Адміністративні правопорушення, що посягають на трудові права громадян і здоров’я населення

Особлива частина КУАП поділяється на групи норм, які встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, у залежності від родових об’єктів, які захищаються в адміністративному порядку.

Глава 5 КУАП передбачає адміністративну відповідальність за правопорушення в галузі охорони праці та здоров’я населення (ст.ст. 41-46²). Таким чином, названою главою передбачено два види об’єкта посягань – трудові права громадян та здоров’я населення.

Об’єктом правопорушень, які посягають на трудові права громадян є порушення законодавства про працю, а також активні та пасивні трудові права громадян, передбачені ст.ст. 41 (порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці), 41-1 (ухилення від участі в переговорах щодо укладення, зміни або доповнення колективного договору, угоди), 41-2 (порушення чи невиконання колективного договору, угоди), 41-3 (ненадання інформації для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективних договорів, угод). Відзначимо, що правопорушення, передбачені ст. 42¹ (виробництво, заготівля, реалізація сільськогосподарської продукції, що містить хімічні препарати понад гранично допустимі рівні концентрації), 42² (заготівля, переробка або збут радіоактивних забруднених продуктів харчування чи іншої продукції), 42³ (виробництво, зберігання, транспортування або реалізація продуктів харчування чи продовольчої сировини, забруднених мікроорганізмами та іншими біологічними агентами понад гранично допустимі рівні) КУАП України можуть мати два об’єкти посягань – здоров’я населення та трудові права громадян, зокрема, право на безпечну умови праці.

Об’єднуючими ознаками цих правопорушень є суб’єктивна сторона— наявність вини, як правило, у формі прямого умислу (ухилення від участі у переговорах щодо укладення, зміни або доповнення колективного договору, угоди, невиконання колективного договору), а також види адміністративних стягнень, що накладаються (штрафи у розмірах, кратних неоподатковуваним мінімумам доходів громадян).

Суспільна шкідливість вказаної групи правопорушень полягає у створенні перешкод для реалізації громадянами конституційних прав у галузі трудових правовідносин (ст.43 Конституції).

У більшості випадків суб’єктами правопорушень виступають посадові особи – власники підприємств, установ та організацій, уповноважені ними органи, представники професійних спілок, хоча відповідати за вказані правопорушення можуть також і члени трудового колективу. В якості суб’єктів можуть виступати і юридичні особи. Однак адміністративні стягнення в даному випадку накладаються на керівників підприємств, установ, організацій будь-якої форми власності.

Глава 5 КУАП передбачає також склади правопорушень у галузі охорони здоров’я населення. Статтею 42 передбачено відповідальність за порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідеміологічних правил і норм. Санітарні правила і норми визначаються законами й актами органів виконавчої влади. У них визначаються правові критерії безпеки для людини, середовища її проживання; а недотримання санітарного законодавства тягне за собою виникнення санітарного правопорушення.

Крім цього, норми цієї глави передбачають відповідальність за інші види правопорушень, передбачених статтями 44 (незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах), 44-1 (ухилення від медичного огляду та медичного обстеження), 45 (ухилення від обстеження та профілактичного лікування осіб, хворих на венеричну хворобу), 45-1 (порушення встановленого порядку взяття, переробки, зберігання, реалізації і застосування донорської крові та (або) її компонентів і препаратів), 46 (умисне приховування джерела зараження венеричною хворобою), 46-1 (порушення вимог режиму радіаційної безпеки в місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення), 46-2 (порушення встановлених законодавством вимог щодо заняття народною медициною (цілительством)).

Найбільш суворі санкції – виправні роботи й адміністративний арешт на строк до 15 діб – передбачені ст. 44 КУАП, що передбачає відповідальність за незаконний обіг наркотичних засобів, а також їх вживання без призначення лікаря. Актуальність такого виду адміністративного правопорушення є очевидною в сучасних умовах. На жаль держава не може на належному рівні забезпечувати профілактику таких правопорушень. Це пояснюється значним поширенням наркозалежних осіб та масовою пропагандою вживання наркотиків через кінопродукцію, мережу Інтернет. Тому досить часто боротися з наркоманією та її негативними проявами беруться місцеві громади. Показовим при цьому є досвід окремих районів Волинської області, в яких релігійні організації на власний кошт створюють так звані „лепрозорії” для осіб, які вживають наркотичні речовини без призначення лікаря. В таких місцях безкоштовно утримуються наркозалежні, їм надається медична допомога, забезпечується проживання тощо. Як свідчить статистика, кількість злочинів та правопорушень, які вчиняються наркозалежними особами в таких районах різко знижується.

Відповідно до чинного законодавства України порядок обороту наркотиків являє собою сукупність методів державного регулювання, недотримання яких може тягти за собою адміністративну чи кримінальну відповідальність.

По-перше, введення державної монополії на основні види діяльності, пов’язані з оборотом наркотиків (культивування рослин, ввіз і вивіз наркотичних засобів і ін.), означає обмеження повноважень суб’єктів приватного права, а також особливі форми контролю і нагляду. Зокрема, виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин, а також здійснення зовнішньоторговельної діяльності в цій сфері здійснюється тільки державними унітарними підприємствами і державними установами. Недержавні юридичні особи вправі виготовляти тільки психотропні речовини, уживання яких не представляє значної суспільної небезпеки; у відношенні цих препаратів установлений більш пільговий режим контролю.

По-друге, введення ліцензування усіх видів діяльності, пов’язаних з оборотом наркотичних засобів і психотропних речовин.

По-третє, уведення державних квот (кількісних обмежень) на культивування рослин, що містять наркотичні засоби чи представляють собою вихідну сировину для їх виготовлення.

По-четверте, введення особливого порядку розробки нових наркотичних засобів і психотропних речовин, що передбачає здійснення цієї діяльності на основі державного замовлення державними науково-дослідними установами.

Суб’єктивна сторона даного правопорушення припускає наявність вини у формі прямого чи непрямого умислу.

Крім вище зазначених складів правопорушень, адміністративно караними є також ухилення від обстеження та лікування венеричної хвороби, а також приховування джерела зараження венеричною хворобою. Об’єктом правопорушень виступають суспільні відносини в сфері охорони здоров’я. Оскільки поширення венеричних хвороб є шкідливим не тільки для хворих, але і для інших осіб, то такі правопорушення посягають і на охоронювані суспільні інтереси та становлять загрозу для всього населення (окремі хвороби передаються побутовим шляхом).

Суб’єктами правопорушення виступають особи, які хворі на венеричні хвороби на будь-якій стадії захворювання, тобто має місце спеціальний суб’єкт – особа, хвора на венеричну хворобу.

Вказані правопорушення характеризуються навмисною виною – особа знає про наявність у неї венеричного захворювання й усвідомлює ступінь шкоди, що може бути заподіяна приховуванням інформації про джерело інфікування. Особи, що мали контакти з інфікованими хворими, підлягають адміністративної відповідальності лише в тому випадку, якщо вони були інформовані органом охорони здоров'я про наявність венеричного захворювання і продовжували антисоціальні дії, що створюють небезпеку поширення інфекції.

У зв’язку з поширенням народного цілительства збільшилася й кількість правопорушень, що здійснюються у цій сфері (ст. 46²). На жаль, законодавець, передбачаючи відповідальність за вказані правопорушення, не диференціює відповідальності цілителів, якщо вони не лише порушили порядок здійснення цілительством, але й при цьому завдали шкоди здоров’ю громадян.

Справи про порушення прав громадян в галузі охорони здоров’я розглядаються адміністративними комісіями при виконавчих комітетах місцевих рад депутатів.