М. Монтень, Франція, 16 століття, твір “Досвіди”.

Поняття "виховання" визначається в "Українському педагогічному словнику" як процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості, зумовлений законами суспільного розвитку, дією багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів. Поняття "виховання" має в педагогічній науці подвійне трактування. У широкому розумінні — це вся сума впливів на психіку людини, спрямованих на підготовку її до активної участі у виробничому, громадському й культурному житті суспільства. Сюди входить спеціально організований вплив виховних заходів і такі соціально-економічні умови, що діють певною мірою стихійно. У вузькому розумінні слова виховання є планомірним впливом сім’ї та освітньо-виховного закладу на дитину з метою формування в неї бажаних моральних і вольових якостей.

Мета виховання завжди відповідає уяві суспільства про ідеали людської особистості. Ідеали тілесної, духовної й інтелектуальної гармонії існували ще в античній педагогіці. У середні віки ідеал орієнтується винятково на духовний аспект. Церква, яка монополізувала справу виховання у цей період, дотримувалась поглядів, що турбота про плоть відволікає людину від служби Богові, тому вона є гріховною. Ідея гармонійного розвитку людини поновлюється і розробляється на вищому рівні в працях педагогів епохи Відродження. Актуальність цієї ідеї не стає менш гострою для наших часів.

Складність процесу виховання (в широкому розумінні цього слова) породила потребу гувернерів і батьків у науково-методичних системах домашнього виховання й навчання дитини та в книгах, у яких би ці системи детально описувались. Аналіз таких систем дозволить сучасним гувернерам, няням і батькам уникнути численних педагогічних помилок, правильно зорієнтувати виховання дитини в родині. Оскільки XXI століття — століття інтелекту й науково-технічного прогресу, навчання доцільно розглядати в окремому розділі. Саме розумовий розвиток дитини нині найбільше турбує батьків. І це правомірно, адже практично в усіх сферах життя людини тепер важливі знання й високий рівень інтелекту.

Разом з тим, тільки навчання не може визначати формування особистості. Людина не зможе досягти високого рівня розумового розвитку, якщо змалку в неї не виховували працьовитість. Людина не стане хорошим спеціалістом і громадянином, якщо вона не отримала економічного й правового виховання. Найрозумніша, але аморальна особа здатна заподіяти колосальної шкоди суспільству. І що розумнішою вона виявиться, то масштабнішою буде шкода.

Отже, в цьому розділі ми розглянемо системи домашнього виховання різних епох, а у наступному — найбільш прогресивні методики індивідуального навчання. Що ж стосується виховного напряму "Розумове виховання та формування наукового світогляду", то інформація буде подана і в цьому, і в наступному розділах, тому що будь-яка класифікація є певною мірою штучною, а навчання й виховання складають цілісну виховну систему (адже в процесі навчання дитина обов’язково виховується, а виховуючись, завжди засвоює нове, тобто навчається).

Аналіз гувернерських методик доцільно провести за трьома періодами.

Перший період — з XVI по XVIII століття. До XVI століття у світовій практиці не існувало методичних посібників для гувернерів. Перші посібники з’явились у Франції. З XVI до XIX століття таких ґрунтовних науково- методичних праць видавалось небагато, отже аналіз найбільш талановитих і вагомих для світової гувернерської практики (та світової педагогіки) можна здійснити в межах першого розділу.

Другий період — з XIX століття по початок XX століття (до 1917 року). XIX століття можна охарактеризувати як століття розквіту гувернерства. У цей період створюється і публікується така кількість досліджень про гувернерські методичні системи, якої педагогіка не знала досі і якої вже не принесуть наступні роки XX століття.

Третій період — XX століття (з 1917 року) — початок XXI століття.

Зазначений часовий відрізок цікавий розробленням методик домашнього виховання та творчим використанням педагогічних знахідок попередніх століть.

Однозначно, що неможливість проаналізувати усі твори цих періодів диктує доцільність охарактеризувати тільки найбільш видатні з них, що дасть нам розуміння епохи та її педагогічної орієнтації в галузі домашнього виховання.

Розглянемо І період (XVI -XVIII століття).

Автор першої науково-методичної праці для гувернерів і батьків, у якій вперше було вжито термінологію "гувернер", французький педагог М. Монтень, завершив роботу над нею 1 березня 1580 року. Це не був твір виключно для батьків та наставників. Це були ґрунтовні філософські роздуми про життя, про вміння залишатись людиною, про оптимальний підхід до виховання дітей. Цей фундаментальний твір називався "Досвіди" і являв собою філософсько- педагогічний трактат з аналізом історичних подій та повчальних випадків з біографій відомих людей та з життєвого досвіду автора. Цікаво, що видання радянських часів — російські переклади праць М. Монтеня — з ідеологічних міркувань терміна "гувернер" не містять. Він замінений термінами "наставник", "вихователь".

Найбільш важливим для нас у даному випадку є XXVI розділ першої книги — "Про виховання дітей". Автор проводить думку про недоцільність виховання дітей рідними батьками, які часто роблять це нерозумно, будучи засліпленими природною батьківською любов’ю. Надмірна м’якість і поблажливість не дозволяє батькам ні карати дітей за провини, ні знайомити їх із життєвими труднощами та небезпеками. Тому найкращий спосіб виховати дитину доручити її освіченому мудрому наставникові-гувернерові. Таким чином, мова йде винятково про виховання еліти суспільства.

Основна мета виховання, за переконанням М. Монтеня, — спрямувати моральний розвиток дитини з користю для неї, навчати її того, що знадобиться у дорослому житті. Проте навчання не можна визначати як самоціль, адже наука в руках людей ницих і грубих не знаходить належного застосування.

Педагог не повинен вирішувати долю вихованця самостійно. Необхідно, щоб він прислухався до дитини, пристосовував систему виховання, зміст та методику навчання до здібностей й можливостей учня, а не навпаки.

Душа людини формується під впливом інших людей. Цей вплив не завжди позитивний. Тому наставникові важливо навчити вихованця нічого не приймати на віру, перевіряти й аналізувати усе, з чим той зустрічається в житті. Вчений запевняє, що педагогові доцільно ознайомити дитину з різними позиціями, поглядами, підходами, допомогти їй проаналізувати факти й дійти до самостійного висновку. Добре й тоді, якщо учень не зможе зупинитись на якомусь конкретному виборі й залишиться зі своїми сумнівами. "Тільки нерозумні люди непорушні у своїй впевненості".

Дитині корисно спілкуватися з широким колом людей. Вона отримує нові враження, практику обміну думками, пізнає радощі й труднощі життя, стає перед проблемами морального вибору в різних ситуаціях. М. Монтень рекомендує наставляти дитину придивлятись до кожної людини, намагатись "добратись до її серцевини" і "взяти від кожного за його можливостями", адже навіть чиїсь недоліки мають дещо повчальне. Оцінюючи якості кожного, дитина під керівництвом наставника переймає позитивні якості й формує відразу до негативних. Корисним є вивчення біографій відомих людей, бо їхні долі несуть у собі багато повчального.

Спрямованість виховання на формування філософа й мудреця виявляється в системі М. Монтеня у плеканні в дитини людської гідності, оптимізму, активності, добродушності, ознак мудрості — незмінно радісного сприймання життя і здатності ніколи не втрачати ясного розуму.

М. Монтень дає також рекомендації правильного ведення розмови чи дискусії, вказує, які знання і вміння потрібно дати дитині, аби вона могла володіти увагою співрозмовника, побудувати висловлювання та ін. Вчений розробляє чітку програму практичного засвоєння вихованцем основ красномовства.

Педагог доводив, що недостатньо загартовувати душу дитини. Так само необхідно загартовувати тіло. Якщо душа перевантажена турботами, вона потребує підтримки фізичного тіла. Надто ніжне й чутливе тіло часто завдає людині больових страждань і заважає моральній та інтелектуальній діяльності. Доцільно загартовувати тіло атлетичними вправами, привчанням до перепадів температури.

Особливу увагу приділяє М. Монтень статевому вихованню, вчить, як обрати супутницю (супутника) життя, вмінню утримуватись від дошлюбних статевих стосунків. Вагоме значення надає педагог проблемі виховання звички дотримуватись помірності в усьому: їжі, питті, спілкуванні й т. д.

М. Монтень орієнтується на виховання світської людини. Звідси походить турбота про те, щоб разом із душею й розумом вдосконалювались і манери, "світськість" та зовнішність дитини. Тому чільне місце у навчанні й вихованні посідають заняття бігом, боротьбою, музикою, танцями, полюванням, верховою їздою, фехтуванням.

Дуже серйозно ставиться М. Монтень до виховання сили волі. В десятому розділі третьої книги "Про те, що потрібно володіти своєю волею" він розкриває значення сили волі й, спираючись на свій досвід, дає певні рекомендації для максимального оволодіння нею.

З позицій XXI століття, майже всі виховні рекомендації М. Монтеня залишаються цінними й актуальними. Виняток становлять два положення: 1) недооцінка М. Монтенем значення знань; 2) недооцінка батьківського впливу на становлення особистості. Застосування ж усіх інших порад допомогло б і в наш час виховати самобутню, вольову, інтелігентну людину.