УКРАЇНСЬКИЙ МОВЛЕННЄВИЙ ЕТИКЕТ

Основні питання теми:

® Мовленнєвий етикет та його основні елементи.

® Функціональна структура та типологія одиниць мовленнєвого українського етикету.

® Мовні етикетні формули службової телефонної розмови.

[ Ключові слова:етикет, мовленнєвий етикет, український мовленнєвий етикет, ознаки українського мовленнєвого етикету, код мовленнєвої ситуації, етикетні одиниці, функціональна типологія одиниць мовленнєвого етикету, ділова розмова по телефону.

& Суспільство, розвиваючись, виробляє правила мовної поведінки, обов’язкові для всіх членів, тобто формує мовленнєвий етикет. Відомо, що етикет підніс типові висловлювання у ранг нормативного, зовнішньообов’язкового поведінкового імперативу. Кожен фахівець має дбати про дотримання правил мовленнєвого етикету.

Етикет (від франц. etiguette–ярлик) має широке тлумачення: від «зведення норм поведінки, порядок дій і правила чемності при дворах монархів, титулованих осіб (придворний етикет), а також у дипломатичних колах до «усталених норм поведінки і правил ввічливості у будь- якому товаристві».

Мовленнєвий етикет – це сукупність мовних засобів, які регулюють нашу поведінку в процесі мовлення. Це мовні формули вітання, прощання, звертання, висловлення сумніву, підтвердження тощо.

Мовленнєвий етикет тісно пов’язаний із культурою мовлення і є виразником загальної культури.

Український мовленнєвий етикет, на думку М.І. Стельмаховича, – це національний кодекс словесної добропристойності, правила ввічливості.«Він сформувався історично в культурних верствах нашого народу й передається від покоління до покоління як еталон порядної мовленнєвої поведінки українця, виразник людської гідності й честі, української шляхетності й аристократичного духу... Українське виховання застерігає дітей і молодь від вживання грубих, лайливих, образливих слів» [9].

Український мовленнєвий етикет історично має такі ознаки, як увічливість (ввічливість), ґречність, чемність, вихованість, тактовність, обхідливість, коректність, делікатність, приязність, звичайність. Усі слова, що характеризують мовленнєвий етикет, становлять синонімічний ряд з домінантою, ввічливість. Доречним буде з’ясування значень окремих слів. Так, обхідливість – увічливість, привітність у поводженні з людьми. А приязнь – це дружня прихильність, симпатія до когось, дружелюбність, привітність. Звичайність – вихованість, ввічливість, уважність до кого, чого-небудь, делікатність.

У кінці словникової статті «Практичного словника синонімів української мови» С. Караванського (1993 р.) з домінантою ввічливістьдодається пор. люб’язний. Знаходимо: люб’язний,любий, привітний, ласкавий, уважний, кн. обхідливість;люб’язний б.з. (безпідставно занедбане слово), любий, милий».

Слово ґречний уживається в українській мові з ХVІІ століття, утворено від злиття давнього прийменника кз давальним відмінком іменника речи (к речи – до речі).

Учені зазначають, що мовний етикет українців є унікальною універсальною моделлю їх мовної діяльності. Знання цієї системи, а ще більше – повсякденна їх реалізація знань і внутрішнього світу людини, без перебільшень, є своєрідним барометром духовної зрілості нації.

Головне призначення етикету, в тому числі й мовленнєвого, – встановлення сприятливого контакту між людьми, регулювання їх взаємин на підставі принципу ввічливості.

Без знання прийнятих у суспільстві правил мовного етикету, не володіючи вербальними формами вираження ввічливих взаємин між людьми, особистість не може правильно встановити різноманітні контакти з оточуючими, тобто, не може з найбільшою користю для себе і для оточуючих здійснити сам процес спілкування.

Існують формули мовного етикету. Відомо, що спілкування можливе за наявності мовця, адресата, до якого звернена мова, мети і теми мовленнєвої діяльності. Схематично код мовленнєвої ситуації можна зобразити так: «хто – кому – чому – про що – де – коли».

Структуру мовного етикету визначають такі основні елементикомунікативних ситуацій, які властиві всім мовцям: звертання, привітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання, знайомство, поздоровлення, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, присяга, похвалатощо. З-поміж них вирізняють ті, що «вживаються при зав’язуванні контакту – формули звертань і вітань; при підтриманні контакту – формули вибачення, прохання, подяки та ін.; при припиненні контакту – формули прощання, побажання тощо. Це – власне етикетні мовні формули» [4].

Ситуації «ввічливого контакту» між комунікантами – необхідна й важлива складова частина процесу спілкування. Вислови мовленнєвого етикету, закріплені за певними ситуаціями ввічливих взаємин стали стійкими формулами спілкування, стереотипами – типовими, стійко повторюваними конструкціями, що використовуються практично в усіх ситуаціях спілкування. Вони є готовими формулами не лише з погляду їх морфолого-синтаксичної структури, а й з погляду їх лексичної наповненості.

Стереотипні вирази вмотивовані стилістично, функціонально, оскільки забезпечують точність, однозначність, економність процесів спілкування.

У спілкуванні надзвичайно важливо добирати мовні етикетні формули відповідно до сфери спілкування, ситуації та соціального стану співрозмовника. Використовуючи мовні формули у різних сферах спілкування, необхідно пам’ятати, що вони несуть інформацію про соціальний статус мовця і його співрозмовника, ступінь їх знайомства, офіційність чи неофіційність спілкування, наявність чи відсутність вікової різниці тощо.

Ділове спілкування характеризується високим ступенем формальності: учасники комунікації, особи і предмети, про які йдеться, потрібно називати їхніми повними офіційними назвами. Слово вибачаюсь буквально означає я вибачаю себе, адже у його складі є постфікс – ся, що означає оберненість дії на себе. Тому неетично вживати слово «вибачаюсь», коли просите у когось вибачення.

Загальна функціональна типологія одиниць мовленнєвого етикету українського народу така (наводимо приклади найбільш типових формул):

1. Етикетні одиниці, якими виражається вітання:

Добрий ранок! Доброго ранку! Добрий день! Доброго дня! Добридень! Добрий вечір! Здрастуйте! Здоров був! Здоровенькі були! Доброго здоров’я! Моє шанування! Вітаю Вас! Радий (-а) вітати Вас! Скільки літ, скільки зим! Яким вітром? Салют! Радий (рада) вас (тебе) бачити (вітати)!

Встановлення контакту із адресатом, привернення його увагивідбувається через етичні формули звертання. В офіційно-діловому стилі звертання традиційно використовується у листах та в усному спілкуванні.

Нормативною формою звертання в українській мові є кличний відмінок, наприклад: Ольго Іллівно, Святославе Володимировичу.

Українська літературна мова, а саме офіційно-ділова сфера, має цілу історію цього питання. За часів Київської Русі поширеними були звертання княже, князю, дружино, людіє, наприклад: Братіє і дружино!(«Слово про похід Ігорів»).

За часів Запорізької Січі побутували звертання, подібні до звертань у родині, наприклад: батьку (гетьмане, отамане), діти мої, братове, браття, братці, братія, братики, що зумовлено гуртовими порядками, які передбачали рівність усіх козаків, а взаємини молодих і старих мали родинний характер, наприклад: Здоров будь, батьку отамане!

У часи УНР в офіційному вжитку переважали звертання пане, пані, панове і – рідше – добродію, добродії із прикметниковими означеннями – високо достойний,високоповажний, вельмишановний, наприклад: Вельмишановний пане посол! Високоповажний пане міністре!

У звертаннях до керівників держави використовували такі назви: гетьман, головний отаман.

Революція 1917 р. внесла докорінні зміни у мовний етикет, у формули звертання. З мови поступово витіснилися звертання пане/пані, добродію/добродійко. Натомість активно стали використовувати звертання товаришу і громадянине/громадянко, але правила їх вживання істотно відрізнялися від правил дореволюційних звертань.

Нині в українську мову як офіційне повернено звертання пане/пані, яке найчастіше вживається разом із прізвищем, професією або посадою у Кл. в., наприклад: пане Дмитренко, пане директоре. Звертаються до співрозмовника на ім’я, на ім’я по батькові, за званням, посадою чи професією пані Оксано, колего Олено Петрівно, Петре Миколайовичу.

Особливі мовні формули використовують у звертанні до церковних осіб і вищих державних осіб:Високопреподобний отче, Ваша святосте, Ваше Преосвященство, Ваша Високодостойносте, вельмишановний пане Президенте.

® Вітаючись, добирайте ту вітальну формулу, яка підходить для даної ситуації.

® Вітаючись, привітно посміхайтеся. Дивіться людині у вічі.

® Вітаючись, не тримайте руки в кишенях. Зніміть рукавички (у рукавичках може дозволити собі вітатися лише жінка).

® Якщо ви молодий, вітайтеся першим.

® Якщо ви кудись зайшли (до установи, до квартири чи хати друзів), вітайтеся першим (першою).

® Жінку має вітати чоловік (руку для вітання першою подає жінка).

® Підлеглий має привітати свого керівника (а руку може подати першим керівник).

® Незалежно від віку, статі, посади тощо першим (першою) вітається той (та), хто заходить до кімнати (кабінету).

® Ідучи в гості, не забудьте, що першою маєте привітати господиню, потім господаря, потім гостей (у тому порядку, як вони сидять).

2. Формули із значенням прощання: Прощавайте! До зустрічі! Дозвольте попрощатись! Бувай (бувайте) здорові! Дозвольте відкланятись! На добраніч! Щасливої дороги! Будь щасливий (-а, -і)! Я з Вами не прощаюсь! Ми ще побачимось! Ми ще зустрінемось!

3. Вислови вибачення: Вибачте, пробачте, даруйте, прошу вибачення, я дуже жалкую, мені дуже шкода, прийміть мої вибачення, винуватий (-а), приношу свої вибачення, перепрошую, не гнівайтесь на мене, я не можу не вибачитись перед Вами...

4. Мовленнєві одиниці, що супроводжують прохання: Будь ласка, будьте ласкаві, будьте люб’язні, прошу Вас..., чи не змогли б Ви..., чи можу я попрохати Вас..., дозвольте Вас попросити, якщо Ваша ласка, можливо, Ви мені допоможете...

5. Формули подяки: Спасибі! Дякую! Прийміть мою найсердечнішу (найщирішу) подяку! Не знаю, як і дякувати вам (тобі)!

6. Конструкції побажальної модальності: Будь (-те) щасливий (-а, -і)! Щасливої дороги! Успіхів тобі (Вам)! Хай щастить! Зичу радості, гараздів, успіхів! З роси і води!..

7. Формули привітання з певної нагоди: Поздоровляю з ..., Вітаю (Вас, тебе) з ..., Прийми (-іть) поздоровлення (привітання) з ..., З Новим роком! З днем народження!

8. Типізовані фрази ритуалу знайомства: Знайомтесь... Я хочу представити тобі (Вам)... Рекомендую... Дозволь (-те) представити (познайомити, рекомендувати)... Маю честь представити (рекомендувати) тощо.

9. Звертання: Мамо, тату, доню, сину, сестро, брате, бабусю, пані, пане, панно, паничу, панове, добродійко, добродію, добродії, товаришу, товариство, друже, приятелю, подруго, колего...

10. Згода, підтвердження: Згоден, я не заперечую, домовилися, Ви маєте рацію, це справді так, авжеж, звичайно, певна річ, будь ласка (прошу), гаразд (добре)...

11. Заперечення: Ні; ні це не так; нас це не влаштовує; я не згодний (згоден); це не точно; не можна; Ви не маєте рації; Ви помиляєтесь; нізащо...

12. Співчуття: Я Вас розумію; це не може нікого залишити байдужим; я теж переймаюся Вашим болем (горем, тривогою); я співпереживаю (Вашу втрату, Вашу тривогу)...

13. Пропозиція, порада: Дозвольте висловити мою думку щодо..., а чи не варто б..., чи не погодилися б Ви на мою пропозицію...

Вибір етикетних одиниць комунікантами залежить від таких чинників: соціальна роль; вік; місце проживання; стать; культурно-освітній рівень адресата й адресанта, соціальна дистанція між ними; характер ситуації спілкування; специфіка взаємин між комунікантами; дещо менше вибір потрібної етикетної одиниці обумовлений особистісними характеристиками мовця, його психологічними установками (схильність до руйнування мовленнєвого шаблону, намагання виявити свою індивідуальність у ситуаціях-стереотипах).

Завжди контролюйте себе що – кому – чому – про що – де – коливи говорите.Дотримуйтесь правил мовного етикету.Засвідчуйте свою вихованість, шану і уважність до співрозмовника, привітність, приязнь, прихильність, доброзичливість, делікатність.

Правила мовного етикету повинні прищеплюватися з дитинства батьками, вчителями, але ніколи не пізно з ними ознайомитися і взяти за звичку їх дотримуватися.

Мовний етикет посідає значне місце в українській науці. Він є результатом мовностилістичних процесів, які відбулися в науковому стилі. Ці процеси найбільш помітні за останнє століття. Наука розвивалася під гаслом інтегрування. Фахове мовлення науки потрібно було стандартизувати, уніфікувати. На засоби вираження мовного етикету вплинули соціальні, тобто позамовні чинники.

Мовний етикет відіграє важливу роль у комунікації науковців. Їх поведінка, мова цілком залежить від того, з ким вони спілкуються. Учений і його колеги спілкуються у власне науковому підстилі, а вчений і його учні – в науково-повчальному підстилі.

Науковець, спілкуючись із колегами, послуговується певними мовними формулами (вітань, звертань, представлень тощо), а під час спілкування зі студентами – іншими. Можна дійти висновку, що засоби вираження мовного етикету залежить від того, з ким спілкується науковець. Варто зазначити, що вони мають диференційні ознаки (бо змінюється різновид наукового стилю).

Структура мовного етикету в науковому стилі залежить від форми спілкування. Перебуваючи на науковому симпозіумі, науковець має використати форму звертання до колег-учених, відмінну від тієї, яку він використовує під час академічної лекції. Науковець може змінювати мовні формули. Ці зміни залежатимуть від культури, вишуканості мовлення, смаків, традицій науковця, умов, мети спілкування.

Майже незмінними є етикетні вирази, які використовуються під час публічного захисту дисертацій. Це вирази звертань до голови і членів спеціалізованої вченої ради, наприклад: Глибокоповажний голово спеціалізованої вченої ради! Глибоко поважні члени спеціалізованої вченої ради!; вирази подяки членам спеціалізованої вченої ради, студентам, наприклад: дозвольте сердечно подякувати голові спеціалізованої вченої ради – членові – кореспонденту Академії педагогічних наук України, доктору економічних наук, професору...; моєму керівникові, доктору економічних наук, професору...).