Відображення в обліку операцій нематеріальних активів 3 страница

Найбільш поширеним способом оцінки гудвілу підприємства є метод надлишкового прибутку (доходу). В його основу покладено припущення, що оцінити стійки конкурентні переваги підприємства, які створюють додаткові грошові потоки на використані активи можна шляхом капіталізації різниці показників оцінки ефективності господарської діяльності підприємств, помноженій на об’єкт оцінки цієї ефективності. Вибір такого способу тлумачення сутності методу надлишкового прибутку (доходу) покликаний тим, що на практиці використаються різні значення ефективності. Об’єктами оцінки ефективності господарської діяльності у різних методиках постають різні значення грошових потоків (грошовий потік на капітал; вільний грошовий потік підприємства; чистий грошовий потік від господарської діяльності), прибутку (до сплати відсотків, податків та амортизації; до сплати відсотків та податків; валовий, операційний та чистий прибуток). У науковій літературі ці об’єкти оцінюються відносно активів підприємства, його власного капіталу, довгострокових запозичень, обсягів чистого доходу та ін. Використовуються також різні об'єкти для порівняння. Найчастіше ними є загальноринкові або галузеві показники, показники підприємств конкурентів (або аналогів). Стосовно значення коефіцієнтів дисконтування, то вони також мають високий ступінь розбіжностей у різних методиках. Серед них використовуються: значення інфляції, вартості власного капіталу, вартості довгострокових запозичень, зваженої доходності капіталу, середньої рентабельності капіталу в галузі та ін.

У найбільш загальному вигляді модель оцінки гудвілу підприємства можна навести в такому вигляді:

	(7.1)
де	G – гудвіл підприємства; А – об’єкт порівняння; – значення порівняльного показника ефективності; – значення показника ефективності підприємства; r – коефіцієнт дисконтування.

Враховуючи зміст існуючих методик оцінки вартості підприємства та його окремих активів, що найбільш придатними методиками є оцінка за доходами, що створюються цим активом (активами підприємства) чи порівняльна оцінка. Витратна методика може використовуватися для оцінки ефективності створених чи придбаних актів підприємства шляхом порівняння обсягу витрат на їх створення та тих грошових потоків, що вони генерують. Але оцінка абсолютного значення вартості активів, з погляду на оцінку гудвілу має небагато користі, оскільки вона не надає можливості визначити вартість економічних переваг, які набуває підприємство шляхом використання в господарській діяльності цих активів.

Порівняльна оцінка надає можливість визначити ефективність господарської діяльності підприємства порівняно з конкурентами та оцінити ефект від набуття та реалізації конкурентних переваг на певному ринку. Доходна оцінка надає можливість визначити поточну вартість конкурентних переваг, що створені на підприємстві, якими воно користується, та які є невід'ємними від нього.

Стосовно оцінки гудвілу шляхом капіталізації надлишкового значення об’єкту порівняння, то в науковій літературі відносно цього є певна дискусія. У деяких роботах критикується метод прямої капіталізації. Автори мотивують свою точку зору тим, що метод прямої капіталізації має порівняно менш низький ступінь точності ніж метод дисконтування майбутніх грошових потоків. На підтвердження цієї тези в інших працях пропонується використовувати лише суму дисконтованих грошових потоків п’яти або семирічного періоду без додавання вартості реверсії. Позиція авторів базується на тому, що вартість нескінченого використання гудвілу наближається до нуля. Це пояснюється тим, що гудвіл, як актив, за допомогою якого створюються додаткові грошові потоки, знаходиться у прямій залежності від прибутковості підприємств, яка в довгостроковій перспективі наближається до середньоринкової. Автори пов'язують це з тим, що управлінські технології, ринкові або технологічні переваги отримують розвиток в господарській практиці всіх підприємств галузі, що призводить до зменшення надлишкових значень порівняльних показників до нуля.

Використання методу дисконтування грошових потоків перспективного часового періоду та нехтування вартістю реверсії, є некоректним стосовно до розрахунку вартості гудвілу. Так чи інакше й метод прямої капіталізації і метод оцінки та дисконтування перспективних грошових потоків спирається на ретроспективний аналіз господарської діяльності підприємства та зовнішніх по відношенню до них показників. Розрахунок перспективних значень передбачає усереднення ретроспективних показників. Таким чином, ключові показники є середніми значеннями показників минулих періодів, виникнення яких очікуються у майбутньому. Ґрунтуючись на цьому подібна методика не передбачає врахування того, як підприємство працює в різні для конкретної галузі або економіки в цілому періоди (спад чи зростання). Відносно виключення з оцінки гудвілу вартості реверсії, то припущення, що всі конкурентні переваги рано чи пізно, у загально ринковому масштабі, вирівнюються, не є коректним. По-перше, якщо конкурентні переваги, які є в підприємстві – результат цілеспрямованої діяльності щодо їх створення, то логічно буде припустити, що згодом підприємство отримає нові переваги більш високого рівня стосовно до тих, які воно вже мало та які вже були досягнуті його конкурентами. По-друге, якщо конкурентні переваги були досягнуті завдяки більш привілейованому становищу підприємства стосовно до конкурентів, або наявності неформальних зв’язків та/або владних компетенцій власників (керівництва) підприємства, то логічно буде припустити, що отримання переваг, якими раніше не володіли конкуренти, буде суттєво ускладнене. По-третє, якщо конкурентні переваги, які були отримані підприємством – не є стійкими, то ретроспективний аналіз достатньо великого часового періоду визначить їх випадковість та усереднить результати господарської діяльності підприємства до звичайних.

Таким чином, конкурентні переваги, або їх вартісне вираження – гудвіл, є стійким активом із довгостроковими перспективами використання. Тому більш точною моделлю його оцінки є пряма капіталізація, що є спрощеним вираженням вартості реверсії. Неможливість застосування моделі оцінки вартості реверсії в повному обсязі пояснюється тим, що ідентифікація темпів зростання грошового потоку, досягнутих шляхом застосування саме нематеріальних активів, є суттєво ускладненою, а застосування методик виокремлення частини грошового потоку, що був отриманим за рахунок нематеріальних активів, буде мати низький ступінь достовірності.

Стосовно методики оцінки вартості гудвілу, що є найбільш придатною, то, їй слід поєднувати риси порівняльного та доходного методів та враховувати економічні та ринкові аспекти діяльності підприємства. Інакше кажучи – оцінити треба ринкові позиції підприємства, їх стійкість та економічну ефективність його господарської діяльності. З цього приводу показниками ефективності, що в найбільшому ступені відповідають потребам оцінки гудвілу є валова рентабельність (7.2), рентабельність чистих активів (7.3) та економічна додана вартість (7.4).

	(7.2)
де	ВР – валова рентабельність; ВП – валовий прибуток; ЧД – чистий дохід, виручка від реалізації.

	(7.3)
де	РЧА – рентабельність чистих активів; ЧП – чистий прибуток; ЧА – чисти активи.

	(7.4)
де	ЕДВ – економічна додана вартість; СВ – сплачені відсотки; ВК – власний капітал; ВВК – вартість власного капіталу; ДПК – довгостроковий позичковий капітал; ВДПК – вартість довгострокового позичкового капіталу; КПК – короткостроковий позичковий капітал; ВКПК – вартість короткострокового позичкового капіталу.

Розрахунок вартості гудвілу (G1), де об'єктом порівняння постає валовий прибуток підприємства, а показниками ефективності – валова рентабельність підприємства та середня валова рентабельність підприємств-конкурентів (аналогів) (7.5), надасть можливість визначити стійкість та якість ринкових позицій підприємства.

	(7.5)
де	– середня валова рентабельність підприємств досліджуваного виду промислової діяльності; r – коефіцієнт дисконтування; n – період дослідження (років).

Так, чим більшою є валова рентабельність підприємства – тим більшими є можливості підприємства щодо зменшення ціни продукції при збереженні обсягу виробництва та його собівартості, що визначає його більшу цінову еластичність порівняно з конкурентами. Застосування значень чистого доходу та валового прибутку також пояснюється тим, що значна кількість підприємств застосовують податкову оптимізацію, яка в значній кількості випадків стосується позаопераційних витрат, тому дисконтування валового прибутку надає можливість оцінити грошові потоки від виробничої та збутової діяльності підприємства. Оцінка гудвілу (G2) шляхом порівняння прибутковості чистого капіталу підприємства-об'єкта оцінки з аналогічним показником підприємств-конкурентів (аналогів) (7.6) визначає порівняльний рівень його економічної ефективності з погляду власників та інвесторів.

	(7.6)
де	– середня рентабельність чистих активів підприємств досліджуваного виду промислової діяльності.

Капіталізація економічної доданої вартості (G3) (7.7) надає можливість оцінити перспективний рівень прибутковості підприємства порівняно з загальноекономічними показниками вартості капіталу (акціонерного, довгострокового позичкового та короткострокового позичкового).

	(7.7)
де	ЕДВ – економічна додана вартість підприємства.

На підсумковому етапі оцінки інтегровану оцінку гудвілу підприємства (G) можна буде отримати шляхом розрахунку середнього значення трьох попередньо-отриманих значень гудвілу підприємства (G1, G2, G3) за n років (7.8).

(7.8)

Перевагою методу прямої капіталізації порівняно з методом дисконтування грошових потоків у цьому випадку буде те, що вартість гудвілу, яка буде отримана в результаті розрахунків, дорівнювати вартості реверсії. Подібна оцінка в найбільшому ступені буде відповідати економічній сутності гудвілу, який є стійким активом із невизначено-великим терміналом корисного застосування. Спираючись на припущення, що процес створення конкурентних переваг підприємства є постійним, а отримані надлишкові значення показників ефективності за n років відповідають загальній тенденції співвідношення ринкових (або інших) показників та показників діяльності підприємства, усереднення цих надлишкових значень надасть можливість оцінити вартість переваг, що створюються підприємством.

Стосовно горизонту ретроспективного аналізу, то дослідження методик оцінки гудвілу шляхом ретроспективного аналізу показників оцінки господарської діяльності підприємства визначило, що найбільш застосовуваним проміжком часу в проаналізованих працях був період п’яти років. Такий період часу надає можливість визначити, як підприємство функціонує і які результати демонструє в різних ринкових та загальноекономічних ситуаціях.

Важливим з погляду оцінки вартості гудвілу є коефіцієнт дисконтування. Як уже зазначалося, у науковій літературі не існує єдиного підходу до вибору цього показника. Коректним у цьому випадку є використання вартості власного капіталу підприємства. Це пояснюється тим, що гудвіл є невід'ємним від підприємства активом, що створюється безпосередньо на ньому. Іншим важливим аргументом є те, що вартість гудвілу враховується при розрахунку вартості підприємства як корегуюче значення вартості чистих активів підприємства, які дорівнюють значенню його власного капіталу.

Оцінку вартості залучення власного капіталу можна здійснити на основі методики (7.9), відповідно до якої, вартість, за якою підприємство залучає власний капітал, дорівнює сумі вільної від ризику ставки доходності, значення інвестиційного ризику країни, історичної премії за ризик в акції на розвинутому фондовому ринку та премії за ризик інвестування в українські акції.

	(7.9)
де	ВВК – вартість власного капіталу підприємства; ВРСД – вільна від ризику ставка доходності; ІРК – інвестиційний ризик країни; ПРА – історична премія за ризик інвестування в акції на розвинутому фондовому ризику; ПРУА – премія за ризик інвестування в українські акції.

Як вільну від ризику ставку доходності можна використати вартість п’ятирічних державних запозичень. Оцінки інвестиційного ризику України є на сайті www.domadaran.com. Історична премія за ризик інвестування в акції на американському фондовому ризику складає 4%. Премія за ризик в інвестування в українські акції визначається як регресійний коефіцієнт бета-індексу ПФТС до індексу S&P 500. В якості вартості довгострокових та короткострокових запозичень застосовуються відповідно відсоткові ставки банків за кредитами в національній валюті.

Аудит фінансових показників чітко виражає наявність або відсутність ділової репутації. Визначається це гудвілом підприємства, якщо він позитивний, то ділова репутація є, якщо негативний, то відсутня. Така точка зору ґрунтовна, але не завжди фінансова оцінка може надати характеристику ділової репутації підприємства, а тим більше описати, який саме чинник або складова мали вплив на підвищення або погіршення ділової репутації підприємства. Тим більше, якщо гудвіл позитивний, чи міг він бути більшим, чому він саме такого рівня, а не більшого чи меншого. На ці та інші питання має надати відповідь діагностика стану управління систем менеджменту підприємства, яка дозволить визначити не тільки стан управління, але й основні чинники впливу та проблеми, кризові явища, що впливають на неї.

Лекція 8

Теоретичні аспекти аудиту ділової репутації

8.1. Сутність ділової репутації як нематеріального активу підприємства

8.2. Процедура аудиту та оцінки стану управління діловою репутацією

8.3. Аудит ціноутворення з врахуванням коефіцієнту ділової репутації підприємства

8.1. Сутність ділової репутації як нематеріального активу підприємства

Ділова репутація являє собою спільну думку, ставлення суспільства до діяльності підприємства. Тобто це комплексна й оцінна категорія якості продукції, безпечності, надійності, довіри до підприємства і його продукції. Поняття імідж і ділова репутація не тотожні, адже формуються різними групами, мають різну мету.

З юридичної точки зору, у Законі України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000, № 2121-II визначено, що ділова репутація є сукупністю підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про професійні та управлінські здібності такої особи, її порядність та відповідність її діяльності вимогам закону.

Репутація – це оцінка діяльності суб'єкта підприємницької діяльності або громадянина, яка ґрунтується на думці оточуючих про моральний стан тієї чи іншої людини яка виражається у визнанні її здобутків й тому, що від неї чекають у подальшому. Ділова репутація – це категорія, яка стосується виключно підприємця, підприємницької структури, організації, що здійснює підприємницьку діяльність. Визначаючи ділову репутацію з юридичної точки зору, можна стверджувати, що поняття "ділова репутація" належить виключно до юридичних осіб.

Ділова репутація підприємства – це рівень довіри контактних аудиторій до підприємства, його продукції та діяльності.

Під контактними аудиторіями розуміємо всі інституції зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства, які або взаємодіють з підприємством, або зацікавлені в його діяльності, чи наслідок цієї діяльності. Наприклад, до контактних аудиторій внутрішнього середовища можна віднести: персонал, акціонерів, власників тощо. До контактних аудиторій зовнішнього середовища можна віднести: інвесторів, споживачів, партнерів, постачальників, контролюючі організації, суспільство в цілому.

Поняття "ділова репутація" підприємства характеризує сукупність сфер діяльності підприємства, має збірний характер, поєднуючи й описуючи всі сфери діяльності підприємства, тому надалі використовуватиметься саме це розуміння, оскільки досліджується комплексна діяльність підприємства.

Дослідження робіт вітчизняних і зарубіжних учених дозволяють зробити висновок, що ділова репутація має властивість невідчужуваності від підприємства. Згідно з цією та іншими властивостями, наприклад правовими, ділову репутацію підприємства можна визначити як нематеріальний актив. Відповідно до п. 4 Положення бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.10.1999 р. № 242 (П(С)БО 8), нематеріальний актив – немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року для виробництва, торгівлі, з адміністративними цілями чи надання в оренду іншим особам. Тому визначені характерні риси ділової репутації підприємства (див.: рис. 8.1), дозволяють класифікувати її як нематеріальний актив підприємства.

Рис. 8.1. Характерні риси ділової репутації підприємства

Визначені характерні риси ділової репутації як нематеріального активу визначають усі приналежні й невіддільні від підприємства нематеріальні засоби, що виявляють себе завдяки своїм економічним властивостям, але не мають фізичної субстанції, що забезпечують права, привілеї, грошові надходження або конкурентні переваги їх власнику, як у формі прямих, так і схованих виплат. Нематеріальні активи мають накопичувальну властивість і не тільки не втрачають своєї вартості в часі, але й здобувають додаткову. Нематеріальні активи неможливо цілком продати, передати, відчужувати, чи віддати іншим особам, оскільки вони характеризують і належать тільки до конкретного підприємства, що залишається їх єдиним і постійним власником.

До категорії невіддільних нематеріальних засобів, властивостей і активів, що формують ділову репутацію, належать безпосередні характеристики самого підприємства: історія, стан на ринку, робота з клієнтами, список партнерів, фінансова історія і поточний стан, наявність природоохоронної діяльності, корпоративна культура, наявність власних торгових марок, якість і надійність продукції, портфель замовлень тощо. Ці й інші активи підприємства не мають матеріальної форми, не можуть бути цілком передані іншому підприємству, але приносять прямі й непрямі вигоди підприємству-власнику й працюють на користь ділової репутації підприємства.

Варто акцентувати увагу на тому, що самозростання нематеріального активу означає той факт, що у випадку продажу або перенесення нематеріального активу він, на відміну від матеріального, не тільки переходить до нового власника, але одночасно залишається й у попереднього. До інших нематеріальних активів, що формують ділову репутацію підприємства, належать такі: сприятливий портфель замовлень; фінансова стабільність і кредитна історія; укладені трудові договори, контракти з відомими фахівцями; наявність власності на землю, будинки, спорудження й ін.; сприятливі договори страхування тощо.

Нематеріальні активи підприємства рідкісні за своєю природою. Вони утворюються не в результаті прямого й разового вкладення коштів, а завдяки тривалому й систематичному створенню, привласненню рідкісності об’єкту створення або використання. Нематеріальні активи мають обмежений доступ до використання, а їх власник захищений відповідними правами. Нематеріальні активи містять у собі закріплені або зареєстровані права користування матеріальними й нематеріальними ресурсами, права на використання торгових знаків і марок, авторські права на твори мистецтва або об'єкти інтелектуальної власності, права на заняття визначеною діяльністю, технології й інші форми знань.

Місце ділової репутації як економічної категорії в системі нематеріальних активів підприємства наведено на рис. 8.2.

Рис. 8.2. Місце ділової репутації в системі нематеріальних активів

Ділова репутація у структурі нематеріальних активів займає ключову роль. Усі нематеріальні елементи структури активів працюють на єдиний підсумковий результат, який формує ділову репутацію підприємства.

Ділова репутація необхідна для досягнення підприємством стійкого й тривалого ділового успіху: по-перше, міцна ділова репутація підприємства дає ефект набуття підприємством визначеної ринкової сили, у тому розумінні, що приводить до зниження чутливості до ціни. По-друге, ділова репутація зменшує замінність продукції, тому, захищає виробника від конкурентів і зміцнює позиції щодо продуктів-замінників. І, по-третє, ділова репутація полегшує доступ підприємства до ресурсів: фінансових, інформаційних, трудових та інших. По-четверте, сприяє розвитку позитивних зв'язків із партнерами, постачальниками, споживачами.

Таким чином, ділову репутацію підприємства можна розглянути з точки зору комплексної економічної категорії і визначити як один із нематеріальних активів підприємства, що забезпечує йому конкурентну перевагу завдяки сприянню фінансовій стійкості й економічному розвитку підприємства через збільшення кількості клієнтів і розміру ринку, зростанню вартості акцій, сприянню залученню інвестицій. Підтверджується це й бенчмаркінгом: якщо в кінці 80-х рр. 80% підприємств концентрували увагу бенчмаркінгу на продукцію, то до 2006 р. 90% уваги бенчмаркінгу зосереджено на процесах підприємств, а не на продукції. Управління діловою репутацією підприємства являє собою перманентний комплексний процес формування й підтримки позитивного уявлення суспільства про підприємство, його продукцію, що створює довгостроковий кредит довіри в зацікавлених контактних аудиторій і суспільства в цілому.

Ділова репутація підприємства характеризує якість явища бізнесу; містить морально-етичні, ділові риси менеджменту підприємства, номенклатуру й стабільність якості продукції, що випускається, а також її імідж. Основні цільові аудиторії ділової репутації підприємства (рис. 8.3).

Ділова репутація є не просто узагальнюючою і підсумковою характеристикою діяльності підприємства, оскільки залежно від спрямованості ділова репутація несе певне смислове навантаження, привабливе для кожної конкретної аудиторії. Тобто для споживача це якість, надійність, безпечність, для державних установ – справедлива сплата податків та активна соціальна позиція, для інвесторів – стабільна й плідна праця, що надає додаток до капіталу. Для різних сегментів цільової аудиторії важливі різні якості підприємства, пов'язані зі специфічним сприйняттям окремих груп аудиторії. З метою свідомого впливу на основні цільові аудиторії ділової репутації підприємства, її формування і стійкого розвитку потрібні розробки, що забезпечуватимуть дію відповідних механізмів. Проте в сучасній практиці підприємств є окремі елементи впливу на контактні і цільові аудиторії з формування ділової репутації підприємства, і відсутні механізми цілеспрямованої, комплексної роботи в обраному напряму досліджень.

Рис. 8.3. Основні цільові аудиторії ділової репутації підприємства

Особливо гостро проблема постає на підприємствах, продукція яких має специфічний характер, залежить від вмінь та навиків споживача, умов використання, збереження. Ділова репутація має суттєве значення і для підприємств, продукція яких не може бути перевірена і введена в експлуатацію при придбанні в торгівельній мережі. Тому споживач при здійсненні вибору на користь того чи іншого продукту орієнтується на ділову репутацію підприємства згідно власного досвіду, знань, порад і відгуків інших споживачів. До таких видів продукції відноситься продукція фармацевтичних, хімічних, агропромислових, переробних підприємств. Таким чином збут продукції таких підприємств залежить саме від надійності підприємства і його ділової репутації, інформації про нього.

Ділова репутація підприємства складається з декількох складових, найсуттєвішими з яких є економічні і соціальні. Залежно від ступеня розвитку суспільства для контактних аудиторій може бути домінантною та чи інша складова. Проте, для підприємства, економічна складова й сутність ділової репутації є ключовою. Багато науковців наполягають на економічній сутності ділової репутації через її вплив на зростання вартості акцій, матеріальні переваги при злитті підприємств або їх продаж та ін.

Процеси глобалізації все частіше сприяють ознайомленню вітчизняних підприємств з використанням нематеріальних активів в конкурентній боротьбі. Використання ділової репутації підприємства в оцінній практиці світових підприємств показує, що вона знаходить своє вираження в різниці між оцінкою підприємства фондовою біржею (або ринком продажів бізнесу у використанні) і сумою матеріальних активів, зареєстрованих у балансі підприємства. Якщо припустити, що сума активів, зареєстрованих у балансі, має реальну ринкову вартість, то ділова репутація підприємства – це невідчутний прошарок між ринковою вартістю матеріальних активів у разі реалізації їх по частинах і реальною вартістю готового бізнесу.