Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Більша терит. – більше людей – більше бюрократії




Читайте также:
  1. Quot;МОБИЛИЗАЦИЯ" ПОЖИЛЫХ ЛЮДЕЙ
  2. А. Движение крестьян и работных людей в 30—60-е годы XVIII в.
  3. Б. Какие из перечисленных ниже защитных механизмов более характерны для людей с невротической, пограничной, психотической личностной организацией?
  4. Будьте более сознательными. Рассмотрите факт еще раз - более глубоко, более индивидуально, без использования выводов других людей.
  5. ВАГОНЕТКИ ДЛЯ ПЕРЕВОЗКИ ЛЮДЕЙ.
  6. Виды человека. Расселение древнейших людей.
  7. Визначаємо індекс середньорічної продуктивності праці за рахунок збільшення питомої ваги робітників у структурі
  8. Во сне, в ночном видении, когда сон находит на людей, во время дремоты на ложе.
  9. Государство имеет свои специфические черты, отличающие его от всех других форм объединений людей (рода, семьи), институтов и организаций (партий, движений и др.).

А отже менше демократ. Середня держ. визначається в аристократичних формах. Велика - в монарх. формах.

19 ст. сприяло корегуванню позиції. О. Де Токвіль „ Дем. В Америці”, констатує, великий простір не є тотальним для дем. Якщо вона росте з низу, то її шанси збільшуються. Ця теза підтримана вже в 20 ст. Прикладом стала Індія.

Соренс прийшов до висновку. Що треба одночасно аналізувати як загальнодержавний так і місцевий рівень демократичності. Спів ставив Інд. І Китай і констатував загальнодемократична Інд. є недемократичною на місцях, а авторитарний Китай в лок – ній політ. на місцях дає багато багато прикладів прямої дем – тії.

З кінця 19 почат.20 ст.простір розглядається як передусім соц – ний конструктор, а його концептуалізація набуває хар – ру реляційного ( люд. і відносини між ними)

Одним з відкривачів реляційного підходу є Сорокін : „ Простір – окремі Інд. І суп – во взагалом іта соц –на стратифікація,в якій відтворюється кожний момент взаємини між людьми”. Передбачається, кожен з Інд – ів в суп – ній структурі має певні позиції, які ієрархічно співвідносяться з позицією інш. інд-ів. Це дозволяє розглядати простір як певну піраміду соц – Ної стратифікації. В цій піраміді відтворюється процес: соц. Мобільність як підйом та к і спуск. Піраміда може витягуватис, де дистанція між вищими і нижчими стає великою. А може сплощуватись.

Коли верхівка дістає суп-во і воно через рев – цію намагається вирівняти суп-во. Зменьшеннядистанції, зовні привабливіше, може позбавляти імпульсу до розвитку як окремих Інд. Так і суп – во в цілому.

Вже сам Сорокін бачить, що соц – на і загальна хар – ка окремих аспектів суп – Ної життєдіяльності, які вміщують в собі куль-не, реліг – не, спортивне тощо. Кожен з цих аспектів чи сегментів відтворює властиві лише для нього особливостіі закономірності. Але, т.я. Парсонс доводить, що сфери життєві – ті пов’язані між собою, то тенденції культ – ого простору впливають настан політ – ого і навпаки.

Всер. 19 ст. соц-ний і політ. Простір починає розглядатись в 3 – ох проекціях6

- як передумова полі-ої організації і політ. Амбіцій того чи ін. Соціуму. Ідеться про субстанційні просторові параметри(клімат, ресурси, рельєф тощо)

- простір як мета, повязується з геополітикою



- прост. як політ. Середовище, тут в основі реляційні аспекти простору і особливості його відтворення в політ. системі як вцілому, так івкожному елементі, політ режимі тощо.

 

Концепція політичного поля П. Бурдьє

З кінця 60 – поч. 70-их р. ХХ ст.. остаточно констатується соц – ий хар – ер простору, його внутрішня багато вимірність, різноплановість, динамічність.

Бурдьє значною мірою спирається на Сорокіна, однак розвиває її через фрагментацію того, що для Сор. виглядало єдиним. Для цієї фрагментації він використовує категорію „поле”, вказуючи. Що зовні в єдиному суп – ному просторі співіснують безліч окремих полів: - ки, політ – ки, культ – ри тощо. Поля схожі за своїми внутрішніми параметрами, задіяні в кожному з них індивіди, займають певну позицію стосовно владних центрів, які наділені правом ухвалювати рішення стосовно поля взагалом – позиція. Паралельно диспозиція – це відстань між інд – ами стосовно інших індивідів, які є в цьому полі.

Позиція и диспозиція можуть не співпадати між собою.

Бурдьє вказує, що поле постійно знаходиться в русі, оскільки прагнення людей покращати власну позицію і диспозицію. Але, т. як це прагнення стосується багатьох, то в полів відтворюється боротьба, хтось іде вгору , виштовхуючи до низу тих, хто тримався на позиції вище, хтось прагне утриматись, хтось мириться з падінням. Так чи інакше в полі постійно є динаміка. А отже, аналізувати його не можливо без залучення ще дво категорій: агент і практика.



Агентом може бути окремий індивід, група, спільнота, прошарок, клас, якийсь інститут. Передбачається, що такий агент займає певну позицію, має певну диспозицію стосовно інш. агентів на різних рівнях засвоєння простору.

Практика – це ті форми активності, які використовуються агентами в межах поля для збереження ( мінімум) або покращення ( максимум) власної позиції.

Можемо розглядати поле в субстанційному сенсі відносно стабільним, але в реальному сенсі - вкрай рухливим.

Бурдє звертає увагу, що простір з одного боку об’єктивний рівень людського буття; увага до нього є здавна, але з інш. боку простір – це суб’єктивний феномен, так як кожен з нас і всі ми разом постійно піддаємо його оцінці, спираючись на розум ( когнітивна оцінка), цінності (ідеологічна), емоції ( афективна).

Таке ставлення може підштовхувати до визначення простору як чужого, невідомого нашим прагненням та інтересам, або навпаки - привабливим.

Простір має різні рівні. Ісує або чотири - рівнева, або три - рівнева модель.

Чотири – рівнева модель

- мега– світ заголом і ті інститути регулюють

- макро – держава або сукупність іх в межах континенту, регіону.

- Мезо – окремі регіони в межах держ. ( обл.., регіони)

- Мікро– локальний простір людського буття.

В три– рівневій зникає підпункт „мего”.



 

Політичний час, особливості його співвідношення з вимірами політ. простору.

Початково і тривалий час, аж до кінця 14ст. час розглядається як фізичний, календарний. У первісному суп – ві - це відносно нетривалий час людського буття з дозволу потойбічних божеств, які відводили не більше 40- ка років. У рабовласницькому і феодальному просторі дозвіл повязують з одним божеством, а саме буття – проміжна ланка між земною гріховністю і небесною - потойбічною благодаттю. У цей період стає не до часу, він приймається як фактично необмежений, не являє собою ніякої цінності. А отже кожен користується ним так як йому заманеться. Кардинально все змінюється в епоху Просвітництва, рушієм стають еко- мі зміни ( індустріалізація). Час єгроші. Усвідомлюється, що часом можна маніпулювати. Він може бути штучно прискорений, або стриманий.

В цей момент час набуває виразного політичного хар – ру, оскільки політики претендують на регулювання ек – ого життя, зробити це не просто. Е. Дюркгейм підкреслює соціальні параметри часу, час – це наш витвір, ми його конструюємо; це соціальний факт, але в певний момент ми можемо втратити контроль над ним.

Перші політологи пропонують розглядати політичний час у двох аспектах:

- як певну сукупність подій, з огляду на значущість історичних подій;

- через призму певної тривалості, існування якого політ – ого конструктору ( коаліція).

- В ХХ ст.. було зазначено, що час по різному відтворюється врізних сферах соці – ого простору. В ХХ ст.. політика претендує на всеохопність, тому повинна звертати особливу увагу до цієї її властивості часу.

Р. Дарендорф виводить „дилему трьох часових поясів”: „ Якщо ми реалізуємо зміни, найбільш швидкі вони в політ. сфері ( 6 місяців), час в економіці повільніший, перших позитивних результатів не варто чекати раніше ніж через 6 років, в соціально- культурній сфері час найбільш тривалий, сподіватись на швидкі зміни не варто ( приблизно 2 покоління, що дорівнює десь 60 років).

Дослідники у ХХ ст.. констатували, що час має суб’єктивні параметри. Різні інд – віди, різні групи один і той час оцінюють по - різному. Для когось він життєствердний, поступальний, для ін. злий, погіршуючий людське життя, такий, за яким неможливо встигнути. Відповідно група визначає своє бачення часу. Так:

- вищий клас орієнтується на сьогодення

- середній клас – на модернізаційний час, йому хочеться більшого, його орієнтація сягає на майбутнє.

- нижчий клас – живе минулим, яке ідеалізується.

Образи простору і часу в суспільно- політичній думці

Стосовно простору є 2 образи

І „ Пиріжок” - властивим є як для марксистів так і для представників немарксистської ідеї. У марксистів – „ формаційний підхід”, а немарксистська логіка схожа: суп – во може бути традиційне – до індустріальне; модерне – індустріальне; постмодерне – постіндустріальне, тобто тіж частини „пиріжка”.

Дл прихильників такого бачення властиве універсалістське бачення розвитку. Для універсалістів не важливо з якої частини світу людина тощо, всі люди однакові і прагнуть одного і того: „ Перейти нижчої ступені до вищої”.

ІІ „Цивілізаційна” або „ партипаційна” представники даного підходу пропонуєть образ „Звіринця” – кожна цивілізація – це клітка, в якій сидить окрема тварина, по – своєму унікальна. Простір не є одномірним, він – різноманітний. Надії на єдність простору в процесі глобал – ції – є утопічними..

У часу образів більше

„Стріла”: в основі лежить ідея прогресу. Популяризується в період просвітництва. Тобто постійно відбувається рух вперед.

„Коло або напівколо” – традиційні домодерні соціуми. Дослідники вбачають, що розвиток цивілізації проходить 3 етапи: зародження – розквіт – падіння. Ці стадії можуть повторюватись, утворюючи своєрідне коло.

„Спіраль” – дещо схожа на попереднє, але є певні відмінності. Тут відбувається ніби повторення, але кожен повтор здійснюється на вищому рівні. Проміжок часу уявляє собою виток, що базується на минулому досвіді, використовуючи дієві елементи, і відкритий для початку нового етапу - „ вітка”. Ідемо стрілові дно, але повторюючись.

„Хвилі” запропонував Хантінгтон у книзі „Третя хвиля: трея хвиля наприкінці ХХ ст..”. демократизація в світі відбувається хвилеподібно: за припливами ідуть відпливи. І хвиля демократизації ( 20 – ті р. ХІХст. – 20 – ті ХХст) – дала більше 30 демократій. ІІ відкат ( друга половина ХХ – 40 – вір.) – в ряді демократичних країн установлюються недемократичні режими. ( Нім, Іт., Греція) . ІІІ.Друга хвиля ( з 42 – по 60 – ті р.) - кількість демократій збільшується і стає приблизно 50; в більшості за рахунок країн 3 – ого світу. ІV Відкат ( з 50-их – до 70-их р.) V Хвиля (з 1974р. „революція червоних роз” в Португалії і аж до 1989р.)

А. Даймонд стверджує, що третя хвиля закінчилась і почався відкат, який захопив навіть ті країни, де демократизація існувала протягом довгих часів ( наприклад Індія), але основними стали пострадянські країни.

Представники синергетичного підходу, поєднують у образі часу елементи всіх його попередників. Постійно змінюючи стани хаосу, порядку, ми рухаємося у різних напрямках.

 

Статичне і динамічне в політичній теорії і практиці

Тема статики і динаміки формується у ХІХ ст. Контпропонує розрізняти 3 стани і відповідно 3 галузі знання, що вивчають ці стани:

- Статичний (стабільний, непорушний), в якому кожен елемент має чітко визначене місце і реалізується через соц – ну механіку, як підрозділ соціо – гії.

- Стан вміщує в собі окремі прояви динамічності. Він повязується з функціонуванням суп – ва взагалі, чи окремих її частин. Придатною стає соц – на аналітика

- Стан чітко динамічний. Коли суп – во розвивається, змінюючи себевцілому або в окремих проявах. Зміни можуть бути революційними, неревол – ними. Підходить соціальна генетика.

Логіку Конта прийняли політологи, для яких з самого початку якби найбільш притягальним виглядало досягнення стану стабільного функціонування, в якому статичність домінує над динамічністю. ( Інституціоналізм)

Продовження такої логіки пропонує Т. Парсонс зі своїм структурним функціонуванням. Будь – яке суп – во прагне до стабільності. Щоб забезпечити функціональність кожної суп – ої підсистеми. Однак динамізація суп- ого життя з сер. другої половини ХХ ст.. підштовхує Г. Алмонда до впровадження нової категорії

, за допомогою якої передбачається аналізувати динамічні прояви політики. Зауважує, що в певний момент статичний і динамічний стани перемішуються. Послідовники Алмонда прийшли до висновку, що слова статика і динаміка застаріли і потребують заміни, так як дані стани є відносними Гантінгтон вводить поняття „порядок” і „зміни”- які є відносними . „Політ. порядок у змінюваних соціумах” 1968р.

З 70-их – 80-их р. Під впливом глобалізації провідного значення набуває динамічність політики, яка згідно з Розенау стає турбулентною.

Турбулентність стає у тому, що поєднується те, що раніше не поєднувалось. Турбулентність у поєднанні відцентровості і доцентровості, паралельні процеси пересікаються.


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 24; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.015 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты