Соціальні гарантії і механізм їхньої реалізації

У ринковій соціально-орієнтованій моделі економіки зростає роль соціальної функції держави. Уряд і держава несуть відповідальність за надання громадянам соціального захисту і забезпечення рівного доступу до задоволення основних потреб. Рівень бідності може розглядатися як істотний показник діяльності політики соціального захисту.

Соціальне забезпечення є комбінацією програми пенсійних нагромаджень, програми страхування і програми перерозподілу національного доходу.

Соціальний захист – це комплекс законодавчо закріплених соціальних норм, що гарантує держава окремим шарам населення, а також при визначених економічних умовах усім членам суспільства (під час росту інфляції, спаду виробництва, економічної кризи, безробіття й іншого).

Форми і методи соціального захисту населення повинні забезпечити задоволення життєво необхідних потреб кожного громадянина на рівні не нижче прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум – це вартісна оцінка мінімуму життєвих засобів, необхідних для підтримки життєдіяльності і поновлення робочої сили працівника. Прожитковий мінімум являє собою законодавчо визначений базовий державний соціальний стандарт, на основі якого встановлюються соціальні гарантії і стандарти в сферах доходів населення, житлово-комунального, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я, освіти і т.д.

Державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються і затверджуються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.Особливістю соціального захисту є адресна спрямованість, тобто соціальна допомога повинна надаватися тим громадянам, яким вона необхідна й у визначених обсягах.

Соціально-економічні гарантії – це метод забезпечення з боку держави задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм і нормативів.

Нормативи споживання – розміри споживання в натуральному вираженні продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання і деяких послуг за визначений проміжок часу (за день, місяць, рік).

Нормативи забезпечення – визначена кількість предметів довгострокового використання, що знаходиться в особистому споживанні населення, а також забезпечення визначеної території мережею установ освіти, охорони здоров’я, побутового, транспортного обслуговування і т.д.

Нормативи доходу – розмір особистого доходу громадян або родини, що гарантує їм задоволення потреб на рівні нормативів споживання і забезпечення.

Рис. Класифікація соціальних нормативів

Нормативи раціонального споживання – соціально прийнятий рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, визначений за нормами соціальних або фізіологічних потреб.

Статистичні нормативи – нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення або окремих соціальних груп.

Державні нормативи в сфері житлово-комунального господарства включають:

ü граничну норму оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг у залежності від одержуваного доходу;

ü показники якості надання комунальних послуг.

До державних соціальних нормативів у сфері обслуговування і зв’язку відносяться:

ü норми забезпечення транспортом загального користування;

ü показники якості транспортного обслуговування;

ü норми забезпеченості населення послугами зв’язку.

Державні соціальні нормативи в сфері охорони здоров’я включають:

ü перелік і обсяг гарантованої медичної допомоги громадянам;

ü показники якості надання медичної допомоги;

ü нормативи пільгового забезпечення деяких категорій населення лікарськими засобами й іншими спеціальними засобами;

ü нормативи забезпечення харчуванням у державних і комунальних установах охорони здоров’я.

До державних соціальних нормативів у сфері освіти належать:

ü перелік і обсяг послуг, що надаються державними і комунальними установами дошкільної, середньої, професійно-технічної і вищої освіти;

ü нормативи граничної наповнюваності класів, груп;

ü нормативи співвідношення учнів, студентів і педагогічних працівників;

ü нормативи матеріального забезпечення навчальних закладів і т.д.

Обсяг і рівень забезпеченості соціально-економічними гарантіями є міркою цивілізованості країни,

До основних напрямів здійснення соціальних гарантій відноситься наступне:

Ø Держава зобов’язана гарантувати кожному зайнятому в процесі виробництва:

· нормальний рівень добробуту через мінімальний рівень заробітної плати і її індексацію;

· помірні податки;

· невтручання в підприємницьку діяльність.

Ø Держава повинна гарантувати задоволення пріоритетних потреб громадян і суспільства, які воно не може цілком довірити кожному громадянинові самостійно:

· одержання загальної освіти;

· виховання дітей і підлітків;

· підготовка кадрів;

· організація охорони здоров’я і розвитку фізичної культури і т.д.

Ø Держава повинна сприяти підвищенню доходів окремих шарів населення, що не можуть забезпечити життєвий рівень для себе і своєї родини на рівні мінімальних соціальних стандартів незалежно від їхньої участі в процесі виробництва в таких формах:

· пенсія;

· різні види допомоги;

· стипендії;

· грошові виплати і їхня індексація;

· пільги по оподатковуванню.

Ø Держава законодавчо гарантує задоволення пріоритетних потреб за рахунок бюджету в мінімально достатніх розмірах у формі безкоштовних послуг.

Органи місцевого самоврядування при розробці і реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок місцевих бюджетів.

Розробка і виконання Державного і місцевого бюджетів здійснюється на основі пріоритетності фінансування соціальних гарантій і соціальної сфери.Державна цільова підтримка місцевого самоврядування здійснюється з метою вирівнювання можливостей окремих територіальних громад щодо забезпечення надання соціальних гарантій на законодавчо визначеному рівні.

Загальна сума благ і послуг, що споживає населення за відповідний період, складає фонд споживання.

Необґрунтоване збільшення коштів, що направляються на соціальний захист населення, у загальному обсязі фонду споживання вимагає додаткового вилучення коштів з фонду оплати праці, що в остаточному підсумку лише розширює масштаби перерозподілу, зменшує стимулюючу роль заробітної плати і не збільшує обсяг сукупного споживання.

Джерела фінансування соціальних гарантій:

Джерелами фінансування соціальних гарантій виступають:

1.Державний бюджет.

2.Кошти місцевих бюджетів.

3.Страхові фонди:

ü фонд соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності;

ü фонд загального обов’язкового державного страхування на випадок безробіття;

ü фонд страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;

ü фонд медичного страхування (за рахунок страхових внесків підприємств і громадян, а також благодійних внесків громадян і підприємств, кредитів банків і інших джерел, не заборонених законодавством України);

ü державні і недержавні Пенсійні фонди.

Механізм реалізації соціальних гарантій:

Держава повинна гарантувати всім громадянам мінімум соціальних послуг і матеріальних благ через такі фінансові механізми:

Ø Визначення розмірів мінімальних соціальних гарантій:

· мінімальної заробітної плати;

· пенсій за віком;

· стипендій і т.п.

Ø Здійснення превентивних соціальних заходів у зв’язку з ціновою лібералізацією:

· адресного вибіркового надання соціальної допомоги;

· здійснення компенсаційних виплат незахищеним шарам населення.

Ø Захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян через щомісячний перегляд:

· середньодушового сукупного доходу, що надає право на допомогу;

· цільової грошової допомоги відповідно до зміни індексу споживчих цін.

Головною метою соціальної політики в Україні на сучасному етапі є призупинення спаду життєвого рівня населення і зменшення тягаря кризи для найменш захищених шарів населення.