Відношення „контроль - вплив" як елемент багатовимірної моделі владного спілкування.

Почнемо з опозиції „контроль – вплив” як проекції владного спілкування, пов’язаної зі способами розподілу ресурсів суспільства. До основних з них, регулювання та розподіл яких і постає його реальним об’єктом, відносяться ті матеріальні предмети і духовні блага, котрі спроможні: 1) задовольняти потреби та інтереси людей, уявляючи собою певну цінність у соціальних відносинах; 2) підвищувати потенціал і силу впливу агентів влади, дозволяючи їм . посідати певну позицію, місце в ній. Першочергова значущість ресурсів як підвалин влади відображена в теорії соціального обміну. Згідно з нею, в її основі знаходяться дефіцитність і нерівномірний розподіл останніх. Люди, котрі не мають ресурсів, отримують їх в обмін на виконання розпоряджень їх власників, попадаючи в залежність від них і підкорюючись їм, але разом з тим прагнучи до перерозподілу. При цьому керуючі володіють організаційним контролем над загальнодержавними ресурсами і адміністративним апаратом, а керовані – лише своїми приватними ресурсами та потенціалом мобілізації громадян з боку партій і рухів, які поряд з регульованим розподілом „зверху” постійно ведуть боротьбу за той або інший їх перерозподіл і посилення соціального контролю над ними „знизу”.

Ресурси можна класифікувати за сферами життєдіяльності: економічні, соціальні, культурні, але варто подивитися на них ширше, починаючи з природних. Зовні останні не мають прямого відношення до влади, однак спроможні суттєво впливати на її здійснення. Досить у цьому аспекті порівняти між собою Японію і Норвегію з одного боку і Російську Федерацію – з іншошо. Обділена ними Японія змогла успішно переорієнтуватися на інші, насамперед інформаційні ресурси, а багата Норвегія – вдало використовувати їх задля суспільного блага, поєднуючи з іншими. В той же час, зо оцінками багатьох науковців проблемою Росії стало „ресурсне прокляття”, коли великі запаси нафти і газу, прибутки від продажу яких розподіляються вкрай нерівномірно, відбивають у владоможців бажання розвивати неприродні ресурси. Тут навіть політично традиціоналістська Саудівська Аравія виглядає краще.

Економічні ресурси як матеріальні цінності та їх еквівалент – гроші не – менш важливі. Скажімо, ті ж газ і нафту необхідно транспортувати через трубопроводи, підтримуючи існуючі у належному вигляді та створюючи за потреби нові. Крім того, на самопочуття громадян істотно впливає стан інфраструктури: промислових споруд і техніки, сервісних і офісних приміщень, закладів торгівлі, житлового фонду, доріг і їх обслуговування тощо. Показовою у цьому сенсі є ситуація в Україні, де економіко-ресурсна зношеність наближається до 80%.

Соціальні ресурси – можливість підвищення чи пониження соціального статусу, покращення або погіршення місця в соціальній стратифікації. Співпадаючи з економічними (за прибутком і багатством), вони також включають посаду, престиж, освіту, соціальне забезпечення, медичне обслуговування тощо. Показовою в сенсі цих ресурсів є ситуація в пострадянських країнах, де владно-правляча група фактично перетворилася на закриту касту з непропорційно широкою порівняно з рештою суспільства доступністю благ, їх кількістю та якістю, встановлюваними нею самою. Наочний факт – видатки на елітну лікарню „Феофанія”, співставні з витратами на утримання решти вітчизняних медичних закладів.

Культурно – інформаційні ресурси: знання та інформація, а також засоби їх отримання і поширення (школи, вищі навчальні заклади, науково-дослідницькі установи, засоби масової інформації та комунікації тощо). Їх значущість, особливо в розвинутих країнах, постійно зростає, прикладом чого є амбітне завдання впровадження загальної вищої освіти в Японії та Південній Кореї.

Примусові (силові) ресурси – зброя, інститути фізичного примусу і спеціально підготовлені для цього люди – традиційно вважаються найбільш ефективним джерелом влади, оскільки їх використання може позбавити людей вищих цінностей: життя, свободи і майна. можливість Здійснюване ними фізичне насильство одних стосовно інших останнім часом поступається символічному, носіями якого постають насамперед заклади освіти і ЗМК. Як наслідок, „гарячі”: війни змінюються холодними інформаційними, примус – маніпулюванням тощо.

Різні ресурси влади зазвичай використовуються її агентами в комплексі. Особливо це властиво для держави, яка більшою чи меншою мірою володіє усіма їх різновидами.

Специфічним ресурсом влади є сама людина як демографічний ресурс – універсальний і багатофункціональний виробник інших ресурсів. Однак у такій якості вона постає лише в одному зі своїх чисельних вимірів – тоді, коли її використовують як засіб реалізації чужої волі.

Наостанок зазначимо, що в будь якому соціумі носії влади намагаються встановити контроль (почасти монопольний) над розподілом ресурсів. При цьому навіть самі багаті суспільства залишаються ресурсно обмеженими, а отже неспроможними в ситуації наявності безлічі інтересів задовольнити всіх. Як наслідок, повсюдно спостерігаються прояви невдоволення існуючою ситуацією з прагненням окремих груп і спільнот до перерозподілу на власну користь. А отже контроль з боку одних завжди супроводжується впливом з боку інших.