськими банками, не означає, що від них одержують менше Інформації, ніж за кордоном. Ряд операцій, пов'язаних з відмиван­ням «брудних» грошей, послугували причиною пред'явлення більш суворих вимог, що стосується особистості клієнтів і нагля­ду за банківськими операціями. Банки одержали право видавати правоохоронним органам інформацію про клієнта, якщо в їхнього керівництва склалося переконання, що вш пов'язаний зі злочин­ним елементом.

Значна частина капіталу, який надходить у Швейцарію че­рез кордон, приходить з інших офшорних центрів. Підрахунки підтверджують, що близько 40% усіх банківських угод у цій країні Пов'язані з ними. З метою дотримання максимальної обережності І конфіденційності при проведенні банківських операцій введе­ний спеціальний порядок відкриття рахунків на псевдонім чи но­мер, обраний клієнтом. Така система сприяє зміцненню довіри до банківських рахунків, але не робить ці рахунки зовсім анонімни-



Міжнародне оподаткування


Розділ 2. Міжнародне оподаткування і офиюрні центри


 


ми. Власник рахунка завжди залишається відомим банку. В ос­танні десятиліття Швейцарія послабила вимоги, пропоновані до таємниці банківських внесків. Створено важливі прецеденти з ви­дачею інформації про внески екс-дихтаторів — таїтянського Дю-вальє і філішгінського Маркоса. В останньому з названих випадків на настійну вимогу уряду США і Філіппін швейцарські банки пе­редали інформацію про грошові внески диктаторів урядовим орга­нам. Крім того, Федеральний суд Швейцарії прийняв рішення на­дати Генеральній прокуратурі України документи про рахунок екс-прем'єр — міністра України Павла Лазаренка в одному з банків Цюриха. Згідно з інформацією Швейцарського телеграфно­го агентства, цей рахунок цікавить Генпрокуратуру України, оскільки він міг використовуватися для переказу сумнівних коштів. У 1996 р. на цей рахунок з одного з банків Кіпру були пе­реказані $1,6 млн [www.korrespondent.net/inain/97202].

У міжнародній практиці найбільш конфіденційними вважа­ються такі системи банківських рахунків, при яких банкір не знає свого клієнта. Таким є застосовуваний в Японії рахунок з печат­кою "натсу-ін", при користуванні яким ідентифікація вкладника виробляється за допомогою його особистої печатки. Його анало­гом в Австрії існує система рахунків за назвою "Uberbringer Sparbucher" , при якій використовуються спеціальні документи для видачі внеска на пред'явника.

У цілому ж охорона таємниці банківських рахунків у різних країнах забезпечується по-різному. У державах Ради Європи, за винятком Австрії і Люксембургу, порушення банківської таємниці не спричиняє карного переслідування. В Австрії на ос­нові спеціально схваленого в 1979 р. закону банківський службо­вець за розголошення інформації про вкладників банку може бу­ти засуджений на термін до року тюремного ув'язнення чи пови­нен буде виплатити штраф, що дорівнює річній зарплаті. Разом з тим, банк може представити дані, які стосуються клієнта, тільки за визначенням суду. У Люксембурзі закон про охорону банківської таємниці схвалений у 1981 р. Відповідно до нього бан­ки розголошують відомості про клієнтів у випадку відкриття на них кримінальної справи, але за згодою міністра фінансів.

* В перекладі з німецької мови - "передавач ощадної книжки". 164


На Багамських Островах і Барбадосі порушення банківської таємниці загрожує серйозними грошовими штрафами. Розголо­шення будь-якої інформації, яка стосується банків і трастів, дозво­ляється тільки за рішенням Верховного трибуналу цих островів.

На островах Кайман порушення таємниці банківських внесків загрожує тюремним ув'язненням до 2 років і грошовим штрафом. Покарання за таку провину може бути збільшене, якщо обвинувачуваний — банківський службовець, адвокат, урядовий службовець чи торговий посередник.

У Гонконгу охорона банківської таємниці відрізняється су­ворістю: її порушники можуть піддаватися штрафу до 100 тис дол чи тюремному ув'язненню до 2 років. Разом з тим на практиці податкові служби при необхідності одержують від банків усю необхідну для них інформацію.

У Ліхтенштейні законодавство про охорону банківської таємниці багато в чому аналогічне швейцарському, тільки коло осіб, які несуть юридичну відповідальність за її збереження, шир­ше, ніж у Швейцарії.

У Монтсерраті подібне законодавство також засноване на швейцарському досвіді. Передача кому-небудь інформації про банківських клієнтів, крім правоохоронних органів в обговорених законом випадках, заборонена. Однак, на відміну від Швейцарії, тут не передбачені конкретні санкції за порушення законодавства про банківську таємницю.

Суворими заходами для охорони таємниці банківських внесків відзначється законодавство Панами. її розголошення ка­рається позбавленням волі до 6 років, штрафом до 1 тис дол або тим та іншим разом. Крім випадків, передбачених Кримінальним кодексом цієї країни, навіть муніципальним чиновникам закри­тий доступ до інформації про вкладників банків. Заборонено ви­давати аналогічну інформацію урядовим службовцям та інозем­ним податковим відомствам.

До характерних рис офшорних центрів відноситься відсутність обмежень на обмін валюти й операції з валютою. Май­же скрізь тут не контролюється переказ валютних коштів за умо­ви, якщо джерело їхнього походження перебуває за межами оф­шорного центру. Якщо ж і залишаються які-небудь обмеження з


Міжнародне оподаткування


Розділ 2. Міжнародне оподаткування і офшорні центри


 


цієї частини, клієнти наполягають головним чином на тому, щоб був забезпечений вільний переказ коштів і щоб ці кошти не затри­мувалися на рахунках інших банків, крім офшорних. Звичайно, таке прагнення клієнтів теж пов'язане з ризиком, тому що повної безпеки внесків не існує ніде. Але поєднати одночасно несплату податків і повну відсутність ризику втрати внеску принципово неможливо.

Згадані ознаки офшорних центрів не можуть бути реалізо­вані без такої важливої їхньої властивості, як наявність у центрах сучасних засобів зв'язку і надійне їхнє функціонування. Це потребує високого рівня розвитку інфраструктури. Приваб­ливість офшорного центру багато в чому залежить від рівня і якості послуг зв'язку. Як правило, усі ці центри обладнані ефек­тивними засобами телекомунікації, які забезпечують блискавич­ний зв'язок, так необхідний для фінансових операцій. Наприклад, острови Кайман за допомогою супутникового зв'язку забезпечу­ють сучасне автоматичне з'єднання зі Сполученими Штатами, Канадою і Великою Британією.

Подібний же високий рівень послуг зобов'язані надавати тут і засоби транспорту. Козирною картою офшорних центрів є авіас­получення, яке забезпечує швидкі і зручні особисті контакти для учасників фінансових угод. Згадані острови Кайман пропонують клієнтам два щоденних рейси на Флориду. Численні чартерні рей­си, здійснювані зі США, забезпечують перевезення великих гро­шових сум в офшорні банки на Карибах. Аналогічне становище з транспортом і телекомунікаціями в офшорних центрах Панами і Гонконгу. У тих же офшорних зонах, де транспортні послуги не­надійні і в скрутному становищі (Науру, Ангілья), залучити чис­ленну клієнтуру, незважаючи на пропоновані пільги, не вдається.

Однак навіть наявність вдалого поєднання усіх перерахова­них характерних рис буде недостатнім для успішного функціону­вання офшорного центру, якщо в ньому не буде створена зручна правова система. Вона має вирішальне значення для вибору рези­денції фірми, організаційно-правової форми компанії і її функціонування.

Законодавчий устрій офшорних центрів вирізняється роз­маїтістю. Трохи узагальнюючи, можна відзначити, що всі тери-


торії, які відносяться до континентальної Європи, живуть у рамках Кодифікованого цивільного права, витоки якого сягають римсько­го права, а від нього — кодексу Наполеона. У той же час території, історично пов'язані з британською короною чи колишні її" колонії, застосовують у себе зовсім іншу судову систему, засновану на сис­темі Загального Права (Common Law), яка функціонує на базі пре­цедентів, тобто на підставі раніше винесених судових вироків.

Наприклад, Швейцарія, Ліхтенштейн, а також контрольо­вані голландцями острови в Карибському морі (Нідерландські Антили) використовують континентальне право. Колишні ж бри­танські колонії або залежні території, такі як Багамські, Бер-мудські, Віргінські, острови Кайман, Ґібралтар, острови в протоці Ла-Манш входять до законодавчої системи Загального Права. У США через особливості їхнього історичного розвитку обидві ці системи існують паралельно. У Луїзіані, яка була володінням Франції, до сьогоднішнього дня частково використовується кон­тинентальне право. В шших частинах США ухвалене законодав­ство на основі Загального Права. Воно ж застосовується в Ліберії і Панамі.

Система Загального Права надає велику свободу для підприємницької діяльності, але одночасно майже завжди вима­гає допомоги з боку адвоката, оскільки ця система відрізняється Юридичною складністю. Зате вона відкриває більші можливості в галузі переміщення майнових прав з однієї країни в іншу, що особливо важливо для клієнтів офшорних центрів.

Нарешті останньою (за порядком перерахування, але не за іажливістю) характерною рисою офшорних центрів є міра задо­волення індивідуальних потреб клієнтів, а саме: відповідні умови проживання, внутрішнє транспортне сполучення, медичне обслу­говування, володіння місцевими жителями і обслуговуючим пер­соналом іноземними мовами, наявність кваліфікованих фахівців • нотаріусів, адвокатів, бухгалтерів та операторів комп'ютерів.


Дата добавления: 2015-04-04; просмотров: 6; Нарушение авторских прав


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Міжнародне подвійне оподаткування і шляхи його врегулювання | Класифікація офшорних центрів
lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2019 год. (0.032 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты