Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Податкова політика в зовнішній торгівлі країн з транзитивною економікою




Читайте также:
  1. Amp; 7. Потенційно-небезпечні об’єкти України.
  2. Quot;Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та процесуальних законів щодо додаткових заходів
  3. Quot;Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та процесуальних законів щодо додаткових заходів
  4. Quot;Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та процесуальних законів щодо додаткових заходів
  5. Quot;Українізація" 20-х років як соціокультурний процес.
  6. V. Шлях вдосконалення юридичної практики в Україні
  7. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
  8. Активізація революційно – визвольної боротьби на Україні у складі двох імперій.
  9. Андрусівське перемир'я 1667 р. "Вічний мир" та його наслідки для України.
  10. Анексія західноукраїнських земель

Лібералізація зовнішньої торгівлі стала важливим та істот­ним фактором економічних реформ у постсощалістичних країнах, якістали на шлях ринкових перетворень. Найважливішим атрибу­том централізованої планової економіки було повне чи часткове відокремлення внутрішнього сектора економіки від зовнішнього. Такий поділ держава підтримувала свідомо, зберігаючи монополію на зовнішню торгівлю і на всю зовнішньоекономічну діяльність. Відрив внутрішнього ціноутворення від зовнішніх ринків багато в чому сприяв формуванню спотвореної структури цін і неефектив­ному розподілу ресурсів, забезпечував умови консервації неконку­рентоспроможних виробництв й уповільнення економічного зрос­тання. Тому відкриття своїх економік для зовнішнього ринку шля­хом скасування державної монополії зовнішньої торгівлі і лібе­ралізації зовнішньоекономічної діяльності стали першими крока­ми, які були зроблені країнами на шляху переходу від адміністра­тивно-командної до ринкової економіки.

Першими на такий шлях стали країни Центральної і Південно-Східної Європи (Угорщина, Польща, деякі республіки колишньої Югославії) ще в 1980-і роки. У Польщі, наприклад, уже тоді були прийняті заходи для демонополізації зовнішньо­торговельної діяльності, розширення прав підприємств у розпо­рядженні заробленими валютними коштами, із заохочення екс­портного виробництва. Лібералізацією цін були охоплені товари — об'єкти міжнародної торгівлі. На всі іїтгі види товарів у ці ро­ки зберігалося планове централізоване ціноутворення, вироб­ництво експортної продукції субсидіювалося за рахунок високо­го оподаткування інших високорентабельних підприємств, які Працюють на експорт[69, 47—49]. Зростання експортного вироб­ництва держава стимулювала також шляхом високої інфляції. При всіх її недоліках (товарний дефіцит на внутрішньому ринку, зниження рівня реальної заробітної плати, зростання соціальної напруженості) така політика прокладала дорогу широкомас­штабному реформуванню економіки, до якого Польща приступи­ла 1 січня 1990 р.


Міжнародне оподаткування

Більшість країн Центральної Європи й усі без винятку рес­публіки колишнього СРСР при проведенні ринкових реформ зіткнулися з важкою соціально-економічною проблемою (яка дісталася в спадщину від комуністичного режиму): гострим дефіцитом товарів споживання і пов'язаною з ним гіперінфляцією. Лібералізащя внутрішніх цін в умовах товарного "голоду" відкрила ворота інфляції, і в такій ситуації лібералізація зовнішньої торгівлі стала необхідним (і вимушеним) заходом, який сприяв наповненню внутрішнього ринку шляхом імпорту іноземної продукції. З іншого боку, лібералізація зовнішньоеко­номічної діяльності стала найважливішим чинником включення вітчизняних виробників у конкурентну боротьбу на зовнішньому ринку, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності національного виробництва. Цим, насамперед, скористалися підприємства країн, які раніше інших стали на шлях ринкових ре­форм і набули досвіду конкуренції на міжнародних ринках.



Лібералізація зовнішньої торгівлі дає позитивний ефект, ко­ли її проведенню передують ґрунтовні заходи: приватизація і створення суб'єктів ринку, проведення цілеспрямованої бюджет­но-податкової і кредитної політики.

У колишніх соціалістичних країнах до проведення еко­номічних реформ, не застосовувалися загальноприйняті у світі інструменти зовнішньоторговельної політики. Заходи тарифного регулювання, квотування і ліцензування мали другорядне значен­ня, оскільки потоки й обсяги імпорту й експорту визначалися ди­рективами, а найчастіше і чисто політичними рішеннями. Тому реформування зовнішньоекономічної діяльності потребувало не просто відновлення інструментів торгової політики, а фактично створення їх заново. Це тим більше важливо, що в умовах спаду виробництва в цих країнах і зростаючих труднощів стягнення внутрішніх податків, поповнення бюджету за рахунок оподатку­вання зовнішньоекономічної діяльності стало невідкладним за­вданням.



Це ускладнювалося тою серйозною обставиною, що, незва­жаючи на заходи для лібералізації, обсяги зовнішньої торгівлі країн в період реформування помітно скоротилися. За період 1988 — 1992рр. вартість експорту з країн Центральної і Південно-


Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування»

Східної Європи (колишньої РЕВ) скоротилася з 63,9 млрд. до 53,3 млрд. доларів, а імпорту - з 61,1 млрд. - до 60,6 млрд. [88, р. 105].

У ще більшій мірі скорочення обсягу зовнішньої торгівлі спостерігалося з початком реформ у всіх країнах колишнього СРСР: у перші роки економічних перетворень цей обсяг у цілому зменшився більше ніж у 2 рази. Сукупний зовнішньоторговель­ний оборот Росії з 1991 по 1994 р. зменшився в 1,9 разу, Біло­русі - у 2,5, Узбекистану - у 2,9, Азербайджану - у 5,4 разу [91,р. 148-149].

Незважаючи на гострий бюджетний дефіцит, уряди цих країн у ці роки виявилися не в змозі (через об'єктивні та інші при­чини) ввести і використовувати ефективні експортні й імпортні тарифи, здатні поповнити державну скарбницю.

Однак поступове формування нового зовнішньоеко­номічного режиму супроводжувалося прагненням держави збе­регти за собою контроль над зовнішньою торгівлею. Держава у своїй зовнішньоторговельній політиці змушена була дотримува­тися антиекспортної орієнтації. Оскільки зберігалося величезне розходження між цінами внутрішнього і міжнародного ринків, то з'явилася спокуса вивезти порівняно дешеву продукцію за кор­дон, що призводило до часто неконтрольованого витоку товарних мас і продуктивного капіталу з країн СНД.



- Тому експортні обмеження в ті роки були різноманітними і великими. Вони включали експортне ліцензування і квотування, податки на експорт, обмеження кількості експортерів, монополь­не право державних торгових організацій на придбання експорт­них товарів на внутрішньому ринку, примусовий продаж валют­ного виторгу за курсом, нижчим ринкового. У Росії, наприклад, застосовувалися квоти на експорт нафти і нафтопродуктів, екс­портні податки на енергоносії й інші обмеження експорту. В Ук­раїні ліцензії і пільги були введені на експорт найбільш важливих товарів, а в Узбекистані ліцензуванням був охоплений експорт 26 найважливіших товарів, у тому числі бавовняного волокна, елек­троенергії і кольорових металів.

Тим часом країни Центральної і Східної Європи, які успішно і в порівняно короткий термін провели ринкові рефор­ми, швидко і рішуче пішли на скасування експортних обмежень,


юз


Міжнародне оподаткування

квотування і ліцензування, енергійно ввели митні тарифи, які відповідають європейським і міжнародним стандартам і тому до-сягли значних результатів і в зовнішньоекономічній діяльності. У підсумку, різниця між рівнями розвитку економіки 15 країн Євросоюзу і 10 держав Центральної і Східної Європи, які щойно вступили до лав ЄС, скорочується. «Дойче Банк», розглянувши 16 показників, включаючи продуктивність праці, реальні доходи й інфляцію, обчислив індикатори конвергенції для кожної країни-кандидата, які показують, наскільки рівень її економічно­го розвитку наближається до рівня розвитку економіки держав Євросоюзу. Найбільш сприятливим з цього погляду є стан госпо­дарської кон'юнктури Словенії, індикатор конвергенції якої становить 75%. її валовий внутрішній продукт на душу населен­ня, розрахований на основі паритету купівельної спроможності, становить 17 тис. дол на рік (у країнах ЄС - у середньому 23 тис). На другому місці після Словенії стоїть Чехія, за нею Угор­щина. Більше половини торговельного обігу всіх 10 нових членів Євросоюзу припадає на частку 15 країн ЄС. Протягом останніх 10 років західноєвропейські компанії вклали більше ніж 10 млрд дол в економіку країн Центральної та Східної Європи, придбали вже існуючі чи побудували на їхній території нові підприємства, діяльність яких у даний час є частиною виробничого процесу західних компаній [63, с 12]. Усе це стало причиною того, що 10 країн (Чехія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Польща, Литва, Латвія, Естонія, Кіпр і Мальта) у травні 2004 р. стали повноправ­ними членами Євросоюзу.

Експерти Всесвітнього банку, які проводили порівняльний аналіз залежності між темпами ринкових перетворень у різних країнах, які включають зовнішньоекономічну діяльність (скасу­вання експортного контролю і квотування, помірні ставки митних тарифів, конвертованість валюти з поточних операцій), встанови­ли тісний взаємозв'язок між темпами таких перетворень, з одного боку, і успіхами в економічному розвитку, з іншого.

На підставі цього дослідження був зроблений висновок про необхідність докласти величезних зусиль в подальшому реформу­ванні економіки пострадянських країн і насамперед України, яка володіє значним потенціалом внутрішньоекономічного розвитку


Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування»

й примноженні її експортних можливостей. Це особливо не­обхідне через серйозну залежність нашої країни від імпорту і на­самперед — імпорту енергоресурсів. Завищена потреба України в енергоресурсах зумовлена успадкованою від радянських часів де­формованою структурою економіки, у якій домінуюче місце зай­мають енергомісткі галузі, які включають металургію й гірни­чорудну промисловість. Тому частка імпорту у внутрішньому ва­ловому продукті нашої країни склала у 2003 р. 55,8%, тоді як у Роси - 8,1%, у Польщі 21,9%. Частка експорту у ВВП (57,6%). У таких умовах проблема ефективної зовнішньоторговельної політики набуває особливої актуальності.

На жаль, у реформуванні зовнішньоекономічної діяльності Україна не уникла жодної з помилок, допущених у ці роки іншими постсоціалістичними країнами. Тотальна лібералізація імпорту із самого початку вживалася із усіма видами "ручного управління" з боку держави. Особливо це стосується ліцензування, експортних пільг, валютних обмежень для експортерів. Головним недоліком зовнішньоторговельної політики України були (і тепер ще зберіга­ються) непослідовність і мінливість. Період до проголошення не­залежності можна умовно поділити на 5 етапів: 1) з початку 1992р. по січень 1993 р. — квотування і ліцензування експорту, різні нета­рифна заходи для стримування імпорту; 2) 1993 — 1996 рр. — вве­дення Єдиного митного тарифу з низьким рівнем митного оподат­кування (зі ставками 0—10%) і поступовим їхнім підвищенням; 3) 1996—1998 рр. — проведення протекціоністської політики захи­сту національного товаровиробника, зниження імпортних митних тарифів; 4) 1998 - 1999 рр. — удосконалювання системи митно-та­рифного регулювання щодо норм СОТ, поновлення тенденції до шдвищення імпортного мита; 5) з 2000 р. до сьогоднішнього дня -політика селективного протекціонізму *.

На першому і другому етапі самостійної зовнішньоторго­вельної політики держава встановила дуже твердий експортний і одночасно ліберальний імпортний режим. Серйозні обмеження ек­спорту були зумовлені тим, що Україна значно пізніше своїх сусідів (Росїї, Польщі) провела лібералізацію внутрішніх цін і зняла обме-

* Селективний протекціонізм направлений проти імпорту з окремих країн чи імпорту окремих товарів.


Міжнародне оподаткування

ження на операції з іноземною валютою. У таких умовах заходи за­борони і прямого обмеження експорту були життєво необхідні. До таких заходів входили: спеціальний режим торгівлі, експортні кво­ти, експортні податки і ліцензії. їхнє застосування визначалося нормативними актами Кабінету Міністрів України. Так, на­прикінці 1992 р. спеціальним Декретом уряд увів режим експорту стратегічної продукції, відповідно до якого її експорт здійснюється тільки з дозволу Кабінету Міністрів за рекомендацією міжвідомчої комісії. Вимоги до експортерів поступово зростали. У підсумку тільки п'ять організацій з кожної галузі, відібрані галузевими міністерствами, одержали право займатися експортною діяльністю в межах установленого спеціального режиму.

Однак збереження такого режиму практично закривало вихід більшості вітчизняних підприємств на зовнішні ринки. Тому вже 12 січня 1993 р. уряд установив експортні квоти для широко­го кола товарів і ввів відповідні експортні ліцензії. Уряд багато разів переглядав і змінював перелік товарів, які підлягають квоту­ванню. У березні 1993 р. він нараховував 390 найменувань. У грудні того ж року Верховна Рада своїм Законом скоротила його до 240, що становило дві третини обсягу експорту у вартісному ви­раженні. У травні 1994 року Указом Президента цей список був скорочений ще на 100 найменувань, внаслідок чого квотування по­ширювалося всього лише на 30% експорту [63, с 11].

На початку 1993 р. були введені експортні податки — від 5 до 30%, які додавали системі квотування деяку гнучкість. Пода­ток був альтернативою експортній квоті. Його величина повинна була відповідати приблизно 50% від суми, яка становить різницю між світовою і внутрішньою ціною на оподаткований товар.

Збереження протягом дещо тривалого терміну адміністра­тивних обмежень на експорт у нашій країні було зумовлено, по-перше, живучістю традицій державного ("ручного") регулювання зовнішньої торгівлі, нездатністю швидкого створення ринкових механізмів з її управління, і по-друге — адміністративним контро­лем, який залишився, за внутрішніми цінами, що штучно утриму­вало їхній низький рівень в умовах товарного дефіциту. Такі об­меження були спрямовані на подолання нестачі товарів на внутрішньому ринку, але, з іншого боку, вони відкривали дорогу


Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування»

марнотратству і корупції, особливо при наданні ліцензій і екс­портних квот, призводили до "тінізації" економіки.

На відміну від експортного, імпортний режим протягом цих двох етапів характеризувався як ліберальний. Більшість ввезених товарів відповідно до Єдиного митного тарифу 1993 р. обкладали­ся ставками в межах 10 % і менше. Лише незначна кількість видів товарної продукції оподатковувалася за більш високими ставка­ми — від 15 до 30%, і тільки алкогольні і тютюнові вироби оподат­ковувалися максимальним тарифом у 50%. Щоправда, величина обсягу імпорту в Україну стримувалася двома основними факто­рами: занижений курс карбованця й адміністративний розподіл іноземної валюти.

Разом з тим уже на другому етапі поряд з адміністративними методами регулювання зовнішньоторговельної діяльності уряд все активніше застосовує тарифне регулювання. До 1994 р. імпортний ре­жим в Україні залишався дуже ліберальним. За даними експертів Міжнародного валютного фонду (МВФ), середня величина тарифу імпортного мита в Україні становила 11,9%, а для країн, з якими наша країна мала договори про вільну торгівлю, — 6,3% . У 1994—1995 рр. простежується тенденція посилення протекціонізму при одночасній лібералізації експорту. Указами Президента в травні 1994 р. були ска­совані імпортні податки на велику кількість промислових товарів, які не мають вітчизняних аналогів. Але одночасно підвищувалися та­рифні ставки на імпортні споживчі товари, зокрема на продовольчі товари з 10—20 до 60% (а на варені ковбаси — на 100%), на алкогольні напої і спирт — з 20—50 до 200% і навіть 350% (на горілку), тарифи на тютюнові вироби підскочили до 200% [18, с 68—69].

Подібна політика щодо імпорту продовжувалася і в 1995 р. У лютому 1995 р. введені високі мита (20—30% — пільгові, 30—40% — повні) на ряд сільськогосподарських про­дуктів і сільськогосподарську техніку, на цемент, одяг, деякі хімічні вироби, автомобілі, меблі, будівельні матеріали і т.ін. Усі ці заходи мали протекціоністську спрямованість, мали на меті захистити вітчизняне виробництво. У грудні того ж року уряд увів умовні ставки акцизного збору, виражені в екю, на імпорт тютюнових виробів і алкогольних напоїв, що значно підвищило рівень оподаткування.


 




Міжнародне оподаткування


Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування»


 


На жаль, ці заходи значною мірою знецінювалися пошире­ною практикою пільгового оподаткування. За даними міністерст­ва фінансів України, пільги з оподаткування поширювалися на 80% усього імпорту [63, с 12]. Така практика відкривала простір для численних зловживань.

В експортній політиці держави з 1994 р. відзначалося істот­не обмеження контролю за вивозом товарів. Указом Президента в травні 1994 р. був скорочений перелік товарів, які підлягають кво­туванню, ліквідувався спеціальний режим квот, а замість нього вводилася система щоквартальних аукціонів із продажу квот, у яких могли брати участь будь-які організації. Указ передбачав та­кож скасування експортних податків.

. У ті роки (до введення внутрішнього конвертування гривні) вже після вищезгаданих заходів головною перешкодою для екс­портерів було існування "двох курсів" обміну долара на карбо­ванці: заниженого (офіційного) і завищеного (ринкового). Вста­новлений урядом обов'язковий продаж половини вирученої за свої товари іноземної валюти за заниженим курсом робила для ба­гатьох виробників експорт невигідним.

На третьому етапі(1996—1998 рр.) тенденція заохочення експорту в торговій політиці доповнюється фактичним заохо­ченням імпорту. У 1996 р. було прийнято 5 законів України, Указ Президента і 19 Постанов Кабінету Міністрів України, які привели до зміни тарифних ставок на більше ніж 1500 товарних позицій. Суть цих змін полягала в тому, що вони сприяли вирівнюванню чи зближенню пільгових і повних тарифних ста­вок на ввезені товари, але оскільки повні ставки знизилися більше ніж підвищилися пільгові, то відбулося загальне змен­шення митного оподаткування імпортних товарів. У тому ж році двічі знижувалися ввізні мита на товари легкої промисловості (максимальна ставка знижена з 40 до 30%, за винятком деяких видів виробів).

Зниження тарифів на імпорт з 1996 по 1998 р. поєднувалося зі спробами розширити податкову базу шляхом скасування числен­них митних пільг, які щедро роздавалися в попередні роки. Так, у 1995 році державні і приватні підприємства, які одержали від дер­жави митні пільги, умудрилися безмитно завезти в Україну 74%


усієї імпортованої кількості алкогольних напоїв і 98% тютюнових виробів. Державному бюджету було завдано відчутної шкоди.

Подібна практика продовжувалася в 1996 р. Кількість суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД), які користувалися певни­ми пільгами на кінець 1996 р., становила 213 (чи близько 0,5% від за­гальної кількості діючих суб'єктів ЗЕД). Обсяг зовнішньоторговель­них операцій цих підприємств на цей період склав більш 600 млн дол. При цьому в структурі операцій, здійснених з використанням пільг, імпорт досяг 93% від загальної суми фактично здійснених операцій. І обсяги подібних операцій мали стійку тенденцію до зростання, особливо в підприємств, які забезпечували діяльність вищих органів держуправління (зростання порівняно з 1995 р. — на 23,6%), і в релігійних організацій (зростання — 10,5%). Якщо ж говорити про структуру пільгових зовнішньоторговельних операцій, то із загаль­ного обсягу на "чорнобильські організації" припадало 51,6%, на ор­ганізації, які забезпечують діяльність органів держуправління, — 30,3%, на банки — 5,9%, релігійні організації — 0,4%, на інші — 11,8%.

Тому в 1997 р. були прийняті і введені в дію закони, які пе­редбачають скасування усіх видів пільг, що надавалися юридич­ним і фізичним особам при ввезенні Гфактично всіх підакцизних і більшої частини непідакцизних товарів.

У 1998 р. почався новий, четвертий, етапзовнішньоторго­вельної політики незалежної України. Він ознаменувався повер­ненням до політики помірного протекціонізму. У квітні того ж ро­ку Кабінет Міністрів прийняв Постанову про підвищення в 1,5—3 рази 622 тарифних ставок ввізного мита на товари побутового призначення — на телевізори, іграшки, канцтовари, годинники, сантехніку, цеглу, фотоматеріали і т.ін. Відповідно до нього розмір повних ставок ввізного мита підвищився на фотоматеріали з 20 до 30% їхньої митної вартості (пільгових з 10 до 30%), на гу­мові камери для автомобілів і мотоциклів — з 10 до 15%, пара­солі — з 20 до 25%, на посуд — з 20 до 30%, інструмент для мета­лообробки — з10до15%, радіоприймачі і телевізори — з 20 до 30% і т.ін. Крім чисто фіскальних цілей — поповнення бюджету, уряд цією постановою захищає і вітчизняних виробників [53, с 26].

На думку ряду економістів, заходи державної підтримки експор­ту в 1993—1997 рр. принесли позигивні результати. В наслідок зрос-



Міжнародне оподаткування

тання експорту за цей період його частка у ВВП з 12,9 зросла майже до 40%. На жаль, світова фінансова криза серпня 1998 р. перешкодила розвитку такої сприятливої тенденції в зовнішньоекономічній діяль­ності України. Падіння курсу гривні в результаті цієї кризи об'єктив­но стало чинником, який підсилював протекціоністські тенденції в зовнішньоторговельній політиці нашої держави, тому що зростання курсу долара (чи будь-якої інвалюти) стосовно гривні автоматично призводить до подорожчання імпортних товарів. Усе це призвело до скорочення обсягу імпорту в 1998 р. Його величина скоротилася на 2,4 млрд дол, або на 13,2%. Одночасно скоротився обсяг українського експорту (на 13,2%, або на 2,5 млрд дол). Падіння експорту в 1998 р. відбулося в основному через неплатоспроможність наших основних торгових партнерів — країн СНД, що потерпіли від потрясінь на світо­вому фінансовому ринку (наприклад, експорт України в Росію змен­шився на 25,7%) [39, с 4].

У цей період відбулося також зниження ставок ввізного ми­та на значну номенклатуру товарів текстильної промисловості відповідно до зобов'язань України перед ЄС.

Головна подія періоду - підготовка нового Єдиного митного тарифу України на базі Української класифікації товарів ЗЕД. Про­ектом передбачалося створення законодавчої бази для приєднання до Міжнародної Конвенції ТС» («Гармонізована система опису і кодування товарів»), оптимізація тарифної номенклатури за раху­нок появи деталізації на рівні 9 і 10 знаків кодування товари*, досяг­нення передбачливості в прийнятті рішень щодо зміни ставок ввізного мита, проведення прозорої митно — тарифної політики.

П'ятий етап характеризується проведенням політики селек­тивного протекціонізму. Починаючи з 2000 р., відбулося змен­шення максимального рівня ставок ввізного мита до 25%; змен­шилася кількість підакцизних товарів; знизився загальний рівень ставок ввізного мита (номінальний митний тариф); упорядковані рішення уряду з питань зміни ставок ввізного мита і зменшена кількість постанов Уряду з їхньої зміни; знижений рівень оподат­кування ввізного мита текстильної продукції й одягу відповідно до домовленостей з ЄС; почали застосовуватися антидемпінгові заходи. Одночасно досить високим залишається рівень ставок ми­та на сільськогосподарські товари і продукти харчування.


Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування»

З 1 червня 2001 р. прийнятий новий Митний тариф Ук­раїни, відповідно до якого структура ставок тарифу практично не змінилася, оскільки на переважну більшість товарів рівень опо­даткування ввізного мита був збережений: адвалорні ставки -79,8%, специфічні ставки - 17,18%; комбіновані ставки - 4,02%. У цілому за Митним тарифом України, средньоарифметична повна ставка ввізного мита склала 21,2%, а пільгова - 10,7%.

Розвитку українського експорту перешкоджають, звичайно, не тільки зовнішні фактори. Більше його зростання стримують причини, які випливають із загальної ситуації в українській еко-номщі. Але не можна недооцінювати і ролі податкового і митного регулювання. Серйозною перешкодою використання експортних можливостей нашої країни залишається відсутність діючого ме­ханізму запропонованого законом своєчасного відшкодування (по­вернення) виробникам експортної продукції сплаченого ними по­датку на додану вартість. У багатьох країнах світу такий податок з експортерів взагалі не стягується. Необхідні й інші податкові захо­ди, які заохочують експорт вітчизняної продукції.

Заохочення вітчизняного експорту і захист українського ви­робника стають все більш актуальною проблемою. Все гучніше лу­нають голоси, які закликають перейти від політики лібералізації Імпорту до помірного протекціонізму. Варто не випустити з поля зо­ру те, що високий ступінь залежності від імпорту енергоносіїв зму­шує Україну розширювати свою присутність на зовнішніх ринках. А це неможливо без придбання нашою країною членства в ГАТТ/СОТ. Це означає повне удосконалювання зовнішньоторго­вельного режиму відповідно до угод Заключного акта Уругвайсько-іх> раунду ГАТТ, зниженнятаитних тарифів з метою забезпеченяя нашим експортерам входження на товарний ринок інших держав і гарантованого, недискримшаїдйного допуску до ринків послуг, що залишає обов'язкову умову оформлення протоколу про вступ Ук­раїни до СОТ. Залишатися поза рамками цього міжнародного об'єднання Україна не може, тому що наші експортери будуть підда­ватися зростаючій дискримінації і "антидемпінговим" судовим пе­реслідуванням, які почастішали останнім часом.

З іншого боку, огородження країни високими митними "пар­канами" рідко коли ігриводить до розквіту її економіки. Навпаки,


 




Міжнародне оподаткування


Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування»


 


найчастіше підсилюються тенденції до монополізму з усіма негатив­ними наслідками, які випливають з нього. За нерозвиненістю рин­кових відносин, за відсутністю конкурентного середовища явища монополізму у вігутріекономічній сфері можуть набувати значних масштабів. Країна, звичайно, має потребу у проведенні розумної протекціоністської політики в зовнішній торгівлі. Але це повинен бути вибірковий, селективний, а не тотальний протекціонізм. Такий протекціонізм необхідний для захисту окремих галузей економіки, які страждають від напливу на внутрішній ринок аналогічної іно­земної продукції. Але знов-таки, як показує іноземна практика, та­кий протекціонізм повинен носити помірний характер і не закрива­ти остаточно дорогу конкуренції з боку іноземних виробників. Тому що тільки здатність вітчизняного виробника конкурувати з інозем­ними виробниками на внутрішньому ринку відкриє вихід його про­дукції на міжнародні ринки. Послідовна й водночас досить гнучка митна політика держави повинна допомогти їй у вирішенні цього складного завдання.

Необхідність вступу України до СОТ ставить за обов'язок нашій країні «прив'язувати» експортні й імпортні мита до європейсь­ких і світових стандартів. Цьому сприяє поступове приведення національного законодавства у відповідність до вимог системи ГАТТ/СОТ. Так, уже б квітня 1996 р. Указом Президента України №255/96 була затверджена «Концепція трансформації митного тари­фу України на 1996 - 2005 роки відповідно до системи ГАТТ/СОТ». Ця Концепція визначає основні принципи і напрями поступового зниження ставок ввізного мита в процесі переговорів із доступу на ринки товарів у рамках вступу України у СОТ.

Мета Концепції - інтеграція економіки України у світову ринкову систему; приведення товарної номенклатури і рівня ста­вок ввізного мита до норм і вимог угод СОТ і Гармонізованої си­стеми опису і кодування товарів; встановлення режиму найбільшого сприяння в сфері зовнішньої торгівлі з країнами -членами СОТ; забезпечення стабільного і прогнозованого розвит­ку України, залучення іноземних інвестицій.

Кінцевою метою трансформації митного тарифу України є досягнення, по закінченню перехідного періоду, рівня середньоз­важеної ставки ввізного мита не більше 14%.


Порівнюючи рівень діючих ставок Єдиного митного тарифу з граничним рівнем, встановленим у Концепції, можна відзначити, що близько 18% діючих ставок дорівнюють граничному рівню, 10% перевищують його і 72% встановлені нижче граничного рівня.

Проведена митно-тарифна політика в процесі вступу Ук­раїни до СОТ відповідає досягненню нашою державою стратегічної мети - євроатлантичної інтеграції України у світовий економічний простір. Останніми роками зроблено важливі кроки в цьому на­прямі. Успішно розвивається торгово-економічне співробітництво між Україною і ЄС, причому частка Євросоюзу в загальному това­рообігу України має чітку тенденцію до збільшення. Якщо в 1995 р. товарообіг між Україною і Росією становив 41% від загального об­сягу зовнішньої торгівлі України, а торгівля з ЄС - лише 15%, то в 2003 р. ці показники були вже 27% і 22% відповідно.


Дата добавления: 2015-04-04; просмотров: 17; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.024 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты