Сутність і зміст багатовимірної моделі владного спілкування.

Спираючись на бачення влади у суспільстві як швидше регулятора суспільних відносин і спілкування, аніж речі та властивості, належних комусь, на що вказував ще Аристотель, зазначимо й те, що її публічний рівень він вважав найбільш досконалим і структурно самим складним. Питання про структуру владних взаємин – чи не саме заплутане в ЗТП. Р.Арон, оцінюючи семантичний аспект її інтерпретації в різних мовах (англійській, німецькій і французькій) дійшов висновку, що влада – це асиметричне, між – і надособистісне відношення, розуміння структури якого залежить від вибору виміру в просторі аналізу його соціальної ієрархії.

Співставляючи різні підходи, можна виокремити такі найбільш загальні компоненти структури спілкування в рамках державно – публічної влади, як: колективні владні та підвладні агенти, які постають у якості її суб’єкта (держава) і об’єкта (громадянське суспільство)[A(S) – A(O)]; ресурси соціуму [R]; інституційні форми підтримання порядку та інструментальні засоби взаємодії між агентами[І]; цінності та традиції домінуючої культури [С]. Усі вони двобічно взаємопов’язані між собою, а модель їх взаємодії (владний, або політологічний ромб) розкриває усю палітру відносин владного спілкування, дозволяючи відповісти на запитання, хто, за яких умов і в якій ролі стає його учасником і основним агентом залежно від обраної точки відліку.

Її центральним, складним та ієрархізованим відношенням є взаємини „влада – вплив” між сукупними керуючими і керованими агентами з трьома їх основними вимірами (опозиціями):

A(S)- R -А(О) – А(О)- R - A(S) «контроль-вплив»;

A(S)- І -А(О) – А(О)-І - A(S) «управління-тиск».

A(S)-С-А(О) – А(О)-С- A(S)«панування-підкорення» («володарювання-спротив»).

Тут A(S)- Rпозначає організований контроль „зверху” (спроможність регулювання”; R -А(О)– централізований розподіл; А(О)- R – соціальний вплив (здатність до мобілізації) та боротьбу за перерозподіл; R - A(S) – соціальну підтримку і контроль над владою „знизу”.

A(S)- І відтворює ухвалення управлінського рішення (відтворення та акумуляцію „загальної публічної волі”); І -А(О) – здійснення управлінського впливу (вжиття „силових” методів та інструментів державного керівництва); А(О)-І –громадянський тиск (використання засобів і форм політичної участі); І - A(S)– громадянське волевиявлення та представництво інтересів у розробці та коригуванні публічних рішень.

Нарешті A(S)-С-А(О) –вказує на легітимне панування (порядок настанов і віддачу наказів), тоді як А(О)-С- A(S) – легітимне підкорення (визнання та виконання наказів) на основі певних норм і правил гри. Вісь І – С – R надає критерії оцінки владних відносин як справедливих чи несправедливих.