Тема 4. Методологічні підходи і методи аналізу демографічних процесів і структур.

Цілі й завдання демографічного аналізу. Історія розвитку методологічних підходів і методів демографічного аналізу налічує понад 300 років. Теорія побудови таблиць смертності за причинами, розроблена Д.Бернуллі ще у XVIII сторіччі, відповідає найсуворішим сучасним вимогам. А проте методи демографічного аналізу постійно оновлюють­ся й розширюються у зв'язку зі зростанням вимог до точності обробки вихідної інформації про процеси відтворення населення, до строгості вимірювальних процедур, поняттєвого апарату й термінології, до адекватності використовуваних для аналізу й прогнозу демографічних моделей.

У вітчизняній літературі здавна склалася традиція критичної оцінки методів демографічного аналізу, пов'язана з іменами М.В.Птухи, Ю.О.Корчак-Чепурківського, А.П.Хоменка та інших. Низка методологічних проблем демографічного аналізу залишається досі нерозв'язаною, зокрема, взаємозв'язок реальних демографічних процесів та їх відображення системою демографічних показників або демометричних моделей.

Демографічний аналіз є розділом демографії, який вивчає процес зміни генерацій людей та чинників, що його детермінують. Залежно від об'єкта дослідження розрізняють аналіз народжуваності, смерт­ності, шлюбності та припинення шлюбу, відтворення та зростання населення загалом, а також життєвого циклу сім'ї. За мірою охоп­лення в демографічному аналізі виокремлюють вивчення кількісних співвідношень між демографічними процесами, структурами і зростанням населення у часі та дослідження впливу на ці процеси й структури соціально-економічних, соціально-психологічних, екологічних, політичних та інших чинників. Залежно від підходу до зміни населення у часі використовують або поздовжній аналіз (вивчення частоти демографічних подій у житті когорти, але у різні періоди), або поперечний аналіз (вивчення цієї частоти у різних когорт, але в той самий календарний період).

Метою демографічного аналізу є оцінка масштабів та особливостей процесів, що відбуваються в населенні, з'ясування їх закономірностей і причинно-наслідкових зв'язків, а також передбачення їх подальшого розвитку. Кількісна оцінка цих процесів здійснюється з обов'язковим урахуванням їх якісних особливостей.

Поперечний та поздовжній аналізи. Перші спроби кількісного вивчення зміни генерацій були здійснені Е.Галлеєм наприкінці XVII сторіччя (1693 рік) і пов'язані з вивченням смертності. У середині XIX сторіччя мірою нагромадження статистичних даних про вік живих та померлих А.Кетле й незалежно від нього У.Фарр запропонували побічний метод розрахунку вікових коефіцієнтів смертності для конкретного календарного періоду, який дістав назву поперечного аналізу. Пізніше Р.Бек і Р.Кучинський поширили цей підхід на народжуваність. До середини XX сторіччя поперечний аналіз залишався найрозповсюдженішим і широко застосовувався для оцінки демографічної ситуації.

Поперечний аналіз, відомий також під назвою методу умовної або гіпотетичної генерації, – спосіб вивчення демографічних процесів для нетривалого календарного періоду (звичайно 1-2 роки), грунтований на умовному припущенні, що для сукупності осіб, що живуть у цьому періоді, впродовж усього її подальшого життя (або перебування в певному демографічному стані) інтенсивність демографічних процесів у кожному віці відповідатиме існуючій у цей календарний період. При цьому осіб різного віку, що живуть у цьому календарному періоді, розглядають як немовби приналежних до тієї самої генерації.

Поперечний аналіз – найпоширеніший методичний прийом демографічного опису та аналізу. Більшість публікованих окремих демографічних характеристик для конкретного календарного періоду (року) – шереги вікових коефіцієнтів народжуваності, смертності, шлюбності, показники демографічних таблиць, а також узагальнюючі демографічні показники – сумарний коефіцієнт народжуваності, середня тривалість майбутнього життя, брутто- та нетто-коефіцієнти відтворення населення обчислюють для гіпотетичної, а не реальної генерації. Вони дають уявлення про сучасний стан демографічних процесів і збігаються з відповідними показниками реальних генерацій лише у стабільному населенні.

Уявлення про поздовжній аналіз як про спосіб дослідження сукупності осіб, що водночас увійшли в певний демографічний стан, було сформульоване 1875 року В.Лексисом стосовно шлюбності реальних когорт. Цей підхід був використаний Р.Беком 1885 року при побудові таблиці припинення шлюбу, а 1897 року Г.Майр запропонував будувати таблиці шлюбності за роками укладання шлюбу. Вивчення смертності реальних генерацій здійснив уперше 1927 року англійський актуарій У.Деррік. Перші спроби вивчення народжуваності у різних когортах були здійснені 1934 року англійським статистиком К.Д.Ричем. П.К.Уелптон уперше відзначив відмінності між гіпотетичними та реальними когортами й запропонував терміни "поздовжній аналіз" та "поперечний аналіз". У сучасній демографії поздовжній аналіз застосовують достатньо широко. В Україні поздовжній аналіз був використаний В.С.Стешенко для вивчення народжуваності.

Поздовжній аналіз, відомий також як когортний метод або метод реальної генерації, є способом вивчення демографічних процесів, за якого їх описують та аналізують у когортах, тобто сукупностях людей, котрі одночасно ввійшли в якийсь демографічний стан. Кожна когорта визначена демографічною подією, настання якої об'єднує людей в когорту, та календарним періодом її формування. При цьому при описанні та аналізі того чи того демографічного процесу періодом формування реальної когорти вважають період настання демографічної події, яка передувала тій події, частоту якої вимірюють. Отже, в реальній когорті всі демографічні події, настання яких об'єднує людей у когорти, відбуваються у певному інтервалі календарного часу, а можливі наступні події, частоту яких вимірюють, розтягнуті у часі й майбутнє стосовно календарного періоду формування. Наприклад, при описанні розлучуваності у реальній шлюбній когорті розглядають сукупність осіб які уклали шлюб у конкретному календарному періоді, та розлучення у цій когорті за період наступного шлюбного життя, розподілені за тривалыстю шлюбу на момент кожного розлучення. На відміну від реальної когорти періодом формування гіпотетичної когорти вважають період настання тієї демографічної події, частоту якої вимірюють. Так, смертність гіпотетичної когорти 2008 року – це смертність усіх людей, котрі померли цього року, але народилися впродовж низки попередніх років.

У поздовжньому аналізі демографічні події розглядають в їх природній послідовності як такі, що відбуваються в житті однієї когорти або групи когорт, найчастіше – когорт за роком народження (при вивченні всіх демографічних процесів) або шлюбних когорт (при вивченні народжуваності та припинення шлюбів). При графічному поданні це відповідає зображенню сукупності подій на демографічній сітці вздовж ліній життя.

При поперечному аналізі демографічні події, що відбулися водночас, але за різної тривалості демографічного стану, розглядають як такі, що відбуваються в одній гіпотетичній генерації, яка немовби проживає життя за умов конкретного часу. При графічному поданні це відповідає зображенню сукупності подій на демографічній сітці впоперек ліній життя, звідки й назва методу. Схема двох різновидів аналізу – поздовжнього та поперечного – подана на рис. 4.1.

Поперечний аналіз Поздовжній аналіз

Рис. 4.1. Загальна схема поздовжнього та поперечного аналізу.

Частота, з якою відбуваються демографічні події в різні періоди життя. розрізняється для окремих етапів її існування й залежить від умов того часу, коли когорта проживає певний період, а також від умов усіх попередніх періодів. При порівнянні частоти демографічних подій у різних когорт на різних етапах їх життя за допомоги поздовжнього аналізу можна отримати точніше уявлення як про вплив зміни умов життя на динаміку демографічних процесів, так і про саму цю динаміку. При використанні поперечного аналізу, коли на показниках для одночасно існуючих когорт позначаються й умови конкретного часу, й попередня історія життя когорти, їх вплив на динаміку демографічних процесів виміряти без викривлень неможливо.

У тих випадках, коли демографічна поведінка якихось когорт різко змінюється у порівнянні з попередніми, застосування поперечного аналізу небажане, позаяк він може викривити або затушувати справжню динаміку демографічного процесу.

Поздовжній аналіз і поперечний аналіз розрізняють за способом обчислення показників. У поздовжньому аналізі головним показником є частота демографічних подій у осіб, належних до певної когорти. У поперечному ж аналізі головний показник – частота подій за тривалістю демографічного стану впродовж конкретного календарного року. Відносні показники частоти подій (демографічні коефіцієнти) у поперечному аналізі, обчислюють зіставляючи кількість подій із середньорічною чисельністю конкретної групи населення, у поздовжньому ж аналізі – з кількістю тих осіб з конкретної когорти, хто дожив до початку відповідного календарного року. Маючи потрібні дані, можна обчислити будь-які характеристики демографічних процесів, включаючи коефіцієнти відтворення населення, як для гіпотетичних генерацій, але збігаються вони лише у стабільній генерації.

Джерелами даних для поперечного аналізу є матеріали поточного обліку, для повздовжнього аналізу – ретроспективні дані отримані при перепису або спеціальних обстеженнях або дані поточного обліку за низку років, опрацьовані у розрізі генерацій.

Істотний недолік поздовжнього аналізу полягає в тому, що результати ретроспективного спостереження відстають від реальних процесів. І повністю демографічна історія когорти стає відомою тільки тоді, коли вона виходить з розглядуваного демографічного стану, але тоді дані становлять лише історичний інтерес. Когорти ж, які ще не вийшли з розглядуваного стану, можуть спостерігатися тільки до тих значень його тривалості, яких вони досягли на момент спостереження.

Поздовжній аналіз має переваги при вивченні тих процесів, за яких події в генерації відбуваються на порівняно невеликому проміжку часу, наприклад, при вивченні народжуваності та шлюбності, що тривають у генерації 20-25 років. Інша важлива перевага поздовжнього аналізу полягає у можливості вивчення календаря демографічних подій (розподілу подій по періодах життя когорти) та зміни цього календаря під впливом тих чи тих умов, чого не може забезпечити поперечний аналіз. Останній же, навпаки, відображає сучасний стан, проте не виявляє впливу історії розглядуваної когорти на сьогоднішні показники, що вельми важливо у тих випадках, коли вона, ця історія, визначає поточний стан. Для глибокого вивчення динаміки демографічних процесів доцільно використовувати комбінацію їх прийомів.

Теоретичні моделі стабільного населення.Для будь-якого населення відомі тривалі періоди часу, коли режим народжуваності та порядок вимирання, зазнаючи періодичних і випадкових коливань, залишалися проте в середньому практично незмінними. Відтворення населення у цьому разі може бути описане з достатньою точністю за допомогою теоретичної моделі стабільного населення, яке характеризують незмінні у часі вікові інтенсивності народжуваності, смертності та вікової структури населення. Стабільне населення розглядають як закрите або, іншими словами, як таке, що не зазнає міграційних процесів.

Стабільне населення є спрощеним, схематичним зображенням реальних взаємозв'язків демографічних процесів і вікової структури населення. Теорія стабільного населення дозволяє аналізувати закономірності відтворення населення за різних гіпотез природного приросту населення, її застосовують як підставу для розрахунку інтегральних характеристик режиму відтворення населення: істинного коефіцієнта природного приросту, істинних коефіцієнтів народжуваності та смертності. Теорію стабільного населення також викорис­товують для аналізу взаємного впливу режиму народжуваності та порядку иимирання, з одного боку, і вікової структури населення – з іншого. Вона ж дістає застосування у демографічних розрахунках і прогнозах за відсутності вірогідних статистичних даних про населення й, крім того, входить як складова до інших демографічних та економічних моделей.

Застосування теорії стабільного населення в демографічному аналізі грунтується на трьох його властивостях: воно має незмінний у часі коефіцієнт природного приросту населення; кожному поєднанню режиму народжуваності та порядку вимирання відповідає єдине стабільне населення з тільки йому притаманними характеристиками режиму відтворення населення; у населенні, в якому з певного моменту часу залишаються незмінними режим народжуваності та порядок вимирання, поступово стабілізується й вікова структура.

Стабільне населення є центром системи теоретичних населень, кожне з яких характеризується постійністю у часі певних параметрів режиму відтворення. До них належать: експоненційне населення, квазістабільне населення, частково стабільне (напівстабільне) населення та стаціонарне населення.

Населення, в якому незмінні в часі темп зростання та один з двох параметрів його відтворення – вікова структура або функція доживання, називають експоненційним.

Стабільне населення, в якому незмінна тільки вікова структура, називають частково стабільним (або напівстабільним) населенням. У квазістабільному населенні кожної миті часу існують майже ті самі співвідношення між віковою структурою населення, коефіцієнтом народжуваності, смертності та загальним коефіцієнтом природного приросту, що й у певному експоненційному населенні. Ці моделі населення є подальшим узагальненням теорії стабільного населення й відображають такий етап у розвитку реального населення, коли зниження рівня смертності ще не супроводжується зниженням вікової народжуваності.

Стаціонарне населення є окремим випадком стабільного населення за незмінної чисельності населення та істинного коефіцієнта приросту, дорівнюваного нулю. Теорія стаціонарного населення вивчає систему співвідношень між чисельностями різних сукупностей новонароджених, живих, померлих та ймовірностями смерті (доживання) та народження. Ці співвідношення вико­ристовують при побудові різноманітних демографічних таблиць і передусім таблиць смертності.

Істинний коефіцієнт природного приросту населення (коефіцієнт Лоткі) є коефіцієнтом природного приросту стабільного населення, відповідного конкретному режиму відтворення населення. Коефіцієнт Лоткі є засобом аналізу демографічної ситуації шляхом проекції її на майбутню динаміку населення. Засадовою стосовно аналізу демографічної ситуації за допомоги моделі стабільного населення є проекція на перспективу особливостей відтворення населення у певний період на підставі умовного припущення, що вікові інтенсивності народжуваності та смертності у населенні залишаться незмінними й по деякому часі населення стане стабільним. У стабільному населенні інтенсивності народжуваності та смертності для реальної та гіпотетичної генерацій збігаються. Одним з узагальнень моделі стабільного населення є стабільне населення з урахуванням міграції. Засадовим стосовно нього є не відмова від вихідної концепції закритого населення, а аналіз його окремих частин – субнаселень, пов'язаних міграційними потоками з незмінними віковими інтенсивностями виїзду.

Потенційна демографія – новий напрямок демографічного аналізу, її головні принципи сформульовані швейцарським демографом Л.Гершем. Потенційна демографія виросла з тих труднощів, які супроводжували розвиток традиційної демографії. Методи потенційної демографії відображають принципово новий підхід до вивчення демографічних процесів і є додатком до вже існуючих методів їх дослідження. Труднощі й протиріччя традиційної демографії зумовлені здебільшого прийнятою одиницею аналізу, якою є окрема людина. За такого підходу виявляється, що старий має таку саму вагу, як і новонароджений. Між тим вікова структура населення справляє істотний вплив на перебіг і характер демографічних процесів, бо з точки зору можливості народити дитину, укласти шлюб, ймовірності померти тощо окремі вікові групи не рівноцінні. Так, найбільше значення для народжуваності мають особи, котрі перебувають поточного моменту в дітородному віці; значно менший вплив справляють на цей процес діти, з яких тільки частина доживе до дітонароджувального віку; старі ж до дітонародження взагалі не мають відношення. Так само, коли йдеться про шлюбність, молоді генерації мають найбільше значення, адже частота укладання шлюбу серед них є найвищою. Що ж стосується смертності, то найбільший вплив на її рівень справляють новонароджені та старі, що характеризуються найвищою смертністю.

Труднощі виникають не тільки при визначенні відносних характеристик народжуваності, смертності або шлюбності, але також і при обчисленні деяких абсолютних величин, наприклад, природного приросту населення. Кількісно однаковий природний приріст населення може бути результатом різниці як між великою кількістю народжувань та великою кількістю смертей, так і між меншою кількістю народжувань і так само меншою кількістю смертей.

Інколи, за більш високої питомої ваги осіб дітонароджувального віку та низької питомої ваги старих кількість народжувань перевищить кількість смертей, проте з плином часу процес старішання населення приведе до зниження кількості народжувань і зростання кількості смертей, у результаті чого все населення по завершенні певного періоду часу почне зменшуватися. У зв'язку з цими труднощами в інтерпретації величин природного приросту й виникла концепція нетто-коефіцієнта відтворення населення, який також виявився ненадійним.

Потенційна демографія охоплює демографічний процес більш різнобічно, ніж традиційна демографія. Потенційна демографія являє собою цінний і подеколи незамінний додаток до традиційної демографії. Ідеї потенційної демографії дістали розвиток у працях українського демографа С.І.Пирожкова, котрий розробив теорію трудового потенціалу й визначив утрати демографічного потенціалу України у 30-40-ві роки ХХ сторіччя.

Отже, з точки зору потенційної демографії люди у різному віці мають різну вагу. Цією вагою є величина середньої тривалості майбутнього життя, або очікуваної тривалості життя.

Показник середньої тривалості життя є засадовим стосовно всієї системи показників потенційної демографії. Він показує середній час майбутнього життя особи, що досягла певного віку, із сукупності тієї чи тієї генерації за умов існуючого на конкретний момент часу рівня смертності. Тривалість майбутнього життя розуміють як інтервал між певним віком та віком смерті.

Центральним поняттям та узагальнюючим показником потенційної демографії є життєвий потенціал, який характеризує кількість майбутніх років життя особи або групи осіб певного віку, обчислену за умови збереження наявного рівня повікової смертності на підставі таблиць смертності. Життєвий потенціал вимірюють у людино-роках і він може бути розрахований як на весь, період життя (повний потенціал), так і для певного його інтервалу (частковий потенціал).

Життєвий потенціал населення загалом або його окремих груп залежить, від їх чисельності, структури за віком та середньої тривалості майбутнього життя (повного чи неповного). Концепція життєвого потенціалу дозволяє також виміряти можливу тривалість різних демографічних і соціально-економічних станів у різні періоди життєвого циклу людини: потенціал перебування у шлюбі, тривалість періоду трудової діяльності.

Структура життєвого потенціалу. За умов низьких параметрів режиму відтворення населення, коли чисельність певних вікових груп змінюється неістотно й не справляє суттєвого впливу на приріст загального обсягу життєвого потенціалу, важливе значення має оцінка його структури. Для цих цілей у потенційній демографії обчислюють різні часткові потенціали. Як приклад наведемо обчислені українським демографом С.І.Пирожковим часткові потенціали для різних вікових груп і на окремі періоди життя населення України (див. таблиці 4.1 і 4.2).

Таблиця 4.1

Еволюція трьох головних вікових груп повного життєвого потенціалу населення України у 1897-1989 роках

Розподіл повного життєвого потенціалу в розрізі трьох великих вікових груп та за статтю за даними всезагальних переписів населення показує, що на тлі помітного збільшення в кожній з них абсолютних розмірів життєвого потенціалу після 1939 року майже припинилося його зростання у дитячому віці (0-14 років) і знизилися темпи зростання життєвого потенціалу в працездатному віці. У населення пенсійного віку життєвий потенціал продовжував зростати. При цьому більш високі темпи цього зростання відзначені для осіб жіночої статі, що пояснюється не тільки постарішанням населення, але й збільшенням розриву показників очікуваної тривалості життя чоловіків та жінок.

Часткові потенціали на окремі періоди життя дозволяють оцінити розподіл повного життєвого потенціалу особи або сукупності осіб певного віку по окремих періодах життя; їх використовують при дослідженні різних демографічних і соціально-економічних процесів: шлюбності, трудової діяльності, професійної підготовки. При обчисленні таких часткових потенціалів установлюють загальні межі життєдіяльності населення, зайнятого певними різновидами діяльності. Розподіл повного життєвого потенціалу населення України на окремі періоди життя за двома переписами населення (1939 та 1989 років) наведений у таблиці 4.2.

Таблиця 4.2

Розподіл повного життєвого потенціалу населення України

на окремі періоди життя

З неї видно, що потенціал на всі періоди життя вищий у жінок, що пояснюється їх чисельною перевагою та більшою величиною їх середньої тривалості життя. Відзначена тенденція не може бути визнана нормальною, бо інформація про структуру життєвого потенціалу в різних країнах свідчить про те, що на період життя до входження у працездатний вік потенціал, як правило, вищий у чоловіків, а на період життя понад 60 років завжди вищий у жінок. Демографічні втрати України у 30-40-ві роки досі справляють вплив на тенденції відтворення життєвого потенціалу населення, а загальне постарішання його призводить до нагромадження життєвого потенціалу в старшому віці. Мабуть, ця тенденція збережеться й на майбутнє.

Здійснена С.І.Пирожковим оцінка потенціалу демографічного зростання, грунтована на моделі стаціонарного населення, свідчить про завершення у 70-ті роки процесу перебудови режиму відтворення населення України й утрати частини демографічного потенціалу, нагромадженого у віковій структурі. Досліджуючи внесок вікової структури у приріст населення шляхом розкладу коефіцієнта природного приросту на дві складові – за рахунок впливу інтенсивності режиму відтворення та за рахунок внеску вікової структури, С.І.Пирожков дійшов таких висновків.

Внесок вікової структури у коефіцієнт природного приросту населення України від кінця XIX сторіччя (1897 р.) і до 1926 року неухильно збільшувався, а у 30-ті роки помітно зменшився. Проте найбільше його абсолютне значення було досягнуте наприкінці 50-х років, коли вікова структура визначала формування коефіцієнта приросту населення України, перекриваючи негативні наслідки впливу його режиму відтворення. Від 70-х років внесок структурного чинника до приросту населення України починає зменшуватися, що свідчить про втрату потенціалу демографічного зростання, нагромадженого у віковій структурі.

Соціологічні методи у демографії.Демографія сформувалася й тривалий час існувала в рамках реєстраційно-описової статистики. Це значною мірою зумовило її методологічні засади та методичні прийоми. Як слушно зауважив А.Г.Вишневський, "впродовж трьохсот років демографію цікавив переважно один з аспектів відтворення населення – фізичне відновлення генерацій, те, що й варто було б назвати відтворенням "у вузькому розумінні". Інформаційною емпіричною базою демографії були й є в першу чергу матеріали державного обліку й реєстрації таких фактів життєдіяльності людей (народження, смерті, шлюби, розлучення, міграція), які доступні безпосередньому спостереженню, реєстрації та аналізу традиційним апаратом математичної статистики.

Починаючи від середини 60-х років поточного сторіччя у практиці демографічного аналізу дедалі ширше використовують соціологічні методи – опитування, аналіз документів, включаючи контент-аналіз, спостереження. Звертання демографів до методів соціологічних опитувань (інтерв’ювання, анкетування, тестування) було викликане постановкою нового комплексу дослідницьких завдань, пов'язаних з вивченням соціально-психологічних механізмів, які формують демографічну поведінку. Аналіз потреб, інтересів, мотивації, установок, оцінок, думок з різних аспектів демографічної поведінки – зміни місця помешкання, кількості дітей у сім'ї, самоохоронної поведінки – сьогодні не мислимий без використання соціологічних методів.

Одним з найважливіших позитивних результатів першого етапу опанування демографами соціологічних методів опитування було започаткування методологічної та методичної рефлексії. У зв'язку з використанням методів соціологічного опитування у вивченні демографічних процесів треба виокремити три головних напрямки їх адаптації й розвитку:

· опанування демографією загальних методологічних принципів соціологічного аналізу та його методів, які мають універсальний характер;

· виявлення специфіки використання соціологічних опитувань стосовно дослідницьких завдань демографії;

· аналіз взаємозв'язків і поєднання пізнавальних можливостей соціологічних опитувань у комплексі методів демографії та соціології.

Якщо фактографічні, поведінкові прояви демографічних процесів, фіксовані описовою статистикою, вельми нечисленні, легко доступні для огляду й обмежуються кількісними ознаками, то кількість показників, що характеризують свідомість у царині демографічної поведінки, може бути як завгодно великою й має, як правило, якісні ознаки. При цьому для розуміння механізмів, які формують уявлення про демографічні процеси, необхідні показники, що описують той соціальний контекст, за умов якого перебігають демографічні процеси й без якого інтерпретація даних про демографічну поведінку та ті соціально-психологічні детермінанти стає неможливою. Йдеться про такі сфери соціальної практики, як праця, побут, дозвілля, сімейні відносини, освіта та інші.

Для вивчення співвідношень структур наукової та буденної свідомості у досвіді соціологічних досліджень склалися й успішно використовуються методи вільного, групового та фокусованого інтерв’ю. Дослідник отримує необхідну інформацію для "перекладу" досліджуваної проблеми з мови наукового, теоретичного аналізу на мову повсякденної життєвої практики, в якій і формується відображення цієї проблеми у масовій свідомості. Цей переклад необхідний не тільки для того, щоб забезпечити адекватне розуміння респон­дентами сенсу запитань, але й для уникнення можливого зміщення структури буденної свідомості як досліджуваної об'єктивної реальності у бік вихідних уявлень автора запитального аркуша, що склалися на рівні наукової свідомості.

Важливим методологічним завданням є визначення меж інтерпретації результатів соціологічного опитування. Вибір запитання як вимірювального інструменту має бути обгрунтований з точки зору його придатності для вимірювання саме тієї змінної, для якої його сформульовано, а не іншої. Особливі труднощі виникають тут при вимірюванні характеристик свідомості: оцінок, думок, суджень, планів поведінки. Тут постають дні групи проблем: труднощі, пов'язані з впливом нормативних уявлень про досліджувану сферу поведінки й свідомості, та труднощі, пов'язані з рівнем поінформованості, з рівнем усвідомлюваності досліджуваних явищ. Це – проблеми, універсальні для будь-яких напрямків соціологічного аналізу.

Специфіка демографічних проблем полягає в тому, що вони мають глобальний характер не тільки на макрорівні (природа й населення планети, держав, регіонів), але й на мікрорівні (сім’я, особистість). Наприклад, прийняття рішення про народження дитини або про кількість дітей – це водночас планування способу життя сім'ї та окремих її членів на тривалий період. Зміст конкретного рішення визначає стратегію життєдіяльності сім'ї та індивіда в таких найважливіших сферах соціальної практики, як праця та відпочинок, виробництво та споживання, культура та освіта, бюджет часу та фінансовий бюджет, соціальна активність та соціальні переміщення. Очевидно, що методом соціологічного опитування можна отримати інформацію лише про ті чинники репродуктивної поведінки, які, по-перше, усвідомлюються людьми, по-друге, дістають вербальне вираження у формулюваннях відповідей.