Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Відношення „панування - підкорення" як елемент багатовимірної моделі владного спілкування.




Читайте также:
  1. Lt;question>Нарықтың қандай 2 түрі шеңбер айналым моделіне енгізілген?
  2. OSI моделінің жалпы сипаттамасы
  3. Аналіз адитивної та мультиплікативної моделі тимчасового ряду.
  4. Аналіз багатофакторної лінійної моделі регресії
  5. Взаємодія в роботі станцій та ділянок, що до них прилягають та елементів станцій між собою
  6. Вибір слова у мові професійного спілкування. Використання термінів у науковому та офіційно-діловому стилі
  7. ВИДИ ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ. ВИМОГИ ДО ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ.
  8. Вимірювання величини виробничого потенціалу підприємства на базі поелементного підходу
  9. Випадкова складова економетричної моделі
  10. Відношення еквівалентності та порядку, їх властивості. Впорядковані множини. Зв'язок відношення еквівалентності з розбиттям множини на класи, що попарно не перетинаються.

Центральною проекцією в структурі владних взаємин є відношення «панування-підкорення» («володарювання-спротив»), яке, за М.Вебером, відтворює та підтримує легітимний порядок в суспільстві. Вчений вважав, що „панування” як поняття більш вузьке, ніж „влада”, передбачає соціальне відношення, за якого наказ, відданий одними індивідами, зустріне згоду з ним, тобто визнання і виконання з боку інших індивідів згідно з певним легітимним порядком, базованим на традиції, вірі або раціональних мотивах, тобто на домінуючих у даній культурі цінностях і стереотипах. Звідси він виділяв його „ідеальні” типи – традиційний, раціонально – легальний та харизматичний, котрі в реальному житті сплітаються з певним домінуванням якогось з них і легітимуються людьми як соціально значущий та необхідний спосіб і стереотип взаємодії. У такому випадку легітимність постає як символ віри, заснований на переконанні, що владоможці в країні наділені правом ухвалювати рішення, які громадяни мають виконувати.

Дискусія стосовно співвідношення формального владного суб’єкта і реального носія владних повноважень засвідчує, що механізм владарювання має складну ієрархізовану структуру, де формальним первинним суб’єктом і джерелом влади постає народ, який передає владні повноваження своєму офіційно опосередкованому агенту – державі, котра, своєю чергою, розподіляє їх серед „носіїв” у горизонтальному (законодавча, виконавча та судова гілки) і вертикальному (центральні, регіональні та місцеві органи) вимірах задля управління суспільними справами („об’єкт” влади) від імені суспільства і через державу („суб’єкт” влади). Однак у дійсності реальним носієм влади почасти виступає бюрократія, її різні щаблі та страти, чиновники і функціонери апарату управління могутньої системи виконавчої влади, а також різні угруповання правлячої еліти, між якими розподіляються „сфери” владних повноважень і „зони” контролю над ресурсами.

В той же час механізм владного спілкування включає в себе і „тиск знизу” різних груп й прошарків громадянського суспільства, котрі мають свої „зони впливу та інтересів”, здійснюючи через канали зворотного зв’язку, систему представництва й інші форми демократичного волевиявлення вплив на стан владних відносин у тій чи іншій країні. А отже однобічне зведення потенціалу влади або до її формальних і офіційних суб’єктів („державі – суверену” Т.Гобса), „асоціації народу” Ж.-Ж.Русо) або ніби справжніх та реальних носіїв („пануючих класів” К.Маркса чи „правлячої еліти” В.Парето не дає повної картини. Владарювання керуючих і тиск керованих породжують безліч точок дотику векторів спрямованості їх інтересів та воль, а також потенційних розмірів їх ресурсів й актуалізованих сил, що створюють своєрідне гравітаційне поле владного спілкування, поле напружень, у якому розгортається політична практика.В нього включаються всі три розглянуті вище проекції влади, котрі в сучасній політології позначаються як:



1). структурна влада – відносини контролю й впливу, пов’язані з регулюванням ресурсів і розподілом владних повноважень, функцій та зон домінування між елементами політичної системи;

2). інструментальна влада – відносини управління і тиску, що визначають способи та засоби взаємної дії зустрічних процесів керівництва людьми й тиску громадянського суспільства;

3). символічна влада – відносини панування та підкорення (володарювання й спротиву), які підтримують легітимний порядок відповідно до цінностей суспільства.


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 17; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты