Масова політ. свідомість як специ. тип сусп. свідомості.

Масова політ. свідомість нагадує політ.свідомість інших рівнів (індивід. чи групового, повсякденного емпіричного і т.д.). Масова свідомість є фрагментальною, еклектичною, пористою, розірваною. В одних своїх аспектах масова свідомість може бути рухливою, а в інших аспектах консервативною, застиглою. Важливою характеристикою масової свідомості її історичність: доіндустріальна, індустріальна і постіндустріальна свідомість. В доіндустріальній ситуації масово політична свідомість злита з іншими проявами масової свідомості, вона не є автономною. Але це не означає, що для доіндустріальноі свідомості не цікаво питання влади, вона її інтересує, але в специфічному сенсі. Влада як така потранує сусп-во, опікується, отака влада сприймається позитивно. Якісна хар-ка доіндустриальної маси може бути визначена як етнічність на основі мови, традиції, звичаїв, тобто визначена на основі культури, що дозволяє відрізняти «ми-вони» (н-д, німці – німі). Індустріальна маса набуває тих рис, які властиві їм сьогодні. Вона відтворюється в двох осн. формах: ринковій та етатиській. Ринкова форма передбачає, що свідомість індивідуалізується і кожен конкретний індивід у взаємодії з іншими керується логікою власної вигоди. Така логіка властива всім. Носії ринкової свідомості в масі своій раціональні. Етатиська свідомість - центр тяжіння - держава, саме на неї індивіди покладають надії вирішення власних проблем, при цьому до самих індивідів не обов’язкова раціональність, це прерогатива держави. Вона спроможна ухвалювати рішення. І ринкова і етатиська свідомість відтворює властивості масової свідомості в загалом (це емоційність, фрагментальність, цілеспрямованість – маса має мету або сформовану нею самою, або задану зовні, наприклад державою). Постіндустріальна масова свідомість – тут відбувається зміна ціннісних пріоритетів від матеріальних до постіндустріальних. Матеріальні потреби вже задоволені, тому центр переноситься на інші проблеми. Постіндустріальна масова свідомість (на відміну від її попередників, які характеризуються у негативних тонах) оцінюється нейтрально , а зараз навіть вже позитивно («розумна толпа»).

Сутність і осн. хар-ки гром. думки.За оцінками науковців, гром. думка як явище, існує у всі часи, хоча іі осмислення розпочинається лише у 20 ст. Першою книгою є книга американця Лоуела «Громадська думка і народний уряд» (1913). Її автор наполягав на тому, що гром. думкою можна вважати думку більшості індивідів, але лише у тому випадку, якщо меншість сприймає цю думку і готова хоча б тимчасово підкорюватися. Але це не означає, що більшість розумна, а меншість – ні, і має підкорюватися. Праця спрямована на демістифікацію гром. думки. Громадяни дуже часто не усвідомлюють, що їм хочеться, а отже раціональний уряд не повинен звертати на них серйозної уваги. Його ф-ція не стільки орієнтуватися на гром. думку, скільки формувати її. Ідеї Лоуела починають сприйматися лише з 20рр. ХХ ст., коли їх озвучує американець Ліпман («Громадська думка», 1922р.). Ліпман більш чітко прописав сутність гром.думки, вона вміщує в собі традиції, стереотипи, а отже її не варто вважати витвором раціональності. Однак, для пересічних громадян вона постає своєрідною фортецею, підтримуючи їх ідеї, впевненість у тому, що вони живуть правильно. Не варто, формуючи держ. політику орієнтуватися на гром. думку. В подальшому проблематика гром. думки розвиваються в різних аспектах. Пропонуються різні базові аспекти громадської думки. За Лазарсфельдомгромадською є та думка, яка не пов’язується з позицією еліти.Амер. Блумерапелює до кіл-ті носіїв певної гром. думки: чим їх більше, тим більше вірогідності, що думка набуває громадськості. Саністебанапелює до соц-псих. параметрів думки, підкреслюючи її емоційні складові. Гром. думка завжди породжує емоції (позитивні, негативні). На сьогоднішній день, за оцінками Чайлдса,запропоновано десь 50 визначень гром. думки, причому більшість з них дуже схожі, оскільки апелюють до одного з трьох можливих вимірів: 1. оцінний – певні оцінки явища, реакції на ці оцінки; 2. настанова (установка) – оцінка є ланкою до вироблення власної позиції «що робити з цією подією»; 3. суто поведінка (практичний акт) – саме в ньому вона матеріалізується, але не всі наші установи відтворюються подальшому в поведінці. Показові розмірковування Бурдьє про габітус (схильність). Гром. думка апелює до оцінного та настановного.

Напрямки індентифікаціі гром. думки.Гром. думка постає витвором свідомості. Однак, в останній час, збільшується кіл-ть аналітиків, які спираються на поведінкові складові. Тон свого часу задав ще Блумер.Вони показують, що гром. думка має два очевидних вектора свого прояву: зовнішній, і внутрішній. Зовнішній – спрямовується на зовн. об’єкти. У внутрішньомувона виконує контрольну ф-цію, тобто має безпосереднє відношення до носіїв цієї думки. Показово, що зовнішній вимір на сьогоднішній день досліджений достатньо глибоко. А в внутрішньому зберігаються певні складності. Тут в нагоді є напрацювання теоретика Мід (автор теорії симв. ітеракціонізму). Мід розглядає людину як трьохвимірну істоту. Для Міда це: I –«я» - це наше істене, неспоскуджене соціумом, в певному сенсі творче. Me -«мене» - я очима інших людей з якими я рахуюсь і змушений реагувати на іх позиції і побажання. Me–це своєрідне відтворення зовн. контролю кожного з нас. Self– між «я» та «мене», як своєрідний баланс між внутр. імпульсами і зовн. заборонами. Зовнішні заборони Meможуть формуватися 3 шляхами: 1 - через процес соціалізації, коли значну кіл-ть зовн. інформації ми сприймаємо не критично. Оскільки вона виходить від загалом поважних джерел, то інформація спирається на віру, індивід, який засвоює цю інформацію, вважає її власним витвором. Фактично соціалізація стає непомітною. Так як, якщо нам щось нав’язують, ми чинимо спротив; 2 – сам. формування індивідом ставлення до реалій навколишнього світу та позицій ін.людей. Власна думка може як співпадати з думкою інших, а може суперечити; 3 - Примусовий шлях – примус буває як жорстка фізична сила, коли індивіду пропонується чітка певна позиція і альтернативи не має; і це м’яка сила (символісна) – ми діємо маніпулятивно. Ми отримуємо задоволеня, не усвідомлюючи, що нами керують. Якщо ми розглянемо кожен із цих шляхів, то знайдемо ті критерії, які дозволять більш-менш індифікувати сутність громадської думки.

Виміри гром. думки за Нобель-Нойман.У науці здобула популярність теорія Ноель-Нойман про так звану «Спіраль мовчання».Апелюючи до виборів нім. бундестагу у 60-хрр. Майже до моменту виборів підтримка була рівною між ХДС й СДПН. Відбувся зсув у 8% в бік ХДС. Клімат думок – наше уявлення про те, як бачать інші, як ми думаємо про те, про думають вони. Суть гіпотези «спіралі мовчання» полягає в наступному: більшість людей прагне уникати потенційної соц. ізоляції, тому, коли вони відчувають, що їхня думка відрізняється від думки більшості, то, як правило, намагаються не розкривати публічно свої погляди. І, навпаки, ті, хто ідентифікує себе з більшістю, не соромиться висловлювати свої пристрасті. І така поведінка призводить до того, що останні здаються сильніше, а перші - слабше, ніж це є насправді. «Спіраль» все більш закручується і дезорієнтує навколишніх. "Зрушення останньої хвилини", «Ефект попутника», «Ефект фургона з оркестром». В основі цього явища лежить страх виявитися на самоті. Е. Ноель-Нойман провела відповідний, як вона його назвала, "залізничний" тест, який показав за всіма віковими та професійними групами, що в потягу більш охоче поговорили б з попутником ті, чиї політ.симпатії на даний момент більше реалізовані в урядовій структурі. Фракція, яка вміє залучити на свою сторону більше молоді та людей з більш високим рівнем освіти, споконвічно має більше шансів на перемогу. В якості загального правила вона постулює, що той, хто не знаходить своєї думки в масовій комунікації, той мовчить. Звідси й слід можливість маніпуляції, коли в масовій комунікації виявляється представленою тільки одна сторона. Інша сторона у відповідь замикається в собі і замовкає. Подолання «спіралі мовчання» можливо за рахунок нейтралізації комунікативному полі ідей, що породжують соц. страхи або вкидання в нього більш сильних політичних ідей.

Заперечення п. Бурдьє і П. Шампаня .В 70-х р. ХХ ст. Бурдьє і Шампань стверджують що, громад. думки не існує хоча б у тому вигляді, у якому вона розглядається більшістю дослідників. Їх ідеї спираються на 3 постулати, кожен з яких, за Бурдьє і Шампанєм є сумнівним: 1- кожен індивід може мати власну думку з будь – якого питання. А отже право соціолога – підходити до людини і питати те, що його цікавить; 2 - питання, які нам задаються дійсно є важливими і актуальними для суспільства, саме тому вони мають право бути заданими. Аналізуючи ці питання, Бурдьє і Шампань приходять до висновку, що нас питають далеко не те, що нас цікавить;3 - Індивідуальні думки опитаних однаково важливі, це дозволяє сумувати їх і через поділ на кількість опитуваних, визначити середній показник, який і буде гром. думкою.Автори примічають, що теза про те, що кожен індивід має власну думку відносно будь чого, означає, що всі без винятку люди є відвідувачами художнього музею, а отже компетентно відреагують на питання про відмінність стилю Далі і Пікасо.Теза про виправданість питань, які на нас спрямовані приховує маніпулятивний хар-р. І теза, про те, що всі думки важливі за його зовнішньою демократичністю, заважає усвідомленню того факту, що думки мають рівну вагу: не варто ставити на одну ланку думку президента і думку пересічного громадянина. Перша буде врахована в політиці, друга, в кращому разі, задекларована.

Але гром. думка все таки є, але в дещо іншому розрізі, за Бурдьє і Шампанем. Вона формується як силове поле напружень між позиціями різних груп в соціумі, а отже вона змінювана. Кожна з таких груп – спільнот, володіючи певними ресурсами, капіталами, має свої важелі впливу на гром. думку, саме ці важелі і дозволяють в певний момент думку групи, спільноти зробити думкою більшості, але в плюралістичному сусп-ві – це можливо лише тимчасово. Кожна з груп потенційних учасниць гром. думки, опрацьовує певне бачення тієї чи іншої проблеми і якщо ми хочемо зрозуміти до чого прагне більшість. То маємо поставити питання перед соціумом певним чином: „Є певна проблема, стосовно якої сформувались певні позиції, яке ваше ставлення до цих позицій?”. Тобто подаєтьсяпроблема і вже існуючі точки зору на неї, що допомагає людині зрозуміти про що йде мова і надати більш – менш компетентну відповідь. Людина позбавляється відчуття, що щось не знає. Адекватність повязується зі значистю, референтністю. Чим референта група, тим більша шансів стати більшістю. Якщо правильно сформувати анкету, отримуємо реально існуючий феномен «гром. думки».

Джерела формування гром. думки.Кіл-ть джерел формування гром. думки значна, т. як сюди входять : сімя, виробнчі організації, політ. партії, лідери еліт, держ. структури, ЗМІ, ЗМК, поточні політ. події. Усе це своєрідні агентури соціалізації. Але цей процес не завершується, а продовжується все життя. Найбіль важливим чинником формування гром. думки є ЗМІ, тому будь – яка влада прагне установити контроль над ЗМІ , щоб сформувати сприятливе для себе сусп. середовище. У зв’язку з цимставлення до ЗМІ/ЗМК різні : -з одного боку, вони дозволяють сформувати гром. думку більш – менш об’єктивну, багатогранну; - з іншого,змі тяжіють до спрощення пробл., її міфологізації, стереотипізації, яка сприяє дезінтеграції, поділу сусп-ва на „нас” і „ них”, а от міфологізація – навпаки, підштовхує до об’єднання.