Тема 3. Особливості торгівлі нововведеннями

Якщо мова йде про товарний характер нововведення і його реалізації, то виникають специфічні особливості торгівлі ім. Вони торкаються можливості і необхідності того, щоб товарні відносини між, наприклад, інноваційною організацією — виробником нововведень і підприємцем — споживачем нововведень були поставлені на планово-договірну основу, що включає найважливіші умови реалізації товарів, такі, як кількість, якість, ціна, терміни постачання, витрати на звертання і ін., а також положення, що стосуються невиконання договірних зобов'язань.

Варто помітити, що при торгівлі нововведеннями в значній мірі відпадає один з найбільш характерних ознак товарообігу — невідомий споживач і зв'язана з ним неповна ясність у характері попиту на товар. Функція вільного попиту та пропозиції як форма регулювання при цьому не виключається (наприклад, на інформацію), але має більш обмежений характер.

Особливості торгівлі нововведеннями виділяють її в самостійну сферу, у відносно відособлений ринок.

Найважливіша особливість цього ринку — ціноутворення, а саме: чи мають нововведення вартість і ціну, а також чи буде ціна грошовимвираженням вартості нововведення. Саме по собі нововведення, крім досвідченої продукції, не має прямої споживчої вартості. Але використане чи пристосоване до потреб виробництва і впроваджене в нього, воно може привести до створення нових споживчих вартостей. Отже, його споживча вартість опосредована і виявляється додатково. Інтелектуальний продукт може перейти зі сфери науки, де він проявився, у сферу виробництва й одержати безпосередню споживчу вартість, перевтіливши в зроблену з його допомогою нову продукцію чи нову технологію, нові засоби праці чи інші форми. Тому незалежно від того, як відбувається це перевтілення (опосредовано), можна говорити про наявність споживчої вартості нововведення — одного з елементів товарності.

Але інакше обстоїть справа з вартістю — другим атрибутом товару. Наукова праця має особливий характер, він не може бути підведений під загальну рубрику абстрактної праці, розглянутого як доцільна діяльність людини, що витрачає свою енергію. Не це характеризує наукову працю, так він не зводиться до простої людської праці і містить у собі інтелект і специфіку творчого руху. З іншого боку, і час наукової праці не може служити його мірою, як і мірою отриманого результату.

Отже, не можна говорити і про вартість наукової праці як упредметненому в неї праці, що означає відсутність його вартості в класичному змісті і необхідність визнання його особливої вартості.

Особливості вартості обумовлюють ряд факторів, що її утворять. Вона являє собою специфічний прояв ефекту, що наукова праця створює для суспільства. Вартість і ціна нововведення не мають прямого зв'язку з працею, вкладеним у його виробництво, як і згодом, у рамках якого ця праця була витрачена. Ця вартість визначається винятково тим ефектом, що нововведення створює у виробництві і представляє капіталізований ефект.

Сказане про вартість відноситься і до ціни нововведення. Її сутність може бути визначена як виражена в грошах вартість ефекту, створеного з використанням нововведення.

Особливості вартості нововведення визначили і специфіку його ціни, а також спосіб її утворення. Вимоги до цін можуть бути сформульовані в такий спосіб:

· ефект від використання нововведення виражається в нагромадженні додаткового прибутку, створюваного при його використанні у виробництві;

· термін використання нововведення, від якого залежить маса ефекту, обумовлюється моральним зносом нововведення;

· ефект від нововведення не може бути цілком привласнений інноваційною організацією (продавцем), тому що це робить безглуздим для підприємця його покупку і використання у виробництві.

Світова практика дає різні співвідношення в поділі ефекту між продавцем і покупцем нововведення. Покупцем привласнюється від 0,2 до 0,6 частини прибутку (ефекту) від використання наукового продукту. Це співвідношення залежить від наукового рівня продукту і від характеру участі покупця в його створенні (виробництві); науковий продукт не відчужується від інноваційної організації (учених), а при використанні не знищується, як всі інші товари, і може бути проданий різним покупцям, якщо це не обмежено першим покупцем. Повторний продаж, однак, має відношення до оцінки нововведення. Чим більше повторюється продаж, тим більше сукупний економічний результат від виробничого використання нововведення.

Розманиність факторів, що впливають на ціну нововведення, ускладнює встановлення ціни.

Зупинимо увагу на трьох помилках, чинених інменом при визначенні ціни на нововведення:

1) пряме використання кошторисної вартості (собівартості) виконаних робіт при створенні нововведення. Ціна, побудована шляхом обліку витрат, не є вартістю нововведення і нічим у принципі не відрізняється від простого відшкодування витрат у діючій сьогодні чи будь-якій іншій формі;

2) відхід від витратної основи при формуванні ціни через категорію економічного ефекту. Економічний ефект працює як порівняльна категорія в аналітичної, а не в практичній області і не може бути використаний в умовах ринку нововведень;

3) найпоширеніша — це спроба створити видимість більш повної оцінки нововведення шляхом додатка до витрат на його створення додаткового прибутку, що виступає в ролі міри економічної ефективності. Цей прибуток не може служити мірою ефективності наукової праці (нововведення), і її стимулюючий вплив практично малий через непорівнянність з витратами.

Природа цих помилок одна і полягає в невизначеності представлень:

· про характер наукової праці, головна особливість якого полягає в тому, що він може створювати прибавочний продукт, що багаторазово перевищує витрати на його одержання;

· про продукт наукової праці, що, як було показано вище, тільки за певних умов може бути прирівняний до товарної продукції в силу можливостей його безпосереднього використання в матеріальному виробництві з метою задоволення конкретної суспільної потреби з одержанням прибутку.

Якщо нововведення використовується безпосередньо в матеріальному виробництві, то ціна на нього повинна виходити з очікуваних економічних результатів саме цього виробництва (ціна фактора виробництва). В всіх інших випадках в умовах ринку ціна на нього завжди буде умовною.

З зазначених недоліків, що приводять до перекручування дійсної вартості нововведення, можна у визначеній мері уникнути в умовах, коли покупець і продавець досягають угоди про ринкову ціну нововведення на основі поділу прибутку від нововведення. Але й у цьому випадку, коли ціна прямо залежить від прибутку суб'єкта нововведення, не вдається цілком уникнути цих недоліків. У силу індивідуальності нововведення й сучаснонеобхідних витрат на його створення, а також через різні економічні умови використання нововведення (індивідуальне сполучення факторів виробництва і їхніх величин) можна констатувати, що і ринок нововведень не дає рівноважної ринкової ціни. У цих умовах є, мабуть, можливість використовувати двох цін на нововведення: ціну покупця і ціну продавця. Між цими цінами буде лежати договірна ціна, що називають ціною ринкової інноваційної угоди.

Ціна покупця нововведення буде розглядатися їм у прямої залежності від його корисності (прибутковості). Разом з тим в умовах інтенсивного розвитку реального сектора не всяке нововведення корисне (має ціну). Зовсім правомірно покупець виходить з того, що величина створюваного прибавочного продукту з використанням нововведення дозволяє як мінімум окупити інвестиції у визначений термін. Ця вимога записується в такий спосіб:

, (6.1)

де

З_н - витрати на створення нововведення (витрати продавця);

З_р - витрати на реалізацію нововведення (витрати покупця);

- величина, зворотна обраному нормативному коефіцієнту ефективності одноразових витрат (капіталовкладень);

- річний прибуток, отриманий з використанням нововведення.

Під витратами на створення нововведення варто розуміти не індивідуальні, а суспільно необхідні витрати на його створення (виробництво), тобто вартість. Тоді вартість ціни нововведення і ціна покупця буде дорівняти:

, (6.2)

З_р - одноразові витрати, що адекватно капіталовкладенням К.

У підсумку формула ціни покупця приймає наступний вид:

(6.3)

На думку покупця техніко-економічний потенціал нововведення повинний бути достатнім, щоб забезпечити виконання умови (6.3). Покупець розуміє, що зроблені продавцем витрати на створення нововведення повинні відшкодовуватися, і він згодний з цим, але не більш.

В умовах конкурентного ринку, де діють принаймні два покупці на нововведення, а саме нововведення в результаті купівлі-продажу не відривається від продавця і власне кажучи передається тільки право на його використання, а не право власності, це поводження покупця може бути виправданим і договірна ціна на практиці буде близька до ціни покупця нововведення (формула 6.3).

Ціна продавця нововведення Ц_н розглядається їм кожного разу як ціна права на його виключне використання покупцем. Тому продавець нововведення намагається не тільки відшкодувати власні витрати на нововведення, але і дістати прибуток, значно привищуючи ці витрати.

З метою додаткового споживання і нагромадження засобів продавець нововведення буде прагнути одержати ціну як мінімум паритетної участі з покупцем у прибутку від використання нововведення. З урахуванням участі продавця нововведення в прибутку формула ціни приймає вид:

, (6.4)

де К_п - коефіцієнт, що враховує частку продавця нововведення в прибутку.

Величина коефіцієнта К_п складає від 0,4 до 0,6, тому що внесок нововведення в приріст національного доходу, по оцінках закордонних і українських економістів, складає від 40 до 60%. Приклад розрахунку ціни на нововведення по формулах (6.1) — (6.4) наведено у табл. 6.5.

Таблиця 6. 5.

Приклад розрахунку ціни на нововведення тис. грн.

Примітка. При розрахунку заданий нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень — 0,15. т.я. а = 6,67.