Тема 2. Система демографічних наук

Демографія – центральна частина системи знань про народонаселення. Демографія – вивчає закономірності й соціальну зумовленість народжуваності, смертності, шлюбності й припинення шлюбу, відтворення шлюбних пар і сімей, міграційного руху, відтворення населення загалом як єдності циx процесів. Вона досліджує зміни статево-вікової, шлюбної й сімейної структур населення, взаємозв'язок демографічних процесів і структур, а також закономірності зміни загальної чисельності населення й сімей як результату їх взаємодії.

Демографія розробляє методи опису, аналізу й прогнозу демографічних процесів і структур. На підставі дослідження взаємозв'язків між процесами й структурами, а також впливу на них умов життя й суспільних відносин, які визначають інтенсивність демографічних процесів, демографія з'ясовує як спільні закономірності їх перебігу, так і особливості їх прояву у конкретного населення за певних умов місця й часу.

У практичній площині до царини демографічних досліджень входить опис демографічної ситуації, аналіз тенденцій і чинників розвитку демографічних процесів у країні загалом, на окремих її територіях або в групах населення в різні періоди часу.

Різновиди руху населення. Населення як об'єкт вивчення – це складна система, яка перебуває в постійному русі й саморозвитку. В демографії розрізняють три різновиди руху населення: природний, механічний (або міграційний) та соціальний.

Демографія, як сказано вище, прагнучи не тільки описати, але і пояснити хід і тенденції демографічних процесів, відтворення населення в цілому, взаємодіє з іншими науками, широко використовуючи їх методологічні підходи, методи, здобуті ними знання, навіть утворюючи на стику з ними нові науки, зі своїм власним специфічним предметом.

Можна виділити принаймні три критерії, які можуть бути підставами внутрішньої диференціації демографії: 1) теоретичний рівень наукової інтерпретації спостережуваних феноменів; 2) об'єктно-наочний критерій; 3) зв'язок з практикою, ступінь орієнтованості на вирішення практичних, прикладних завдань.

Згідно першого критерію, можна говорити про внутрішню диференціацію, засновану на розрізненні описових і пояснювальних процедур наукового пізнання. З цієї точки зору всередині демографії можна виділити демографічну статистику, описову демографію, формальну демографію, теоретичну демографію, математичну демографію і ряд інших розділів.

Процес спеціалізації відбувається і в демографії. Усередині неї виділяються такі галузі, як загальна теорія демографії, демографічна статистика, математична, економічна, історична, етнічна, соціологічна демографія і ін.

Другий критерій обумовлює виділення в системі демографічних наук дисциплін, що межують за своєю суттю, відображають взаємодію демографії з іншими галузями знання (економічна демографія, історична демографія, соціологічна демографія, етнодемографія, геодемографія, медична демографія).

Третій критерій характеризує зв'язок тих або інших розділів демографії з практикою, її запитами (демографічний аналіз, демогрефікс, прикладна демографія, регіональна демографія, військова демографія, політична демографія, електоральна демографія, демографічне прогнозування і т.д.

В цілому сучасна демографія є цілу систему взаємодіючих наук, що спільними зусиллями досліджують відтворення населення і окремі демографічні процеси. Їх взаємозв'язок можна представити наступним чином (див. рис. 1.1).

Рис. 1.1 – Демографія як система наук

Деякі субдисципліни всередині демографії отримали особливі найменування, об'єкти, що відображають їх, або їх методологію. Історична демографія має справу з населенням минулих епох, для яких є в наявності письмові джерела даних. Якщо такі відсутні, то говорять про палеодемографію, що вивчає населення далекого минулого. Дескриптивна (описова) демографія описує чисельність, географічний розподіл, структуру і зміни населення в рамках статистики населення, або демографічної статистики. Вивчення кількісних взаємозв'язків усередині демографічних феноменів при абстрагуванні від їх взаємодії з іншими явищами називається теоретичною або чистою, демографією. Оскільки ж при цьому використовуються різні математичні методи, на практиці таке вивчення називають ще математичною демографією.

Зрозуміло, внутрішню структуру демографії можна представити й інакше, зробивши більший або менший акцент на ті або інші аспекти її взаємодії з іншими науками (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Система демографічних наук

Вивчення взаємозв'язку між демографічними явищами, з одного боку, і економічними і соціальними явищами, з іншою, також є розділом демографії. Деякі автори використовують в цьому випадку терміни «економічна демографія» і «соціальна демографія».

Система демографічних наук та її структура. В системі демографічних наук можна виокремити кілька блоків або розділів. Перший з них відкриває теоретична демографія. Слідом за нею треба назвати історію демографії, дескриптивну (описову) демографію, економічну демографію, соціологічну демографію, історичну демографію, військову демографію, етнічну демографію та інші галузеві демографічні науки.

Другий блок включає в себе інформаційну базу й методичне забезпечення досліджень народонаселення. Окремий блок утворює регіональна демографія. За ним йде блок прикладних демографічних досліджень. Два останні блоки – соціально-демографічне прогнозування та теоретичні засади демографічної політики – виходять за межі власне демографії і є напрямками науково-практичної діяльності.

Теоретична демографія базується на загальній теорії народонаселення й покликана розробляти головні методологічні принципи аналізу демографічних процесів та явищ, головні закономірності відтворення населення. До завдань теоретичної демографії ввіходить створення засад для розвитку конкретних демографічних дисциплін, в її рамках об'єднується сукупність теоретичних тез, принципів, гіпотез та уявлень, на підставі яких пояснюють закономірності демографічних процесів і структур.

Головною функцією теоретичної демографії є методологічна, в її рамках існують теоретичні концепції трьох рівнів: найзагальніші теоретичні уявлення, включені до загальної теорії народонаселення; другі складають ядро власне теоретичної демографії; треті ввіходять як складові до таких демографічних дисциплін, як історія демографії, описова демографія, економічна демографія, історична демографія, регіональна демографія та інші.

Предметом історії демографії є вивчення розвитку поглядів на проблеми населення, становлення демографії як науки. На відміну від неї історична демографія досліджує історичні передумови, закономірності й характер розвитку народонаселення на різних етапах людської цивілізації, об'єктом її вивчення є історична зумовленість розвитку демографічних процесів, механізм їх взаємозв'язку з соціально-політичними процесами та суспільним розвитком.

Описова демографія належить до найбільш широко застосовуваних у господарчій практиці окремих демографічних наук. Описова демографія є розгорнута інтерпретована система відомостей про населення, яка має форму статистичних показників, отримуваних з різних джерел інформації. Вона включає до себе загальну характеристику чисельності населення, його тери­торіального розподілу, параметри віково-статевого, шлюбного й сімейного складу населення, рівня й тенденцій розвитку демографічних процесів у конкретних регіонах, країнах, територіях або частинах країни.

Економічна демографія спирається на методологічні принципи аналізу взаємозв'язків розвитку економіки й розвитку народонаселення. Вона вивчає економічні аспекти відтворення населення й передусім механізм взаємозв'язку економічних і демографічних процесів.

Соціологічна демографія, або соціальна демографія, – наукова дисципліна, яка формується на стику соціології та демографії й вивчає взаємовплив соціальних та демографічних процесів. Від власне демографії соціологічна демографія відрізняється тим, що головну увагу вона приділяє вивченню соціальних норм, демографічних установок, демографічної поведінки (репродуктивної, шлюбної, сімейної, самоохоронної, міграційної) й чинників, що їх зумовлюють (рівень освіти, доходів, етнічні характеристики). Соціологічна демографія підрозділяється на соціологію смертності і тривалості життя, соціологію шлюбу і розлучення та соціологію народжуваності.

Військова демографія вивчає роль демографічних чинників у військовій справі й військовій економіці з кількісного та якісного боків. Як самостійні розділи у військовій демографії виокремлюють дослідження мобілізаційних можливостей держав, що воюють, зокрема мобілізаційних резервів для збройних сил та економіки; вивчення військових утрат населення та його міграцій у зв'язку з війнами; аналіз впливу війн на відтворення населення та його здоров'я; оцінку демографічних наслідків війн.

Етнічна демографія сформувалася на стику етнографії та демографії. Вона вивчає особливості відтворення й динаміку чисельності окремих народів або етносів.

Регіональна демографія вивчає закономірності відтворення населення в окремих регіонах і територіях країни, а також економічні, соціальні, екологічні, етнічні та інші чинники, що впливають на його характер і мають місце у цих регіонах.

Прикладні демографічні дослідження обслуговують потреби господарської практики, їх результати використовують для обгрунтування розрахунків і практичних рішень в економіці, містобудуванні, охороні здоров'я, освіті, соціальному забезпеченні та інших галузях невиробничої сфери.

Соціально-демографічне прогнозування реалізується в системі демографічних прогнозів різної глибини й різного змісту. Залежно від глибини прогнозування розрізняють короткострокові, середньострокові, довгострокові та наддовгостроков/ прогнози населення.

Демографічна політика є частиною політики народонаселення, яка, у свою чергу, є складовою соціально-економічної політики держави. Демографічна політика являє собою сукупність заходів, що впливають на демографічні процеси, й спрямована на зміну характеру процесів природного відновлення генерацій (народжуваності, шлюбності, розлучуваності, вікової структури, смертності) в їх тісному зв'язку, а також на регулювання міграційної рухливості населення та його розселення й щільності.

Місце демографії в системі наук. Відтворення населення й зміни, що відбуваються в ньому, зазнають впливу найрізноманітніших відносин у житті людей, які є предметом інтересу низки суспільних наук: економічних, історичних, правознавства, соціології, соціальної психології, соціальної гігієни, а також природничо-наукових дисциплін: антропології, медичної генетики, популяційної генетики, екології людини, фізіології людини тощо. Проте демографія вивчає не самі ці відносини, які становлять предмет відповідних наук, а лише їх вплив на процес відтворення населення та його окремих груп.

Етнографія допомагає демографії розкрити вплив на демографічні процеси особливостей культури й побуту різних народів. Демографія пов'язана також і з археологією через палеодемографію, яка сприяє поясненню демографічних процесів у глибокій давнині.

Зв'язок демографії з економічними науками визначений впливом на демографічні процеси характеру й рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, зокрема зайнятості, та відносин у царині розподілу.

Соціальна психологія стикається з демографією при вивченні демографічної поведінки, демографічних установок, демографічної мотивації. Значну частину демографічних подій і фактів можна й варто розглядати з точки зору індивідуальної, групової та масової поведінки.

Демографічна функція права полягає в юридичній регламентації різних аспектів демографічної поведінки.

Демографія тісно пов'язана і з соціальною гігієною, яка досліджує стан і динаміку здоров'я населення, вплив соціальних умов на його здоров'я, а в теоретичній площині – співвідношення соціального та біологічного. Результати досліджень соціальною гігієною стану здоров'я людей, впливу умов праці й побуту на захворюваність і причини смерті з урахуванням ефективності функціювання служб охорони здоров’я допомагають демографії виявити соціально зумовлені чинники смертності. А вивченню динаміки й чинників народжуваності сприяє аналіз впливу стану здоров'я жінки на плідність і частоту дітонародження.

Висновки медико-біологічних досліджень сприяють глибшому проникненню в особливості та характер перебігу демографічних процесів у різних соціально-демографічних групах населення.

В царині вивчення смертності демографія межує також з геронтологією, яка розкриває закономірності старішання людини.

Цікавий варіант взаємозв'язку демографії з іншими науками представлений Х.-П. Колером і Дж.В. Ваупелем з Інституту демографічних досліджень ім. Макса Планка (Росток, Німеччина). Їх схема грунтується на вичленуванні областей стику демографії з іншими науками, або виступаючими як її методичний інструментарій, або що мають з нею загальну об'єктно-наочну область (рис. 1.2).

У суміжних з демографією науках вже існують, хоча ще і не завжди чітко визначені, наукові галузі економічних, соціологічних, історичних і інших наук, для яких відтворення населення, різні його аспекти виступають як чинники, що впливають на процеси, складові предмет дослідження цих наук.

		Динаміка сім ї, міграції і т.д.
Старіння населення				Прогнозування населення
Економіка населення				Генетика населення
		Демографія
Соціальна демографія				Еволюційна біологія
Географія населення				Епідеміологія
Історія населення	Формальна демографія	Статистична демографія

Рис. 1.2 – Демографія та її взаємозв’язки з іншими науками

(за Х.-П.Колером та Дж.В. Ваупелем)

Структура і динаміка населення, демографічні процеси є одними з могутніх чинників соціальних змін, чинників формування конкретних особливостей тих або інших соціальних феноменів і процесів. Вивчення будь-якого соціального явища неможливе без врахування впливу демографічного чинника, параметри якого задають як би зовнішні рамки, в яких розгортається той або інший соціальний процес, впливають на його характеристики.

Рис. 1.3 – Система наукових знань про народонаселення.

Структура системи знань про народонаселення. Крім загальномето-дологічних наук – філософії та політичної економії – до системи знань про народонаселення входять конкретні наукові дисципліни – економіка народонаселення, соціологія народонаселення, екологія народонаселення, генетика народонаселення, географія населення та власне демографія (див. рис.1.3). Один і той самий об'єкт – народонаселення – вони досліджують з використанням методик і мови цих наук.

Економіка народонаселення – це науковий напрямок, у рамках якого здійснюють вивчення закономірностей визначального впливу економічного розвитку на відтворення населення загалом, окремі демографічні процеси та зворотний вплив розвитку народонаселення на економіку.

В суспільному відтворенні населення виступає водночас у двох іпостасях – як продуктивна та як споживач, справляючи вплив на співвідношення фонду споживання й фонду нагромадження в національному доході.

Соціологія народонаселення – це науковий напрямок, який досліджує соціологічні аспекти відтворення й розвитку народонаселення. В рамках цього напрямку здійснюють синтез демографічних і соціологічних знань, підставою якого є категорії, поняття, принципи й теоретичні тези загальної теорії народонаселення.

Всередині соціології народонаселення виокремлюють соціологію народжуваності, соціологію смертності, соціологію міграції, в яких ці демографічні процеси вивчають як відповідні різновиди діяльності. Підрівнем цих напрямків досліджень є конкретні соціологічні дисципліни – соціологія репродуктивної поведінки, соціологія самоохоронної поведінки, соціологія шлюбної (матри­моніальної) поведінки, соціологія міграційної поведінки, які досліджують ті чи ті різновиди демографічної діяльності як поведінки. Ці розділи соціології народонаселення іноді називають соціологічною демографією.

Екологія народонаселення – науковий напрямок, який досліджує екологічні аспекти відтворення й розвитку народонаселення. Екологія народонасе­лення вивчає взаємозв'язки й взаємодію між розвитком народонаселення та якістю природного довкілля, а також причини, що впливають на зміну поведінки населення в різних соціально-екологічних ситуаціях. На відміну від екології людини, яка вивчає взаємозв'язки між людиною та природою, екологія народонаселення досліджує вплив конкретних умов середовища життєдіяльності на характер і темпи розвитку народонаселення й виявляє залежність принципів і цілей екологічної політики від якості населення та структури його потреб.

Географія населення – науковий напрямок, який досліджує особливий зріз соціальних відносин у системі знань про народонаселення. Він відображає ставлення населення до території його замешкання. В рамках географії населення вивчають територіальні особливості формування й розвитку населення й населених місць (поселень) за різних економічних, соціальних і природних умов. Вона охоплює широке коло проблем народонаселення: вивчає регіональні відмінності у відтворенні населення, його віково-статевій структурі, соціальному та етнічному складі; розміщення трудових ресурсів, їх використання й галузеву структуру; інтенсивність, структуру й напрямки міграції населення; його густоту і характер розселення; регіональні відмінності у способі життя, культурі, побуті, трудових навичках. Відповідно до цього в рамках географії населення сформувалися наукові напрямки (галузеві географії): географія трудових ресурсів, географія міст, географія міграцій та інші. Одним з найважливіших понять у дослідженні регіональних відмінностей у відтворенні населення та його демографічній структурі є демогеографічна ситуація, характерна для будь-якої територіальної групи населення у певний історичний період.

Генетика народонаселення – це розділ генетики, який вивчає явища спадковості та мінливості у людини на рівні популяцій. На відміну від популяцій інших біологічних видів, популяції людини є об'єктом дії й продуктом не тільки природничо-історичного, але й суспільно-історичного процесу. Відтворення генів людини, будучи, з одного боку, суто біологічним процесом, з іншого – соціально зумовлене й невід’мне від демографічного розвитку й відтворення населення. Передача генетичної інформації в генераціях, її розподіл у просторі розселення людини, зміна в ході міграцій, взаємодія населення з довколишнім середовищем – увесь цей рух генетичного матеріалу пов'язаний з демографічними процесами. Отже, генетику народонаселення можна розглядати як сферу взаємодії генетики й демографії, в рамках якої досліджують генетичні наслідки демографічних процесів.

Генофонд популяції, репрезентований у кожній генерації різноманітними генотипами, не залишається постійним у часі, позаяк завдяки диференційній народжуваності, смертності й міграції носії генів однієї генерації різною мірою передають свої гени новим генераціям. Зміна популяційного генофонду, викликана неоднаковою участю носіїв різних генів у процесі відтворення, вважається у загальній теорії популяційної генетики головним проявом при­родного відбору, який змінює структуру генофонду в бік його більшої відповідності умовам середовища. Іншими чинниками, які впливають на зміну генофонду в популяціях людини, є мутації, міграції та дрейф генів.

Необхідність тісної взаємодії демографії з іншими науками визначається, з одного боку, тим, що відтворення населення як предмет демографії є складним явищем, на характер і динаміку якого впливають практично всі сторони життя людей, вся сукупність суспільних відносин, в які вступають люди в процесі своєї життєдіяльності. З іншого боку, відтворення населення, демографічні процеси, характер і тенденції зміни демографічній ситуації надають дію на всі інші сфери суспільного життя, значною мірою визначаючи перебіг економічних, соціальних, політичних, етнічних і інших процесів.

Ключові слова

Диференціація і інтеграція наук, система демографічних наук, демографія і соціологія.