Тема 2.2. Повітря робочої зони. Вентиляція виробничих приміщень.

План лекції

1. Мікроклімат робочої зони. Характеристика основних параметрів мікроклімату. Дія

мікроклімату на організм людини.

2. Поняття про вентиляцію, освітленість, шум, вібрацію, запиленість та загазованість виробничих приміщень, їх дія на організм людини.

3. Захист від дії на людину шкідливих факторів виробництва.

1. Мікроклімат робочої зони. Характеристика основних параметрів мікроклімату. Дія

мікроклімату на організм людини.

Мікроклімат – це клімат внутрішнього середовища, який визначається дією на організм людини температури, вологості та швидкості руху повітря, а також температури навколишніх предметів.

Розподіляють оптимальні і допустимі мікрокліматичні умови.

В залежності від умов праці та навантаженню розподіляють 3 категорії робіт:

- легкі роботи – пов’язані з невеликим переміщенням людини, або незначним навантаженням: - середньої важкості – пов’язані з постійної ходьбою і переміщенням ваги до 10 кг-важкі роботи – пов’язані з постійним переміщенням і переносом ваги більш 10 кг

А = ( РН + РН1 / 2 + РL / 9,8 ) * n; кг*м;

Р – маса вантажу, кг;

Н – висота підйому вантажу, м;

Н1 – висота опускання вантажу, м;

L -- відстань, на яку він переноситься, м;

п = 0,75 * Тсм = 0,75 * 8 = 6 годин.

Основні параметри мікроклімату:

Температура повітря визначає характер теплообміну тіла людини з оточуючим середовищем. Вимірюється термометрами (спиртовими, ртутними), термографами.

Існує відносна, максимальна та абсолютна вологості.

Абсолютна вологість – це кількість водяної пари, що знаходиться в 1 м3 повітря, г/м3;

Максимальна вологість – гранична кількість водяної пари, що насичує повітря при даній температурі, г/м3;

Відносно вологість – це відношення абсолютної вологості до максимальної, виражена у відсотках.

Відносна вологість вимірюється стаціонарним психрометром Августа, аспіраційним психрометром Ассмана, гігрометрами, гідрографами.

Швидкість руху повітря вимірюється анемометрами: крильчастими типа АСО-3; чашковим типа МС-13; кататермометром.

2. Поняття про вентиляцію, освітленість, шум, вібрацію, запиленість та загазованість виробничих приміщень, їх дія на організм людини.

Пил – це дрібні частинки речовини, що здатні тривалий час знаходитись в повітрі. Частинки пилу можуть бути органічного виникнення (рослинного, тваринного), неорганічного (мінеральна, металева) виникнення та змішаного. Пил може проникати крізь органи дихання, очі, шкіру і викликати інфекційні захворювання.

Найбільшу безпечність при диханні представляють частинки пилу розміром від 1 до 5 мікрон (глибоко проникають в легені і залишаються там). Частинки пилу до 1 мікрона виносяться при видиханні, а більш 5 мікрон задержуються слизистою оболонкою органів дихання.

Для охорони здоров’я працюючих необхідно додержуватись вимог санітарних норм ГДК пилу із ГОСТу 12.1.005-88.

Фактичне значення змісту пилу в повітрі можна визначити масовим та лічильним методами. Суть масового методу полягає у протягуванні крізь фільтр певного об’єму досліджуваного повітря. Потім зважують фільтр на аналітичних вагах і визначають запиленість за формулою з подальшим порівнюванням фактичної запиленості з допустимою.

Р = g / Vo * 1000, мг/м3;

Vo = W * t * (273 * Pатм / (273 + Tп ) * 760)

g -- вага пилу, мг;

Vo -- об’єм повітря, який пропускається крізь фільтр, приведений к існуючим умовам, л;

W -- oб’єм повітря, який пропускається крізь фільтр (за допомогою аспіратора), л;

t -- Час пропускання, хв.;

Tп -- Температура повітря, градуси Цельсія.

Значна кількість технологічних процесів трапляється з відділенням токсичних газів. Токсичні гази попадають крізь органи дихання в кров людини и викликають отруєння, крім того вони діють роздразнюючи на очі.

Концентрації діючих газів вимірюють за допомогою газоаналізаторів типа УГ–1, УГ-2 та АМ-4, робота яких складається на підставі швидко трапляючихся реакціях взаємодії досліджуємого газу з індикаторним порошком. Проби повітря беруться на висоті 1,5 м від підлоги.

80% інформації людина отримує за допомогою органів зору (12-15% за допомогою органів слуху)

Утримання та експлуатація освітлювальних установок сільськогосподарських підприємств повинно проводитись у відповідності з вимогами СНиП ІІ-4-79 “Природне та штучне освітлення. Норми проектування”. Згідно до цих норм існує природне, штучне та комбіноване освітлення.

Освітленість робочих місць – це відношення кількості світлового потоку на одиницю площі (вимірюється в люксах).

Світловий потік – це потужність променевої енергії, оцінена за світловим відчуттям органами зору (люмен).

Необхідний рівень освітленості визначають в залежності від ступеню точності зорових робіт (існує 7 розрядів зорових робіт).

Умови зорової роботи визначаються також контрастом з фоном, показником засліпленості, коефіцієнтом пульсації.

Для визначення освітленості використовують прилад люксметр (Ю-16, Ю-116, Ю-117), котрий складається із фотоелемента, вимірювача та поглинаючих насадок, які використовують для розширення діапазону вимірювань.

Використання природного світла у виробничих приміщеннях оцінюють коефіцієнтом природної освітленості, що є відношення освітленості всередині приміщення до зовнішньої освітленості:

КПО = Евн / Езов * 100%

У СНІПі ІІ-4-79 визначений КПО для ІІІ світлового поясу. Україна знаходитися у ІУ поясі, тому для визначення КПО використовується наступна формула:

КПО н = КПО * m *С, де

m-коефіцієнт світлового клімату ( 0,9 ),

с – коефіцієнт сонячного клімату ( 0,6-1 ).

Нормується природне освітлення у відсотках. Розрахунок природного освітлення складається у визначенні площі вікон (світлових отварів).

Штучне освітлення буває загальне, місцеве та комбіноване. Розпізнають види штучного освітлення: робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне та чергове.

Штучне освітлення здійснюється лампами розжарення (недоліки: перевага жовтих та червоних промінів що викривляє кольоропередачу, низька світлоотдача, малий строк експлуатації) або газорозрядними лампами (люмінесцентні, лампи денного світла).

Розрахунок штучного освітлення включає визначення потужності освітлюючих пристроїв, котру можливо розрахувати методом питомої потужності або методом світлового потоку.

W л = W * S п / n

Wл – потужність лампи, Вт;

W – питома потужність, Вт/м2;

S – площа підлоги, м2;

n—кількість ламп.

Рівні виробничого шуму не повинні перевищувати значень, встановлених СН 32.23-85 “Санітарні норми допустимого шуму на робочих місцях”.

Шум – це будь-який небажаний звук незалежно від спектрального складу, інтенсивності та тривалості. Шум характеризується частотою f , інтенсивністю I і звуковим тиском P.

Частота – це кількість повних коливань звукової хвилі за 1 сек (Гц).

Інтенсивність звуку – це кількість енергії , яка проходить крізь площину перпендикулярно направлену до розповсюдження звукової хвилі (Вт/м2).

Звуковий тиск – це додатковий тиск, що виникає в повітряному середовищі від звукових хвиль (Па).

Людське вухо сприймає коливання в діапазоні частот від 16 до 20000 Гц. Коливання частотою до 16 Гц (інфразвуки) та вище 20000 Гц (ультразвуки) лежать в нечутній області..

Поріг чутності – це мінімальне значення інтенсивності та звукового тиску, при якому звук стає чутним. При частоті 1000 Гц :

Iо= 10 Вт/м2; Ро = 2*10 Па.

Больовий поріг чутності – це максимальне значення інтенсивності та звукового тиску, які можуть витримати органи чутності людини.

Iб= 100 Вт/м2; Рб = 200 Па.

Різниця між Ро и Рб = 10 ,а між Io I 10 , тому вчений Белл запропонував прологаріфмувати Р и I .Тому вимірюють за допомогою приладу віброшумоміру ВШВ 003 та нормують логарифмічні рівні звукового тиску та інтенсивності (дБ).

Допустимий рівень виробничого шуму складає 80 дБА.

Вібрація – це рух точки або механічної системи від початкових координат.

Вібрація поділяється на загальну і локальну.

Загальна вібрація – це коливні рухи, котрі передаються на весь організм.

Локальна вібрація – коливні рухи, котрі передаються на окремі органи людини.

Існують наступні види вібрації:

--транспортна, котра виникає при рухах транспортних засобів;

--транспортно-технологічна, котра впливає на операторів машин з обмеженим переміщенням у виробничих приміщеннях

--технологічна, котра впливає на операторів стаціонарних машин.

По направленості дії вібрація буває вертикальна (удовж вісі Z), та горизонтальна (удовж вісів Х,У).

Вібрацію можна охарактеризувати частотою f, амплітудою зміщення А, швидкістю коливання V , та прискоренням коливання .

Вимірюються за допомогою приладу ВШВ-003 та нормуються логарифмічні рівні віброшвидкості та віброприскорення.

3. Захист від дії на людину шкідливих факторів виробництва.

Важливим способом боротьби із шумами на виробництві є звукоізоляція (це властивість елементу конструкції будівлі, машини протидіяти передачі падаючої на неї звукової енергії). Здатність матеріалів поглинати звукову енергію характеризується коефіцієнтом звукопоглинання.

Загальна класифікація засобів і методів захисту від шуму приведена в ГОСТі 12.1.029-80. Відповідно до цього стандарту захист працюючих від шуму може здійснюватися як колективними засобами і методами, так і індивідуальними (навушники, вкладиші, шлеми, каски).Колективні методи – це зниження шуму в джерелах його виникнення та на шляхах його поширення.

Засоби віброзахисту поділяють на:

-огороджуючи, котрі перешкоджають проникненню людини в зону дії вібрації;

-віброізоляція, котра знижує рівні вібрації, що передаються від джерела на тіло працюючого завдяки введення проміжкового пружного зв’язку.

-вібропоглинання, це явище перетворення енергії механічних коливань в інші види енергії, наприклад в теплову;

-віброгасіння,це зниження рівня вібрації машин і механізмів застосуванням додаткових пристроїв (установка на фундаменти).

Також використовують дистанційне керування.

2. Термінологічний словарь

1. Оптимальні мікрокліматичні умови – це поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалій і систематичній дії на людину забезпечують збереження нормального функціонального і теплового стану реакції терморегуляції.

2. Допустимі мікрокліматичні умови – це поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалій і систематичній дії на людину можуть викликати напруження реакції терморегуляції, що швидко проходять; при цьому пошкодження і порушення стану здоров’я не викликають.

3. Дисперсністю називається ступінь дроблення частинок пилу. Чим менш розміри частинок, тим більш величина дисперсності.

4. Фон – це поверхня, що прилягає безпосередньо до об’єкта розпізнання, на якій він розглядається ( світлий, якщо з цієї площини відбилось 40% світла, середній – 20-40% світла, темний – менш 20%).

5. Яскравість–це відношення сили світла до площі, що освітлюються (кандела).

6. Контрастність – це співвідношення яскравості об’єкту до фону (велика—більш 50%, середня – 20-50%, мала – менш 20%).

7. Коефіцієнт пульсації – оцінка відносної глибини коливань освітленості в результаті змінювання в часі світлового потоку газорозрядних ламп.

3 Рекомендована литература .

1. Закон України "Про охорону праці". Ж. Охор. праці № 1 2003 р.

2. Кодекс Законів про працю в Україні. Збірник законів України про працю. К.: 2002

3. Шкрабак В.С., Казлаускас Г.К. Охрана труда. М.: Агропромиздат, 1989.

4. Гряник Г.Н. Охорона праці. К.: Урожай, 1994.

5. Денисенко Г.Ф. та інш. Охорона праці. К.: Урожай, 1993.

6. Бутко Д.А. та інш. Практикум по охороні праці. К.: Урожай, 1993.

7. Конституція України

8. Буракова С.А. Охрана труда в сельском хозяйстве. М., Агропромиздат, 1989.

Михайлов В.Н. Охрана труда в сельском хозяйстве. Справочник. М., Агропрпомиздат, 1989