КАТЕГОРИИ:
АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
IV. Поняття, ознаки та функції правових заохоченьПравове заохочення – це форма добровільного схвалення добровільної поведінки, в результаті якої здійснюється винагорода суб’єкта шляхом встановлення для нього позитивних наслідків правомірної діяльності. Правове заохочення є самостійним різновидом засобів правового впливу, що характеризується такими ознаками 1) Пов’язане з поведінкою суб’єкта, що відповідає інтересам суспільства. Цю поведінку, як правило, характеризують як корисну, що у свою чергу: а) пов’язується з соціально активною діяльністю, що передбачає насамперед реалізацію юридичного обов’язку; б) передбачає використання наданих суб’єкту прав в межах дозволеної діяльності, тобто без порушення прав інших суб’єктів; в) характеризується як поведінка, що за існуючими стандартами перевищує встановлені вимоги; г) це поведінка, що передбачає досягнення позитивного результату; д) це поведінка, що визначає можливість застосування заохочень в залежності від ступеню заслуги суб’єкта. 2) Це поведінка, що передбачає добровільний вчинок, оскільки заохочення залежить від значення її наслідків. 3) Заохочення є формою винагороди з боку суспільства та держави, що закріплюється нормативним документом в диспозитивному порядку. 4) Схвалення є взаємовигідним як для держави, так і для суспільства, так і для самого суб’єкта, оскільки надає можливість узгодити різноманітні інтереси, тобто інтерес суспільства до правомірної поведінки, а також інтерес суб’єкта до безперешкожної реалізації прав та виконання обов’язків. 5) Це юридичний стимул, що має дієвий характер. Однак необхідно враховувати і те, що заохочення може виконувати і певну обмежуючу роль (наприклад, встановлення премії є стимулом до результативної праці та одночасно засобом обмеження протиправної поведінки). Значення заохочень в процесі правового регулювання визначається їх функціями, тобто засобами впливу на поведінку суб’єктів: 13) функція соціального контролю – виявляється в координації певної діяльності суб’єктів та їх утриманні від протиправної діяльності; 14) комунікативна функція – характеризується наданням певної правової інформації чи відомостей, що надходять від суб’єкта управління до об’єкту, забезпечуючи їх взаємодію; 15) мотиваційна функція – надає можливість не лише добровільного виконання обов’язків, а і вчинення творчих дій, що перевищують звичайні вимоги та забезпечують активну діяльність у сфері права; 16) оціночна функція – забезпечує офіційну позитивну оцінку заслуженої поведінки суб’єкта, її публічне визнання та схвалення. Заохочення відображає ступінь нормативності діяльності суб’єкта для суспільства; 17) гарантуюча функція – створює позитивні умови для зміцнення суспільної дисципліни і порядку шляхом добровільної реалізації обов’язків; 18) розподільча функція – право, встановлюючи заохочення, визначає умови користування певними благами, що складають предмет суб’єктивного інтересу; 19) виховна функція – забезпечує можливість визначення моделі добросовісної поведінки, що спричиняє формування високого рівня правосвідомості та правової культури суб’єктів. Найбільш обгрунтованим в юридиній літературі є питання щодо класифікації заохочень за шістма критеріями: І. за предметом правового регулювання розрізняють: Ø конституційні заохочення (державні нагороди); Ø адміністративні заохочення (дострокове присвоєння звання); Ø трудові заохочення (грамота, премія); ІІ. за характером: ─ матеріальні заохочення, що мають грошовий чи матеріальний еквівалент; ─ процесуальні заохочення, що, як правило, не мають матеріального виразу; ІІІ. за сферою реалізації: · заохочення в сфері літератури; · заохочення в сфері мистецтва; · заохочення в сфері науки; · заохочення в сфері техніки; · заохочення в сфері державної служби тощо; IV. за суб’єктами: ü державні заохочення (урядові); ü недержавні (мінуципальні); V. за змістом: ¨ фінансові, що мають грошовий еквівалент; ¨ моральні, що задовільняють індивідуальні інтереси нематеріального характеру; ¨ організаційні, що забезпечують позачергове надання певних можливостей; VI. за ієрархією: o загальнодержавні; o регіональні; o локальні. Таким чином, наявність різноманітних засобів правового впливу надає можливість узгодити поведінку суб’єктів з суспільним та державними інтересами, а також забезпечити необхідний порядок у суспільстві та процес правового регулювання в цілому.
|