Роль Ради Європи в боротьбі з відмиванням „брудних" грошей

Уже більше півстоліття провідну роль у зміцненні міжна­родного співробітництва з проблем кримінального законодавства на європейському континенті відіграє Рада Європи. До середини 1990-х років її членами були винятково західноєвропейські країни, а також Ісландія і Туреччина. Після розпаду соціалістич­ного табору і закінчення "холодної війни" до неї вступили багато країн Центральної і Східної Європи. Протягом багатьох років пріоритетом у Раді Європи залишалася законотворча діяльність. Зусилля країн—членів Ради Європи в цьому напрямі увінчалися підписанням більше ніж 160 міжнародних договорів і конвенцій, у тому числі 20, які стосуються кримінального права.

Найвищими досягненнями Ради в галузі створення інстру­ментів міжнародного права стали дві багатосторонні конвенції, визнані фундаментом європейського сгйробітництва в боротьбі зі злочинністю. Це Європейська конвенція про екстрадицію 1957 p., а також Європейська конвенція про взаємодопомогу при розслідуванні кримінально карних злочинів 1959 р. Останню на­зивають поворотним пунктом в історії міжнародного законодав­ства. У ній зафіксовані безпрецедентні постанови щодо практич­них форм багатостороннього співробітництва, які дуже вплинули на створення безлічі подібних міжнародних інструментів бороть­би з організованою злочинністю. Конвенція вступила в дію в 1962 р. і ратифікована десятками країн.

У 1977 р. Рада Європи стала першою міжнародною ор­ганізацією, що поєднала голів держав, які зайнялися вирішенням проблеми відмивання грошей, прагнучи при цьому знайти сис­темне вирішення цієї складної проблеми. Справу цю було доруче­но Європейському комітету з проблем злочинності. Стурбований зростанням кількості актів насильства, таких як викрадення лю­дей, Комітет створив у 1977 р. Комісію експертів, зобов'язавши її

Міжнародне оподаткування

досліджувати різні аспекти цього явища. Результатом дослідницьких робіт стало ухвалення кабінетом міністрів Євро­пейського Співтовариства 27 червня 1980 р. формальних реко­мендацій, названих "Заходи для запобігання трансферту і прихо­вування коштів, які надходять від кримінальних злочинів".

Зміст і основні принципи цього документа, його основна концепція знайшли надалі своє продовження в розглянутих нами документах ФАТФ. Тут же було вперше заявлено про те, що "банківська система може стати досить ефективним запобіжним інструментом, а співробітництво банків з поліцією і судовою вла­дою призведе до приборкання кримінальної діяльності" [105, с 169]. Документ зробив особливий наголос на дотриманні банками обов'язкового принципу "знай свого клієнта" і безлічі інших принципів, які сьогодні ввійшли в звичайну практику пере­важної більшості банківських та інших фінансових установ. Од­нак тоді, у 1980 p., надто важлива ініціатива Ради Європи не знай­шла достатньої кількості прихильників. Як справедливо помітив з цього приводу Г. Нільссон, "Рада Європи випередила час" [109, с 423].

У наступні роки під керівництвом Групи Помпіду* була роз­почата робота щодо підготовки законодавства з питань конфіскації нелегальних доходів, які надходять від торгівлі наркотиками. Ця група діяла в рамках Ради Європи до 1980 р.

Ще одним імпульсом до прискорення діяльності в цьому на­прямі стала ініціатива міністрів юстиції Ради Європи, які доручи­ли в 1986 р. Європейському комітету з проблем злочинності роз­робити "Міжнародні норми і стандарти із забезпечення ефектив­ного співробітництва між органами правосуддя (а також у разі по­треби — з поліцією) з питань перебування, вилучення і конфіскації нелегальних доходів, майна, знаряддя і предметів, одержаних від нелегальної торгівлі наркотиками" [98, с 192]. Цей комітет, у свою чергу, сформував у 1987 р. Комітет експертів і пе­редав йому досить широкі повноваження. Насамперед Комітет ек­спертів не повинен був концентрувати зусилля винятково на до­ходах, одержаних від торгівлі наркотиками.

Розділ 3- Офшорні центриїї відмивання «брудних» грошей

Спочатку до Комітету експертів входили фахівці, які пред­ставляють 16 країн — членів Ради Європи, а його керівником був італієць Д. Полімені. У роботі Комітету брали участь американці, представники Канади й Австралії, а також Комісії Європейського Співтовариства. Кульмінаційним пунктом спільних зусиль стало затвердження міністрами юстиції Конвенції з проблем відмивання доходів, які надходять від злочинів, їхнього відшуку, вилучення і конфіскації, яка відбулася у вересні 1990 р. На конференції в Стра­сбурзі в листопаді того ж року Конвенція була представлена на підпис Державам - членам Ради Європи*. Вона набрала сили у ве­ресні 1993 р. й одержала високу оцінку фахівців. Американські дослідники назвали її "революційним інструментом" у боротьбі з міжнародною злочинністю [98, с 389]. Вони вважають, що "цей до­кумент, який стосується всіх етапів правової процедури — від по­чатку слідства до винесення вироку і проведення конфіскації, доз­воляє застосовувати еластичні, але ефективні механізми міжна­родного співробітництва в максимальному обсязі для того, щоб позбавити виконавців злочинів знарядь і Плодів незаконної діяль­ності" [98, с 195]. Саме тому ця Конвенція — одна з найбільших за обсягом угод і найбільш складний документ міжнародного права. На відміну від 40 Рекомендацій ФАТФ, Конвенція 1990 року — це Міжнародна угода з проблем кримінального права, яка носить обов'язковий характер для його учасникш.

Творці Конвенції 1990 року ставили перед собою мету зберігати і розвивати далі всі цінні досягнення Віденської кон-инції, ухваленої двома роками раніше. Вони визнали за необхідне дотримуватися тієї ж самої термінології і системного підходу, од­ночасно модифікуючи й удосконалюючи рішення, які містяться в МІЙ. Вони намагалися надати тексту документа Ради Європи ха-ріктер більш Чітких і суворих зобов'язань, ніж ті, котрі зафіксува­ли творці Конвенції ООН. Так, у статті 6 Конвенція Ради Європи Йде далі Конвенції ООН у вимозі криміналізації явища відмиван­ня грошей. Вона вимагає віднесення його до злочину взагалі, неза­лежно від того, пов'язане це явище з наркобізнесом чи ні. За Кон­венцією Ради Європи, кримінальному покаранню підлягає злочин

* Жорж Помпіду був тоді Президентом Французької Республіки

* Див.Долаток М»3.

Міжнародне оподаткування

відмивання нелегальних доходів, накопичених у результаті всіх тяжких (за термінологією статті 1 — "первинних") злочинів.

Під впливом Ради Європи дедалі більша кількість країн вносить у свої законодавства зміни, які дають аналогічне тракту­вання складу злочину "відмивання грошей".

Криміналізація відмивання грошей, не пов'язаних з нар-кобізнесом — важлива, але не єдина відмінність Конвенції Ради Європи від Віденської конвенції. Документ Ради Європи містить ще одну перевагу. Вона полягає в тлумачення юрисдикції щодо виконавця головного злочину, вчиненого ним за межами країни свого походження. З огляду на міжнародний характер безлічі рафінованих методів відмивання грошей, стаття 6 Конвенції Ради Європи гарантує державі, чиїм громадянином є злочинець, мож­ливість його покарання навіть тоді, коли "первинний злочин" (тобто кримінальний злочин) здійснено в іншій країні.

Новаторські положення містить не тільки стаття 6, а й увесь розділ II Конвенції Ради Європи. Стаття 2 накладає на сторони "фактичний обов'язок введення законодавчих актів, які дозволя­ють конфіскацію знарядь злочину, а також доходів і майна, отрима­них злочинним шляхом". У'зв'язку з цим конфіскації піддягають відмиті доходи, які надійшли від усіх видів злочинів, однак сторо­ни, які підписали Конвенцію, можуть обмежити в особливій декла­рації перелік злочинів, включивши в нього лише окремі категорії. Нідерландів, наприклад, не включили в цей список доходи, отри­мані від податкових злочинів, а також від порушень митних правил.

Конвенція Ради Європи зобов'язує сторони також проводи­ти ідентифікацію і розшукувати майно, яке підлягає конфіскації, і вживати заходів з метою недопущення його підміни перед вида­чею розпорядження про конфіскацію. У статті 4 міститься зо­бов'язання кожної зі сторін вживати необхідних заходів, які забез­печують доступ до банківської, фінансової і комерційної докумен­тації. У тій самій статті параграф 2 звертає особливу увагу на моніторинг банківських рахунків, на спостереження, прослухову-вання телефонних розмов, одержання доступу до комп'ютерних систем, а також на обов'язок надання необхідних документів.

Укладачі тексту Конвенції не ставили перед собою мету дати докладний і вичерпний список запобіжних заходів відмивання гро-

Розділ 3. Офшорні центри і відмивання «брудних» грошей

¹шей та інших злочинних акцій. Вони передбачали ситуацію, за якою будь-яка нова технологія слідчо-розшукової діяльності, передбаче­на законодавчими актами окремої країни, може бути також застосо­вана на міжнародному рівні. Для того щоб усунути юридичні пере­шкоди, у розділ III Конвенції Ради Європи включено цілий набір постанов, які регулюють проблеми міжнародного співрсюггнидтва в цьому напрямі. У статті 7 перераховано форми такої взаємодії. Стат­тя 8 вимагає від сторін надання одна одній допомога в проведенні слідства "як можна в більшому і різнобічному плані". На відміну від інших, попередніх міжнародно-правових документів (наприклад, Конвенції про взаємодопомогу в розслідуванні кримінально карних злочинів від 1954 року), зміст статті 8 Конвенції Ради Європи йде набагато далі. Як відзначає секретар Комітету експертів Ганс Нільссон, "статтю цю варто тлумачити дуже широко, тому що в шй мова йде про співробітництво між полицями сторін, які не виника­ють внаслідок примусових заходів чи наказу" [ 109, с 434]. Зближен­ню правоохоронних органів сприяють і інші постанови. Так, стаття 24 дозволяє компетентним органам різні контакти на міжнародному рівні, не очпсуючи наказу зверху. Найбільш важливими в цьому зна­ченні вважаються постанови статті 10, які дають дозвіл на доб­ровільну передачу шформації про засоби відмивання доходів і про величину таких доходов, яка здійснюється тоді, коли передавальна сторона вважає, що такі дані мають важливе значення для слідства, Проведеного іншою стороною. Це, мабуть, не перший випадок, коли багатостороння конвенція в кримшальних справах допускає надан­ня допомоги без попереднього запиту іншої сторони. Потенційна цінність таких постанов Конвенції Ради Європи для прискорення роботи правоохоронних органів, а також посилення їхньої результа­тивності, була швидко оцінена в різних країнах. У 1993 p., напри­клад, між Нідерландами і Великою Британією була укладена угода, Метою якої стало створення конкретних умов для реалізації цього розділу Конвенції Ради Європи.

Ще одна важлива проблема, яка відіграє важливу роль у бо­ротьбі з відмиванням грошей, - процедура конфіскації незаконно отриманих коштів. Тут Конвенція Ради Європи також виперед­жає інші міжнародно-правові акти. Як ми уже відзначали (пара­граф 3 даної глави), Віденська конвенція 1988 р. не містить єдиної

Міжнародне оподаткування

концепції, яка "зобов'язує сторони проводити конфіскацію до­ходів, одержаних злочинним шляхом. Вона допускає два шляхи вирішення цієї проблеми: конфіскацію майна або конфіскацію фінансових коштів, рівних вартості даного майна.

Конвенція Ради Європи поділяє такий підхід, але вносить важливе уточнення. Стаття 7 зобов'язує сторони прийняти обид­ва види вирішення цієї проблеми. При цьому в статті міститься вимога, щоб "держава, правова система якої передбачає винятко­во конфіскацію майна, оновила свою правову систему таким чи­ном, щоб її можна було використовувати у випадку запиту іншої держави про виконання процедури конфіскації фінансових коштів у сумі, рівній вартості конфіскованого майна".

Конвенція Ради Європи так само, як і Віденська конвенція, передбачає два основних варіанти виконання процедури конфіскації: звертання до влади країни про видачу розпоряджен­ня про конфіскацію або виконання цієї процедури уповноважени­ми на це органами запитуючої сторони (стаття 13 Конвенції Ради Європи) на основі розпорядження. Однак у Віденській конвенції навіть не зачіпається питання, кому належить право остаточного вироку про конфіскацію злочинних доходів. Стаття 14 Конвенції Ради Європи містить таке розв'язання даної колізії: "Сторона — адресат запиту зобов'язана постановами, які стосуються фактів настільки, наскільки вони знайшли переконливе підтвердження у вироку, який виноситься, або в іншому судовому рішенні запиту­ючої Сторони, або настільки, наскільки вони, власне кажучи, є підставою такого вироку чи іншого судового рішення".

Юристи-коментатори дають цій статті наступні пояснення. По-перше, суди країни, у якій знаходиться майно, що підлягає конфіскації, не можуть заново займатися оцінкою вже підтверд­жених вироком доказів. По-друге, ці суди зберігають за собою право давати оцінку юридичним наслідкам, які випливають з на­ведених фактів, а також можуть досліджувати нові докази, які з яких-небудь важливих причин не були представлені під час попе­реднього судового розгляду [98, с 217—218].

Багато експертів, відзначаючи безперечно новаторський харак­тер ряду статей Конвенції Ради Європи, у той же час ремствують на невизначеність, "загадковість" її окремих положень. Такі формулю-

Розділ 3. Офшорні центри і відмивання «брудних» грошей

вання були прийняті в результаті досягнення консенсусу, тобто згоди великої кількості делегатів, які висловлюють багато в чому відмінні одна від одної думки. Тому документ цей багато в чому недосконалий. До важливих його недоліків відноситься, як уже нами відзначалося, відсутність у ньому визнання правової відповідальності юридичних осіб за вчинений злочин відмивання "брудних" грошей.

Усі ці неясності і прогалини можна виправити, використовуючи процедуру внесення змін, передбачену статтею 41 Конвенції Ради Європи. Пропозиції з цього приводу були зроблені наприкінці 1994 р. в Страсбурзі під час конференції з проблеми відмивання грошей у країнах Центральної і Східної Європи. Троє делегатів держав-учасниць Конвенції підтримали пгюпшицію головного доповідача Л. О. Броха з Норвегії про те, щоб Рада Європи розглянула можливість підготовки Протоколу стосовно повернення конфіскованих доходів державі, на те­риторії якої вчинено головний злочин у випадках, коли ці доходи отри­мані шляхом крадіжки приватизованого майна [цит. за: 93,с. 141]. Це пояснюється тим, що регулююча ці справи стаття 15 Конвенції, як і інші міжнародні документи, постановляє, що в таких випадках сторони діють відповідно до закону країни, у якій проводиться конфіскація.

У цілому експерти і юристи-практики позитивно оцінили Конвенцію Ради Європи. Процес її ратифікації державами-учас-ницями проходить успішно, до неї приєднуються, все нові й нові країни. Рада Європи надає енергійну підтримку кампанії з приєднання до учасників Конвенції нових членів. У заяві від 29 листопада 1994 p., стосовно прийняття нових членів Ради Європи, генеральний секретар Ради відзначив: "Впровадження в життя постанов Конвенції визнане Парламентською Асамблеєю в якості одного з критеріїв, якими Рада буде керуватися при розгляді за­яви країни, яка піклується про членство в Раді Європи". Зро-яуміло, що така постанова питання стала стимулом у реалізації цього важливого міжнародно-правового документа.