Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Історія демографічних прогнозів




 

Історія демографічних прогнозів налічує не одне століття. Немало вчених – представників різних наук – пробували знайти „об’єктивні закони росту населення”: біологічні, математичні, економічні та ін. Ці „закони” пробували виводити на підставі спостережень за закономірностями розмноження тварин і комах, або на базі математичних моделей. Усі ці спроби виявилися безуспішними. Ніякого автоматизму у зростанні населення не існує. Воно визначається виключно законами соціальної поведінки людей, яка, в свою чергу, керується законами суспільного життя. Тому лише знання законів розвитку суспільства, взаємозв’язків економічних, психологічних, культурно-етнічних та інших чинників може наблизити прогнози до точного передбачення майбутнього демографічного розвитку.

Ще в середині XVII ст. відомий вже нам англійський статистик Джон Граунт, на базі розроблених ним таблиць смертності для Лондону, спробував спрогнозувати порядок вимирання покоління людей, народжених в одному році, при досягненні ними певного віку. Його співвітчизник і сучасник Григорі Кінг зробив спробу скласти прогноз чисельності населення Англії до 2300 р., коли, за його розрахунками, вона досягне 11 млн. осіб (у 2000 р. – 8,3 млн.). Зараз, коли в Англії проживає понад 60 млн. осіб, цей прогноз може викликати лише усмішку. Але, і це необхідно підкреслити для подальшого розуміння змісту прогнозних досліджень, Г. Кінг дивився в майбутнє "очима свого віку" і за словами польського демографа Едварда Россета "…не був у змозі представити собі розвиток населення, який відбувається у іншому масштабі, ніж той, свідком якого він був"[32].

Слід відмітити, що погляди на чисельність населення, характер демографічних процесів в минулому базувалися на відсутності достовірних статистичних даних. Так, на початку XVIII ст., коли в Європі розпочалося значне збільшення населення, знаменитий французький просвітитель Шарль Монтеск'є журився: "Зробивши підрахунок з найбільшою точністю, яка тільки можлива у таких випадках, я дійшов висновку, що тепер на Землі залишилося ледь десята частина людей, що жили на ній в стародавності. І дивно те, що її населення скорочується з кожним днем; якщо так залишиться, через десять століть вона перетвориться на пустелю"[33].

Характерно, що більшість розрахунків чисельності населення пов'язувалася з наявністю джерел існування. Так, Аббат Гийом Рейналь після проголошення незалежності Сполучених штатів писав: " Без певної сміливості неможливо представити собі, що чекає на населення США…Якщо 10 млн. осіб колись і зможуть прожити в цій місцевості, то це буде чудово"[34].

Очевидно, що такі прогнози не потребують коментарів. Але для розуміння їх необхідно зауважити, що все це писалося до промислової та демографічної революцій, які докорінно змінили історичні перспективи розвитку людства.

По мірі удосконалення статистики населення та накопичення наукових знань щодо демографічних процесів, прогнози поступово стали набувати реалістичного характеру, як за змістом, так і за методикою їх розрахунку.

До першої половини ХІХ ст. відносяться спроби визначення "природних закономірностей" росту населення, сформульовані Адольфом Кетле, Уїльямом Фарром та іншими вченими, що зробили значний вплив на розвиток демографічної думки. Але переважаючим методом перспективного обчислення населення аж до початку ХХ ст. залишалася примітивна екстраполяція щорічного приросту за формулою складних процентів.

На початку ХХ ст. характер демографічних процесів різко змінився під впливом катастрофічних економічних, соціальних і політичних подій – перша світова війна, економічна криза та депресія 30-х років та ін. Падіння народжуваності стало випереджати скорочення смертності, суттєво змінилася вікова структура населення.

За цих умов стало очевидним, що прогнози, які базуються на лінійній екстраполяції, втратили свою достовірність. Демографічні прогнози на скільки-небудь тривалий термін стали дуже ризиковими, незважаючи на постійне удосконалення методики перспективних розрахунків населення. Це дало підставу американському демографу Джозефу Спенглеру заявити: "Історія демографічних прогнозів – це історія помилок"[35].

Але на цьому цвинтарі прогнозів є і такі, що заслуговують побудови їм пам'ятника. До них відноситься метод, пов'язаний з ім'ям нідерландського статистика П.Ф.Ферхюльста, який запропонував розрахунок майбутньої чисельності населення будь-якої країни за формулою:

 

,

де: St- чисельність населення через t років;

S0 – базова чисельність населення;

k – процент приросту населення в перший рік;

α – постійна величина скорочення приросту населення;

t – функція часу.

Виходячи із початкового приросту населення у 3 %, П.Ф.Ферхюльст припустив, що населення США буде зростати подібно капіталу, і це зростання, як і норма прибутку, буде мати тенденцію до скорочення. Як з’ясувалося у подальшому, ця модель виявилася точнішою, ніж інші прогнози[36]. Це пояснюється тим, що як накопичення капіталу, так і зростання населення були обумовлені розвитком виробництва.

Великого практичного значення мали прогнози-застереження французьких демографів наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., які на підставі аналізу коефіцієнта відтворення прийшли висновку, що населення Франції перестало відтворювати себе і з часом почне скорочуватися, як це і відбулося у період між двома світовими війнами.

Вдосконалення методики прогнозування в першій половині ХХ ст. пов'язані з іменами таких вчених, як Альфред Дж. Лотка, Адольф Ландрі, Р. Пірл, академік С.Г.Струмилін та багато інших.

Водночас необхідно відмітити, що незважаючи на витонченість методики розрахунків, ні один з цих прогнозів не витримав випробування часом. Причина цього полягає в тому, що методика та техніка розрахунку дозволяла одержати результати з точністю до тисяч осіб, в той час як теоретичні гіпотези, на яких базувалися розрахунки, призводили до помилок у мільйони та десятки мільйонів осіб. Гіпотези прогнозів 20-х років базувалися на тенденціях відтворення населення на протязі багатьох десятиліть в минулому. Вони не могли передбачати тих змін, що відбулися у відтворенні населення в наслідок економічної кризи та депресії 30-х років.

Але, для науки непідтверджені прогнози представляють іноді не менший, якщо не більший інтерес, ніж підтверджені, завдяки тому, що вони дозволять виявити витоки та причини, що призвели до прорахунків.

Головним теоретичним і методологічним пороком прогнозів у минулому було перебільшення, а іноді повна абсолютизація, відносної самостійності демографічних процесів.


Поделиться:

Дата добавления: 2015-04-16; просмотров: 91; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты