Політика і мораль в умовах пост сучасності.

На к. 60-70-х рр. модерна раціонал. м. і засади її взаємодії з політикою ставиться під сумнів. Чи не першими це роблять т.зв. постмодерністи, які відкидають універсалізм моралі, її претензії на регулювання життя з кожного нас. Морал. політика за пост модерністами – це фікція, як і політика аморальна, адже тут ми йдемо шляхом протиставлення дихотомії «добре-погане». Насправді життя кожного з нас, це поєднання і того і іншого. Метою суч. політики, за пост модерністами, є контроль за нами, обмеженість нашої свободи. Гол. тренд – глобалізація, тяжіє до універсалізму, прагне уніфікувати світ. Як засвідчує практика глобалізації цього фактично не відбувається. Глобальне поєднується з локальним, емігрантські спільноти не розчиняються у нових середовищах, намагаються зберегти неповторність, залишаються носіями тієї моралі. Незах. сусп-ва здійснити модернізацію не змогли. У пошуку загал. моралі (Ющенко «Моя нація). Спроби знайти універс. мораль. Це світ мультикультурний. Тема рівності: постає через соц-ек рівність, сусп-во на кардинально різних полюсах. Вирішуємо частково, свідоцтвом є розвинутий середній клас. Нерівність повязується з державою і сусп-вом. В постмодерні постає як результат власного вибору індивіда. Н-д, бомж; соц. допомоги. Модерн засуджує, постмодерм – толерантний. Криза держави «соц. благоденства». Антропоцентрична, індивід змушений робити свій власний вибір, здійснюємо мобільність, переходячи з однієї спільноти в іншу, ми адоптуємося. У нас втрачається чіткий моральний стержень. В модерні – планка, в постмодерні – планка зникає. Шпенглер«Занепад Європи»: кожна мораль визначається культурою. Бауман: модерна прагнула до фіксації, несе за собою відповідальність, співпереживання, співчуття, прагнення допомогти, а робити цього не хочеться. Домінуюч. фігурамипостмодерну: фланер, бродяга (осідлих міст менше), турист, гравець. Ми становимося цинічними. Постмодерн. мутації у співвідношенні м. та п.: тяжіння до універс. м. Роулз: треба знайти підстави для формування єдиної моралі. Цей пошук стосується проблематики справедливості. Бунти нацменів. Світ треба змінити. Необхідно знайти процедуру завдяки якої ми зможемо встановити для себе нову планку справедливості. Максимім: макс. свободи для кожного, мін. благ для тих хто не забезпечує себе, задовольнити базові людські потреби. Якщо принцип реалізується на практиці нове моральне буття як конкретного сусп-ва, так і світу загалом. До тієї ж логіки тяжіють теологи. Церков претендує на морал. установи. 1893, 1993 – конгрес у Чикаго: Кюнх: загальні принципи, не суперечать релігіям. Деструктивна сила: розвінчання існуюч принципів, баєчка. Унів. моралі не може бути, навіть в межах конкретного сусп-ва. Є моральні ігри з приводу моралі. Мораль – ситуативна. Леотар: над індивід мораллю базові принципи повинні зберегатися. Комунітарізм – не сприймають логіку універсалізму. Етціоні. Напрямок пов’язується з спільнотою. Визначають морал.засади. Засади не є фіксованими, постійно перевизначаються. Держава не повинна втрачатися у внутр. життя спільноти, тільки коли загрожує життю. Фемінізм. Ненсі, Галіген. «Іншим голосом» ставить проблему ч. та ж. моралі. Суперечить ліберал, феміністс. логіці, рівності ч. та жінок. Лібералки завжди прагнуть подолати нерівність між ч. та ж. Галіген звертається до праць психологів Піаже, Кольберг: «дитина, яка морально дорослішає, проходе три фази». Це відвертий сексизм для лібералок. Галіген: зовсім не обов’язково жінці уподібнюватися до чоловіка, якщо це станеться світу прийде кінець. Тому що різні етики. Чоловіча етика – відповідальності, абстрактна, прохолодна. Жіноча етика – етика турботи, конкретна, ситуативна, об’єктом стають не всі, а тільки ті хто викликають повагу, любов, допомогти. Постмодерна мораль не претендує стосовно трад та суч моралі, вона ніби прилаштовується до них. Мораль повязується з цілораціонаьною дією, вийдемо до Макіавеллі. Мета традиційна тяжіє до ціннісної сторони. Поєднання на виході дає ціннісно-раціональну: з однієї сторони – керується розрахунком, розбратом, з іншої – мила, розумна – залишає надію, що ми сволотами не станемо.