Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Характеристики складових СМК




Кожному із засобів просування товарів на ринку притаманні свої уні­кальні характеристики, які треба враховувати при формуванні системи мар­кетингових комунікацій фірми. Ці характеристики можуть бути позитив­ними, а можуть свідчити і про певні недоліки даної складової СМК.

1. Реклама:

• експресивний характер, можливість ефектно представити товар, саму фірму;

• масове охоплення аудиторії;

• можливість багаторазового звернення, здатність до умовляння, переко­нання;

• суспільний характер (передбачено, що рекламований товар є законний і прийнятий суспільством);

• знеособленість (порівняно з персональним продажем); здатна лише на монолог, а не на діалог з аудиторією;

• деякі її види потребують великих асигнувань (телереклама), інші — значно дешевші (газетна реклама).

2. „Паблік рілейшнз":

• висока достовірність інформації в очах споживачів, оскільки її подають у •вигляді новини, а не рекламної об'яви;

• широке охоплення аудиторії;

• довготривалий ефект;

• зміст інформації фірма не завжди контролює;

• найчастіше доповнює рекламу.

3. Персональний продаж:

• особистісний характер;

• безпосереднє, живе спілкування з аудиторією у формі діалогу;

• спонукання до зворотнього реагування;

• найбільша вартість серед усіх засобів просування (у розрахунку на один
контакт).

4. Стимулювання збуту:

• привабливість заходів стимулювання збуту в очах споживачів;

• спонукання до здійснення купівлі;

• імпульсивний характер;

• короткотривалий ефект — для формування стійкої відданості певній марці товару ці заходи непридатні;

• ефективне в поєднанні з рекламою.

Фактори, що визначають структуру СМК

При формуванні системи маркетингових комунікацій фірми, крім характеристик складових цієї системи, необхідно враховувати багато інших факторів, які визначають її ефективність. Розглянемо основні з них.

Тип товару чи ринку

Ефективність засобів товаропросування на споживчих ринках і ринках това­рів промислового призначення різна. Виробники товарів широкого вжитку, як зви­чайно, більше коштів витрачають на рекламу. Фірми, що виробляють інвестиційні товари, значні кошти найчастіше виділяють на організацію персонального прода­жу, особливо на ринках із невеликою кількістю потужних споживачів.

Етап життєвого циклу товару

На етапі виведення товару на ринок комунікаційні зусилля мають бути макси­мальні. Формування обізнаності з товаром і фірмою відбувається насамперед за до­помогою реклами і „паблік рілейшнз". Методи стимулювання збуту корисні для „підштовхування" споживачів до апробації товару, а персональний продаж можна використовувати для спонукання роздрібних торгівців узятися за продаж товару.

На етапі зростання реклама й „паблік рілейшнз" продовжують зберігати свою значущість, а стимулювання збуту можна скоротити, бо на цьому етапі потрібно менше спонукань.

На етапі зрілості рекламну кампанію провадять менш інтенсивно, і вона має нагадувальний характер, оскільки споживачам уже добре відомі товарні марки.

На етапі занепаду активно застосовують лише стимулювання збуту, а інші складові СМК різко скорочуються.

Стратегія просування товару

Склад комунікаційного комплексу фірми значною мірою залежить від вибору однієї з двох стратегій товаропросування, показаних на рис. 7.3.

Стратегія „проштовхування" товару передбачає інтенсивне стиму­лювання сфери торгівлі для просування товару по каналу збуту. Вироб­ник активно нав'язує товар оптовикам. Ті, своєю чергою, активно працю­ють із роздрібною торгівлею, останні активно стимулюють продаж товару споживачам.

Стратегія „притягування" споживачів до товару передбачає значні витрати на рекламу і стимулювання споживачів для формування у них попиту на товар. У разі успіху споживачі почнуть запитувати товар у магазинах, роздрібні торгівці — в оптовиків, а ті, своєю чергою, — у виробників.

Методи визначення бюджету на просування товарів. Велику роль у формуванні СМК відіграють питання визначення бю­джету на комунікації. Існують два принципово відмінні підходи до розв'я­зання цієї проблеми: аналітичний і неаналітичний.

Більшість фірм використовує неаналітичні методи, що ґрунтуються на досвіді чи спрощених правилах прийняття рішень. Розглянемо найпошире­ніші з них.

Залишковий метод

Фірма спочатку виділяє кошти на всі інші елементи комплексу маркетингу, а залишок надходить у бюджет видатків на комунікації.

Цей метод часто використовують малі фірми, але він має суттєві недоліки: повністю ігнорується причинно-наслідковий зв'язок між видатками на просуван­ня і кінцевими результатами діяльності фірми.

Метод приросту

Фірма визначає бюджет на основі попередніх асигнувань, збільшуючи чи змен­шуючи бюджет року, що передує плановому, на певний відсоток.

Метод цей також використовують переважно невеликі фірми. Тут уже з'явля­ється певна точка відліку, можливість урахування ефекту від попередніх асигну­вань, змін в етапах життєвого циклу товару. Але основні недоліки залишаються — розмір бюджету не пов'язується з цілями фірми; значну роль відіграє інтуїція.

Метод паритету з конкурентами

При використанні цього методу фірма застосовує як базис відліку відповідні витрати конкурентів.

Прихильники цього методу вважають, що середній рівень видатків конкурен­тів ніби втілює „колективну мудрість" галузі, дає змогу зберегти певну рівновагу натиску на споживачів, уникаючи „рекламних війн".

Однак фірми дуже відрізняються цілями, можливостями, іміджем, тому ко­піювання бюджетів на просування навряд чи виправдане. Окрім того, далеко не завжди є свіжа й достовірна інформація про рекламні витрати конкурентів.

Метод процента від обсягу продажів

Він є найпоширеніший серед неаналітичних методів, оскільки простий для розуміння і доступний у використанні.

На відміну від попередніх методів, існує взаємозв'язок між обсягом видатків на просування і обсягом реалізації продукції. Водночас причина і наслідок у дано­му разі міняються місцями: обсяг збуту визначає розмір асигнувань на комуні­кації, а не навпаки.

Метод можна вдосконалити, якщо за базу розрахунків брати прогноз збуту на наступний рік.

Розглянуті методи значно спрощують планування бюджету на комунікації, але всі вони мають основний суттєвий недолік: не пов'язують бюджет із цілями маркетингу.

Аналітичні методивизначення бюджету на комунікації є значно скла­дніші. Коротко розглянемо найпоширеніші з них.

Метод визначення бюджету „виходячи з цілей і завдань"
Фірма чітко визначає комунікаційні цілі, встановлює завдання, які ■

слід вирішити для досягнення поставлених цілей, а потім формує відповідний бюджет; проводить відповідні рекламні дослідження, які дають змогу встановити залежності між видатками на просування, ступенем охоплення аудиторії рекла­мою і спонуканням до покупки товару. Метод цей ефективний, але складний у використанні.

Метод визначення бюджету на основі планування витрат

Згідно з цим методом спочатку складають розгорнутий річний план діяль­ності фірми у сфері комунікацій з кожної складової, зокрема з реклами. Визнача­ють витрати на закупівлю рекламного простору у ЗМІ, матеріальні витрати на ви­робництво рекламоносіїв, адміністративні видатки, гонорари рекламним агентствам тощо. План диференційований по окремих товарах і збутових терито­ріях. Зведені показники визначають величину рекламного бюджету, яка коригуєть­ся з урахуванням фінансових можливостей фірми.

Отже, аналітичні методи грунтуються на пошуку залежностей між величи­ною бюджету на просування товару і ступенем досягнення поставлених цілей. Отри­мані результати мають обґрунтований характер, але застосування цих методів по­требує додаткових витрат коштів і часу на відповідні дослідження, тому використовують їх доволі обмежено.

Загальний бюджет на просування продукції фірми, визначений за одним із розглянутих методів, розподіляють далі між окремими складовими СМК. Для закріплення матеріалу виконайте вправу 7.1 із Збірника вправ.

Рекламний бюджет визначають за допомогою розглянутих у попередньому параграфі методів. Витрати на рекламу суттєво коливаються залежно від специфі­ки рекламованого товару.

Найбільший відсоток рекламних видатків щодо обсягу продажів має фарма­цевтична промисловість (10% і більше). За нею ідуть виробники парфумерно-кос­метичної продукції, мийних засобів, жувальних ґумок, кондитерських виробів, фасованих продуктів харчування, тютюнових виробів (частка рекламних видатків становить у середньому від 3 до 6%). Значно менше витрачають на рекламу вироб­ники товарів промислового призначення.

Розроблення рекламної стратегії передбачає:

• визначення цільової аудиторії;

• розроблення концепції товару; .

• вибір засобів розповсюдження реклами;

• створення рекламного звернення.

Цільова аудиторія — це адресат рекламної комунікації. Як звичайно, вона мало відрізняється від цільового ринку фірми. Водночас маркетологи не повинні обмежуватися лише потенційними споживачами товару. Необхідне врахування і тих, хто впливає на прийняття рішення про поку­пку. Приміром, лікарі можуть рекомендувати своїм пацієнтам ті чи інші ліки. Рек­ламуючи чоловічі сорочки, треба включити до цільової аудиторії реклами жінок, які часто купують ці сорочки своїм чоловікам і синам.

Формування рекламної стратегії передбачає розроблення чіткої концепції товару, від якої залежатиме і вибір засобів розповсюдження рекла ми, і мотиви та аргументи рекламного звернення. При тому треба відповісти на запитання:

• як товар позиціонується на ринку?

• на якому етапі життєвого циклу він перебуває?

• яка основна вигода від його використання?

• яка його марка, упаковка?

Прикладом добре сформульованої концепції товару, яка сприяла успіху всієї рекламної кампанії, може бути: „Снікерс" — висококалорійний продукт проміж­ного харчування, зручний засіб для швидкого вгамування голоду".

> Вибір засобів розповсюдження реклами

Рішення щодо засобів розповсюдження рекламної інформації приймають з урахуванням характеристик кожного з цих засобів. Розглянемо основні з них.

■Реклама у пресі.

а) Газетна реклама

Найпоширеніший в Україні вид реклами товарів вітчизняних вироб­ників. До найпопулярніших видань належать газети „Бізнес", „Посеред­ник", „Галицькі контракти", „Експрес-об'ява", „Ділова Україна" тощо.

Цей вид реклами характеризується гнучкістю, оперативністю, чис­ленною аудиторією, хорошим охопленням місцевої аудиторії, доволі низькою ва­ртістю одного контакту тощо.

До недоліків можна віднести короткотривалість існування, низьку якість від­творення рекламного матеріалу, незначну аудиторію „вторинних читачів", розмі­щення рекламної інформації поряд із рекламою інших виробників.

б) Журнальна реклама

її використовують переважно для рекламування продукції промислового при­значення і послуг у професійних галузевих журналах. Для реклами споживчих то­варів використовують журнали „за інтересами": „Здоров'я", „Арт-фонар", „На­талі", „Сільський журнал" тощо. Загалом журнальна реклама поширена значно менше, ніж газетна.

До її позитивних властивостей треба віднести високу якість відтворення рек­ламного матеріалу, довготривалість існування і значну кількість „вторинних читачів", достовірність, високу демографічну і професійну вибірковість.

Недоліками є досить висока вартість і тривалий часовий розрив між покуп­кою місця у журналі і появою рекламного звернення.

■ Реклама на телебаченні

Рекламна інформація, що її передають по телеканалах, за своїм обсягом за­ймає друге місце після реклами у пресі. Цю рекламу використовують більше для споживчих товарів, причому в умовах сьогодення на телебаченні рекламують пере­важно товари іноземних виробників або спільних підприємств.

Реклама на телебаченні має експресивний характер і здійснює сильний емо­ційний вплив на адресатів унаслідок поєднання зображення, звуку і руху; дає змогу охопити широку аудиторію.

Недоліками можна вважати перевантаженість рекламою, швидкоплинність рекламного контакту, доволі невисоку вибірковість аудиторії, високу абсолютну вартість (водночас вартість одного рекламного контакту досить невисока внаслі­док дуже великої аудиторії).

■ Реклама на радіо

У даний час скоро набуває популярності в Україні внаслідок появи нових радіостанцій („Люкс", „Львівська хвиля" тощо), що конкурують між собою, і збільшення кількості особистих автомобілів, котрі, як звичайно, мають радіо­приймачі в салонах.

До позитивних властивостей цієї реклами треба віднести масовість аудиторії, оперативність, низьку вартість.

Але водночас відзначимо обмеженість лише звукового подання інформації, невисокий ступінь привертання уваги, швидкоплинність рекламного контакту.

■ Пряма поштова реклама („Дірект мейл")

Це поштові листівки, буклети, каталоги, фірмові видання, що їх надсилають за спеціально складеним списком. Більше поширена на ринку товарів промисло­вого призначення, стає дедалі популярнішою в Україні.

Основними перевагами є найвища вибірковість аудиторії, гнучкість, особистісний характер звернення, відсутність у поштовому відправленні реклами конкурентів.

Недоліки: відносно висока вартість; труднощі, пов'язані зі складанням точ­них списків адресатів; певний образ „макулатурності", притаманний цій рекламі.

■ Зовнішня реклама

Може мати різні форми. Це рекламні щити вздовж доріг, на стінах і дахах буди­нків; написи на транспорті, реклама на спортивних змаганнях, електричні табло типу „рухомий рядок" тощо. Надзвичайно скоро розвивається в Україні. Цій рек­ламі притаманні гнучкість, висока частота повторних контактів, помірна вартість.

До недоліків належить віднести відсутність вибірковості аудиторії; обмежен­ня творчого характеру, зокрема лаконічність тексту, що робить її придатною зде­більшого як нагадувальної реклами.

■ Реклама на місці продажу

Це вивіски, вітрини, рекламні планшети, реклама на упаковці товару тощо. Осно­вне завдання такої реклами—стимулювати „імпульсну" покупку. Вона потребує спеці­альних знань і навичок у справі оформлення вітрин, внутрішньомагазинних викладок.

■ Сувенірна реклама

Це календарі (настінні й кишенькові) і різні вироби з наддруком (ручки, бло­кноти, папки, запальнички, брелки тощо), які нагадують потенційним спожива­чам про фірму.

Окрему групу сувенірної реклами становлять ділові подарунки (кейси, телефонні апарати тощо), призначені для керівництва фірм-споживачів; їх вручають особисто.

■ Реклама в Інтернеті

Використання електронних каналів маркетингу і реклами відкриває перед рекламодавцями нові можливості і має добрі перспективи.

Вибір засобів розповсюдження реклами в кожному випадку здійсню­ють фахівці відділу реклами підприємства з урахуванням різних критері­їв. Розглянемо найважливіші з них.

Прихильність цільової аудиторії до відповідних засобів інформації. Наприклад, для охоплення аудиторії підлітків найефективнішим засо­бом є телебачення.

Специфіка товару. Так, складні товари промислового призначення доціль­но рекламувати у професійних виданнях або з використанням „дірект мейл", а жіночий одяг — у кольорових журналах.

Вартість реклами. Якщо фірма має обмежені фінансові ресурси, цей показ­ник може виявитись вирішальним.

Належить пам'ятати, що важливим показником при виборі носія реклами є не абсолютна, а порівняльна вартість звернення у ньому. Тарифні ставки за одини­цю рекламної площі характеризують її недостатньо.

Значно більшу аналітичну цінність мають показники питомих витрат на 1000 примірників носія реклами і на 1000 осіб цільової аудиторії.

Для кращого розуміння цих показників виконайте вправу 7.5 із Збірника вправ.

> Рекламне звернення є центральним елементом усієї реклами.

Комплекс рішень щодо рекламного звернення охоплює широке коло питань, пов'язаних із творчим процесом: пошук ідеї звернення, мотивів і аргументів, сти­льове вирішення звернення, написання рекламного тексту, сценарію, його втілення у рекламному ролику чи у друкованій продукції і багато інших.

Пошук творчої ідеї рекламного звернення пов'язаний з тими мотивами, на які робиться наголос у рекламі даного товару. Ці мотиви можна об'єднати у три великі групи:

раціональні мотиви (мотиви якості, економії, здоров'я, надійності і гарантій
тощо);

емоційні мотиви (мотиви радості, свободи, самореалізації тощо);

моральні мотиви (апелюють до почуття справедливості та порядності).

Деякі фахівці в одному зверненні використовують декілька мотивів, інші вва­жають за доцільне робити наголос на одному найважливішому мотиві.

Далі належить визначитись із тональністю рекламного звернення, його стильовим вирішенням. Тон звернення може бути серйозний і діловий, м'який і довірливий або гумористичний.

Дуже різноманітними можуть бути стильові вирішення звернення:

■картинка з натури;

■створення романтичної або екзотичної обстановки;

■свідчення фахівця або споживача на користь товару;

■м'юзикл;

■ використання символічного персонажа;
, ■ акцентування на стилі життя тощо.

Кожне рекламне звернення має певну структуру, котра, як звичайно, скла­дається з трьох основних компонентів: заголовка, основного тексту й довідкової інформації.

Заголовок має надзвичайно велике значення. Він повинен привернути увагу читача правдивою обіцянкою і стимулювати бажання прочитати основний текст. Досить часто заголовок подають у вигляді слогану — короткого рекламного девізу, заклику, афоризму.

Основний текст несе головне навантаження у мотивації споживача й наданні йому необхідної інформації. Бажано, щоб текст звернення був конкретний і по­вний. Люди готові читати доволі довгі тексти, якщо вони містять необхідну для них інформацію, особливо про дорогі і складні товари.

Довідкова інформація містить адресу фірми-рекламодавця, її телефон, факс, а також принципово важливі умови купівлі рекламованого товару.

> Оцінка ефективностіреклами

її можна робити у двох взаємопов'язаних напрямах:

■оцінювання комунікативної ефективності;

■оцінювання торговельної ефективності.

Перша передбачає заміри кількості споживачів, що отримали й запа­м'ятали інформацію про товар фірми внаслідок проведення рекламної кам­панії. Для того використовують різноманітні методи тестування споживачів.

Оцінювання торговельної ефективності спрямоване на встановлення залеж­ності між витратами на рекламу і збільшенням обсягу збуту товару. Загалом оцінювання ефективності рекламної кампанії—процес складний, оскільки на ринковий успіх товару впливають усі чотири компоненти комплексу маркетингу підприємства. Рекламну діяльність організації мають контролювати і регламентувати держава і громадськість. На це спрямований Міжнародний кодекс рекламної практики, а також Закон України „Про рекламу" (липень 1996 р.). Закон регламентує різні аспекти рекламної діяльності, зокрема:

• забороняє використання у рекламі державної символіки України;

• вимагає чіткої ідентифікації реклами, відокремлення її від іншої інформації;

• забороняє рекламу в ЗМІ тютюнових і алкогольних виробів, зброї;

• регламентує особливості рекламування лікувальних засобів;

• забороняє недобросовісну рекламу, яка вводить в оману споживачів, завдає шкоди окремим особам і державі тощо. *

 


Поделиться:

Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 308; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты