Адміністративні правопорушення, що посягають на власність

Адміністративні правопорушення, які посягають на власність, передбачені главою 6 КУАП. Об’єктами даних правопорушень є суспільні відносини в сферах приватної, колективної, державної та інших видів власності (ст. ст. 47-51² КУАП).

Більша частина статей вказаної глави передбачає адміністративно-правову охорону права державної власності на нерухомі природні об’єкти (надра, ліси, води, об’єкти тваринного світу, а також державні і приватноправові майнові інтереси. Зокрема, ст. 47 КУАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення права державної власності на надра, ст. 48 – за порушення права державної власності на води, ст. 49 – за порушення права державної власності на ліси, ст. 50 – за порушення права державної власності на тваринний світ.

Під об’єктивною стороною адміністративних правопорушень слід розуміти діяння фізичних осіб, що порушують правовий режим державної дозвільної системи: самовільне захоплення, порушення правил, псування та забруднення земель, знищення межових знаків, порушення вимог тощо.

Самовільність полягає у здійсненні визначених дій без належним чином оформленого права, яке визначається в дозвільних документах (ліцензіях, дозволах, атестатах, сертифікатах тощо), при надрокористуванні, лісокористуванні, водокористуванні, користуванні об’єктами тваринного світу.

Порушення правил полягає у свідомому невиконанні суб’єктом визначених правил чи вимог, а також експлуатація визначених об’єктів не за призначенням. Відзначимо, що при цьому не має значення, чи існували писані документи, які б регулювали порядок експлуатації визначеного об’єкта чи ні.

Псування об’єкта власності передбачає тимчасову чи постійну зміну його біологічних чи фізичних якостей, внаслідок чого об’єкт був приведений у стан, непридатний для користування за цільовим призначенням.

Забруднення об’єкта означає зміну його фізико-хімічних властивостей внаслідок цільових чи навмисних викидів або скидів забруднюючих речовин (нафти, стічних вод, радіоактивних або хімічних речовин).

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених ст. 47 – 51-2 КУАП, характеризується, як правило, самовільністю дій правопорушника, що можливо лише при наявності вини у формі прямого умислу.

При кваліфікації дрібного розкрадання чужого майна (ст. 51 КУАП) варто враховувати наступні особливості.

1. Критерієм оцінки розкрадання як „дрібного” є вартість майнового об’єкта – вона не повинна перевищувати 3 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян (в Україні цей показник становить 17 грн, тобто держава не обкладає податками суму в 204 грн на рік, в той час як у Швеції цей мінімум становить 23 800 доларів на рік, у Нідерландах – 6 200 доларів, у Британії 8 800 доларів).

2. Охороні підлягають усі види майна: державне, муніципальне, колективне, громадське. Під «громадським майном» слід розуміти нерухомість і рухомі об’єкти, що знаходяться у власності (або господарському віданні чи оперативному управлінні) зареєстрованих громадських об’єднань, включаючи і некомерційні організації. Громадські об’єднання, що не мають посвідчення про державну реєстрацію, не володіють і майновими повноваженнями юридичної особи.

3. Чужим майном вважається майно, яке не належить правопорушнику або не перебуває у його законному володінні. Не є чужим для кожного з подружжя та не може визнаватися предметом адміністративного правопорушення проти власності майно, яке нажите подружжям під час шлюбу і яке знаходиться у спільній сумісній власності подружжя.

Дрібне розкрадання характеризується наявністю вини у формі прямого умислу та здійснюється з корисливою метою і може бути здійснено шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати.

Крадіжка – це таємне викрадення чужого майна. Вона може бути вчинена як без присутності інших осіб, так і в їх присутності, але якщо сам винний вважав своє діяння таємним або ж коли інші особи через свій фізіологічний чи психічний стан (сон, слабоумство тощо) не усвідомлювали факту викрадення майна.

Шахрайство – крадіжка чи отримання права на майно шляхом обману або зловживання довір’ям. В результаті шахрайства власник майна, потерпілий або ж особа, у віданні якої знаходилося майно добровільно передає майно або права на нього винній особі.

Привласнення пов’язано з оберненням на свою користь або на користь іншої особи, майна, яке знаходилось у правомірному володінні інших осіб.

Розтрата означає продаж, використання, дарування чи відчуження третім особам майна, яке знаходиться у віданні винуватої особи.

Суб’єктом вказаного правопорушення може бути особа, яка досягла 16 років. Вказані справи розглядаються місцевими судами (ст. 221 КУАП)

Главою 6 КУАП, а саме ст. 51-2 передбачено також відповідальність за порушення права на об’єкт права інтелектуальної власності. Ця новела українського законодавства передбачає адміністративну відповідальність за незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності, привласнення авторства на такий об’єкт або інше умисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності.

Суб’єктами цих правопорушень можуть виступати як посадові особи підприємств, організацій і установ усіх форм власності, так і громадяни, які умисно порушили права на об’єкт права інтелектуальної власності. Відзначимо, що адміністративна відповідальність цих осіб настає лише у випадку, коли відповідні незаконні дії не спричинили матеріальної шкоди у значному розмірі (завдана шкода не перевищує 100 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян).