СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ. 1. Організаційна частина.

1. Організаційна частина.

Перевірка готовності студентів та аудиторії до початку заняття.

2. Актуалізація опорних знань. Контроль знань.

1. Назвати характерні риси барокової культури та її представників.

2. Назвати характерні риси культури класицизму та її представників.

3. Повідомлення теми, мети, основних завдань.

Знати: історичні умови розвитку, характеристики та представників культури романтизму, реалізму, імпресіонізму.

Вміти : характеризувати творчість художників та музикантів ХІХ ст.

1. Мотивація навчальної діяльності (питання, задачі, проблемні ситуації).

ХІХ ст. – це час розквіту гуманітарних і, насамперед, природничих знань, європейської літератури та мистецтва, формування таких культурних напрямів як романтизм, критичний реалізм, імпресіонізм.

Розкриття теми. План заняття.

1. Історичні умови формування та розвитку української культури.

2. Романтизм.

3. Реалізм.

4. Імпресіонізм.

6. Підведення підсумків :

- Узагальнення матеріалу :

ХІХ ст. стало «золотим сторіччям» розвитку світової культури. Особливістю розвитку культури цього періоду є різноманітність художніх напрямів і стилів, методів і форм, які змінювалися майже кожного десятиріччя.

- Домашнє завдання: опрацювати матеріал теми № 10та рекомендовану літературу, заповнити таблицю.

- Видача завдання для самостійної роботи студентів: Опрацювати питання «Розвиток літератури в ХІХ – на поч. ХХ ст. : романтизм, реалізм, натуралізм, символізм».

Викладач : МЕНЗУЛ В.О.

ЗАРУБІЖНА КУЛЬТУРА ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.

План.

1. Історичні умови формування та розвитку української культури.

2. Романтизм.

3. Реалізм.

4. Імпресіонізм.

1.Культура ХІХ ст. розвивалася досить бурхливо і стрімко. Серед важливих чинників, які значною мірою вплинули на ці процеси, були революційний рух та соціальні революції, що охопили у ХІХ ст. більшість розвинених країн світу. величезний вплив на піднесення європейської культури цього періоду мала промислова революція, що призвело до суттєвої перебудови праці і предметного світу. практичні потреби виробництва стимулювали швидкий розвиток науки. ХІХ ст. – це розквіт гуманітарних і особливо природничих знань, час створення єдиної системи наук.

Значними були досягнення в галузі точних наук. Фізики Д.Джоуль (1819-1889), Г.Генльмгольц (1821-1894), Р.Иайєр (1814-1878) віднайшли закони збереження та перетворення енергії. Завдяки відкриттю російським хіміком Д.Менделєєвим (1834-1907) періодичної системи елементів було доведено зв'язок поміж усіма відомими речовинами. Біологи Л.Шлейден (1804-1881) та Т.Шванн (1810-1882) створили клітинну теорію, що показала тотожність структури всіх живих організмів, а Ч.Дарвін (1809-1882) висунув ідею еволюційного розвитку біологічних видів.

У цей же період було закладено підвалини гуманітарних наукових дисциплін (фольклористики, мовознавства, мистецтвознавства, археології, літературознавства), зароджується соціологія, підноситься економічна наука.

Розвиток виробництва призводив до ускладнення технологій, що , у свою чергу, вимагало підняття до певного рівня народної освіти. Суспільство поступово демократизувалося, наслідком чого було залучення до культурних процесів більш широких верств населення. В Європі проводиться реформа вищої університетської освіти. Величезні зрушення, що відбулися в ХІХ ст. у науці і техніці, мали значний вплив і на розвиток європейської літератури та мистецтва. Формуються і змінюють один одного такі культурні напрями, як романтизм, критичний реалізм, натуралізм, імпресіонізм.

2.Культурі романтизму притаманні рішуча відмова від раціоналізму, недовіра до культу розуму. Основою мистецтва вони проголосили суб’єктивну сваволю творчої уяви. Ніякі «правила» не повинні регламентувати думку і вчинки митця. Ідеалом стає вільна людська індивідуальність. Діячі романтизму оспівують долю трагічних особистостей (бунтарів, геніїв) і моделюють таку поведінку у повсякденному житті. Ідеалізуючи й героїзуючи минуле, романтизм приходить до значної міфологізації історичного процесу. У багатьох творах романтиків оспівуються різноманітні екзотичні країни, мальовничі куточки дикої природи, куди тікають герої від мерзенної, сірої дійсності.

Романтизм охопив майже всі сфери духовної культури. У першій половині ХІХ ст.. у Європі існувала романтична філософія, найвідомішими представниками якої були Ф.Шеллінг (1775-1854), Й. Фіхте (1762-1814), А.Шопенггауер (1788-1860), С.Керкегор (1813-1855). Романтики цікавляться національною історією, етнографією, збирають та вивчають фольклор.

Справжнім провісником романтизму став іспанський митець Франсиско Гойя (1746-1828). Певні елементи нового стилю можна знайти вже у циклі графічних аркушів (офортів) «Капріччос», який художник створював протягом 1793-1797рр. це химерні малюнки зі здебільшого нерозумною тематикою і невиразним змістом, але з чіткою антиклерикальною та антифеодальною спрямованістю. З 1808 до 1820р. художник створює другу графічну серію «Жахи війни», де відбились його власні враження свідка героїчної боротьби іспанського народу проти Наполеона. На одному з офортів («Яка доблесть!») зображено дівчину Марію Агостину, учасницю оборони Сарагоси, яка стоїть на скупченні трупів і продовжує стріляти з гармати по ворогах.

Помітне явище європейського романтизму – живопис Ежена Делакруа (1798-1863). Вінець його творчості – картина «Свобода, що веде народ» («Свобода на барикадах»), яку художник написав у розпал революційних подій 1830р. тут відчувається вплив античного мистецтва. У центральній фігурі свободи – напівоголеної дівчини у фрігійському ковпаку і з республіканським триколором у руках – поєдналися риси сучасної молодої парижанки з класичною красою давньогрецьких богинь. Мріяли про свободу пронизана картина «Хіоська різанина», що зображує один із драматичних епізодів боротьби грецького народу проти турецького панування. Подорожі Сходом збагатили палітру художника й надихнули його на створення картин «Алжирські жінки у своїх покоях» та «Єврейське весілля в Марокко». Писав митець картини і на літературні сюжети, твори Байрона («Смерть Сарданопала», «Катастрофа Дон Жуана» та ін.).

В стилі класицизму творили видатні французькі художники Жак Луї Давид (1748-1825) та його учень Огюст Доменік Енгр (1780-1867). Давид був першим живописцем Наполеона. Його полотно «Клятва братів-героїв», насправді апелював до сучасників. У виконаній на замовлення конвенту «Сметрі Марата» художник не лише надав меморіального характеру суворому класичному стилеві, а й виявив можливості реалізму.

Романтичний напрямок у музиці також виявився досить плідним. Композитори-романтики відчували розлад з дійсністю, прагнули «сховатися» від ворожого їм світу в фантазії та мрії. У музиці починають фіксуватися душевні коливання, мінливість настроїв – віддзеркалення реальних коливань і життєвих доль музикантів. Близькою композиторам стала інструментальна мініатюра, створюються її фортепіанні жанри: експромт, етюд, ноктюрн, прелюдія, цикли програмних п’єс, балада, що отримали особливий розвиток у творчості видатних піаністів (Шумана, Шопена, Ліста, Брамса). Композитори черпають натхнення в народній пісні, фольклорі, національному героїчному епосі. Провідним музичним жанром романтизму стає героїчна опера. В Австрії романтизм відбився в творчості Ф.Шуберта, в Німеччині – К.Вебера, Р.Шумана, Р.Вагнера.

3.Д.пол. ХІХ ст. пов’язана з розвитком культури реалізму. На перший план виступає проблема суспільних відносин. Витоки життєвих драм знаходять не в одвічній природі людини або втручання якихось вищих сил, а, насамперед, у соціальній недосконалості суспільства. Митці реалістичного напряму шукають своїх героїв поміж звичайних пересічних людей. Цікавість викладає маленька людина з її повсякденними проблемами і турботами. Культура реалізму пронизана пафосом соціальної критики. Тому класичний реалізм д. пол. ХІХ ст. отримав ще назву критичного.

Музика реалізму звільняється від грайливості, патетики, поглиблюється її психологізм, зв'язок з дійсністю. Вершиною реалізму в музиці ХІХ ст. є творчість італійського композитора Джузеппе Верді (1813-1901). В операх «Набукко», «Ернані», «макбет» звучить рішуча незгода з будь-яким насильством, національним та культурним гнобленням. Проблеми соціальної нерівності відбулися в таких творах композитора, як «Ріголетто», «Трубадур», «Травіата»; героїко-історичну тему втілено в опері «Дон Карлос». Шедеври творчого спадку Верді – опери «Аїда», «Фальстаф», «Отелло». У середині ХІХ ст. тут (у Франції) народжується новий музичний жанр – оперета – легка опера, яка поєднувала співи, танець і діалог.

У другій половині ХІХ ст. формуються дві основні композиторські школи. одна із них – петербурзька Нова російська школа, або «Могучая кучка» (вираз із статті В.В.Стаосва): М.О.Балакірєв, Ц.А.Кюї, О.П.Бородін, М.П.Мусоргський, М.А.Римський-Корсаков; пізніше: О.К.Глазунов, А.К.Лядов, М.М.Черепнін та ін.. Друга – московська школа на чолі з П.І.Чайковським: С.І.Танєєв, А.С.Аренський, С.В.Рахманінов, В.С.Калинников та ін.. Петербурзька школа – більш новаторська, московська – більш консервативна. Важко переоцінити той внесок, який зробив до світової культури П.І.Чайковський. провідною темою його творчості стала боротьба людини за своє щастя. До спадку митця входять різні за жанрами твори: опери «Мазепа», «Іоланта». «Пікова дама», «Євгеній Онєгін», «Орлеанська діва», балети «Лебедине озеро», «Лускунчик», «Спляча красуня», симфонічна поема «1812р.», 6 симфоній, концерти для фортепіано та скрипки тощо.

С.В.Рахманінов (1873-1943) створив перший фортепіанний концерт, низку романсів, п’єси для віолончелі та фортепіано. Дипломною роботою композитора стала опера «Алеко» (1892). Творчий шлях Рахманінова неодноразово перетинався з культурно-мистецьким життям Києва. Окрім сольних концертів, Рахманінов протягом багатьох років акомпанує російському басу Ф.Шаляпіну. перебуваючи у еміграції, написав 6 творів, які належали до вершин світової музики. Останнім його твором стали «Симфонічні танці» (1941). Всесвітньо відомими стали 2-ий Концерт та 2-а Симфонія, фортепіанні прелюдії.

4.Історія імпресіонізму досить коротка. Перший вернісаж відбувся в 1874р., а останній, восьмий, - 1886р. художниками-імпресіоністами були К.Моне, О.Ренуар, Е.Дега, К.Піссаро, Е.Мане. цю течію вирізняє бажання поєднати пізнавальні завдання з пошуком нових форм відображення суб’єктивного світу художника, передати свої враження, зобразити реальність у її мінливості й рухливості. Імпресіоністи велику увагу приділяли зображенню світла, допомагає розкрити кольорове багатство предметів. Вони намагалися писати «чистим забарвленням», не змішуючи його на палітрі й використовуючи оптичні можливості ока, що на певній дистанції інтегрує окремі мазки в загальний художній образ.

Е. Мане малював паризькі вулиці й бари, паризький натовп, столичну богему («Нана», «Бар у Фалі-Бержер»).

К.Моне (1840-1926) у серії картин «Стоги сіна», «Руанський собор» намагався зобразити миттєвий стан світлоповітряного середовища в різні години доби або в різні пори року. Моне першим вилучив зі своєї палітри чорний колір, вважаючи, що він неприродний і навіть тіні насправді кольорові.

Видатний талант мав Огюст Ренуар (1841-1919). Його композиції завжди виважені, позбавлені випадкових елементів. Митець писав переважно дитячі та юнацькі образи, а також мирні сцени паризького життя («Парасольки», «Дівчина з віялом», «Молодий солдат»). Цікавим прийомом творчої манери художника був так званий перистий мазок (райдужний стиль Ренуара).

Наблизився до імпресіонізму французький скульптор Огюст Роден (1840-1917). Скульптори Родена відрізняються плинністю форми.

Біля витоків музичного імпресіонізму стояв французький композитор К.Дебюссі, який втілив у музиці миттєві враження, тонкі відтінки людських емоцій і природних явищ. Постмодернізм представлений П.Сезаном, Ван Гогом, Полем Гогеном.

З кінця ХІХ ст. бере свій початок кінематограф. Найближче до його створення підійшли Томас Едісон, брати Люм’єри та Іван Тимченко. У 1894р. було винайдено німе кіно, 1895р. – синематограф (зєднання плівки з проекційним ліхтарем) братами Огюстогм і Луї Люм’єрами. Поява перших документальних фільмів братів Люм’єрів («Прибуття потягу», «Поливальник»). Перший в Російській імперії документальний фільм «Вид харьковского вокзала в момент отхода поезда с находящимся на платформе начальством» був знятий у 1896р.

САМОСТІЙНА РОБОТА № 5 (4год.)

РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ В ХІХ - НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЬ

ЗАВДАННЯ:

1. Скласти план до теми.

2. Дати письмову відповідь на питання для самоперевірки.

Центр художньої системи романтизму – особистість, а головний конфлікт романтизму – це конфлікт між особистістю і суспільством. Поява романтизму пов’язана з анти просвітницьким рухом, причина якого – розчарування в цивілізації, в прогресі, внаслідок якого з’явилися нові контрасти і суперечності, духовне спустошення людини. В той же час романтизм базується на ідеях, що кидають виклик «страшному світу», насамперед ідеях свободи. Для одних романтиків у світі панують незбагненні і загадкові сили, яким необхідно підкорятися і не намагатися змінити долю (Шатобріан, В.А.Жуковський). Такий напрям у романтизмі називають психологічним. У інших «світове зло» викликало протест, вимагало помсти, боротьби (Дж. Байрон, Ш.Петефі, А.Міцкевич, ранній О.С.Пушкін). цей напрям отримав назву громадянського (або революційного). Спільним же було те, що всі романтики бачили в людині єдину суть, призначення якої зовсім не зводиться до вирішення буденних проблем. Романтики прагнули розгадати таємницю людського буття, звертаючись до природи, довіряючи своєму релігійному і поетичному чуттю. Романтичний герой – особистість складена, пристрасна, внутрішній світ якої надзвичайно глибокий. Інтерес до сильних і яскравих відчуттів, всепоглинаючих пристрастей, до таємних рухів душі – характерні риси літератури романтизму. Привабливими для романтиків стають фантастика, народна музика, поезія, оповідання. Література романтизму сповнена казковості, містики, умовності. Головним тут є показ надзвичайних героїв у надзвичайних умовах. Спираючись на цей принцип, романтики розробляють роман, психологічну повість, ліричну поему та драму, детектив, містичний роман, фантастичну новелу. Яскравими представниками світової романтичної літератури були Е.Т.Гофман, Г.Гейне(Німеччина), Дж. Байрон, П.Шеллі, В.Скотт(Англія), В.Гюго, Ж.Санд(Франція), Ф.Купер, Е.По(США), А.Міцкевич (Польща), Ш.Петефі (Угорщина), Х.Ботев (Болгарія), Н.Бараташвілі (Грузія), В.Жуковський, М.Гоголь, М.Лермонтов (Росія).

Якщо у першій чверті ХІХ ст. невдоволення буржуазними відносинами відбувалося в літературі у вигляді романтичного протесту, то в 30-40-і роки перед письменниками Заходу постало завдання безпосереднього показу сучасності в усіх її проявах. Представники критичного реалізму рішуче виступали з осудом нового буржуазного суспільства. Головною рисою літератури стає показ типових характерів у типових обставинах. Якщо романтики ізолювали свого героя від навколишнього середовища, то для реалістів герой неможливий поза суспільством. Типовий характер у літературі критичного реалізму – це насамперед соціальний характер. В літературі провідну роль відіграють прозові жанри, зокрема роман, повість та фізіологічний нарис. У творчості багатьох реалістів мали прояв натуралістичні тенденції, в яких принцип детермінованості особистості мав здебільшого фізіологічний характер. Реалістична література ХІХ ст. в різних країнах мала свої хронологічні межі, художні особливості, зумовлені багатьма чинниками – соціальними, національними, культурно-історичними. Реалізм сформувався в 40-50-х роках у Франції та Англії, у 60-х – у Росії. Видатними представниками критичного реалізму були Ф.Стендаль («Червоне і чорне»), Оноре де Бальзак (цикл романів «Людська комедія»), П.Меріме, Г.Флобер, Гі де Мопассан, Ч. Діккенс («Домбі і син», «Девід Копперфілд», «Пригоди Олівера Твіста»), В.Теккерей («Ярмарок марнославства»), Дж.Голсуорсі («Сага про Форсайтів»), Б.Шоу («Пігмаліон»), Г.Уеллс («Війна світів», «Невидимець»). Російська література критичного реалізму відрізнялася від загальноєвропейської не лише загостреним критичним ставленням до дійсності, а й напруженими пошуками шляхів боротьби з соціальним злом та несправедливістю. Скарбницю світової словесності збагатили такі генії думки та слова, як Л.Толстой («Війна і мир», «Анна Кареніна»), Ф.Достоєвський («Ідіот», «Брати Карамазови», «Злочин і кара»).

Наприкінці 70-х років ХІХ ст. на основі реалізму виник натуралізм, напрям, який прагнув до об’єктивного, точного і безпристрасного відтворення спостережуваної реальності. Об’єктом натуралізму був людський характер в його обумовленості, насамперед, фізіологічною природою і середовищем, що розуміється переважно як безпосереднє побутове і матеріальне оточення, але що не виключає також і загальнозначущі соціально-історичні чинники. Вся естетика натуралізму орієнтована на природничі науки, і насамперед фізіологію. У 80-х роках натуралізм стає впливовим напрямком французької літератури. Найвизначнішою постаттю тут був Е.Золя, який став теоретиком нової течії, запропонувавши теорію «експериментального роману» (цикл романів «Ругон-Маккари»).

Питання для самоконтролю

1. Назвіть причини появи романтизму.

2. З’ясуйте, на яких ідеях базується романтизм?

3. Які напрями існували у романтизмі?

4. Ким представлений кожен із напрямів романтизму?

5. У чому полягає суть критичного реалізму?

6. Ким був представлений критичний реалізм?

7. Назвіть причини появи натуралізму.

8. У чому полягає суть натуралізму?

ПЛАН ЗАНЯТТЯ № 11

Вид заняття СЕМІНАР (проектна технологія)

Тема: УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЬ

Мета заняття: осмислити місце ХІХ століття в загальному культурному поступі, познайомитись із основними досягненнями української культури, оцінити внесок українців у розвиток науки, літератури, мистецтва; виховувати шанобливе ставлення до вітчизняної культури; розвивати навички критичного мислення, естетичні та етичні цінності.

Методи: бесіда, виступи, презентація проектів, обговорення проектів.

МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА ДИДАКТИЧНІ ЗАСОБИ, ТЗН

1. Навчальний посібник.

2. Опорний конспект.

3. Атлас з історії України, 9 клас.

4. Ілюстративний матеріал.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Греченко В.А., Чорний І.В. Світова та українська культура: довідник для школярів та студентів. – К.: Літера ЛТД, 2009.- Тема 12.

6. Історія української культури / за загальною редакцією І. Крип’якевича. – К.: Либідь, 2002. – с.6-71.

7. Історія української та зарубіжної культури: Навчальний посібник. / за редакцією С.М.Клапчука. – К.: Знання-Прес, 2004. – Р.9.2..

8. Культурологія. Навчально-методичний посібник для студентів аграрних ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації. – НМЦ,2008. – Тема 3.4..

9. Пестишева Г.І. Українська та зарубіжна культура. Курс лекцій. – 2002. – лекція 19.