СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ. 1. Організаційна частина.

1. Організаційна частина.

Перевірка готовності студентів та аудиторії до початку заняття.

2. Актуалізація опорних знань. Контроль знань.

1) Періодизація античної (грецької) культури.

2) Космогонічні уявлення давніх греків.

3) Найвизначніші пам’ятки крито-мікенського, архаїчного періодів.

4) Особливості дорійського, іонійського, коринфського архітектурних стилів.

5) Розкрити зміст понять «килимний розпис», «курос», «кора», «ксоани», «мегафон», «гліптика».

6) Найвизначніші пам’ятки класичного періоду.

7) Продовжити логічний ряд «Арістотель – «батько філософії», Геродот - …, Гіппократ - …, Есхіл - …

3. Повідомлення теми, мети, основних завдань.

Знати : історичні умови формування середньовічної культури, суть християнства та його вплив на культурні процеси, досягнення у галузі освіти, науки, різних видів мистецтва.

Вміти : давати періодизацію середньовічної культури, періодизацію середньовічного мистецтва, розрізняти романський та готичний архітектурні стилі.

4. Мотивація навчальної діяльності (питання, задачі, проблемні ситуації).

Середні віки – історичний період, що тривав з V до XVI ст. Сам термін було введено італійськими гуманістами XV-XVI ст. Вони, а також їхні спадкоємці просвітителі вважали це тисячоліття часом глибокого занепаду європейської культури. Новий підхід до Середньовіччя намітився на початку XIX ст. в працях романтиків. Сучасна культурологія розглядає період середніх віків як історично закономірний компонент розвитку європейської цивілізації.

Розкриття теми. План заняття.

1. Історичні умови формування та розвитку культури.

2. Роль християнства в культурних процесах.

3. Розвиток науки та освіти.

4. Розвиток архітектури та мистецтва.

5. Розвиток літератури ( епос, рицарська література, міська література).

6. Театральне та музичне мистецтво.

7. Культура Візантії.

6. Підведення підсумків :

- Узагальнення матеріалу :

Період V-XV ст. ввійшов в історію як епоха середньовіччя. Відмінною рисою середньовічної культури були ірраціоналізм і містика, які поєднувалися з дуже низьким рівнем освіченості населення. Середньовічній культурі властивий символізм, таємний символічний сенс надавався багатьом речам і словам. Найважливішим чинником формування культури цього періоду була християнська релігія та її головний інститут церква. Основи християнського віровчення викладено у другій частині Біблії – Новому завіті. Головним надбанням середньовічної культури було те, що вона відкрила духовні сили людини, започаткувала гуманістичний світогляд.

- Домашнє завдання: опрацювати матеріал теми №6, підготувати повідомлення «Культура Візантії»

Викладач : МЕНЗУЛ В.О.

КУЛЬТУРА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

План.

1.Історичні умови формування та розвитку культури.

2.Роль християнства в культурних процесах.

3.Розвиток науки та освіти.

4.Розвиток архітектури та мистецтва.

5.Розвиток літератури ( епос, рицарська література, міська література).

6.Театральне та музичне мистецтво.

1.Середні віки (від лат. Medius –середній)- історичний період, який тривав з V до XVI ст. Cам термін було введено італійськими гуманістами XV-XVI ст. В культурі Західноєвропейського середньовіччя виділяють 3 етапи: раннє Середньовіччя ( V – XI ст.), високе Середньовіччя (XI-XIIIст.), пізнє Середньовіччя (XIV-XVIст.). Відмінною рисою середньовічної культури були ірраціоналізм та містика, які поєднувалися із дуже низьким рівнем освіченості населення. На першому етапі зрілого Середньовіччя (ХІ-ХІІ ст.) ремесло, торгівля, міське життя мали досить низький рівень розвитку. Необмеженим було панування феодалів-землевласників. Фігура короля спочатку мала переважно декоративний характер. Проте з кін. ХІ ст. починається процес зміцнення королівської влади і поступово створюються централізовані феодальні держави, в яких відбувається підйом феодальної економіки, що сприяв становленню культурного процесу. Хрестові походи сприяли знайомству Західної Європи з багатою культурою арабського Сходу.

2. Найважливішим чинником формування та розвитку культури Середньовіччя була християнська релігія та її головний інститут – церква. Основи християнського віровчення викладено в другій часині Біблії – Новому Завіті. Канонічний Новий завіт складається з 4 Євангелій, Книги діянь апостолів, Послань апостолів, Одкровення апостола Іоанна. Стислий зміст християнства дано Христом у Нагорній проповіді. Крім канонічних існують і такі книги, які не увійшли до складу Нового Завіту – апокрифи. Християнська церква, успадкована варварами від Римської імперії, з самого початку середніх віків панувала в європейських країнах впродовж довгих сторіч. Укріпленню авторитету церкви сприяли Нікейський (325р.) та Константинопольський (381р.) Вселенські собори, на яких було прийнято наріжні камені християнського віровчення, викладені в «Символі віри». Вагомий внесок у створення церковної догматики та філософії зробили отці церкви Юстин Мученик, Климент, Оріген, Тертулліан, Кипріан; Василій Великий, Григорій Ніський, Григорій Великий, Іоанн Златоуст; Леонтій Візантійський, Максим Сповідник, Іоанн Дамаскін; Ієронім, Августин та інші. Внаслідок тривалих суперечок навколо деяких положень «Символу віри» відбулося розмежування між візантійською та римською церквами, а в 1054р. розкол християнства на західну (католицьку) та східну (православну) церкви. У Візантії церква була підпорядкована світській владі, у Римі – навпаки. Католицька церква була найбільшим землевласником, не підкорялася вищій політичній владі, мала повну самостійність у вирішенні релігійних та світських питань. Для боротьби з непокірними використовувала міри покарання – інтердикт, відлучення, для боротьби з єресями – хрестові походи та інквізицію. У ХІІ-ХІІІ ст. справу інквізиції цілком було передано до рук чернечих орденів – домініканців та францисканців.

3.Середньовіччя знало три види шкіл: нижчі школи (створювалися при церквах і монастирях, готували кліриків), середні школи (існували при єпископських кафедрах, практикувалося вивчення «семи вільних мистецтв»), вища школа – університети. Перші університети виникли в XII ст. Найдавнішим університетом в Європі вважається Паризький. В XIII ст. були засновані Оксфордський, Кембриджський університети в Англії, Саламанкський в Іспанії, Неаполітанський в Італії. В XIVст. були засновані Празький, Краківський, Гейдельбергський університети. В 1500р. їх було вже 65. Середньовічні університети були незалежними від місцевої влади, мали свій суд, право обирати посадових осіб. Середньовічна університетська наука мала назву схоластики. Основною її метою було не відкриття чогось нового, а лише тлумачення змісту християнської віри. Священне писання і священна традиція – головні джерела християнського віровчення. Разом із тим, схоласти відновили вивчення античної спадщини, розробляли проблеми пізнання. Найбільшими схоластами були П’єр Абеляр , Альберт Великий, Тома Аквінський, Роджер Бекон. Специфічними науковими галузями в середньовіччі були алхімія, астрологія, магія.

4.У мистецтві західноєвропейського середньовіччя розрізняють три періоди: дороманське мистецтво (V-XVст.), романське мистецтво (XI-XIIст.), готичне мистецтво (XIII-XVст.). Риси середньовічного мистецтва: релігійний характер; синтез різних видів мистецтва, де провідне місце належало архітектурі; орієнтованість на символіку; психологізм, народність, імперсональність. У ранньохристиянський період з’являються перші християнські храми – базиліки. З часом храми почали використовувати як оборонні споруди. На храмах з’являються башти. Пам’ятником архітектури того періоду є капела Карла Великого в Ахені (бл. 800р.). Розвивається монастирське будівництво. В імператорських резиденціях Ахені і Німвегені з’являються прообрази майбутніх феодальних замків, перші зразки світського будівництва. Епоха Каролінгів залишила нам чудові пам’ятки книжкової мініатюри («Євангеліє Карла Великого», «Ахенське Євангеліє», «Утрехтська псалтир»). Мініатюри виконувалися в техніці гуаші із застосуванням золота. У ХІ-ХІІ ст. католицька церква досягла вершини могутності. Саме вона стала головним замовником витворів мистецтва. Провідним сюжетом у оформленні церков, скульптури, рельєфів стали сцени Страшного Суду і Апокаліпсису. В архітектурі формується так званий «романський стиль» - прості масивні форми із каменя, вузькі віконні та дверні отвори, в контурах перевага простих вертикальних або горизонтальних ліній, на півциркульні арки. Розвивається мистецтво рельєфу. У такому стилі споруджена п’ятинефна монастирська церква у Клюні. З ХІІст. для декорування фасадів церков починають використовуватися скульптурні зображення. З другої половини ХІІст. з’являється архітектура нового стилю – готика. Особливостями готичного собору є: ускладнення типу базиліки, великі стрілчасті вікна з вітражами і круглим вікном «трояндою» над порталом, легкість конструкції, велика кількість скульптурного декору, взаємозв’язок інтер’єру і екстер’єру. Шедеврами готичної архітектури визнані Собор Паризької богоматері, Шартрський, Реймський (Франція), Кельнський (Німеччина), Міланський (Італія) собори. В цей час з’являється тривимірна пластика, в скульптурі наростають реалістичні елементи. Монументальний живопис готики представлений вітражем. Дуже відомими були вітражі Шартра, Руана, Сент-Шапель у Парижі, вітражі соборів у Страсбурзі і Штутгарті.

5.Найвизначнішою спадщиною середньовічної літератури є героїчний епос ( «Пісня про Роланда», «Беовульф», «Пісня про мого Сіда», «Пісня про Нібелунгів») Сюжети багатьох поем складалися на основі реальних історичних подій. В ХІІ-ХІІІ ст. пишно розквітає придворна рицарська культура. З культу «дами серця» почалася куртуазна (придворна) поезія. Прекрасну даму оспівували трубадури в Південній Франції, трувери у Північній Франції, міннезінгери в Германії, менестрелі в Англії. Формами куртуазної поезії були кансона, альба, балада, пасторела, тенсона, плач, сирвента. Прикладом рицарського роману є «Тристан та Ізольда», «Івейн, або лицар з левом». Розвиток міст дав поштовх розвиткові музики, театру, світської літератури, які виражали інтереси громадян як впливової соціальної верстви. Цікавим явищем середньовічної міської культури був рух вагантів («мандруючих людей»). Першими вагантами були клірики, з часом – шкільні студентські товариства. Прикладом такої творчості є студентські пісні «Meum est propositum», «Gaudeamus igitur». Популярним жанром у містах були фабліо.

6. З ХІІ ст. виникають нові театральні жанри – містерії, фарси, міраклі, мораліте. Музика має переважно духовний характер і стає необхідною складовою християнської церковної служби. В основному поширюється рецитація (напівспів-напіврозмова) на одному звуці і невеликі мелодійні фрази на початку і в кінці побудови. Розвиток церковного співу йшов за двома антитетичними напрямами: звільнення музики від впливу слова і сувора канонізація богослужебних текстів. З’являються духовні гімни. З IV ст. створюються церковні співочі школи. В VIIст. папа Григорій І проводить реформу церковної музики. Під його керівництвом створюється збірка канонічних культових співів, що отримали назву «Григоріанського хоралу». Світська музика представлена піснями трубадурів: альба, пасторела, сирвента, тенсона. В репертуарі трубадурів були також танцювальні пісні: рондо, віреле.

ПЛАН ЗАНЯТТЯ № 7

Вид заняття СЕМІНАР (класичний семінар)

Тема: КУЛЬТУРА ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ

Мета заняття: визначити характерні особливості епохи Відродження, познайомитись із досягненнями у сфері науки та художньої культури XIV-XVIст.; виховувати почуття прекрасного, формувати естетичний смак; розвивати критичне мислення та інтерес до вивчення предмета.

Методи: бесіда, розповідь, презентація проектів, обговорення проектів.

МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА ДИДАКТИЧНІ ЗАСОБИ, ТЗН

1. Конспект лекції «Культура епохи Відродження»

2. Навчальний посібник

3. Атлас з історії Середніх віків

4. Ілюстрації

5. Відеоматеріали

ЛІТЕРАТУРА:

Основна: Культурологія. Навчально-методичний посібник для студентів аграрних ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації. – НМЦ,2008. – Тема 2.6. Пестишева Г.І. Українська та зарубіжна культура. Курс лекцій. – 2002. – лекція 11.

Додаткова:Греченко В.А., Чорний І.В. Світова та українська культура: довідник для школярів та студентів. – К.: Літера ЛТД, 2009.- Тема 7.