Тема 3. Джерела інформації про населення

Відтворення населення – багатоаспектний і складний процес, який можна характеризувати з різних боків і точок зору. Комплексне вивчення відтворення населення та його розвитку передбачає збір, систематизацію, узагальнення та аналіз великого обсягу різнобічної інформації за допомогою різних методів.

До джерел демографічної інформації належать друковані видання, які містять кількісні відомості про населення та демографічні про­цеси, їх розрізняють за такими ознаками:

· за ступенем охоплення (населення світу, регіону, країни або її окремих територій, міських і сільських населених пунктів);

· за характером даних (чисельність і склад населення на певну дату, характеристики демографічних подій за період, змішані характеристики демографічних процесів);

· за часом (історико-демографічні, ретроспективні, поточні, демографічні прогнози);

· за способом отримання даних (офіційні публікації, матеріали спеціальних досліджень);

· за характером видання (спеціальні, загального типу).

З точки зору повноти й вірогідності інформації джерела поділяють на первинні, що містять безпосередні результати обробки й зіставлення зібраних статистичних даних і базовані на них розрахункові показники, та вторинні, що є результатами оцінок і різного роду обчислень за первинними даними.

Часто до джерел інформації зараховують також первинні документи спостереження або обліку демографічних подій – записи в метричних книгах, акти цивільного стану, опитувальні аркуші переписів або обстежень населення та матеріали палеодемографічних досліджень. Для пояснення демографічних явищ використовуються на практиці такі джерела, як літературні, документальні, законодавчі акти та інші, які не містять безпосередньо кількісних даних.

У більшості країн демографічна інформація збирається через спеціальні статистичні служби за допомогою переписів населення, поточного обліку демографічних подій та обстежень населення. Ці дані не тільки використовують у наукових дослідженнях та прикладних розробках, вони також слугують цілям прогнозування, планування та управління, їх публікації становлять головне джерело демографічної інформації.

Ще одним різновидом первинних джерел демографічної інформації є результати вибіркових обстежень, здійснюваних неурядовими організаціями: науково-дослідними, проектними, громадськими.

Вторинна інформація міститься звичайно у дослідницьких працях, виконаних або на підставі первинних даних, або за матеріалами, зібраними не для демографічних цілей. Важливим різновидом вторинної інформації є спеціальні довідники або монографії, що містять узагальнення, огляд та аналіз первинних даних за кілька років або їх порівняльний аналіз з низки країн або регіонів країни.

Набір даних та їх конкретний зміст у різних джерелах демографічної інформації визначаються прийнятими у кожній країні програмами спостере­ження й розробки та регламентуються міжнародними угодами у рамках ООН, ЮНЕСКО, МОП, ВООЗ та інших міжнародних організацій. Крім змісту даних, у цих угодах часто встановлюється періодичність інформації й застерігаються головні поняття, категорії й методи обчислення показників. Це робиться для забезпечення зіставності даних при міжнародних порівняннях, яка досі повністю не розв'язана. Цьому перешкоджають і відмінності у рівнях соціально-економічного розвитку окремих країн, і особливості організації в них статистичного обліку населення. Найповнішим джерелом відомостей про населення є переписи населення. Аналіз їх матеріалів дає можливість отримати розгорнуту характеристику населення країни.

Переписи населення. Різні форми обліку населення існували ще в давнину. Вони проводилися в Стародавній Греції, Вавилоні, Месопотамії, Стародавньому Єгипті, Римі, Китаї та Японії. Вони мали переважно фіскальні (податкові) та військові цілі, охоплюючи, як правило, тільки чоловіче населення, позаяк саме воно могло брати участь у військових діях та сплачувати податки. Найбільш відомі обліки громадян (цензи), що проводилися в Стародавньому Римі. Від 510 до 30 року до н.е. цензи проводилися регулярно – раз на п'ять років.

За доби феодалізму дрібні й розрізнені держави не проводили систематичних обліків населення. У рідких випадках у зв'язку з надзвичайними обставинами – епідеміями, голодом, війнами – по їх завершенні здійснювалися спроби підрахувати, скільки людей лишилося живими. На середину XVIII сторіччя мірою становлення національних держав, а також з початком розвитку капіталістичних відносин виникла необхідність у відносно докладних відомостях про чисельність та склад населення країни, які були забезпечені переписами населення.

Переписи мають на меті збирання відомостей про чисельність і склад усього населення країни. Один з перших переписів населення був здійснений 1790 року в США. 1801 року переписи населення були впроваджені у Великобританії, Франції, Данії та Норвегії. Перший американський перепис населення (ценз) тривав 18 місяців.

В історії власне переписів населення можна виокремити три етапи. На першому (кінець XVIII – перша половина XIX сторіччя) закладали підвалини організації переписів і формування їх програм. У цей період почали регулярно проводити переписи населення кожні 10 років США та Англія, кожні 5 років – Франція та Швеція, кожні 3-4 роки – Австрія.

На другому етапі (друга половина XIX – перша половина XX сторіччя) переписи населення почали проводити в усіх європейських країнах, на американському континенті і в деяких країнах Азії та Африки. Переписи населення у західноєвропейських країнах стають одноденними, замість первинно враховуваних 2-3 вікових груп почали вводити 5-10-річні групи, почали враховувати конкретну кількість прожитих років, а відтак день, місяць і рік народження.

Третій етап в історії переписів населення починається від середини XX сторіччя. Проводять переписи населення у низці країн Азії та Африки, у 70-ті роки вперше проведені переписи населення в ЙАР, ОАЕ, Саудівській Аравії та Афганістані.

За визначенням Статистичної Комісії ООН, переписи населення являють собою "єдиний процес збирання, узагальнення, оцінки, аналізу й публікації або поширення в інший спосіб демографічних, економічних і соціальних даних, що стосуються за станом на певний час усіх осіб у країні або чітко обмеженій частині країни". На підставі даних переписів населення, отриманих різними державами, в ООН обраховують прогнози чисельності населення світу.

На сьогодні є актуальними рекомендації Петербурзького міжнародного статистичного конгресу, проведеного 1872 року, стосовно того, щоб усезагальні переписи населення проводилися регулярно й не рідше одного раза на 10 років, і по можливості у роки, що закінчуються на “0”, і щоб усі відомості про населення стосувалися одного точного моменту часу.

Обліки населення на території нашої країни проводилися здавна й були пов'язані переважно з оподаткуванням мешканців окремих князівств. Так, у літописах, віднесених до VIII-XI сторіч, містяться відомості про збирання данини князями, а це передбачало й облік населення, яке сплачувало цю данину. У XIII сторіччі за наказом татарських ханів у деяких російських князівствах були проведені обліки населення для визначення розмірів збируваної данини, їх проводили "обліковці" – спеціально призначені люди, котрі переписували всіх жителів, за винятком звільненого від данини духівництва. У XIV-XVI сторіччях одиницею оподаткування стають земельні ділянки й дістають поширення поземельні переписи, результати яких фіксувалися в спеціальних писцевих книгах. У них, поряд з даними про земельні володіння, включалися відомості про чисельність населення.

У XVII сторіччі в Росії у зв'язку з широким розвитком ремесел і торгівлі одиницею оподаткування стає двір, "димар", тобто сімейне господарство. У середині XVII – на початку XVIII сторіччя проводяться подвірні переписи, підсумки яких заносять у переписові книги. При описанні тяглового (оподатковуваного) двора в них зазначалося все чоловіче населення, незалежно від його віку. Від початку XVIII сторіччя у переписових книгах з'являються відомості й про жіноче населення дворів, про родинні стосунки мешканців двору, про вік кожного члена сім'ї, а також дані про пересування населення.

У першій чверті XVIII сторіччя в Росії подвірне оподаткування замінюється на подушний податок. Ним оподатковувалося все чоловіче населення оподатковуваних станів – селян, посадських людей (міщан і купців). 1718 року Петро І вводить подушний податок з персональним обліком усього оподатковуваного чоловічого населення. У 1720-1721 роках здійснюється перша спроба скласти "реєстри" – списки оподатковуваного населення. У 1722-1725 роках вони зазнають ревізії-перевірки.

Одиницею обліку чоловічого населення була "реєстрова душа". Вона вносилася під час проведення ревізії до поіменних списків, названих "ревізькі реєстри". Попри всі свої недоліки, ревізії відіграли позитивну роль у становленні й удосконаленні обліку населення в Росії. Вони містили дані про загальну чисельність населення країни, його становий та національний склад, розміри міського та сільського населення, й використовували отримані відомості не тільки в цілях оподаткування. Так, зокрема, матеріали "ревізьких реєстрів" були підставою для наукового аналізу, здійсненого М.В.Ломоносовим, результати якого були подані в його трактаті "Про збереження й розмноження російського народу".

Зі скасуванням кріпосного права ревізії втратили своє значення, позаяк облік оподатковуваного населення виявився більш непотрібним. Водночас для найрізноманітніших потреб держави були необхідні повні й докладні відомості про чисельність, розміщення й склад населення країни. Перший і єдиний Всезагальний перепис населення Російської імперії був проведений 1897 року.

Першим науково зорганізованим переписом населення у радянський період був перепис населення Петрограда 2 червня 1918 року. В ньому вперше в практиці вітчизняної статистики передбачалося детальне вивчення сім'ї, з'ясування роду занять і джерел засобів існування та їх змін у порівнянні з дореволюційним періодом. 28 серпня 1920 року за постановою Ради Народних Комісарів був проведений перший перепис населення країни, який був об'єднаний з сільськогосподарським переписом та стислим обліком промислових підприємств.

У березні 1923 року проводився перший перепис міського населення країни. Він охопив лише ті міста, де була висока концентрація торговельно-промислової діяльності й де відбувалися значні зміни у чисельності та складі населення. А 17 грудня 1926 року був здійснений перший Всесоюзний перепис населення.

Перепис населення 1937 року – єдиний радянський перепис, проведений за принципом одноденного. В його ході враховувалося тільки наявне населення. Вперше в практиці радянських переписів був здійснений контрольний обхід опитуваних, вперше й востаннє було задане запитання про релігію. Але головне, що показав перепис населення 1937 року, – це значні демографічні втрати, пов'язані з різними формами насилля. Саме це стало причиною того, що організація перепису населення 1937 року була визнана незадовільною, її матеріали – дефектними, а розробники та виконавці унікальних статистичних робіт – ворогами народу. На 1939 рік був призначений новий перепис.

У ході другого Всесоюзного перепису населення, проведеного за станом на 17 січня 1939 року, вперше було враховане не тільки наявне, але й постійне населення. Наявне населення – це населення, яке перебуває на момент перепису на конкретній території, незалежно від того, чи мешкало воно тут постійно чи ні. Постійне населення – це сукупність людей, котрі постійно проживають на конкретній території. За умови ідеально проведеного перепису чисельність постійного та наявного населення загалом по країні має збігатися, як має збігатися й чисельність тимчасово замешкалих та тимчасово відсутніх людей у межах країни. При проведенні перепису 1939 року різниця між чисельністю наявного (170467 тис. чоловік) та постійного (169519 тис. чоловік) населення становила всього 948 тис. чоловік, або 0,56%, що статистично є незначимою величиною. Отже, у ході перепису 1939 року була досягнута висока точність і повнота обліку населення. Його програма містила всього 16 запитань.

Перший повоєнний перепис населення був проведений 1959 року. Він був організований після двадцятирічної перерви від часу попереднього 1939 року й після найтяжчої та найруйнівнішої в історії людства другої світової війни.

У 70-ті роки г нашій країні було проведено два Всесоюзні переписи населення – у 1970 та 1979 роках, їх програми були значно ширшими, ніжу 1939 та 1959 роках, коли завдання обліку міграції не ставилося.

Якщо у переписах населення 1939, 1959 та 1970 років потрібно було тільки вказати, чи перебуває конкретна особа в шлюбі чи ні, то 1979 року запитання про шлюбний стан ставилося у розгорнутому формулюванні. Детальна відповідь на це запитання має велике наукове й практичне значення як для вивчення проблеми формування сім'ї, її стабільності, народжуваності, так і для розробки демографічних прогнозів. Отримані з цього питання матеріали дозволили проаналізувати зміну рівня народжуваності у жінок різних генерацій у залежності від їх рівня освіти, національності, місця помешкання, належності до певної соціальної групи.

Останній Всесоюзний перепис населення був проведений у СРСР за станом на 12 січня 1989 року. В його ході враховувалося наявне та постійне населення. На відміну від попереднього перепису в його програмі було передбачене зазначення родинних стосунків до члена сім'ї, записаного першим в перепи-совому аркуші; не одне, а два джерела засобів існування; факт закінчення професійно-технічного училища на додаток до питання про рівень освіти.

Крім всесоюзних переписів населення, в країні проводилися так звані пробні переписи населення. Перший з них був здійснений 1932 року, наступні – у 1957, 1967, 1976 та 1986 роках. Пробні переписи населення являють собою суцільні обстеження невеликої частини країни, які проводяться з метою вточнення та відпрацювання програмно-методологічних та організаційних питань чергового перепису населення. В їх ході перевіряють метод перепису та його інструментарій, формулювання запитань програми перепису; порядок організації збирання та подання відомостей, визначення навантаження на задіяний у переписі персонал, навчання на практиці керівників майбутнього перепису, відповідальних за його проведення. Пробні переписи населення проводять звичайно у кількох районах країни з різними природно-господарчими умовами, складом населення та характером його розселення.

Джерелом відомостей про населення, його склад та розселення є також мікропереписи або мікроцензи. Вони являють собою вибіркові обстеження населення, репрезентативні для цілої країни, їх особливість полягає в тому, що як об'єкт спостереження відбирають окремі території – облікові дільниці перепису населення, житлові квартали, будинки або навіть житлові приміщення – й опитують усіх, хто замешкав на цих територіях. Завдяки такому підходу у вибірці виявляються репрезентованими всі райони та всі групи населення. Частка вибірки коливається від 1 до 10% населення країни.

Соціально-демографічне обстеження населення 1985 року. Це було перше у вітчизняній статистиці великомасштабне вибіркове обстеження населення. Його метою було з'ясувати зміни у складі населення країни за час, що минув після перепису 1979 року. Це обстеження охопило 5% населення колишнього СРСР. За матеріалами обстеження був детально вивчений склад населення, отримані докладні характеристики складу й типів сімей, шлюбності, народжуваності, припинення шлюбу, повторної шлюбності, смертності серед немовлят, визначений вплив заходів демографічної політики на демографічну поведінку сімей.

Обстеження населення та їх класифікація. Обстеження населення бувають разовими, одночасними, періодичними або поточними і являють собою регулярне опитування тієї самої вибірки або тих самих людей. Прикладом такого опитування можуть бути бюджетні обстеження у країнах СНД. Останнім часом дістали поширення обстеження населення за однаковою або схожою методикою та програмою в різних країнах.

Обстеження населення можуть охоплювати контингент від десятків тисяч до кількох сотень опитуваних. Розміри вибірки залежать від цілей програми, кількості груп населення або територій, щодо яких отримують дані. Тематика обстежень населення є різноманітною. Поряд з отриманням інформації про демографічні події часто вивчають установки, мотивацію або ставлення населення до певної демографічної проблеми, наприклад думку жінок про оптимальну кількість дітей у сім'ї.

Особливе значення мають анамнестичні обстеження, які являють собою одномоментні опитування населення для встановлення інтенсивності й динаміки демографічних подій у минулому.

За типом анамнестичних обстежень збирають дані про народжуваність, шлюби та розлучення в одночасних обстеженнях сімей р ізних соціальних груп населення.

Поточний облік демографічних подій або поточний облік природного руху населення. Цей облік населення полягає у збиранні відомостей про випадки народжень, смерті, укладання та розірвання шлюбу. Кожна з цих демографічних подій має правове значення, а тому підпадає під спостереження при їх юридичному оформленні – реєстрації або запису актів громадянського стану в містах і районних центрах відділами (бюро) ЗАЦСу, а в сільській місцевості і селищах – виконавчими комітетами сільських і селищних Рад народних депутатів.

Поточний облік міграції. Поточний облік міграції організують органи внутрішніх справ. Він грунтується на документах прописки й виписки населення.

При прописуванні або виписуванні складають для адресно-довідкової служби аркуші прибуття й вибуття та талони статистичного обліку до них. Поточний облік міграції ведуть на підставі статистичного опрацювання цих талонів, які заповнюють на осіб та членів їх сім'ї, прибулих або вибулих на термін більш ніж півтора місяці. Вони можуть приїхати або виїхати на постійне замешкання, на роботу або навчання, у відрядження. Поточний облік міграції не охоплює пересування екскурсантів, туристів, осіб, що змінюють місце замешкання в межах населеного пункту або тих, хто переїхав із села в село в межах адміністративного району. По заповненні талони передають в органи державної статистики для подальшого опрацювання.

Реєстр населення. Одним з різновидів поточного обліку населення є реєстри. Вони являють собою поіменні й регулярно оновлювані переліки мешканців, використовувані для цілей адміністративного обліку населення. У низці країн реєстри населення ведуть у вигляді списків, книг і картотек. Останні від середини XX сторіччя часто зберігають у пам’яті ЕОМ. Такі картотеки охоплюють окремих осіб, хатні господарства або сім'ї за найменшими адміністративно-територіальними одиницями – населений пункт, община, муніципалітет, парафія. Вони призначені для отримання в поточному порядку або періодично індивідуальних відомостей про мешканців конкретної адміністративно-територіальної одиниці або про чисельність і склад її населення та про зміни в них. Вміщену в них інформацію використовують для складання списків платників податків за різновидами місцевого та державного оподаткування, військовозобов’язаних, політичних (партійних) та адміністративних виборчих списків.