Мораль і політика: спільне та специфічне.

Базов.рівнем є мораль, яка супроводжує всю історію роз-ку людства. На початках постає як протомораль, як не фіксовані, не прописані, орієнтовані на локальні спільноти принципи життєдіял-ті. Так вона зберігається аж до появи політики 9 ст.н.е. Стає очевидно, що регулятивний потенціал моралі заслабкий для нових умов роз-ку соціуму. Мораль утворюється за рахунок совісті, тому санкції моралі слабкі, так як совість – штука специфічна. Політика спирається на закон – жорсткий, навіть жорстокий. Саме завдяки закону нас можна привести до порядку. Але з моменту появи політики, вона постає лише у вигляді доповнення до моралі, тобто провідну роль має відігравати мораль у регулюванні сусп. відносин. Конфуцій: Мораль універсальна, приходе ззовні, постає силою перед якою ми змушені підкорятися. Арістотель: Людина моральна, сусп, політ. Стрижнем політики є влада. Політика розгортається навколо інтересів. Поєднання влади та інтересів робить політику вкрай конфліктною: апеляція до морал.принципів стає не ефективн., політика намагається використ. мораль у власних інтересах. Отже і п. і м. супроводжують роз-к людства. Влада старша за політику. До поки у владі існує симетрія, моралі як регулятора виявляється цілком достатнім. Асиметричність владних взаємин потребує підкріплення, а потім заміщення моралі політикою. В сенсі інтегративності п. і м. схожі між собою. Разом з тим існують істотні відмінностім. та п.: 1. основою п. є матер. інтереси інд., груп, сусп-ва. М. спирається на цінності, дотримання яких не гарантує якоїсь вигоди, користі. Отже, суперництво між п. і м. розгортається між духовними цінностями та матер. цінностями. 2. питомою властивістю п. є конфліктність, коли намагаються реалізувати власний інтерес. Для м. конфлікт є конкретним випадком, який не досягає пол. гостроти. 3.морал. норми носять х-р ідеальних, яких бажено дотримуватися, які навряд чи можуть бути реалізовані у повсякденному житті: «кинь у мене камінь». 4. м. – явище універсальне, намагається впливати на нас незалежно від простору та часу. Вимоги м. не узгоджуються з специфікою м. конкретної ситуації. П. – ситуативна. Орієнтується на успішність. Постійне прагне узгоджуватися зі специфікою реальної ситуації. 5. м. – індивідуалістична. Її об’єктом є окремий індивід, що здійснює свій морал. вибір. Політика – групове, колект. явище. 6. П. спирається на силу, використання примусових санкцій за невиконання зобов’язань. М. принципово засуджує силу і насильство, апелюючи лише до санкцій совісті. М. має свого чіткого адресата, п. може покарати як винуватого, так і не винуватого. 7. П. орієнтована на зовні і спрямовані на облаштування наукового середовища за для кращого задоволення наших потреб та інтересів. М. орієнтована всередину кожного із нас і пов’язана з власною оцінкою наших вчинків та думок. Для м. важливий не стільки результат, скільки вчинок. Наявність спільного та специфічного у політиці та моралі вкрай ускладнює взаємовідносини між ними, які формуються та відтворюються історично. Закономірність: разом – складно, окремо – не важливо. Роз-к п. та м. відтворюється етапно і розгортаються у трьох стадіях: трад, сучасній, постмодерній.