Розділ II. Авторське право і суміжні права. зможе вимагати виплати йому доходів, отриманих порушником, не відмовляючись від відшкодування реального збитку

зможе вимагати виплати йому доходів, отриманих порушником, не відмовляючись від відшкодування реального збитку. У силу цього суб'єктам авторського права буде більш вигідно обґрунтову­вати свої вимоги щодо стягнення збитків, посилаючись на ст. 22 ЦК України, а не на норму Закону.

Компенсації може підлягати й моральна шкода.

Форма й розмір компенсації моральної шкоди визначаються судом незалежно від розміру й форми відшкодування майнової шкоди за загальними правилами компенсації моральної шкоди, встановленими ст. 23 Цивільного кодексу України.

Підпункт «з» п. 1 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» говорить про те, що правовласник може вимагати прийняття інших заходів захисту, передбачених законодавством. Цю норму варто розуміти насамперед як відсилання до ст. 16 ЦК України, де міститься перелік різних способів захисту цивільних прав, які не передбачені в ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права», але повинні застосовуватися при пору­шенні виключних авторських і суміжних прав.

Серед них:

1. визнання угоди недійсною;

2. присудження до виконання обов'язку в натурі;

3. припинення або зміна правовідносин;

4. визнання незаконними рішення, дії або бездіяльність органів державної влади й органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб;

5. відновлення становища, що існувало до порушення.

Всі ці способи захисту можуть бути застосовані при розгляді ви­падків позадоговірного порушення авторських і суміжних прав.

У справах про порушення авторських прав предметом доведен­ня (фактами, що мають матеріально-правове значення) є:

1) належність авторських або суміжних прав позивачеві;

2) юридичні факти, згідно з якими авторське право поши­рюється на твори, що є об'єктом спору;

3) факт порушення авторських прав;

4) розмір доходів, неправомірно отриманих порушником;

5) мета порушення авторських прав.

Глава 12. Захист авторського і суміжних прав

Доведення у судовому засіданні цих фактів дає правовласникові право вимагати застосування вищезгаданих способів захисту ав­торських і суміжних прав. Питання пов'язані з доведенням того чи іншого факту порушення або оспорення авторських і суміжних прав є складним процесом і потребує особливої уваги правозахис­ників. Для прикладу візьмемо доведення належності авторських або суміжних прав позивачеві. Належність авторських або су­міжних прав позивачеві може виникати в силу:

1) факту створення твору позивачем (коли позивач — фізична особа й, відповідно, автор твору);

2) факту створення твору працівниками позивача при вико­нанні службових обов'язків або завдання;

3) факту переходу авторських прав у спадщину;

4) факту передачі авторських прав за авторським договором.
Слід зазначити, що кожний із вищевикладених фактів, залежно

від конкретних обставин справи, складається з низки елементів. Наприклад, факт створення твору позивачем презумується, якщо позивач зазначений як автор на оригіналі або екземплярі твору (презумпція авторства). Авторське право на твір виникає в силу створення твору. Якщо даний факт оспорюється, позивач-автор може вимагати від суду: призначення низки експертиз (судово-авторознавчої, судово-літературознавчої, судово-мистецтвознав­чої, криміналістичної експертизи підпису й почерку); допиту свідків, які можуть підтвердити створення твору позивачем; дослідження письмових доказів (свідоцтва про офіційну реєст­рацію твору; виписки з відповідного державного реєстру; відо­мості про зареєстрований твір в офіційному виданні каталогів всіх державних реєстрацій; повідомлення засобів масової інформації про створення даного твору позивачем; документи про участь у виставках, конкурсах із цим твором позивача; дипломи, призи або інші нагородження за створення твору; листа, щоденника й ін.); огляду речових доказів, якими в цьому випадку можуть бути: оригінал твору із вказівкою автора; екземпляр твору із вказівкою автора; робочі рукописи, замальовки й інші матеріали, які викори­стовувалися при створенні оригіналу; попередні роботи позивача в цьому напрямку.

Розділ II. Авторське право і суміжні права

Глава 12. Захист авторського і суміжних прав

§ 3. Кримінально-правові способи захисту авторського права і суміжних прав

Кримінально-правові способи захисту авторського права і суміжних прав встановлюються національним законодавством по­ряд із засобами цивільно-правового захисту авторських і суміжних прав.

Згідно із нормами Кримінального кодексу України (КК Украї­ни) кримінальним злочином визнається незаконне використання об'єктів авторського права і суміжних прав, а саме: незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мис­тецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому розмірі, якщо вони вчи­нені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завда­ли матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, або вчинені службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи (ст. 176 КК України).

Об'єктом цього злочину є майнове право власника авторських і суміжних прав на використання об'єкта авторського і суміжного права. Слід зазначити, що не підпадають під кримінальне діяння порушення особистих немайнових прав автора (наприклад, права авторства, права на ім'я, права на захист репутації автора).

Об'єктивний бік зазначеного злочину у сфері авторського права і суміжних прав полягає у вчиненні будь-якої дії, пов'язаної з неза­конним використанням об'єктів авторських і суміжних прав, що спричинили матеріальну шкоду у великому розмірі. Слід мати на увазі, що матеріальна шкода вважається завданою у великому розмірі, якщо її розмір у двісті і більше разів перевищує неоподат­ковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо вели­кому розмірі — якщо її розмір у тисячу і більше разів перевищує не­оподатковуваний мінімум доходів громадян (ст. 176 КК України).

Суб'єктивний бік цього злочину характеризується умислом, мотивом і метою. Умисел полягає у тому, що особа усвідомлювала

суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяль­ності), могла і передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання. Мотивом скоєння цього злочину може бути, наприклад, прагнення одержання при­бутку або просування по службі. Мета у цій категорії злочинів збігається з мотивом, проте в кожному конкретному злочині злочинець може переслідувати корисну мету, але суть цієї користі може бути різною. Кримінальну відповідальність за цей вид злочи­ну несуть особи, які досягли віку осудності (16 років).

§ 4. Адміністративно-правові способи захисту авторського права і суміжних прав

Адміністративна відповідальність може наступити за: незакон­не використання об'єкта права інтелектуальної власності (літера­турного чи художнього твору, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, комп'ютерної програми, бази даних, науко­вого відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів і послуг, топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин тощо), привласнен­ня авторства на такий об'єкт або інше умисне порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом; умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які мо­жуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця; отримання, використання, розголошення ко­мерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого під­приємця — тягне за собою накладення штрафу від дев'яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; демонстрування фільмів або розповсюдження фільмів шляхом продажу чи передачі в прокат фільмокопій без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів; розповсюдження фільмів шляхом виготовлення фільмокопій без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстру­вання фільмів із метою їх демонстрування, продажу, передачі в прокат; розповсюдження і демонстрування фільмів із порушенням умов, передбачених державним посвідченням на право розповсю-

Розділ II. Авторське право і суміжні права

дження і демонстрування фільмів; недотримання суб'єктами кіне­матографії та телебачення квоти демонстрування національних фільмів при використанні національного екранного часу (статті 51², 164\ 164⁶-164⁸ КпАП України).

§ 5. Адміністративні процедури

Процес доведення факту порушення авторських і суміжних прав є однією із найскладніших у механізмі захисту. Це пов'язане з тим, що незаконне відтворення має, як правило, анонімний харак­тер. Той, хто цим займається, не ставить своє прізвище на контра-фактних примірниках. Таким чином, у правовласника, що став жертвою порушення прав, немає засобів для встановлення особи порушника й доказів факту правопорушення. Крім того, досить легко знищити докази, тому що у цих випадках мова йде про пред­мети, що транспортуються легко, такі як книги, гравюри, диски, касети й інші предмети, і перешкодити закріпленню доказів протиправної дії.

Із метою застосування заходів, що перешкоджають такому ста­новищу, багато країн світу в процесуальних законах і законах про авторське право і суміжні права передбачили можливість застосу­вання засобів примусу.

Відповідно до норм законодавства країн світу можна вимагати застосування заходів примусу до того, як почнеться розгляд спра­ви в суді, і навіть до того, як відбудеться порушення. Ці заходи по­кликані виконати винятково важливу роль, дозволяючи як не до­пустити здійснення незаконного діяння, так і зберегти докази, майно або матеріали справи. У світовій практиці досить нечастим явищем є випадки пред'явлення позовів про порушення авторсь­ких або суміжних прав без попередньої вимоги про застосування заходів примусу (у вигляді проведення попереджувальних або охо­ронних заходів).

Свідченням важливості засобів примусу в сфері авторського права є сам факт їхнього закріплення в Бернській конвенції. Ще Перший акт від 1886 р. (ст. 12) передбачав можливість вимагати конфіскацію будь-якого контрафактного твору відповідно до законодавства кожної країни.

Глава 12. Захист авторського і суміжних прав

У Всесвітній конвенції про авторське право не міститься чітко сформульованих положень про примусові заходи, але вони випли­вають зі змісту п. 1 ст. 1, відповідно до якого Договірні держави зобов'язуються «вживати всіх заходів щодо забезпечення відпо­відної й ефективної охорони прав...» і застосовувати норму національного режиму.

Відносно правопорушень у сфері авторського права і суміжних прав питання про примусові заходи є однією з найбільш важливих процесуальних проблем, що виникає й стосується однаковою мірою авторів, артистів-виконавців або виконавців, продюсерів і в цілому всіх, хто уповноважений використовувати твори й про­дукцію, що є результатом інтелектуальної діяльності.

Щодо предмета примусових заходів, їхнього призначення, то мова йде головним чином, з одного боку, про заходи, спрямовані на збереження майна: а) для того, щоб перешкодити здійсненню незаконних дій або ж щоб їх припинити; б) для того, щоб гаранту­вати виконання судового рішення і в) для того, щоб зберегти або попередити правопорушення, а з іншого боку, вжити заходів щодо збереження доказів.

Коли є підозри або докази, що акти піратства відбуваються, ко­рисно вжити заходів примусу без змагального розгляду — незалеж­но від того, чи це передбачуваний порушник або треті особи.

Якщо зіставити статті 62² ЦПК України 1963 р. і 43² ГПК України з положеннями статей 52, 53 Закону України «Про авторське право й суміжні права», варто констатувати, що розроб-лювачі закону більш ретельно проробили питання про запобіжні заходи, в першу чергу щодо їхнього змісту. Наприклад, п. 1 ст. 62² ЦПК України 1963 р. передбачає такий запобіжний захід, як огляд приміщень, у яких відбуваються дії, пов'язані з порушенням прав. Пункт «є» ст. 52 Закону більш детально виписує цей запобіжний захід — інспектування виробничих приміщень, складів, техно­логічних процесів і господарських операцій, пов'язаних із вироб­ництвом екземплярів твору, фонограм і відеограм, щодо яких є підстави для підозри про порушення або загрозу порушення ав­торського права або суміжних прав. Разом із тим, якщо в цілому оцінювати якість правового регулювання застосування примусо-

Розділ II. Авторське право і суміжні права

вих заходів у законодавстві України, то варто зробити висновок, що вони практично не містять положень, які дозволили б заінтере­сованій особі зібрати необхідні докази для обгрунтування своїх по­зовних вимог.

Практично у всіх положеннях Закону України «Про авторське право і суміжні права» щодо виду заходів примусу вже заздалегідь ніби презумується доведеність факту порушення авторського пра­ва, у той час як застосування самих заходів спрямоване здебіль­шого на збір доказів, що підтверджують таке порушення.

Можливість застосування запобіжних заходів при порушенні авторського або суміжних прав випливає також із положень ч. 2 ст. 432 ЦК України.

Якщо звернутися до закордонного досвіду щодо правового ре­гулюванню подібних процедур, то до примусових заходів без зма­гального розгляду належать заходи такого характеру:

— накладення арешту або секвестру (заборона або обмеження права користуватися яким-небудь майном за рішенням держав­них органів) на піратські екземпляри, предмети й засоби, які ви­користовувалися для їхнього випуску або додання їм товарного виду;

— інвентаризація, опис і накладення секвестру на один із кон-трафактних екземплярів. Якщо це є неможливим у силу їхніх особ­ливих властивостей, то це можна замінити фотографіями вилуче­них екземплярів, зроблених під усіма необхідними ракурсами з метою його адекватного визначення без завдання їм шкоди в присутності експертів, що виконують процесуальну дію;

— опечатування приміщень, де виготовляються, доводяться до товарного вигляду або зберігаються контрафактні екземпляри;

— розпорядження тому, хто зберігає ці предмети, надати такі дані:

1) прізвище й місце проживання того, хто їх йому замовив, про­дав або передав, і дата замовлення, продажу або ж передачі із пред'явленням бланка замовлення, рахунки або квитанції про відповідну доставку;

2) кількість витрачених і проданих одиниць і їхню ціну, з надан­ням рахунка або квитанції про відповідний продаж;

Глава 12. Захист авторського і суміжних прав

3) відомості про осіб, яким він продав або передав ці екземпляри;

4) накладення арешту або секвестру на документи або бухгал­терські книги, що належать до контрафактних примірників;

5) у розпорядженні повинен бути наказ припинити дії, які
ведуть до пред'явлення позову, під страхом застосування каральної
пені (астрентів), не кажучи про можливість залучення до відпо­
відальності за неповагу до суду й ризику, якому піддається той,
стосовно кого відданий припис.

§ 6. Найбільш поширені способи порушення авторського права і суміжних прав та боротьба з ними

1. Піратство.Сам термін був введений у законодавчий обіг За­коном України «Про авторське право й суміжні права» у редакції від 25 липня 2001 р.

«Піратство» являє собою протиправну поведінку, яка посягає безпосередньо на виключне право автора на відтворення твору. Воно полягає насамперед у виготовленні й комерційному поши­ренні (форма поширення не має значення) незаконних екземп­лярів (книг і взагалі друкованих матеріалів, дисків, касет тощо) літературних, художніх, аудіовізуальних, музичних творів, фоно­грам, відеограм, комп'ютерних програм і баз даних.

Термін «піратство» також використовується для кваліфікації недозволених публічних показів твору, повторних передач і всіх інших форм використання твору, передачі в ефір і т. д.¹.

Виготовлення примірників твору становить піратське діяння в тому випадку, якщо ці екземпляри виготовляються в комер­ційних масштабах і без дозволу власника прав на твір або його виконання, на охоронювану фонограму або передачу в ефір, залежно від конкретного випадку. Такі примірники зазвичай нази­вають «піратськими примірниками».

Власник ліцензії може надавати дозвіл на відтворення лише тим способом, яким таке право дає йому його договірна ліцензія.

¹ ЛипцикД. Авторское право и смежные права / Пер. с фр.; предисловие М. Федотова. — М.: Ладомир; Издательство ЮНЕСКО, 2002. - С. 478.

Розділ II. Авторське право і суміжні права

Стосовно терміна «комерційні масштаби», то мова йде про по­няття, що повинне застосовуватися з урахуванням обставин, які супроводжують виготовлення. До числа факторів, які судам слід брати до уваги, належить обсяг виготовленої продукції, характер її виготовлення, чи використовувалася вона, а також прагнення до одержання прибутку.

В Аргентині, наприклад, піратським діянням також є недозво-лене виготовлення примірників, здійснене за замовленням для третьої країни за винагороду, навіть якщо це виготовлення було здійснене «кустарним» способом і замовлявся тільки один або кілька примірників'.

Крім вищезазначених діянь піратськими діяннями слід вважати такі:

1) виготовлення упаковки або упаковка;

2) вивіз і ввіз на територію України;

3) пропозиція щодо продажу, оренди, надання позики або будь-якої іншої форми розповсюдження;

4) продаж, оренда, надання позики або будь-яка інша форма розповсюдження;

5) володіння з наміром здійснення діянь, передбачених у пунк­тах 1—4 відносно піратських екземплярів, якщо ці діяння відбу­ваються в комерційних масштабах і без дозволу власника права на літературний або художній твір, на його виконання, на фонограму або передачу в ефір, залежно від конкретного випадку (замах).

Власник ліцензії може надати дозвіл, оскільки він має на це право в силу наявності в нього договірної ліцензії.

Багатосторонні договори, що діють у сфері авторського права і суміжних прав, не зобов'язують договірні сторони в законодавчо­му порядку встановлювати міри покарання. На відміну від них Угода ТРІПС у ст. 61 зобов'язує сторони передбачити кримінальну відповідальність і покарання за піратське використання творів, охоронюваних авторським правом, здійснене в комерційних мас-

¹ Липцик Д. Авторское право и смежные права / Пер. с фр.; предисловие М. Федотова. — М.: Ладомир; Издательство ЮНЕСКО, 2002. - С. 480.

Глава 12. Захист авторського і суміжних прав

штабах. Україна виконала вимоги ТРІПС при викладенні у Кримі­нальному кодексі України ст. 176.

Вищезазначені діяння утворюють склад злочину в законо­давстві значної кількості країн. Крім недозволеного відтворення, сюди належить також і продаж, пропозиція до продажу, ввіз, приховування й зберігання (в Україні за це відповідальність не передбачена) екземплярів або копій творів, фонограм або відео­грам, виготовлених із порушенням авторського права (Аргентина, Бразилія, Португалія й ін.).

Від піратства особливо страждають шкільні підручники, технічні й наукові відкриття й літературні бестселери, записи музичних творів, аудіовізуальні твори, передачі в ефір, комп'ютерні програми й банки даних. Піратство завдає шкоди інтересам автора, видавця (якщо мова йде про піратство охоронюваних літературних і художніх творів), а також власників суміжних прав (якщо воно стосується фіксації охоронюваних виконань, фонограм і передач в ефір).

Воно також заподіює шкоду інтересам працівників індустрії культури, оскільки, підмінюючи збут законної продукції, воно мо­же призвести до зниження легального виробництва; нарешті, воно завдає шкоди інтересам держав, оскільки особи, які займаються піратством, завжди здійснюють свою діяльність (або принаймні її частину) підпільно. Особи, які займаються піратством, часто на­магаються виправдати свою діяльність, стверджуючи, що, оскільки вони продають свої товари дешевше, це робить їх доступ­ними для більш широкої публіки, яка, в іншому випадку, не могла б собі їх дозволити. Проте, навіть незважаючи на те, що продукція піратів продається дешевше, це є не наслідком їхніх зусиль, а результатом того, що вони паразитують на творах, які з'являються без їхньої трудової діяльності. Вони нічого не вносять у національ­ну творчість, а руйнують основу місцевої індустрії й негативно впливають на її відносини з іноземними видавцями й виготовлю­вачами.

Діяльність вважається незаконною незалежно від того, яким способом здійснюється виготовлення недозволених екземплярів. Стосовно друкованих творів, то завдяки масовому поширенню систем офсетного друку особи, які займаються піратством, відтво-

Розділ II. Авторське право і суміжні права

рюють законні видання факсимільним способом шляхом випуску в продаж серії піратських екземплярів, або рабськи копіюючи ори­гінальні видання (контрафактне виготовлення видань), або ставля­чи на них свій власний фірмовий знак, уникаючи так всіх робіт і витрат, пов'язаних із перекладом, набором тощо¹.

2. Контрафакція.Іншим способом порушення авторського пра­
ва і суміжних прав є контрафакція.

Контрафактне виготовлення твору являє собою протиправну дію, що є елементом піратства. Воно полягає у відтворенні видано­го твору, фонограми, аудіовізуального твору, комп'ютерної програ­ми тощо шляхом шахрайського використання назви, фірмового найменування або фірмового знака законного видавця, виробни­ка, власника ліцензії тощо. У цих випадках, як правило, також має місце правопорушення, пов'язане з контрафактним використан­ням фірмового найменування.

У законодавстві багатьох країн відповідальність за контра­факцію інтелектуальної продукції не залежить від здійснення правопорушення, пов'язаного з піратством, наприклад у законо­давстві Аргентини (ст. 72), Чилі (ст. 79с) і Домініканської Респуб­ліки (ст. 164е)².

Зараз проблемам боротьби з контрафактного продукцією при­свячується значна увага з боку компетентних органів ЄС з метою відпрацювання нових правових приписів, що дозволять значно покращити наслідки боротьби.

3. Крім піратства й контрафакції існують порушення авторсько­
го права і суміжних прав, які мають комплексний характер,оскільки
посягають як на особисті немайнові права, так і на майнові права.

До таких порушень належать:

1) опублікування без дозволу автора невиданого твору;

2) недозволене видання твору, щодо якого автор здійснив своє право на відмову від публікації;

3) вилучення з обігу раніше опублікованих екземплярів;

4) плагіат.

¹ Основи інтелектуальної власності. — К.: Ін Юре, 1999. — С. 365—413.

² ЛипцикД. Авторское право и смежные права / Пер. с фр.; предисловие М. Федотова. — М.:
Ладомир; Издательство ЮНЕСКО, 2002. - С. 483.

Глава 12. Захист авторського і суміжних прав

У перших трьох випадках має місце порушення як майнових прав на відтворення або публічне розповсюдження, так й особис­тих немайнових прав на оприлюднення або на рішення про опри­люднення чи вилучення виданих екземплярів. Вказані ситуації по­яснень не вимагають. Залишається плагіат.

Плагіат.Плагіат полягає у повному або частковому присвоєнні оригінальних елементів, що містяться в чужому творі, і представ­ленні їх як власних. Посягання на особисте немайнове право авто­ра, що став жертвою плагіату, завжди посягають на повагу його права авторства, оскільки плагіатор видає чуже авторство за власне.

У більшості випадків плагіат також є посяганням на цілісність твору, оскільки, як правило, плагіатор намагається замаскувати свій плагіат.

Посягання на майнові права виникає із внесення змін в оригінальний твір без дозволу і його використання (відтворення, повідомлення для загального відома).

Правова теорія проводить розмежування між грубим «стовід­сотковим» плагіатом (зустрічається рідко), при якому чужий твір привласнюється повністю або практично повністю, і плагіатом «замаскованим», при якому плагіатор намагається сховати своє діяння або привласнити якісь істотні оригінальні елементи твору, що став жертвою плагіату.

Плагіат безперечно має місце у цьому останньому випадку, то­му вважається, що його слід оцінювати залежно від ступеня подібності, а не розбіжностей між відповідними творами¹.

Питання для самоконтролю:

1. Які форми захисту авторського та суміжних прав ви можете назвати?

2. У чому полягає суть способу захисту авторського права і суміжних прав?

3. Хто виступає суб'єктами захисту авторського права і суміжних

прав?

4. Яка кримінальна відповідальність встановлена чинним законодав­
ством України за порушення авторського права та суміжних прав?

¹ ЛипцикД. Авторское право и смежные права / Пер. с фр.; предисловие М. Федотова. — М.: Ладомир; Издательство ЮНЕСКО, 2002. - С. 483-484.

Розділ ІІ. Авторське право і суміжні права

5. Які адміністративно-правові засоби захисту авторського права та суміжних прав ви можете назвати?

6. Що таке адміністративні процедури?

7. Які найбільш поширені способи порушення авторського права та суміжних прав ви можете назвати?

Рекомендована література до глави:

1. Буркацький Л. К Захист цивільного права та інтересу: Методика складання документів, коментарі, позовні та інші заяви: Навч. посіб­ник. — К.: Юрінком Інтер, 2005.

2. Дроб'язко В. С, Дроб'язко Р. В. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник. — К.: Юрінком Інтер, 2004.

3. Защита прав на интеллектуальную собственность. Практическое руководство. — М., 2004.

4. Інтелектуальна власність в Україні: Правові засади та практика. — Т. 1.: Право інтелектуальної власності. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 1999.

5. Інтелектуальна власність та її захист: Нормативно-правове регулю­вання. — 3-є вид., перероб ідоповн. — К.: КНТ, 2006.

6. Карпухина С. И. Защита интеллектуальной собственности и патен­товедение: Учебник. — М.: Международные отношения, 2004.

7. Коваленко Є. Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2006.

8. Коваль А. М. Кримінальна відповідальність за порушення авторсь­кого права і суміжних прав: Теорія і практика. — К.: ЮСТІНІАН, 2005.

9. Ларичев В. Д., Трунцевский Ю. В. Защита авторского и смежных прав в аудиовизуальной сфере: Уголовно-правовой и криминологический ас­пекты. — М.: Дело, 2004.

10. Школаюк С. І., НикифорчукД. Й., Томма Р. П., Барко В. І. Протидія злочинам у сфері інтелектуальної власності (статті 176, 177, 227, 229 КК України): Науково-практичний посібник. — К.: КНТ, 2006.

11. Основи інтелектуальної власності. — К.: Юридичне видавництво «Ін Юре», 1999.

12. Охорона інтелектуальної власності: Нормативно-правові акти / За заг. ред. О. Д. Святоцького. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004.

13. Охорона інтелектуальної власності в Україні / С. О. Довгий,
В. О. Жаров, В. О. Зайчук та ін. — К.: Форум, 2002.

Глава 12. Захист авторського і суміжних прав

14. Питання інтелектуальної власності: Збірник наукових праць. Випуск перший, випуск другий, випуск третій: НДІ інтелектуальної влас­ності Академії правових наук України. — К.: ТОВ «Чех», 2004, 2005.

15. Право інтелектуальної власності: Підручник для студентів вищих навч. закладів. — 2-е вид., перероб. і допов. — К.: Видавничий Дім «Ін

Юре», 2004.

16. Сергеев А. П. Право интеллектуальной собственности в Россий­ской Федерации. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ТК «Велби», 2004.

17. Судово-експертна діяльність: Довідник для суддів. — 2-е вид., пере­роб. та допов. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003.

18. Фурса С, Цюра Т. Докази і доказування у цивільному процесі:
Науково-практичний посібник. — К.: Видавець Фурса С. Я., КНТ, 2005.

Розділ III Патентне право