Випаровування вологи.

Атмосфера насичується водяним паром в результаті випаровування вологи з різноманітних поверхонь (океан, річки, грунт, рослини). Випаровуванням називають перехід речовини із рідкого стану в газоподібний. Основним джерелом водяного пару в атмосфері є Світовий океан, він генерує 450 ∙ 10³ км³ в рік, з поверхні суши випаровується 70 ∙ 10³ км³. Для випаровування 1 г води необхідно витратити біля 2520 Дж теплової енергії. Випаровування залежить від багатьох факторів, головними з яких є температура випаровуючої поверхні, вологість повітря і вітер.

Кількісно випаровування характеризується швидкістю випаровування. Це маса води, яка випаровується в одиницю часу з одиниці поверхні. Для практичних цілей швидкість випаровування виражається висотою (в мм) шару води, яка випаровується за одиницю часу.

Швидкість випаровування представлена залежністтю:

W – швидкість випаровування;

А – коефіцієнт пропорційності, який залежить від швидкості вітру;

р – атмосферний тиск.

Можна зробити висновок, що із збільшенням різниці Е – е (дефіциту насичення водяної пари) швидкість випаровування буде зменшуватись. При збільшенні атмосферного тиску молекули води будуть важче відриватися від випаровуючої поверхні. Біля земної поверхні атмосферний тиск змінюється відносно мало, тому практично його вплив на швидкість випаровування невеликий, але в випадку підняття над рівнем моря, коли атмосферний тиск суттєво змінюється при інших рівних умовах випаровування помітно збільшується. Інтенсивність випаровування також залежить від швидкості вітру, тому що турбулентна дифузія пара стає інтенсивнішою по мірі посилення вітру.

Швидкість випаровування залежить не тільки від метеорологічних факторів, але і від властивостей випаровуючої поверхні.

Випаровування з водної поверхні збільшується із збільшенням:

Ø температури;

Ø дефіциту насичення водяної пари;

Ø швидкості вітру.

На швидкість випаровування з водної поверхні впливає зниження атмосферного тиску, але в менший мірі, чим три перших чинника. Також впливає на швидкість випаровування пряма сонячна радіація, яка підігріває шар води на більшу глибину.

Випаровування з грунтової поверхні залежить від:

Ø температури повітря та грунту;

Ø вологості повітря;

Ø швидкості повітря;

Ø вмісту води в грунті (чим більша вологість грунту, тим активніше проходить випаровування);

Ø фізичні властивості грунту (колір грунту, структура грунту);

Ø стан підстилаючої поверхні (шорсткість поверхні);

Ø рельєф (на пагорбах циркуляція більш активна);

Ø рослинний покрив (поглинає певну частину сонячної радіації, та зменшує циркуляцію повітря).

Випаровування води рослинами складний фізико-біологічний процес, який називають транспірацією. При транспірації відбуваються процеси живлення рослин і нагромадження органічної маси. Рослини реагують на зовнішні умови відкриванням або звужуванням (чи повним закриттям) продихів у листках при температурі до 40 ⁰С; при вищий температурі продихи повністю розкриваються, що часто призводить до висихання і загибелі рослин.

Кількість води, необхідна рослині для утворення однієї вагової одиниці сухої речовин рослинної маси, називають коефіцієнтом транспірації.

Величина коефіцієнта транспірації залежить від:

Ø виду рослини, його сорту, фази розвитку;

Ø вологості повітря та кореневмісного шару грунту;

Ø температури повітря та органів рослин, з яких проходить випаровування;

Ø кількості прямої сонячної радіації;

Ø інтенсивності вітру;

Ø дефіциту вологості повітря.

Залежно від умов існування рослини мають різні пристосувальні системи (опушення і восковий наліт на листях, різну орієнтацію листя), які дозволяють зменшити випаровування, економно використовувати воду).