І■ її— ■ - - ^- - . .

За другим варіантом, конфіскація «брудних» грошей здійснюється відповідно до постанови судових органів Сторони-запитувача. Ряд країн, серед них Велика Британія, доповнили своє законодавство, виходячи з букви і духу Віденської конвенції, статтями, які дозволяють приймати до виконання постанови і ви­роки про конфіскацію незаконно отриманого майна, винесені іншими державами — учасницями Конвенції.

Важливість і новизна статті 5 виявляється ще й в особливо­му акценті, зробленому на тому, що вона вимагає від країн — учас­ниць Конвенції обов'язкової участі в міжнародному співробітництві з питань конфіскації незаконно набутого майна. Обов'язок такої взаємодії повинен бути зафіксований у законо­давчих актах країн, які підписали Конвенцію. Такий обов'язок Сторони повинні закріпити у своєму законодавстві в будь-якому випадку — і коли в законодавстві цієї країни вже є статті, які ви­магають конфіскації "брудних" грошей, і коли таких статей там немає. Далі, у Конвенції пропонується всім учасникам укладати між собою двосторонні угоди про міжнародне співробітництво в цій сфері.

У тій же статті робиться спроба вирішити дуже складну юридичну проблему — процедуру конфіскації злочинного здобут­ку. Справа в тому, що в різних країнах існує різний порядок про­ведення такої процедури: в одних вилучають і конфіскують май­ко, отримане злочинним шляхом, в інших — грошовий еквівалент, що дорівнює вартості підлягаючого конфіскації майна, а в третіх країнах застосовують обидві названі форми конфіскації. Учасни­кам Віденської конвенції пропонується на вибір одна зі згаданих процедур чи обидві відразу. Одночасно була передбачена мож­ливість внесення в текст Конвенції змін і доповнень, які розши­рюють можливості проведення цієї важливої процедури. Такі зміни Сторони можуть пропонувати Генеральному Секретареві ООН, а Секретаріат ООН зобов'язаний їх розглядати, допрацьо­вувати і виносити на суд усіх учасників для вирішення питання про доцільність їхнього прийняття.

Не обійдена стороною і така важлива проблема, як остаточ­ний розподіл конфіскованого в злочинців майна і його викорис­тання. Складність цієї проблеми полягає в тому, що конфіскація

Міжнародне оподаткування

"брудних" грошей — це підсумок спільних зусиль правоохоронних органів ряду країн, і тому цілком закономірно виникає питання про порядок розподілу конфіскованих грошей чи іншого майна. Конвенція залишає на розсуд держав-учасниць встановлення принципів і процедури розподілу. Як правило, ця проблема зва­жується відповідно до законів тієї країни, яка здійснила конфіскацію. Сторони — учасниці Конвенції запрошуються до ук­ладення між собою окремих угод з приводу розподілу конфіскова­ного в злочинців майна. На практиці ця проблема вирішується по-різному. В одних країнах таке майно підлягає поверненню в доход держави, яка здійснила конфіскацію майна чи грошей, а в США, наприклад, воно дістається місцевим чи федеральним органам правосуддя або частково чи цілком передається різним міжнарод­ним організаціям. Сполучені Штати виступають за дотримання принципу розподілу конфіскованого майна між усіма державами, які брали участь у його розшуку, покаранні злочинців і незалежно від того, на чиїй території виявлене і конфісковане майно. Це, на думку Держдепартаменту США, стало б стимулом для посилення боротьби з відмиванням грошей у міжнародному масштабі.

Ідея стимулювати правоохоронні органи різних країн за успіхи в розшуку і конфіскації "брудних" грошей ("заробляти для самих себе") знаходить чимало прихильників, хоча дехто за­стерігає проти можливих зловживань у цій справі з боку право­охоронців.

Статті, які слідують за 5 статею Віденської конвенції, при­свячені організації і самій процедурі міжнародного співробітництва правоохорЦщих органів у боротьбі з відмиван­ням грошей. У статті Т^ререраховано цілий набір видів співробітництва і надання взаємної допомоги. Тут і зняття пока­зань свідків, і пошуки доказів, передача зібраної документації, арешт і вилучення майна і грошей, огляд місця події і передача інформації, а також багато чого іншого. Ця ж стаття передбачає доступ до банківської документації, до звітності компаній і підприємств іноземних країн. Тут же на кожного учасника Кон­венції накладається обов'язок ввести у своє законодавство прави­ла чи розпорядження, які забезпечують доступ правоохоронним органам до банківської документації, незважаючи на прийняті за-

Розділ 3. Офшорні центри і відмивання «брудних» грошей

кони про банківську таємницю, або змінити в цьому напрям-і самі закони. У цілому зазначена стаття дуже докладно загострює увагу на деталях міжнародного співробітництва з даної проблеми. Тут же сформульовані причини, з яких одна Сторона може відмо­вити в допомозі іншій Стороні. Мета такої деталізації - захисти­ти інтереси Сторони, яка одержала іноземний запит про надання правової допомоги. Однак, незважаючи на докладний виклад де­талей, які стосуються умов міжнародної взаємодопомоги, пробле­ма співробітництва між правоохоронними органами різних країн настільки складна, що не піддається вирішенню в рамках однієї міжнародної Конвенції. Тому держави — її учасниці укладають додаткові угоди з окремих питань. Міжнародна практика вже на­раховує багато десятків таких договорів і угод.

Особливо важливого значення розглянуті статті набули для тих країн і регіонів планети, де міжнародне співробітництво в такій сфері не застосовувалося. Без згаданих статей Віденської конвенції успішна боротьба з відмиванням грошей у цих куточках земної кулі виявилася б просто неможливою.

Серйозним внеском у справу інтернаціоналізації боротьби з відмиванням грошей стали положення про видачу винних чи підозрюваних у здійсненні цього злочину, тобто положення про екстрадицію. Відповідно до міжнародного права, екстрадиція оз­начає видачу особи, звинуваченої в здійсненні злочину чи вже за­судженої судом за його здійснення, з метою засудження чи ггриве-дення вироку у законну силу в країні, де здійснений цей злочин. У статті 6 міститься вимога про те, що діяння, визнане злочинним за законодавством країни-учасниці Конвенції й оголошене злочи­ном у статтях тієї самої Конвенції, повинно бути визнане злочи­ном, за здійснення якого винний чи підозрюваний у ньому пови­нен підлягати екстрадиції за будь-яким договором про екстра­дицію, якщо такий уже укладений між Сторонами. Таке зо­бов'язання учасники Віденської конвенції прийняли відносно звинувачуваних і підозрюваних у здійсненні тяжких злочинів, до яких вони віднесли і відмивання злочинного прибутку. Вже одне це положення було для того часу Новаторським, надзвичайно важ-ливим і сміливим підходом до організації міжнародного співробітництва в боротьбі з організованою злочинністю. Учасни-

Міжнародне оподаткування

ки Конвенції гарантували, що положення про екстрадицію "відмивателів" грошей буде включено в тексти всіх угод, які бу­дуть укладені між Сторонами з проблем міжнародного співробітництва.

Ще під час роботи Віденської конференції розгорілася дис­кусія з питання: чи підлягають екстрадиції в іншу країну громадя­ни тієї країни, у якій вони ховаються від правосуддя? Частина учасників Конференції висловилася за видачу таких осіб, але більшість делегацій не підтримала цю вимогу, посилаючись на причини юридичного характеру. Тому в параграфі 9 статті 6 міститься докладно викладена вимога про те, що Сторона, на те­риторії якої знаходиться підозрюваний у здійсненні злочину, по­винна його або видати, або покарати відповідно до свого внутрішнього законодавства. Це положення ввійшло в повсяк­денну практику боротьби з міжнародною злочинністю.

На думку видатних юристів, Віденська конвенція 1988 р. відіграла важливу роль у розвитку міжнародного права і стала серйозним внеском в організацію інтернаціонального співробітництва в боротьбі з наркобізнесом і відмиванням грошей.

Інший важливий документ, який основою міжнародного співробітництва в боротьбі з наднаціональною організованою зло­чинністю, — "Конвенція в справах про відмивання доходів, отрима­них від здійснення злочину, їх виявлення, вилучення і конфіскацію", підписана в Страсбурзі 18 листопада 1990 р. Цей до­кумент, підготовлений Комітетом експертів Ради Європи, містить 44 статті, які мають обов'язковий характер для держав, які підписа­ли і ратифікували цю Конвенцію. Фахівці з права розцінюють цей документ як найбільш повний перелік розпоряджень і правил, який охоплює всі етапи юридичної процедури — від початку розслідуван­ня до винесення вироку і конфіскації «брудних» грошей.

У Преамбулі Конвенції прямо говориться про те, що мета її полягає в позбавленні міжнародних злочинних угруповань їхнього злочинного здобутку й у створенні для досягнення цієї мети діючої системи міжнародного співробітництва. Зміст її багато в чому до­повнює і розвиває положення, викладені у Віденській конвенції ООН 1988 p., але разом з тим включає важливі, принципово відмінні від неї положення. Конвенція Ради Європи не просто ви-