Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Іншомовна лексика у професійному мовленні. Доцільність використання у фаховому мовленні іншомовної лексики.




Читайте также:
  1. Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’ятників історії і культури
  2. Амортизація основних засобів. Порядок нарахування і використання амортизаційних відрахувань.
  3. Аналіз ефективного використання матеріальних ресурсів
  4. Атмосферне повітря як об'єкт правової охорони та використання
  5. Аудит використання природних ресурсів за видами
  6. Багатозначні слова і контекст. Системність лексики української мови (синонімія, антонімія), специфіка виявлення системності у професійному мовленні.
  7. Безэквивалентная лексика и лакуны
  8. Вибір слова у мові професійного спілкування. Використання термінів у науковому та офіційно-діловому стилі
  9. Визначення відстані LMN з використанням числового масштабу.
  10. Визначення коефіцієнту використання матеріалу.

Багатовікова історія формування лексики української мови зумовила її неоднорідність з погляду походження. Розрізняють власне українську лексику (слова, породжені українською мовою на будь-якому етапі її розвитку) та іншомовну, запозичену (слова, що увійшли в українську мову з інших мов на різних етапах її розвитку). За підрахунками фахівців, кількість іншомовних слів у складі української не перевищує 10 %, а отже, твердження про засилля запозичень і відсутність самобутності української мови є перебільшенням. Проте загалом проблема меж використання іншомовних слів надзвичайно важлива і є предметом наукових дискусій про загрозу її самобутності. Однозначного твердження стосовно обмеження потоку запозичень немає.

Інтеграція України в міжнародний культурний та інформаційний простір зумовила швидкий процес оновлення лексики української мови, особливо за рахунок запозичень та новотворів від запозичень. Відкритість українського суспільства, можливість його громадян вільно подорожувати та значна кількість туристів з-за кордону, участь українських представників у міжнародних мистецьких конкурсах, фестивалях, спортивних турнірах, посилення зацікавленості до вивчення іноземних мов, функціонування міжнародної комп’ютерної мережі (Iнтернету) визначають активне запозичання нової лексики в сучасних інноваційних процесах, яке, відповідно, стимулює дискусії щодо доцільності іншомовної лексики.

Наявність іншомовних термінів є звичайним явищем, оскільки Україна як суб’єкт міжнародного права перебуває (і завжди перебувала) у безпосередніх відносинах з іншими держа­вами, укладає (і укладала) з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере активну участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів держави у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах.

Усі ці чинники сприяють процесу запозичень, що є неминучим у будь-якій термінології і зрештою збагачує її. Всього в сучасній українській термінології є 40% іншомовних термінів, запозичених на різних етапах розвитку мови, різними шляхами (калькування, транслітерація) і з різних причин. Зокрема основними причинами засвоєння іншомовних слів вважають такі: 1) запозичення разом із поняттям (ультиматум, санкція, вексель, банк); 2) прагнення деталізувати поняття, яке вже існує у мові (імпорт – ввіз товарів з-за кордону, госпіталь – медичний заклад для лікування військово­службовців); 3) прагнення замінити описовий зворот (тран­спорт, замість засоби пересування; вакансія, замість вільна посада; круїз, замість подорож на пароплаві і под.).



Ступінь засвоєння цих слів різний. Так, повністю пристосувалися до фо­нетичних, граматичних, орфографічних законів української мови і сприйма­ються, як свої, давно засвоєні грецизми (грамота, академія), латинізми (приватний, норма), германізми, які прийшли через посередництво чеської та польської мов (фунт, ґвалт, шкода), поло­нізми (скарб, полковник), богемізми (влада, власний), запозичення з фран­цузької мови (аташе, армія, режим), італійської (каса, банк) тощо. Іншомовне походження інших відчутне (лат. муніципалі­зація; франц. парламент, шифр; нім. бухгалтер, штраф; англ. бюджет), проте вони граматично теж пристосувалися до української мови, глибоко вкорінилися в ній і повноправно виконують свої функції, оскільки мають міжнародне визнання (є термінами на міжнаціональному рівні) і не мають українського однослівного відповідника.



Поряд зі словами, що набули «громадянства» в українській мові останнім часом широко побутують порівняно нові запозичення, які не відповідають нормам української мови і зберігають своє національно-конотативне забарв­лення. Такі запозичення називають варваризмами (від грец. barbarismos – чужоземний) і часто записують графічними засобами мови-джерела (happy end, têt-à-têt), або власної мови (уїк-енд, харакірі, о’кей).

Словотворення в українській мові на межі ХХ та ХХІ ст. відображає не лише потреби в найменуванні нових реалій життя, а необхідність освоєння засобами української мови численних запозичень. Значна частка неологізмів-входжень з інших мов зумовлена тим, що у життя пересічного мовця входить багато предметів і понять, які є новими для українського суспільства. Велика кількість нового в предметному (у широкому розумінні слова) світі часто призводить до того, що певна реалія приходить до нас уже з готовим найменуванням, яке закріпилось за нею у мовах тих країн, де вона виникла або була створена. Українська мова не встигає запропонувати таку назву для нового предмета, яка б базувалася на національній основі й уводила номінацію в лексичну систему. Таким чином, система української мови, не маючи змоги освоїти саму предметну реалію, намагається освоїти, натуралізувати її іншомовну назву. У процесі освоєння формуються граматичні значення роду і числа в словах (відео, пейджер, сканер, клон, шоу, плеєр, хакер, лобі тощо), утворюються словоформи за допомогою власне українських чи спільнослов’янських словотворчих афіксів (пейджерний, сканувати, клонований, лобіювати тощо), зрештою, вичленовуються нові словотворчі елементи із запозичень (відео-, -инг, веб-, -нет, шоу- тощо), іншомовні основи поєднуються із питомими словами чи „натуралізованими” запозиченнями у складних словах (інтернет-кафе, відеоряд, євроремонт, веб-сторінка тощо).



Хоч інтенсивне словотворення та зростання кількості лексичних запозичень є явищем об’єктивним та історично зумовленим, це приводить до зрушень у системі української мови. Навала нового лексичного матеріалу може містити в собі загрозу до порушення рівноваги в мові, яка може втратити можливість бути універсальним засобом спілкування. Наприклад, у такому реченні „Придбавши в мобіл-салоні стартовий пакет, ваучер або скретч-картку, отримаєш бонус 5% вартості покупки” п’ять слів (із дванадцяти) можуть потребувати додаткового роз’яснення. Унаслідок невиправданого вживання іншомовних слів мова може втрати свої головні функції – комунікативну та інформативну.

Недоречно використані слова дуже засмічують мову і розхитують її систему. Науковці зауважують, що до розряду варваризмів може переходити й термін, використаний невдало. Щоб уникнути цього і правильно послуго­вуватись іншомовними словами, варто дотримуватися таких вимог:

1. У науковому стилі іншомовний термін повинен бути необхідним, тобто якщо він не має українського відповідника з таким самим обсягом значення і тлумачиться лише описово. Проте навряд чи є потреба ви­користовувати модну останнім часом у багатьох наукових текстах низку термінів, зокрема англіцизмів, що потоком влилися з 90-х рр. XX ст.: перманентний – постійний, безперервний; брокер, маклер, фактор у значенні посередник при укладанні торго­вельних і біржових угод; електорат, електоральні настрої, електор, за­мість виборці, настрої виборців, виборець. Ці слова нічого нового не прино­сять, навпаки, масово проникаючи в нашу мову, без належного опору україн­ських вчених витісняють чинні нічим не гірші питомі або давно запозичені терміни на позначення наукових понять і формують відчуття меншовартості рідної мови.

2. Не варто використовувати не як терміни запозичення на зразок коор­динувати (бо є погоджувати), лімітувати (обмежувати), пролонгувати (продовжувати), локальний (місцевий). Адже, смішно звучать такі вислови: є пропозиція припинити дебати (обговорення), бо нас лімітує (обмежує) час; я отримав сатисфакцію (задоволення) від учорашнього концерту і под.

3. В офіційно-діловому тексті також не варто використовувати іншомовні слова, коли є відповідники в українській мові, оскільки текст повинен бути зрозумілим для тих, хто буде з ним знайомитися.

4. Використовувати іншомовні слова, у т.ч. й терміни, необхідно точно, лише в тому значенні, в якому вони зафіксовані в словниках, напр.: менеджер (з англ. управитель, завідувач), за Словником іншомовних слів, – це фахівець з управління господарськими процесами, виробництвом, обігом товарі та послуг; найманий управитель, отже, не кожен керівник є менеджером, як останнім часом уподобали іменувати себе ті, хто очолює ту чи іншу організацію, підприємство, фірму.

5. Не варто користуватися в одному й тому ж тексті іншомовним словом та його українським відповідником на позначення того самого поняття (напр.: Ми дійшли консенсусу зі згоди). У випадках, подібних до зазначеного, краще використовувати національне слово, яке істотно полегшує спілкування загалом та офіційне зокрема. Проте, укладаючи наукові й подекуди офіційні тексти, необхідно враховувати випадки, коли власний відповідник є вужчим або ширшим за значенням, ніж іншомовне слово, порівн.: угода (родове), контракт, конвенція (видове) і под. Тут взаємозаміна неможлива.

Отже, добір іншомовного терміна (слова) щоразу повинен бути регульо­ваний конкретною ситуацією мовлення і добрим знанням значення цього терміна (слова).

Розпізнати іншомовне слово можна за такими ознаками:

1) запозиченими є майже всі слова з початковими а, е, і: абсолютний, адекватний, еквівалент, експертиза, ідея, історія;

2)для запозичень характерними є збіги: а) голосних:біологія, ідеал (в українських словах лише на межі префікса й кореня:виорати); б) при­голосних:абстрактний, пункт, демонстрант, тембр;

3) іншомовними є лексеми зі звуком [ф]: фігура, графік, торф; виняток становлять слова Фастів, форкати, фе;

4) в іншомовних словах не відбувається чергування о, е з і та нулем звука: бетон – бетону, камін – каміна, ваніль – ванілі, бюлетень – бюлетеня, артишок – артишока (порівн. укр.: дзвін – дзвону, камінь – каменя, сіль – солі, день – дня);

5) в іншомовних словах важко виділити префікс і суфікс, які у випадку вирізнення істотно відмінні від українських; корінь може мати три і більше складів; основа часто буває дво- і більше кореневою: а(ди)симіляція, де(ін)дуктивний, екс(ім)порт, транс(ре)плантація, демократизм, демокра­тизація;

6) іншомовні слова з кінцевим голосним не відмінюються (за винятком слова пальто): амплуа, метро, радіо, шосе.

Дехто вважає, що використання іншомовних слів підкреслює освіче­ність, інтелігентність, інтелектуальні здібності людини. Таку думку спросто­вує письменник О. Югов: «Чим освіченіша людина, тим глибше вона зобо­в’язана знати мову свого народу. А отже, і потреба хапатися за іншомовне слівце у того, хто зважується писати статті й книги, має виникати значно рідше, ніж у людини з недостатньою освітою».

 


Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 561; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.006 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты