Тема5. Арабський халіфат та його мусульманське

Право

1. Виникнення держави в арабів.

1.1. Об'єднання Аравії.

1.2. Виникнення ісламу.

1.3. Суспільний і державний устрій Арабського халіфату.

2. Мусульманське право (шаріат).

2.1. Особливості становлення і розвитку мусульманського права.

2.2. Джерела мусульманського права.

2.3. Право власності.

2.4. Зобов'язальне право.

2.5. Шлюбно-сімейне і спадкове право.

2.6. Кримінальне право.

2.7. Судочинство.

1. Виникнення держави в арабів

1.1. Об'єднання Аравії

Соціально-економічний розвиток Аравії до початку VII ст. створив передумови для політичного об'єднання країни. Завойовницький рух арабів привів до утворення Арабського халіфату, до складу якого увійшли деякі візантійські та іранські володіння у Західній Азії і Північній Африці. Це відіграло величезну роль в історії країн Середземномор'я, Передньої і Середньої Азії.

Арабські племена, що мешкали на Аравійському півострові, поділялися за етнічним походженням на південно-арабські, або єменські і північно-арабські. До початку VII ст. більша частина арабів залишалися кочівниками (так звані бедуїни — «степовики»). Для кочового скотарства в Аравії було набагато більше можливостей, ніж для землеробства, яке майже всюди мало оазисний характер. Засобами виробництва в кочовому скотарському господарстві були земля, придатна для літніх і зимових пасовищ, і худоба. Бедуїни розводили здебільшого верблюдів, а також дрібну худобу, переважно кіз, рідше — овець. Араби-землероби вирощували фінікову пальму, ячмінь, виноград і плодові дерева.

Соціально-економічний розвиток різних областей Аравії був неоднаковим. В Ємені вже в І тис. до н. е. склалася розвинена землеробська культура, пов'язана з наявністю значних водних ресурсів. Остання рабовласницька держава в Ємені — Хим'яритське царство, що виникло в II ст. до н. е. і припинило своє існування лише наприкінці першої чверті VI ст. н. е. У сирійських і грецьких джерелах відзначається кілька соціальних прошарків населення Ємену в VI — на початку VII ст. н. е.: шляхетні (знать), купці, вільні землероби, вільні ремісники, раби. Вільні землероби об'єднувалися в общини, які спільно володіли каналами й іншими зрошувальними спорудами. Осіла знать здебільшого жила в містах, але володіла маєтками в сільській окрузі, де знаходилися ріллі, сади, виноградники і гаї фінікових пальм. Оброблялися і такі культури, як ладанне дерево, алое, різні ароматичні і пряні рослини. Обробку полів і садів, що належали знаті, а також догляд за їхньою худобою здійснювали раби. Вони були зайняті і на іригаційних роботах, почасти й у ремеслі.

Серед знаті Ємену вирізнялися кабіри, обов'язком яких була турбота про полагодження водопроводів і гребель, розподіл води зі зрошувальних каналів, організація будівельних робіт. Частина знаті брала широку участь у торгівлі — місцевій, зовнішній і транзитній. В Ємені були давні торгові міста — Мариб, Сану, Неджран, Маїн та ін. Порядки в містах, що склалися задовго до VII ст., багато в чому нагадували устрій держави-міста (поліса) епохи класичної Греції. Міські ради старійшин (місвади) складалися з представників знатних родин.

Більш ранній порівняно з іншою Аравією розвиток Ємену частково був зумовлений тією посередницькою роллю, яку він відігравав у торгівлі Єгипту, Палестини і Сирії, а потім (з II ст. н. е.) і всього Середземномор'я, з Ефіопією (Абіссінією) та Індією. У Ємені товари, привезені з Індії морським шляхом, перевантажувалися на верблюдів і прямували далі караванним шляхом до кордонів Палестини і Сирії. Ємен вів також посередницьку торгівлю з узбережжям Перської затоки і портом Оболла в гирлі річок Євфрату і Тигру. З Ємену вивозили до візантійських областей предмети місцевого походження: ладан, мірру, алое, ревінь, касію та ін.

На заході Аравії, в області Хіджаз, була розташована Мекка — перевантажувальний пункт на караванному шляху з Ємену до Сирії, що процвітала за рахунок транзитної торгівлі візантійських областей (Сирії, Палестини і Єгипту) з Єменом, а за посередництва останнього — з Ефіопією й Індією. Мекка складалася з кварталів, заселених окремими родами племені курейш, але патріархально-общинні відносини тут вже не були панівними. Усередині родів були багатії — купці-рабовласники і бідняки. У багатіїв було багато рабів, які пасли їхні отари й обробляли в ближніх оазисах їх землі або працювали як ремісники. Купці займалися також лихварством, причому відсоток за позику доходив до 100% («динар на динар»). Через Мекку йшли транзитні каравани, але мекканські купці й самі кілька разів на рік збирали каравани, що ходили до Палестини і Сирії.

У центрі Мекки на площі знаходився храм кубічної форми — Кааба («куб»). Мекканці шанували фетиш — «чорний камінь» (метеорит), що був вставлений у стіну Кааби. У Каабі знаходилися і зображення божеств багатьох арабських племен. Кааба була предметом шанування і паломництва для населення значної частини Аравії. Територія Мекки та її околиць на час паломництва вважалася заповідною і священною, там звичаєм заборонялися сварки між родами і збройні сутички. З часом паломництва збігався великий ярмарок, який щорічно проходив в околицях Мекки в зимові місяці. Поблизу Кааби була площа, де стояв будинок, в якому радилися старійшини племені курейш. Діяльність ради старійшин визначалася неписаними давніми звичаями.

Населення іншого великого міста Аравії — Медини, відомого до виникнення ісламу під назвою Ясриб¹, складалося з трьох «єврейських» (тобто арабських племен, які сповідували іудейство) і двох язичницьких арабських племен — аус і хазрадж. Медина була центром землеробського оазису, в якому прожинала також певна кількість купців і ремісників.

До початку VII ст. у центральних і північних областях Аравії уже відбувався процес розкладу патріархального ладу, хоча зв'язок араба з родом і племенем залишався ще досить міцним. Кожен араб повинен був жертвувати життям за свій рід, а весь рід був зобов'язаний захищати будь-якого родича. Якщо одного з родичів убивали, на весь рід падав обов'язок кровної помсти роду вбивці, поки той не пропонував відшкодування.

Процес переходу бедуїнів до осілості ускладнювався браком придатної для обробки землі. Ще до нашої ери окремі групи арабів виселялися за межі Аравійського півострова. На межі