Тема 5. Відтворення населення як єдність демографічних процесів.

Відтворення населення – один з головних процесів відтворення суспільства, постійне відновлення генерацій людей. Це визначення замирює прихильників як біологічної теорії зростання населення, так і соціологічного підходу до вивчення закономірностей відтворення населення.

Нагадаємо, що у вітчизняній літературі демографію визначають як науку про закономірності відтворення населення у суспільно-історичній зумовленості цього процесу. Нагадаємо також, що для пояснення зміни типів відтворення вона використовує два теоретичні підходи. Один з них грунтується на системі законів народонаселення різних суспільно-економічних формацій, інший пов'язаний з концепцією демографічного переходу.

Сьогодні, коли ми почали переосмислювати свою історію, стає зрозумілим, чому демографам так і не поталанило сформулювати головний закон народонаселення соціалізму. Його просто не існувало, власне як і саме суспільство розвиненого соціалізму. Тоталітарний режим грунтувався на ідеології насильства, страху, нетолерантності до інакомислення і який знищив у війні з власним народом мільйони безневинних людей, масово депортував жителів її західних областей у 40-ві роки. Встановлення справжніх розмірів демографічних утрат, яких зазнав народ України – одне з першочергових завдань, що постали перед українською демографією.

Отже, пояснення зміни типів відтворення населення, грунтоване на дії законів народонаселення різних суспільно-економічних формацій, слід визнати непродуктивним, бо самі ці закони потребують переосмислення. Тому варто звернутися до іншої теоретичної концепції розвитку населення – демографічного переходу.

Концепція демографічного переходу. Існують різні версії стосовно авторства цієї концепції. За твердженням польського демографа Е.Россета, підвалини концепції демографічного переходу були закладені американським демографом Уорреном С.Томпсоном, котрий оприлюднив її 1929 року. В 1945 р. інший американський демограф Френк У.Ноутстайн уперше ввів у науковий обіг термін "демографічний перехід". Проте "Демографический энциклопедический словарь" віддає пріоритет французькому демографу Адольфу Ландрі.

У вітчизняній демографічній літературі використовують категорію "історичний тип відтворення населення", яка відображає спільність найважливіших якісних рис відтворення населення за відносно однорідних історичних, економічних, соціальних, екологічних та інших умов. Ця категорія позначає властиву цьому етапові суспільного розвитку єдність інтенсивності демографічних процесів (смертності, народжуваності, шлюбності) та механізмів їх соціального регулювання.

У різні часи до концепції демографічного переходу зверталися Е.Россет (Польща), З.Павлик (Чехословаччина), П.Калатбарі (Німеччина), Л.Леві та Л.Андерсон (Швеція), а з-поміж радянських демографів – А.Г.Вишневський (1973, 1976, 1982 рр.), О.Я.Кваша (1968, 1974 рр.), Я.Н.Гузеватий (1980 р.). Єдність думок з усіх питань демографічного переходу нині відсутня.

Спільним елементом різних модифікацій концепції демографічного переходу є періодизація демографічного розвитку, відповідна трьом найбільшим її історичним етапам суспільного розвитку – суспільству привласнювальної економіки, аграрному та індустріальному суспільствам.

У зарубіжній літературі найбільш поширена концепція раціоналізму. З нею пов’язані імена А.Ландрі, Ж.Буржуа-Піша (Франція), Ф.Ноутстайна, Д.Каугілла, С.Енке (США). Ця концепція утворює теоретичні засади схеми розвитку й завершення демографічного переходу в різних регіонах світу, використовуваної у демографічних прогнозах ООН. Її прихильники протиставляють свідоме зменшення кількості дітей у сім'ї, іманентне міському індустріальному суспільству, ірраціональності репродуктивної поведінки індивідів у традиційному аграрному суспільстві.

Індустріалізація істотно знижує рівень смертності, що підриває суспільну доцільність багатодітності й творить передумови для зниження народжуваності. Народження дітей стає сферою свідомого, раціонального вибору, а автономізація особистості визначає орієнтацію на малодітність. Як ключові чинники зниження народжуваності різні дослідники розглядають урбанізацію, емансипацію жінок, зростання доходів та рівня освіти.

На першому етапі демографічного переходу відбувається перебудова смертності: скорочується екзогенна смертність, переважна частина смертних випадків переміщується з дитячих у старші вікові групи, збільшується середня тривалість життя. На другому – змінюється тип народжуваності. Часові інтервали між етапами та фазами демографічного переходу, співвідношення темпів зниження смертності та народжуваності залежать від конкретних соціально-економічних умов і визначають тривалість і масштаби прискорення зростання населення. Проте демографічна історія як промислово розвинених країн, так і країн, що розвиваються, демонструє таку багатоманітність схем демографічного переходу й відхилення від часових схем та факторних залежностей, обгрунтованих концепцією раціоналізму, що виникла необхідність у розробці альтернативних гіпотез і теорій.

Другий теоретичний напрямок в інтерпретації демографічного переходу пориває з ідеєю гомеостатичного регулювання й грунтується на засновку про відносну незалежність еволюції народжуваності від динаміки смертності. Він пов'язаний з іменами американських демографів К.Девіса і Дж.Блейка та австралійського демографа Дж.Колдуелла. Ці вчені вважали, що і народжуваність, і смертність детерміновані соціально-економічними умовами, проте механізм цієї детермінації для них різний. Так, К.Девіс і Дж.Блейк у працях 1949-1956 років показали, що суб’єктивна раціональність, у тому числі й вигідність багатодітності в аграрному суспільстві була зумовлена його соціально-економічною організацією.

Дж.Колдуелл у 1976-1978 роках сформулював і розвинув концепцію демографічного переходу, грунтовану на таких тезах:

· тип народжуваності економічно раціональний в усіх суспільствах і визначений типом сім’ї та природою економічних відносин у ній;

· аграрна економіка грунтована на великій сім'ї, яка являє собою групу близьких родичів, об'єднану сумісною економічною діяльністю й спільними обов'язками; у такій сім'ї "чисті потоки благ" спрямовані від молодших генерацій до старших, що зумовлює економічну доцільність максимізації народжуваності;

· індустріальна економіка позбавляє сім'ю функції головного економічного осередка суспільства, сім'я стає нуклеарною, а "чисті потоки благ" у ній змінюють напрямок, що визначає економічну доцільність бездітності;

· водночас традиційна велика сім'я з притаманним їй типом народжуваності в принципі може адаптуватися до умов індустріальної організації суспільного виробництва;

· демографічний перехід, отже, теоретично не є універсальним процесом, а його практична всезагальність є наслідком перенесення соціальної організації, способу життя й світогляду, сформованих у країнах Заходу.

У країнах Східної Європи, включаючи Україну, найпоширенішою є концепція демографічного переходу як соціальне зумовленого процесу зміни типів гомеостатичного регулювання відтворення населення, її обгрунтування й підтримка здійснені у працях З.Павлика, А.Г.Вишневського, П.Калатбарі. вона полягає в тому, що продовження роду являє собою один з головних аспектів життєдіяльності будь-якого біологічного виду. Неперервність процесу відновлення генерацій передбачає тривале збереження відносно встеленої рівноваги між видом та довкіллям.

Щоб людське суспільство могло існувати й розвиватися, має постійно підтримуватися внутрішня узгодженість різних аспектів його життєдіяльності, рівновага кожного з них з усіма іншими. Завжди існують об'єктивно визначені умови рівноваги між процесом відновлення та зміни генерацій людей та рештою процесів у суспільстві. Це – умови демографічної рівноваги. На різних етапах історичного розвитку існують різні, але достатньо жорсткі рамки, в межах яких може встановлюватися зазначена рівновага, існують як демографічні, так і недемографічні обмеження. Вони не можуть бути розширені на цьому етапі й за певного рівня економічного і соціального розвитку. Певному рівневі розвитку суспільства відповідають певні типи демографічної рівноваги, які відображають міру контролю людини над природним і соціальним середовищем.

Процес відтворення населення на підставі самоорганізації, яка забезпечує підтримання демографічної рівноваги називають демографічним гомеостазисом. Людина поводить себе згідно з культурними нормами. Культура забезпечує умови для функціювання й реалізації механізму саморегулювання розмноження людей. Цей механізм за допомоги культурних норм диктує таку поведінку людських колективів та окремих індивідів, яка впродовж достатньо тривалого часу забезпечує підтримання об'єктивно необхідної рівноваги.

Іноді гомеостатичне регулювання відрізняють від адаптивного. Проте за доволі широкого розуміння гомеостазису адаптивну поведінку можна розглядати як окремий випадок гомеостатичної. Саме в такому розумінні пропонує А.Г.Вишневський вживати термін "демографічний гомеостазис", використовуючи його для позначення властивості населення підтримувати демографічну рівновагу, в тому числі за рахунок пристосовних реакцій, коли цього вимагають змінювані умови рівноваги.

Сукупність соціально-культурних регуляторів, під впливом яких демографічна поведінка людей забезпечує підтримання демографічної рівноваги, називають демографічним механізмом. Кожному типу демографічної рівноваги відповідає свій демографічний механізм. У своїй єдності типи демографічної рівноваги та демографічного механізму визначають історичні типи відтворення населення, адекватні історична певним економічним, соціальним та культурним умовам життя суспільства.

Завершуючи огляд різних точок зору на сутність процесу демографічного переходу, зауважимо, що уявлення про нього як про суспільно зумовлену зміну історичних типів відтворення населення відображає перспективний теоретичний напрямок сучасної демографії.

Історичні типи відтворення населення. Подібно до того, як відтворення населення не існує поза певними історичними формами, не існує воно й поза постійною взаємодією двох конкретних демографічних процесів: народжуваності та смертності. Відтворення населення – це єдність цих двох процесів Розвиток цих протилежних за сенсом процесів, за всієї їхньої відносної самостійності, можливий тільки в рамках такої єдності. Й якщо народжуваність та смертність – об’єктивно існуючі процеси, складені з безлічі конкретних демографічних подій – народжень і смертей, відтворення населення виявляє себе завжди як готовий підсумок їх взаємодії.

Саме у народжуваності та смертності знаходять відображення результати взаємодії демографічного процесу з усіма іншими процесами, що перебігають у суспільстві, й тільки через взаємну узгодженість народжуваності та смертності реалізується демографічна рівновага загалом. У ході взаємодії народжуваності та смертності з недемографічними сферами життєдіяльності людей та між собою формуються головні якісні риси й кількісні параметри цих двох процесів, що залежать від економічних і соціально-культурних чинників. Історичні типи цих демографічних процесів визначають у кінцевому підсумку й історичний тип відтворення населення.

Отже, за історичного підходу до типології відтворення населення якісна специфіка його типів виводиться із соціально-економічних умов життя суспільства, які, у свою чергу, визначають об'єктивні передумови досягнення демографічної рівноваги, тобто збалансованості рівнів народжуваності та смертності у відповідності до вимог функціювання суспільства як єдиного цілого, а також демографічних відносин – специфічних соціальних відносин, що постають між людьми з приводу створення й збереження людського життя. Історично певний тип демографічної рівноваги в єдності з відповідним йому типом демографічних відносин і характеризують історичні типи відтворення населення. Доступні спостереженню й тому відносно добре вивчені два головних типи відтворення населення – традиційний та сучасний (раціональний). У демографічній літературі іноді використовують для значення цих двох типів відтворення населення інші терміни: відповідно екстенсивний та інтенсивний типи відтворення населення. Крім них, існував, ймовірно, ще один, вихідний тип, що передував традиційному, – архетип відтворення населення, характерний для докласового суспільства. На зміну архетипу прийшов другий історичний (традиційний) тип відтворення населення або примітивний чи доіндустріальний.

З переходом від аграрної до індустріальної економіки й радикальною зміною характеру залежності людини від природи виникають передумови для формування сучасного або раціонального типу відтворення населення. Стрибок у розвитку продуктивних сил створив матеріальне підґрунтя для становлення нового типу демографічної рівноваги.

Демографічні революції та їх зміст. Перехід від старого типу відтворення населення до нового охоплює тривалий історичний період, упродовж якого формуються умови нової демографічної рівноваги, а стара система демографічного регулювання переживає кризу. В цей час усередині суспільства визрівають елементи його нової системи, й суспільство, примірюючи себе до них, заперечуючи або схвалюючи їх, стає на шлях демографічного переходу. Доки він триває, в тому самому населенні співіснують елементи старого й нового типів відтворення населення. Вони можуть бути присутніми як у чистому вигляді – у одних груп населення – ще старі, у інших – уже нові, так і у вигляді проміжних, паліативних форм, невідомих до початку демографічного переходу й таких, що не доживають до його кінця.

Сам демографічний перехід складається з різних стадій. На ранніх його стадіях елементи старої системи демографічного регулювання зазнають незначної трансформації, але не замінюються повністю. Модифіковані форми й норми демографічних відносин дозволяють упродовж певного часу розв'язувати проблеми, з якими вже не в змозі впоратися старий демографічний механізм, їх поширення й зміцнення поступово розхитують стару систему демографічного регулювання, проте усунути її повністю не можуть, адже самі модифіковані демографічні відносини ще не утворюють цілісної нової системи, здатної замінити попередню.

Елементи нової системи демографічного регулювання й модифіковані норми демографічних відносин несуть з собою переважно кількісні зміни, в якісному ж аспекті вони належать радше минулому, ніж майбутньому, й діють у рамках старої системи управління поведінкою людей. Разом з нею вони рухаються від однієї кризи до іншої, виявляючи дедалі більшу невідповідність новим історичним завданням, доки не наблизяться до кульмінаційного пункту демографічного переходу – демографічної революції або демографічного перевороту.

Перша демографічна революція, що знаменувала зміну архетипу на традиційний тип відтворення населення, була нерозривно пов'язана з гран­діозним соціально-економічним переворотом, відомим під назвою неолітичної революції. В його ході відбулася заміна системи відносин, притаманної привласнювальній економіці, на нові виробничі відносини, характерні для економіки продукуючої.

Виникнення сільського господарства, нові методи його ведення й відповідні форми суспільного життя вимагали іншої, ніж раніше, просторової концентрації людей, а значить, і значно більшої їх чисельності. Відбулися глибокі зміни і в організації приватного життя людей, їхньої праці, побуту, навчання, спілкування, а отже – і в умовах, за яких відбувалося народження й виховання дітей.

Друга демографічна революція забезпечила перехід від традиційного до сучасного типу відтворення населення. Вона визрівала кілька сторіч у процесі демографічного переходу, розпочатого в Західній Європі за доби зародження капіталістичних відносин у надрах феодального суспільства. Спочатку демографічні зміни були неістотними й охопили лише нечисленний прошарок соціальної верхівки.

Перехід до всезагального поширення сучасного типу відтворення населення почався приблизно наприкінці XVII – в середині XIX сторіччя й не завершився на більшій частині планети ще й досі. Відбулися радикальні зміни в структурі причин смерті і в структурі демографічної поведінки, стрімко почала спадати неконтрольована екзогенна смертність і неконтрольована "зсередини", тобто самою сім'єю, народжуваність, що й знаменувало початок другої демографічної революції.

Оскільки в механізмі регулювання відтворення населення традиційного типу ключова роль належала смертності, саме ранні зміни в структурі причин смерті повинні були стати (й стали) тим внутрішнім імпульсом, з якого почалася перебудова всього демографічного механізму. Впродовж тривалого часу зміни в смертності випереджали зміни в народжуваності, й у всіх країнах уже на початок демографічної революції виявилося більш швидке, у порівнянні з минулим часом, зростання населення.

Отже, перша фаза демографічної революції – переворот у смертності, друга – переворот у народжуваності. Кожна з них відображає принципові чкісні зрушення у системі соціального контролю над смертністю та народжуваністю й знаходить вираження у відповідних кількісних змінах – у зниженні рівня обох цих процесів. Впродовж цього самого часу дедалі меншій смертності відповідає так само висока народжуваність, у результаті чого зростання населення різко прискорюється. Це прискорення триває, доки не настане друга фаза демографічної революції. Тоді прискорення зростання населення припиняється, й мірою того, як зниження народжуваності "наздоганяє" зниження смертності, а іноді навіть "обганяє" його, зростання населення вповільнюється. По завершенні демографічної революції динаміка чисельності населення залежить уже від чин­ників, не пов'язаних з переходом до відтворення населення сучасного типу.

Різночасність початку та несинхронність розвитку обох фаз демографічної революції призводить до того, що впродовж відносно короткого часу назріває демографічний вибух, і населення переживає небувало швидке зростання чисельності, яка може збільшитися за сторіччя значно більшою мірою, ніж за всю попередню історію. Потужність такого вибуху може бути різною й залежить від конкретної ситуації, в якій здійснюється демографічна революція. Так, населення зарубіжної Європи збільшилося за XIX сторіччя від 160 до 295 млн чоловік (на 135 млн, або на 85%) і дало ще кілька десятків мільйонів емігрантів у Новий Світ. Демографічний вибух у Західній Європі припинився дуже швидко – на початку XX сторіччя – у результаті стрімкого падіння народжуваності. Проте сучасний світовий демографічний вибух, пов'язаний із здійсненням демографічної революції у країнах третього світу, досяг небувалої сили й перетворився на проблему глобального значення.

Вибухоподібне зростання населення – лише один з наслідків демографічного перевороту, причому не найголовніший. Він випливає не із сутності самого перевороту, а із специфіки тих історичних умов, за яких він здійснюється в тій чи тій країні. В окремих випадках демографічного вибуху може й не бути. Вибухові темпи зростання населення – явище тимчасове, вони зникають по завершенні демографічної революції, натомість інші її наслідки залишаються з людством назавжди. Одним з них є демографічне постарішання населення.

Демографічне постарішання. Найбільший внесок у дослідження проблеми демографічного постарішання зробив польський демограф Е. Россет. В одній із своїх праць він порушив питання про те, якими будуть демографічні відносини у суспільствах по завершенні процесу демографічного переходу. Цей процес Е.Россет умовно поділяє на чотири послідовні фази. Перша – демографічна рівновага примітивного типу (високий рівень народжуваності й високий рівень смертності); друга – зниження смертності; третя – зниження народжуваності; четверта – демографічна рівновага сучасного типу (низький рівень народжуваності й низький рівень смертності). На його думку, за четвертою фазою має настати п'ята, характерна перевищенням смертності над народжуваністю, тобто депопуляція. Таку логіку подій Е.Россет вважав дуже й дуже ймовірною. Довгострокове панування п'ятої фази, на його думку, загрожує вимиранням націям, ураженим цим процесом.

У процесі переходу до сучасного типу відтворення населення глибоких змін зазнає його вікова структура: частка молодших вікових груп неухильно скорочується, а частка старших збільшується. Цей феномен і називають демографічним постарішанням, головною причиною якого є зниження народжуваності.

Кількісним мірилом старості є такі співвідношення: кількості осіб віком понад 60 років та всього населення (з розрахунку на 100 чоловік); кількості осіб віком понад 60 років з розрахунку на 100 дорослих; кількості дорослих з розрахунку на одну людину віком понад 60 років; кількості дітей з розрахунку на одну людину віком понад 60 років.

Поняття режиму відтворення населення. Режим відтворення населення – це демографічна категорія, яка позначає сукупність конкретних кількісних характеристик процесу відтворення населення, розглядуваного у фіксований момент часу. Кількісну міру відтворення населення дають показники режиму відтворення населення. До них належать показники режиму народжуваності, описуваного функцією народжуваності f (х), та режиму смертності, описуваного функцією доживання l (х), де х – вік. Узагальненим вираженням цих функцій є відповідно брутто-коефіцієнт відтворення населення й та середня тривалість життя Е₀.

Функція народжуваності f (x) та функція доживання l (х) – екзогенні параметри відтворення населення. Вони однозначно визначають його ендогенні параметри – вікову структуру населення С (х), а також мірила зростання чисельності населення – нетто-коефіцієнт відтворення населення R₀ та істинний коефіцієнт природного приросту r. Обидва ці коефіцієнти характеризують ті самі зміни, співвіднесені з різними одиницями часу: у першому випадку з довжиною генерації Т, у другому – із звичайними календарними мірилами часу, як правило, роком. Отже, режим відтворення населення описують набором екзогенних та ендогенних параметрів, послідовно інтерпретованих у рамках теорії стабільного населення.

У зв’язку з вивченням режиму відтворення населення слід відзначити праці німецького демографа Р. Кучинського, який висловив думку, що для узагальненої оцінки режиму відтворення населення недостатньо маніпулювати нетто-коефіцієнтом і запропонував новий розрахунковий показник – брутто-коефіцієнт відтворення населення.

Нетто-коефіцієнт відтворення населення, або чистий коефіцієнт відтворення населення, обчислюють на підставі вікових коефіцієнтів народжуваності та коефіцієнтів доживання, тобто показників, протилежних рівню смертності. Він не залежить від особливостей статево-вікової структури, а є однією з узагальнених характеристик режиму відтворення населення й показує, в якому співвідношенні генерація батьків заміщується генерацією дітей. Нетто-коефіцієнт обчислюють окремо для кожної статі, проте на практиці використовують, як правило, тільки показники відтворення жіночого населення. Отже, нетто-коефіцієнт відтворення населення являє собою кількісне мірило заміщення материнської генерації дочірньою, іншими словами, показує середню кількість дівчат, які народжені жінкою за весь період плідності й які дожили до того віку, в якому була жінка під час народження кожної з цих дівчат.

Брутто-коефіцієнт відтворення населення, або загальний коефіцієнт відтворення населення, або валовий коефіцієнт відтворення населення, також є однією з узагальнених характеристик режиму відтворення населення й зведеною характеристикою народжуваності. Він показує середню кількість дівчат, яку народила б одна жінка, що прожила до кінця репродуктивного періоду, за збереження впродовж її життя сучасних умов народжуваності у кожному віці.

Розмежування понять типу та режиму відтворення населення. Тип відтворення населення тісно пов'язаний з режимом відтворення населення, який відображає кількісну специфіку цього процесу. Будучи первинним щодо режиму, тип відтворення населення визначає межі, в яких можуть змінюватися кількісні характеристики відтворювального процесу. Останні можуть прислужитися для ідентифікації типу відтворення населення, але тільки за умови використання не одного якогось показника, а цілої їх системи, адже окремі показники можуть виявитися однаковими для різних типів відтворення населення. Так, наприклад, однаковість нетто-коефіцієнта відтворення населення для двох різних населень ще не є підставою для їх ідентифікації як однотипних, але якщо в них спостерігаємо схожі вікові структури або порядки вимирання, то це – незаперечний аргумент на користь їх приналежності до того самого типу відтворення населення.

Деякі автори використовують для класифікації типів відтворення населення тільки кількісні ознаки, здатні характеризувати лише режими відтворення населення. Так, іноді говорять про прогресивний, стаціонарний та регресивний типи відтворення населення, про розширений, простий та звужений типи відтворення населення; про оптимальний та неоптимальний типи відтворення населення.

Телегонія. Не дивлячись на значні досягнення в медицині, лікуванні, профілактиці захворювань кількість серцево-судинних хвороб, хвороб органів дихання, новоутворень, зростає як і численні випадки патології у дітей. В чому причини сучасних хвороб? Чи немає тут певних закономірностей, які приховуються у глибинах людської душі, міжособистісних відносин, ментальності?

Серйозні наукові дослідження почались приблизно 150 років тому, коли конезаводчики, які виводили нові породи коней, для підвищення витривалості вирішили схрестити коня із зеброю. Досліди визнано невдалими: не відбулося ні єдиного зачаття – ні у коней, ні у зебр. Але через кілька років у кобил, що побували у дослідах, стали народжуватися полосаті лошата. Приголомшений науковий світ назвав це телегонією (від “теле” – далеко, і “гон” – народження, статеві залози, гормони) – наука, яка стверджує, що на потомство жіночої особини, впливають всі її попередні статеві партнери. Явище телегонії передбачає певну “порчу породи” вищих ссавців і людини. Це стосується собак, голубів, не тому що це якісь особливі тварини, а тому, що за ними ведеться ретельна селекція, і є можливість спостерігати потомство багатьох поколінь.

Сучасники стали задавати питання чи не поширюється це явище на людей. І після багаторічних, численних, різноякісних дослідів наука твердо заявила, що ефект телегонії поширюється на людей у значно яскравіше вираженій формі, ніж у тварин. Але це відкриття було відразу приховане від суспільства, бо привідкривало таємничі завіси долей багатьох, в першу чергу, відомих і багатих людей, і закривало дорогу для різного роду сексуальних революцій. Воно заключається в тому, що вирішальний вплив на потомство жінки має перший в її житті чоловік. Саме він, а не майбутній батько дитини закладає генофонд потомства кожної жінки, не залежно від того, коли і від кого вона буде народжувати своїх дітей. Саме той, хто порушив цнотливість, стає немов би генним батьком всіх майбутніх дітей жінки. Тобто, зовсім не все рівно, які були чоловіки у жінки до того, як вона вийшла заміж і народила дитину.

На практиці в організмах подружжя проходить перебудова, а в дітях – наладка, яка робить весь рід єдиним, специфічним, неповторним. Давно відмічено, що у жінки, яка мала дітей від першого чоловіка, діти від другого інколи бувають схожі на першого… Гени чоловічої особини запам’ятовуються в організмі жіночої, навіть без вагітності, і це передається за спадковістю. Хрональна наладка дітей проходить і поза утробою матері, коли діти сплять разом з мамою.

В наш час поширені так звані пробні (громадянські) шлюби. Молоді люди живуть разом, нічим себе не зобов’язуючи (краще спочатку спробувати, ніж потім розлучатися). І “пробують” раз, другий, третій. Нерідко нарешті утворюють шлюб. Але число розлучень від таких проб не зменшується, а відсоток хворих новонароджених дітей збільшується. За даними статистиків, тільки кожна четверта дитина народжується здоровою. Ось тут і згадується про телегонію.

Щастя шлюбу не будується на принципі проби. В церкві над головами молодят тримають вінці – символ мучеництва, тому що людина вирішує жити для іншої, переступаючи через свій егоїзм і відмовилась від життя тільки для себе. І не на один день чи кілька років, а на все життя.

Необхідно однозначно уяснити, що статеве життя до і поза шлюбом є розпуста і називається смертним гріхом у тих, хто не втратив християнську совість. Збереження Богом такого стану незайманості, душевної і тілесної чистоти, є необхідною запорукою здоров’я, щасливого сімейного життя і довголіття. Чистота фізична має корені в чистоті духовній. А для духовної недуги потрібне і духовне лікування. В США вчені із університету Пенсильванії підтвердили, що дошлюбне співмешкання згубне. В останні роки 80 тисяч французів прийняли мусульманство. Тобто, розуміють що той спосіб життя, який вони ведуть є гріховним, і, тому обирають таку релігію, де подібні відносини не є аморальними.

Раннє статеве життя призводить до того, що перш ніж заводити дитину, батькам треба обстежитись у генетика. Часто буває так, що спадковими хворобами ніхто з предків не страждав, а новонароджена дитина помирає. Багато людей навіть не підозрює, що в їх організмі присутні “браковані” гени. Одним з розповсюджених генетичних захворювань серед європейців – муковісцидоз (в Україні його носіїв 5% населення). Поширені також фенілкетонурія і спинальна м’язова атрофія – відповідно, кожний 40-й та 50-й житель України. На думку д. б. н. Л. Лівщиц, якщо обидва батьки – носії якоїсь генетичної патології, ймовірність народження хворої дитини становить 25%.[1]

Саме тому іноземці і вибирають наших дівчат, які не мають до заміжжя статевих контактів. Явище телегонії довело, що дівоча честь – поняття морально-генетичне і особливе для чоловіків і жінок. Дівоча честь і подружня вірність – генетична основа сімейного щастя і щасливого майбутнього батьків та їх дітей, генетичної спадкоємності, здоров’я і благополуччя нації і держави. Якщо подружжя хоче мати люблячих і розуміючих дітей, які не відносяться до батька і матері, як до чужих, то неприпустимі ніякі інтимні дошлюбні відносини ні з боку жінки, ні з боку чоловіка. Сексуальний позашлюбний зв’язок призводить до зміни родової генетики, а потім, при створенні сім’ї – до внутрішнього відчуження, ворожості дітей і батьків, і це передається з покоління в покоління. Саме тому, всі провідні релігійні конфесії не тільки дівочу, але і юнацьку, жіночу і чоловічу мораль вимагають берегти, зміцнювати у сім’ї та державі. Зґвалтування вважається тяжким карним злочином, часто карається смертною карою.

Наші предки апріорним шляхом знали: перший в житті жінки статевий контакт залишає в системі її генетичної спадковості слід на все життя. І не тільки тому, що в організм потрапляють гормони і сильнодіючі ферменти, які змінюють механізм спадковості до кінця дітородного періоду. Відбувається також сильний вплив на психіку, а через неї знову ж на систему спадковості (д.м.н. Барабаш В.).

Класична ж генетика категорично відкидає телегонію у людей. Але відкриття американського біохіміка С.Прузінгера спонукало вчених виділити ще один тип спадковості – пріонну, білкову спадковість. Інформація може проходити не тільки через хімічну структуру генів, а й від білка до білка, обминаючи, звичні для нас генетичні механізми. Духовне значення цього феномену очевидне і без доведення білкової спадковості остаточно.

При зачатті новий організм отримує всю свою генетичну інформацію від батьків: 50% хромосом від кожного. По материнській лінії успадковується Х-хромосома, по батьківській – Х або У-хромосома. Якщо у плоду дві Х-хромосоми, то народжується дівчинка; якщо Х і У – хлопчик, якщо дві У-хромосоми в одному організмі – ознака патології. Виявляється, що спадкова інформація передається не тільки через матеріальні носії – гени, але і через супутні інформаційні поля. В організмі (обох статей) від сексуального контакту залишається “пам’ять”, але тільки не на біологічному, а на хвильовому рівні. І коли людина вступає в інтимні стосунки з новим партнером, то на генетичному рівні в контакт входять усі її попередні партнери.

Дослідження французького вченого, проф. Ф.Ледантека (кінець ХІХ ст.) підтвердили, хоч і не пояснили, той факт, що при статевій близькості в організмах жінки і чоловіка проходять певні зміни на генетично-польовому рівні, які в майбутньому можуть відбитися на її або його потомстві незалежно від того, чи закінчиться цей зв’язок вагітністю. Фактично квантова генетика розкриває механізми того, як духовне спотворення людської природи (смертні гріхи) відбивається на тілесній іпостасі людини.

Однією з головних причин всіх недуг і миршавості, як і тілесному, так і в духовному відношенні є алкоголізм. Він породжує недоумство, епілепсію, нервові страждання і схильність до злочинів – тобто спричиняє погіршене і малоцінне потомство. Але є ще один надзвичайно важливий фактор: якщо статеві клітини батька оновлюються кілька разів на рік, то набір яйцеклітини у жінок один. Через це репродуктивний апарат жінки значно ніжніший і піддається мутаціям. Саме тому дівчині категорично протипоказано палити, вживати спиртні напої та інші наркотики з мутагенною дією. Все, що відбувається з організмом жінки, не може не відпечатуватися на статевих клітинах. Наприклад, Карл Великий у своїх шлюбних законах велів молодятам утримуватись після весілля 2-3 дні, щоб від них народжувались здорові потомки (через втому, веселість, велику кількість вживання їжі і напоїв).

Згідно дослідження ВООЗ, підлітковий алкоголізм в Україні набрав загрозливого характеру. Із 41 країни світу Україна посіла перше місце за кількістю підлітків і молоді, які вживають алкоголь – 40%, на другому місці Ізраїль – 28%, на третьому – Чехія, Росія – п’ятнадцята. Замикають перелік Ісландія та Ірландія.[2] Експерти ВООЗ вважають, що перевищення споживання в рік чистого алкоголю на душу населення вище 8 л уже загрожує нації та її генофонду. Із 1992 р. по 2008 р. чисельність населення зменшилась більш ніж на 5 млн. чол. (без врахування міграцій), тобто щорічно населення України зменшується на 300-350 тис. жителів. В Росії, заданими проф. Жанова В.Г., в результаті п’яного зачаття 17% новонароджених – дебіли. Алкоголь – причина смерті ¾ пацієнтів загальномедичних стаціонарів у віковій групі 30-40 років. Економічна шкода від пияцтва у США оцінюється у 180 млрд. дол. (в Україні такий показник не підраховувався).

Сучасна наука говорить, що змішування двох різних генетичних програм, що дістались гібриду у спадок від різнорідних батьків, призводить до розбалансування всієї його біологічної структури, порушення психічної і моральної цілісності. Дані міжнародної криміналістичної і психіатричної статистики наглядно свідчать, що серед расово-змішаних індивідів вища злочинність, більший відсоток нервових і сексуальних відхилень. Також чисельна серед гібридів і кількість клятвопорушників, бо в їхніх жилах у наявності “хаос крові”. Гібрид – це істота, яка все життя приречена бовтатись у потоках різної крові[3]. Саме в країнах зі змішаним населенням здійснюється найбільша кількість злочинів. Там, де є церкви, за статистикою менше злочинів та інших негативних проявів.

Поняття “хаос крові” сформулював німецький антрополог Л.Вольтман. Схрещування різних расових властивостей призводить уже в перших чи пізніших поколіннях до розладів внутрішньої рівноваги організму, оскільки органи різного походження і якості не підходять один одному і погіршують як міцність структури, плодовитість, так і духовні здібності.

Серед інтимних контактів, що протирічать заповідям Божим, найбільший негативний відбиток на генотип дитини накладає кровозмішування. Заборону на кровозмішування, гомосексуалізм, лесбійство, скотолозтво супроводжувалась Божою пересторогою (Лев. 18). Небезпеку кровозмішування довела і наука: біля третини мимовільних абортів (викиднів) і випадків мертвородіння залежать від генетичної несумісності подружжя, які є кровними родичами. Такі подружні пари, як правило, бездітні.

Д.б.н., проф. Д.В.Попов розширює поняття спадковості і вводить духовний фактор. Саме він, на його думку, визначає реалізацію тих чи інших спадкових задатків. Таке наукове бачення проблеми спадковості узгоджується з богословським поняттям родового гріха, тобто гріха нерозкаяного і тому він передається із покоління в покоління, і додається до особистих гріхів.

Катастрофічний слід в генах залишають позашлюбні зв’язки. Виявляється, що чоловік і дружина, які ніколи не зраджували своєму супутнику життя – підхожі один одному донори. Не дивлячись на генетичні і біохімічні відмінності, їх органи і тканини приживаються достатньо добре. Якщо ж колись була хоча б одна подружня зрада, цього ефекту вже немає[4].

Існує поширена думка про те, що статевий інстинкт потребує у задоволенні для того, щоб людині уникнути різних комплексів, неврозів і агресивних станів. Але це неправда, оскільки саме життя довело зворотнє: щорічне зростання розлучень, психічних розладів, збочень, згвалтувань і т.д. А сифіліс, СНІД, венеричні хвороби – хіба це не покарання за розпусту. Захворюваність в Україні венеричними хворобами виросла в 37,5 рази і склала біля 150 чол. на 100 тис. населення. Понад 90% таких важких захворювань як СНІД, вірусний гепатит, сифіліс виявляються у наркоманів. За останні 100 років в гінекологічних кабінетах знищено більше людських життів, ніж у війнах. Тканини абортованих дітей рекомендують для використання у медицині, парфюмерії, харчовій промисловості. Внушається, що “свобода сексу” – це головне, що необхідне сучасній людині. “Не обманывайтесь: ни блудники, ни прелюбодеи, ни малакии, ни мужеложники Царства Божия не наследуют” (1 Кор. 6, 9-10). Бачимо, що не Бог винищує людей – люди самі вбивають свій рід, себе. Тобто, не Бог їх карає, а своїм гріховним життям вони самі створюють для себе покарання. І видно, що викорінюються ті люди, життя яких не має сенсу. Якщо навіть рак буде переможений, то обов’язково з’явиться якась інша, бо причиною появи нової хвороби є самі люди.

Фактично у вчених не залишалось вибору: науково підтвердити, що виродження людства є результатом аморального скотячого життя, означало відмовитись від основних устоїв і принципів сучасної цивілізації – життя заради насолод і задоволень. Християнські ідеали підмінюються ідеалами гедоністичними (hedone – задоволення, насолода). Прогресивне виродження в області розмноження полягає в нездатності жінок до пологів допомогою сил власного організму і до годування власним молоком. Внаслідок недоліку у природному доборі вроджені пороки і недуги, захищені штучною допомогою, посилюються. Нездатність годувати груддю поєднується з іншими ознаками виродження, особливо з відсутністю опору організму хвороботворним впливом, туберкульозом, нервовим стражданням, карієсом.

Грудне годування в перші години життя на кілька місяців блокує в дитини роботу гена ожиріння. У немовлят, прикладених до грудей відразу після народження і, що одержали від матері безцінне молозиво, загроза ожиріння навіть при спадкоємній схильності мінімальна. Штучне годування такого ефекту не дає. Мабуть, “пляшковим” дітям не вистачає якихось незамінних ферментів, гормонів, амінокислот.

Звідси походять дисгармонії в тілесному і духовному творінні. Це схрещування призводить, очевидно, після інтенсивного змішування до безпліддя і органічного виродження, чим і можна пояснити, ймовірно, карієс і короткозорість, бо величина зубів не співставна з успадкованими челюстями, і величина очної западини не пристосована до величини успадкованих очей. Випадки карієсу поширені у всіх цивілізованих народів найжахливішим чином і досягають 98,5%. Звичайно, занадто солодка чи кисла їжа і нестача вправ може пошкодити зубам і послаблювати їх. Але головна причина – спадковість, яка збільшує вроджену нетривкість зубів. Близько 100 років карієс зубів справедливо вважається найпоширенішим захворюванням людини. Ним уражено 90-100% населення, особливо це стосується дітей.

Хвороби зубів найбільш поширене захворювання серед жителів США, бо саме там відбувається найбільше змішування рас. У 17 років у 78% підлітків діагностується карієс, а 7% до цього часу втратили хоча б один зуб. Серед дорослих (35-44 роки) 69% втратили як мінімум, один зуб, а 26% літніх людей (65-74 роки) втратили абсолютно всі зуби.

Однією з ознак виродження нації є зменшення зросту населення. Святий Ніл Мироточивий передбачав, що люди в кінці часів ставши настільки лукавими душею, і за тілом будуть применшені, будуть зростом від 88,9 до 124,5 см. Громадяни США вже перестали бути найвищими у світі. Ці дослідження проведені Дж. Колосом із Мюнхенського університету і Б.Лоердалем із Прістонського університету свідчать про те, що зріст американців знижується вперше за три століття в той час як зріст європейців явно збільшується, особливо жителів скандинавських країн, де сама держава піклується про здоровий спосіб життя її мешканців.

В Україні на 6,5 см зменшився середній зріст дівчаток-першачків, на 2% більше стало дітей близькозорих, косооких та хворих астигматизмом на 6%, проблеми системи травлення зустрічаються у 30% дітей, 20% мають порушення постави та ще 12% – плоскостопість за останні 7 років. В середньому діти втратили 2,5 см зросту та 2,5 кг маси тіла[5]. Всі ці показники не можуть не турбувати, бо не може нездорове суспільство відтворювати здорових дітей, відтворювати саме себе. Тому причиною сучасних демографічних процесів є, в першу чергу, духовні проблеми суспільства.

Численні спостереження вказують на те, що сильна вроджена короткозорість з’являється особливо часто у шлюбах між синьоокими та темноокими. Сини короткозорих батьків вдвічі, а дочки – вчетверо більш схильні до короткозорості, ніж хлопчики і дівчатка не короткозорих батьків.

Християнство і наука знову йдуть поруч. Кожна зі сторін по-своєму, відповідно до своїх канонів, переконує нас не заподіювати лиха ні собі, ні близьким. Саме ми несемо моральну і генетичну відповідальність за власних нащадків, тому що їх життя, довголіття і благополуччя багато в чому залежать від нашої поведінки. За допомогою патологічних мутацій гріхи роду можуть розпалювати в нащадків “генетичну пожежу”. Таким чином, розбещення населення і втрата ним моральних ідеалів і цінностей, невинності – в широкому розумінні (як цільність людини, мудрість) і у вузькому (як дівоча чистота) – веде до виродження народу, знищення його з лиця землі.

Крім того, Творець створив і механізми, що блокують розвиток хвороб. Існують гени-антагоністи, наприклад, антионкогени захищають наші клітини від переродження в ракову пухлину. Якщо антионкогени ушкоджуються, то під впливом несприятливих факторів зовнішнього середовища активізуються «сплячі» до цього онкогени. А при нормальній роботі генетичного апарата й імунної системи спрацьовує природний захист організму, і пухлина не утвориться. От чому генетична схильність до захворювання зовсім не означає, що воно неминуче.

Чому хворіють діти? Як правило, в одній сім’ї бувають і здорові, і хворобливі діти. Гріх батьківський відбивається на дітях, вони страждають і мучаться. Всі пристрасті батьків (лайки, скандали, обіди, зло) обов’язково відіб’ються на нервовій системі дитини. Якщо вагітна вживає алкоголь, палить, дитина народиться схильною до цих гріхів, із задатками блуду, пияцтва, гніву, пороків і пристрастей. Хворі діти приймають на себе подвиг мучеництва і юродства заради того, щоб Господь не до кінця прогнівався на наш світ, і ми, може дякуючи їм, ще маємо час для покаяння. Ми з дітьми зв’язані невидимою ниткою, в них – наші кров і дух. І наша батьківська задача полягає в тому, щоб забезпечити дітям життя не тільки фізичне, але і відкрити дорогу до Бога. Ось і відповідь на питання: “Чому хворіють діти?”.

Причиною збільшення числа дітей з уродженими пороками серця, на думку Генерального директора Центру серцево-судинної хірургії імені А.Н. Бакулєва, професора Л.А. Бокерія, є гріхи їх батьків: алкоголізм. наркоманія, нездоровий спосіб життя. Тому, питання моралі і моральності в суспільстві треба разом, і починати відродження держави та її економіки слід із духовності.

Існує одна історична закономірність, цілком достовірна і перевірена. Ті народи, серед яких дуже поширювався гріх блуду, швидко зникали взагалі або втрачали незалежність. Зв’язок між ослабленням і вимиранням нації та блудом історично цілком очевидний. Хворе, заражене гріхом суспільство перестає народжувати величні постаті і перетворюється у сіру бездарну масу. Не відразу, а поступово протягом кількох поколінь. Духовність первинна, і при її ушкодженні пізніше страждає тіло.

Можна погодитися з тим, що народ в якому насаджуються і прищеплюються статеві збочення, які стають суспільно заохоченими, то такий народ став на шлях виродження (дегенерації). В дегенерації існують закони проф. І.Б.Калмикова: 1) 90% всіх серйозних злочинів пов’язано із виродженням; 2) 90% всіх хвороб (крім інфекційних) також пов’язано із виродженням.

Духовні сили і здібності вищої раси безперечно несуть втрати і втрачають свою міцність при крайніх схрещуваннях. Фізіологічне схрещування рас тільки тоді є важелем тривалого і істинного прогресу, коли мова йде про два споріднені або одноякісні племена. Л.Вольтман підкреслював, що “людські раси, підпорядковані тим же загальним біологічним законам мінливості і спадковості, пристосування і добору, внутрівидового розмноження і змішування, вдосконалення і виродження, як усі інші організми тваринного і рослинного світу. На його думку, расова чистота є першою біологічною потребою будь-якого виду. Виродження веде до руйнування шлюбу і сім’ї, і разом з тим – до руйнування фізіологічних основ держави. Логічний перехід від проблем антропологічних до проблем етичних. Зокрема, констатується, що “доброчинності і переваги зустрічаються набагато частіше у тих рас, які зберігають себе чистими, і що раси з домішками володіють значною мірою недоліками і пороками свої батьків, наслідуючи їх погані, але зовсім не гарні риси. Не дивлячись на деякі виключення, схрещування рас має своїм наслідком виродження людського типу.

Іспанський філософ Ортега-і-Гассет ще в 20-30-х рр. ХХ ст., відзначав, що “до маси духовно належить той, хто в кожному питанні задовольняється готовою думкою, яка вже знаходиться в його голові. Невизнаня авторитетів – відмова підкорятися будь-кому – типові риси людини маси – досягають апогею у людей науки, лікарів, інженерів, економістів. Саме ці люди і символізують і значною мірою здійснюють сучасне панування мас, а їх варварство – безпосередня причина деморалізації Європи”.

Хапаючись за багато справ людина втрачає голову. Навіть просто подумати про всі справи (одночасно) – вже призведе до шизофренії. Спадковість відіграє важливу роль у виникненні і розмноженні нервових і душевних хвороб. Ця спадкова форма виродження серйозна тим, що вона ушкоджує найважливіший орган культурної людини – нервову систему і мозок. Те, що вища культура пов’язана з ростом нервових і душевних хвороб – безперечний факт, як і те, що алкоголізм є однією з найважливіших причин спадкової нервовості, спадкового недоумства, спадкового божевілля. Це призводить до того, що більшість населення – душевнохворі – найбільша недуга нинішнього часу. Проф. М.І.Сенченко також відмічає, що сьогодні 50% населення України має ті чи інші психоневрологічні проблеми. Але не випадково так багато уваги Церква наша, святі отці приділяли православній сім’ї, розуміючи, що мудре слідування заповідям Господнім допоможе вижити у світі і виконати своє призначення виростить дітей, здорових морально і фізично. Цю тезу доповнюють російські вчені Д.А.Авдєєв і В.К.Нєвярович: “Якщо зачаття дитини відбулось з вівторка на середу чи з четверга на п’ятницю, у вихідний день, у піст чи у велике свято, то вона народиться з дефектом – моральним, етичним чи фізичним”.

Тому, для збереження генофонду нації і спасіння наших душ треба прийти до розуміння того, що закономірності Богом встановленого на Землі порядку існують, і тому порушення духовних законів обертається страшними бідами. Невидиме беззаконня у сфері інтимного життя населення сьогодні обертається видимим беззаконням у суспільстві. Практично не народжуються повністю здорові діти, гінекологічні та урологічні захворювання переслідують жінок і чоловіків, пригніченість, розчарування життям, відчуженість, погіршення кримінальної обстановки у країні, суїцид – ось плоди моральної свободи. Тому, коли рушиться уклад сім’ї і здорових сімей, як і здорових людей. дуже мало, до сімейного життя треба готувати з дитинства, розвиваючи правильні духовно-моральні поняття.

Телегонія попереджує: мораль у статевих стосунках – поняття генетичне, а, значить, депутати представницьких органів повинні підвести законодавчу базу із її зміцнення, посилення боротьби з фізичним та інформаційним сутенерством, з проституцією.

Виходячи з вищесказаного, можна сказати, що виховання цнотливого відношення до питання статі повинне заключатись у наступному:

- формування установки на утримання, дівочу чистоту до шлюбу, інтимну чистоту і вірність у подружньому житті.

- мотивування на створення сім’ї, народження і виховання дітей, формування ідеалу сім’ї багатодітної;

- усвідомлення зв’язку між репродуктивним здоров’ям індивіда і демографічною ситуацією в Україні;

- формування моральної особистої відповідальності за демографічну ситуацію.