СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ. 1. Організаційна частина.

1. Організаційна частина.

Перевірка готовності студентів та аудиторії до початку заняття.

2. Актуалізація опорних знань. Контроль знань.

1) На яких цінностях базується гуманістичний світогляд?

2) Хто в епоху Відродження виступав, насамперед, носієм гуманістичних ідей?

3) Розкрийте суть ідеї «пантеїзму».

4) Які відкриття були зроблено в галузі медицини?

5) Чому епоху Відродження називають часом великих географічних відкриттів?

6) У чому полягає суть ідеї утопічного соціалізму?

3. Повідомлення теми, мети, основних завдань.

Знати: соціально-політичні наслідки Реформації, суть наукової революції XVII ст. та Просвітництва; основні риси стилю бароко та класицизму.

Вміти : розрізняти особливості пам’яток архітектури бароко та пам’яток архітектури класицизму.

1. Мотивація навчальної діяльності (питання, задачі, проблемні ситуації).

XVII і XVIII століття – межа, яка відокремила дві соціально-економічні формації – феодальну та буржуазну. XVII століття зробило вагомий внесок у становлення природничих наук – біології, фізики, математики. XVIII століття зосередилось на розв’язанні соціальних питань.

Розкриття теми. План заняття.

1) Культура бароко:

А) історичні умови формування та розвитку;

Б) архітектура;

В) художнє мистецтво;

Г) література;

Д) музика.

2) Культура класицизму:

А) історичні умови формування та розвитку;

Б) архітектура;

В) художнє мистецтво;

Г) література;

Д) музика.

6. Підведення підсумків :

- Узагальнення матеріалу :

Культура XVII – XVIII століть була важливим етапом історії розвитку світової культури. У цей час в Європі швидко змінюється спосіб світосприйняття і уявлення про місце та роль культури. Поступово визначилися нові культурні цінності, які, з одного боку, передбачали надання людині усе більшої свободи в її діяльності, передусім творчої, а з іншого – вимагали підпорядкування особистих цілей та інтересів суспільним потребам.

- Домашнє завдання: опрацювати матеріал теми № 8 та рекомендовану літературу.

Викладач : МЕНЗУЛ В.О.

КУЛЬТУРА НОВОГО ЧАСУ

План.

1. Історичні умови формування і розвитку культури.
2. Культура бароко.
3. Культура класицизму.

1. У XVII ст.. посилилася роль буржуазії у суспільному житті. Вона очолила торгівлю, сприяла розвитку економічних відносин, мореплавства, науки. Не зважаючи на значні зрушення в суспільній свідомості в епоху Відродження, вона все ще залишалась переважно релігійною. Тому цілком закономірним стало явище Реформації. Реформація спочатку ставила перед собою лише завдання реформування церкви, але разом із тим підготувала ідеологічну базу для ранніх буржуазних революцій, виховавши особливий тип людської особистості, сформулювавши основи буржуазної моралі, філософії, ідеології цивільного суспільства. Протестантизм виробив особливу етику – етику праці, економічної діяльності, договірних відносин, акуратності, педантизму й інших буржуазних чеснот. Висунуті трьома видатними реформаторами (Лютер, Кальвін, Цвінглі) принципи про «виправдання вірою» і Святе Письмо як єдине джерело істини мали величезні соціальні і політичні наслідки. Принцип виправдання однією лише вірою робив непотрібною значну частину церковного апарату, а разом з ним і духівництва, і церкви як феодальної установи. Багато монархів, які бажали позбутися надмірної опіки з боку папства, підтримали новий релігійний напрям і сприяли перебудові церкви в своїх володіннях. Протестанти не визнавали культу святих, ангелів, Богородиці, заперечували існування чистилища, відмінили інститут чернецтва і целібату. Священики почали обиратися релігійною громадою. Все це виражало прагнення бюргерських кіл перетворити релігію з опори феодалізму на свого союзника. Після кризи, викликаної Реформацією, настає феодально-католицька реакція, або контрреформація. Церква пішла на репресивні заходи. Виникає орден єзуїтів, розпочинається видавництво списку заборонених книг – «Індексу». Становлення нової ідеології супроводжувалося серйозними змінами в процесі виробництва: з’являється відмінне від ремісничо-цехового, якісно нове підприємство – мануфактура. Вона ґрунтувалася на розподілі праці та спеціалізації. Необхідність серйозних розрахунків, прогнозування, користування кредитом викликали народження нової науки – політичної економії і першої економічної теорії – меркантилізму. Практицизм, раціоналізм виявилися і в питаннях релігії: формулою примирення після релігійних воєн став принцип «Чия земля, того і віра». XVII ст. виконало величезну роботу у сфері наукового мислення та пізнання законів природи, зробило великий внесок у становлення таких наук, як біологія, фізика, математика. Розвивався раціональний спосіб пізнання. Завдяки творам Спінози, Бекона, Декарта середньовічну схоластику було беззаперечно відкинуто. Все повинно спиратися на досвід, факти, йти від реального світу речей. Значними були успіхи в астрономії та медицині. XVIII ст. зосередилося на розв’язанні соціальних питань. Розгорнувся широкий соціально-політичний рух, що отримав назву Просвітництва. Воно піддало критиці ідеологію та соціально-економічну систему феодалізму. Всі ці процеси вплинули на розвиток культури, сприяли народженню напрямів і методів художньої творчості. У XVII ст. в європейській культурі виникають два головні напрями – бароко та класицизм. У XVIII ст. – просвітницький реалізм, що в цілому продовжував традиції класицизму і сприяв появі сентименталізму. У XVIII ст. виникає таке культурне явище, як рококо.

2. Особливе місце в європейській культурі XVII - XVIII ст. зайняла культура бароко (з італ. – дивний, химерний). Песимізм, відчай оволоділи умами й вилилися у своєрідних формах мистецтва. В образотворчому мистецтві для барокових творів характерне звернення до релігійних сюжетів, де художників насамперед цікавлять теми чудес і мучеництва, де яскраво проявилися улюблені в цьому стилі гіперболічність, афектованість, патетика. Бароко – це мистецтво, збудоване на контрастах, асиметрії, мистецтво, що тяжіє до грандіозності, перевантаження декоративними мотивами та елементами. Паркові та палацові ансамблі, культова архітектура, декоративний живопис і скульптура, парадний портрет стають головними різновидами мистецтва бароко. Відомими архітекторами бароко був італієць Джованні Лоренцо Берніні. Створюючи інтер’єри, пишно прикрашені скульптурою, а також самостійні скульптурні твори, митець вдало поєднує різні матеріали (мармур, бронзу), використовує розфарбовування, позолоту, світлові ефекти. Коливання відблисків, контрастна гра світла і тіні створюють відчуття нервової піднесеності. Головний твір Берніні – колонада собору св. Петра та оформлення площі біля цього собору. Йому також належать скульптурні портрети Людовіка XIV, герцога д’Есте, групи «Аполлон і Дафна», «Екстаз св.Терези». талановитим архітектором був і Бартоломео Растреллі, який уславив своє ім’я спорудженням Смольного монастиря, Зимового палацу, Виховательного будинку у Санкт-Петербурзі, Царськосільського та Петергофського палаців, Андріївської церкви у Києві.

В образотворчому мистецтві бароко ідеалізація образів поєднується з несподіваними композиційними й оптичними ефектами, реальність – з фантазією, релігійна афектація – з підкресленою чуттєвістю. Серед художників бароко помітними фігурами були італійці Гверчино, П’єтро ді Кортона, Караваджо, Лука Джордано, Сальватор Роза, іспанці Хусепе Рібера та Дієго Веласкес, фламандці Пітер Пауль Рубенс та Антоніс Ван Дейк, француз Симон Вуе, голландець Рембрандт Харменс ван Рейн. Творчості Дієго Веласкеса притаманна яскраво виражена світська спрямованість. Його вважають одним із творців парадного портрета. На полотнах Веласкеса зазвичай відсутні аксесуари, жести, рух. Це портрети іспанського короля Філіпа IV, папи Інокентія Х.відомими творами Веласкеса є «Венера перед дзеркалом», «Меніни», «Пряхи». Твори Рембрандта Харменса ван Рейна демократичні за змістом, сповнені внутрішнього драматизму і філософських узагальнень, емоційні за колоритом. У них домінують чорно-червоні кольори. Голландський митець – майстер групового портрета («Нічний дозор», «Синдики», «Анатомія доктора Пульпа»). Художник також писав картини на біблійні та міфологічні сюжети («Флора», «Даная», «Повернення блудного сина»), створив багато високохудожніх офортів. Універсальний талант мав Пітер Пауль Рубенс. Але в творах Рубенса відсутні містика, екзальтація. Вони життєстверджуючі, повні руху та драматизму: «Поставлення хреста», «Зняття з хреста», «Персей та Андромеда», «Наслідки війни». Учень Рубенса Антоніс Ван Дейк уславився, насамперед, як портретист, хоча писав також картини на релігійні теми. Його портрети дуже декоративні і водночас психологічно виразні (портрети короля Англії КарлаІ. Томаса Уортона). Мікеланджело Караваджо вже в ранніх творах протиставив прості побутові мотиви («Маленький хворий Вакх», «Юнак з корзиною фруктів») ідеалізації образів і алегоричному тлумаченню сюжету, властивим мистецтву маньєризму і академізму. Зрілі твори Караваджо – це монументальні полотна, що мають виняткову драматичну силу («Покликання апостола Матвія» та «Мучеництво апостола Матвія»). У пізніх творах Караваджо звертається до теми самотності людини у ворожому їй світі, його привертає образ невеликої співдружності людей, об’єднаних родинною близькістю і душевним теплом («Поховання св. Лючії»).

Література бароко також відрізняється тенденцією до складності форм і прагнення до величавості і пишноти. Вона вводила людину в світ нездійсненних мрій і сподівань. У барочній літературі осмислюється як дисгармонія світу і людини, їх трагічне протистояння, так і внутрішня боротьба в душі окремої людини. Через це бачення світу і людини найчастіше песимістичне. Разом із тим літературу пронизує віра в реальність духовного начала, велич Бога. Видатними поетами та письменниками бароко були Дж. Маріно, Л.Гонгора, П.Кальдерон, Ф.Кеведо, Д.Мільтон, Г. Гріммельсгаузен.

З кінця XVI ст. в Італії з’являється термін «композитор». Уміння розважати, радувати людину, і в той же час славити Бога, піднімаючись над повсякденністю – завдання музиканта цієї епохи. В Італії формуються і набирають сили нові світські музичні жанри. Опера, що зародилась в аристократичних салонах, демократизується і простує по різних містах Італії і за її межами. Біля витоків цього жанру стояв італійський композитор Клаудіо Монтеверді (опера «Орфей»). Слави набувають венеціанська і неаполітанська оперні школи. Разом з вокально-театральною музикою виникають нові жанри: ансамблево-інструментальний сольний концерт – соната; великомасштабний вокально-інструментальний цикл – ораторія; невеликі п’єси – фантазії, токати, прелюдії; народжуються нові поліфонічні форми – річеркар, фуга; віддається перевага побутовим ритмам і мелодіям – танцювальним у сюїтах, пісенним в аріях, канцонах, серенадах. Риси бароко найяскравіше представлені в творчості італійських композиторів-органістів. Видатним представником італійської музики епохи пізнього бароко є Антоніо Вівальді, який ігнорував церковні жанри і присвятив себе світському життю. Він – творець сольного концерту і програмної музики для оркестру (концерт «Буря на морі», цикл «Пори року»). Поєднання монументальності і театрального пафосу з лірикою, м’якістю досягалися несподіваною зміною гучного і насиченого звучання всіх інструментів тихим сольним або камерним звучанням. У концертах він спитався на контраст образів і темпів між частинами, формуючи майбутній класичний тип три частинного твору: 1-ша частина швидка й енергійна; 2-га частина – невелика повільна і співуча; 3-тя – швидка і блискуча. Творчість Йогана Себастьяна Баха – вершина вільного поліфонічного письма, основу якого складала фуга (буквально «біг»), коли голоси вступали почергово з однією і тією самою короткою, але виразною темою, повторюючи її в різних регістрах і на різних тонах. Голоси (2, 3, 4-и) розвивалися одночасно, доводячи свою рівнозначність. Творчі зусилля композитора були спрямовані на реформу християнського богослужіння в умовах протестантської церкви. Він був лютеранин, і протестантський хорал став основою його творчості. Бах також написав чимало світських творів, виконуючи в різні роки обов’язки придворного композитора у герцогів у Веймарі та Кеттені. У творчості Георга Фрідріха Генделя поєдналися риси бароко з раннім класицизмом. Композитор зумів «застосувати» оперну театральність і видовищність у 25 ораторіях («Месія», «Ізраїль»).

3.Паралельно з бароко у XVII ст. виникає і розвивається класицизм. Як цілісна система він сформувався у Франції і звідти поширився по всій Європі. Митці класицизму бачили в державі уособлення розуму нації, завдяки чому служіння державі та королю сприймалося як найголовніший обов’язок кожного. Культу державних, громадських чеснот приносилися у жертву почуття та особисті інтереси людини. Естетична система класицизму спиралася на раціоналістичну філософію французького мислителя Рене Декарта. Вище за все в людині класицизм ставив «розумну» здатність панувати над своїми пристрастями, вгамовувати особисті почуття в ім’я обов’язку, підкоряти особисте загальному. Культура класицизму суворо регламентована. Митці повинні були дотримуватися певних вимог і правил. Головним було наслідування зразків. Зразковим вважалося античне мистецтво. Не дивно, що переважна більшість сюжетів літературних і мистецьких творів базується на мотивах античної міфології та історії.

Архітектура класицизму – це світ гармонії та симетрії. Перед архітекторами з самого початку постала проблема співвідношення ансамблю палацу та парку. Головним пам’ятником класицистичного будівництва став Версальський палац. Сам палац будувався Лево і на останніх етапах – Ардуеном Мансаром, а парк спроектував Андре Ленотр. Декоративні роботи у Версалі очолював директор академії живопису та скульптури Шарль Лебрен.

Засновником класицистичного напрямку в живописі був французький художник Нікола Пуссен. Його герої – люди сильних характерів, високого почуття обов’язку перед суспільством і державою. Пуссен обирає сюжети, які надають йому можливість показати героїчні та зразкові характери. Це такі твори митця, як «Смерть Германіка», «Танкред та Ермінія». Врівноважені та упорядковані композиції картин «Царство флори», «Венера та сатири». Відомими художниками-класицистами XVIIIст. були французи Жак Луї Давид (“Смерть Сократа», «Клятва Гораціїв», «Смерть Марата»), Жан Огюст Доменік Енгр («Юпітер і Феміда», «Обітниця Людовіка ХІІІ»), росіянин Ф.С.Рокотов.

Найбільшій регламентації підлягала література класицизму. Теоретичне обґрунтування класицизм отримав у поемі-трактаті Нікола Буало-Депрео «Поетичне мистецтво». Головним призначенням літератури Буало вважав наслідування природі та зразкам. Треба вчитися у майстрів минулого. В імя цього усі жанри було розділено на «високі» та «низькі». До перших, де зображалося життя королів та героїв, відносилися ода, трагедія, героїчна поема. До других, в яких розповідалося про менш привілейовані верство населення, - комедія, байка, сатира, ідилія. Герої класицизму – абстрактні, узагальнені типи. Серед письменників-класицистів XVIIст. помітно виділяються французькі драматурги Корнель (автор «Сіда», «Горація», «Полієвкта»), Расін (автор «Федри», «Андромахи», «Британіка»), Мольєр (автор «Міщанина-шляхтича», «Тартюфа», «Дон Жуана»), Лафонтен.

Музика класицизму перекликається з літературою та мистецтвом. Класицизм відкинув поліфонічний стиль і пов’язану з ним хорову культуру. Розквітає інструментальна творчість і народжуються стилі: сольно-скрипковий, клавір, органний, ансамблевий, оркестровий, концертний тощо. Торжествують світські форми, пов’язані з оперою і гомофонно-гармонійним складом інструментальної музики. Видатними представниками музичного класицизму були «віденські класики» Й.Гайдн, В.Моцарт, Л.Бетховен. Йозефа Гайдна називали «батьком симфонії». Ним створено більше ста симфоній. Утворився чотири частинний цикл з глибоким контрастом між швидкою першою і повільною ліричною другою, танцювальною третьою і бурхливим фіналом. Вольфганг Амадей Моцарт ( «Весілля Фігаро», «Чарівна флейта», реквієм) – один із перших композиторів, хто вибрав небезпечне життя вільного художника. Віддзеркалення гармонійної цілісності буття, ясність, світлоносність і краса поєднується у музиці Моцарта з глибоким драматизмом. У центрі художнього світу Моцарта – людська особистість, яку він розкриває як лірик і одночасно драматург, прагнучи до художнього відтворення об’єктивної суті людського характеру. Людвіг ван Бетховен – композитор, піаніст, диригент. Творець фортепіанної сонати №8 («Патетична»), 14 («Місячна»). В останній період творчості з’явилися його найбільші твори – 9-та симфонія із завершальним хором на слова оди «До радості» Шиллера і «Урочиста меса», а також шедеври його камерної музики – сонати для фортепіано №28-32 і квартети №12-16. Основний ідейний мотив творчості Бетховена – тема героїчної боротьби за свободу.

Класицизм проіснував більше двох століть і зійшов зі сцени лише на початку ХІХ ст., поступившись місцем романтизму. Поряд із класицизмом у XVIIIст. З’являються і інші культурні напрями: рококо, просвітницький реалізм та синтементалізм. Триває існування бароко.

Просвітництво – явище досить складне і багатогранне. У широкому значенні під ним розуміють просвіту широких верств населення, прилучення їх до культури, наук, мистецтва. Діячі культури сповідували культ розуму, вірили в його безмежні можливості. Головним призначенням літератури та мистецтва було виховання людини. Просвітителі підтримували зв’язки з європейськими правителями, намагаючись схилити їх до прийняття ідей загального добробуту, рівності всього населення перед законом. Просвітництво охопило майже всю Європу. Найкращими його представниками були у Франції – Ф.Вольтер, Ж.Ж.Руссо, Д.Дідро, П.Бомарше; в Англії – Д.Дефо, Дж. Свіфт; в Україні – Ф.Прокопович та Г.Сковорода; в Росії – М.Ломоносов; у Німеччині – Г.Лессінг, Й.Гете, Ф.Шиллер.

ПЛАН ЗАНЯТТЯ №9

Вид заняття ЛЕКЦІЯ (лекція з елементами бесіди)

Тема : УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII – XVIII СТОЛІТЬ.

Мета заняття:охарактеризувати основні здобутки української культури д.п. XVII – XVIIIст., визначити особливості українського бароко, класицизму; виховувати почуття прекрасного, любов до знань; розвивати творче мислення, вміння лаконічно висловлювати свою думку.

Методи : бесіда, розповідь, демонстрація

МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА ДИДАКТИЧНІ ЗАСОБИ, ТЗН

1. Навчальний посібник

2. Опорний конспект

3. Атлас з історії України, 8 кл.

4. Ілюстративний матеріал

ЛІТЕРАТУРА :

Основна : Греченко В.А., Чорний І.В. Світова та українська культура: довідник для школярів та студентів. – К.: Літера ЛТД, 2009. – Тема 10.

Додаткова : 1)Історія української та зарубіжної культури: Навч. Посібн./ За ред.. С.М.Клапчука, В.Ф.Остафійчука. – К.: Знання-Прес, 2004. – Тема8.2. 2) Культурологія. Навчально-методичний посібник для студентів ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації, 2008. – Тема 3.4. 3) Пестишева Г.І. Українська та зарубіжна культура. Курс лекцій., 2002. – Лекція 18.