Управління кредитними ризиками

Кредитний ризик — це ймовірність несплати позичальником основ­ного боргу та відсотків, які підлягають сплаті за користуванням кредитом у терміни, визначені у кредитному договорі.

Управління кредитними ризиками передбачає розробку і впровадження заходів щодо мінімізації можливих втрат від позикових операцій. Такими заходами можуть бути: лімітування кредитів, дотримання нормативів кредитного ризику, диверсифікація кредитного портфеля, контроль за використанням кредиту та оперативності при стягненні боргу, оцінювання кредитоспроможності позичальника, достатнє та якісне забезпечення наданих позик, страхування, визначення кредитної політики, підтримання оптимальної структури заборгованості за кредитами, формування резервів.

Лімітування — це встановлення межі кредиту, який регламентує розмір обороту по видачах кредиту за певний період (ліміт видачі). У деяких випадках встановлюється ліміт заборгованості, який регламентує заборгованість за кредитом на певну дату. Межа (ліміт) кредиту може встановлюватися окремим позичальникам, групі однотипних позичальників, галузі господарства. Це дає змогу уникнути ризику концентрації кредитних вкладень в окремих суб’єктів, що зменшує вірогідність можливих втрат від кредитних операцій.

Лімітуватися можуть також права окремих банківських менеджерів і структур відносно ухвалення рішення про надання кредиту.

Розрахунок ліміту кредитування здійснюється на підставі фінансових показників позичальника і прогнозування його майбутніх грошових потоків. Найпоширеніша форма лімітування – це кредитна лінія.

Існує певне лімітування, ініціатором якого є Національний банк України. Це нормативи кредитного ризику, які є складовою економічних нормативів регулювання банківської дія­льності. Вони обмежують кредит одному позичальнику (великий кредит, кредит інсайдерам тощо).

Диверсифікація кредитних вкладень означає розподіл кредитів між різними суб’єктами правовідносин, клієнтами різних форм власності і галузей економіки, між різними регіонами країни тощо. В деяких випадках дотримання банком диверсифікації здійснюється за допомогою нормативів або вимог, які встановлюються НБУ.

Оперативність при стягненні боргу передбачає обов’язок банку підтримувати з позичальником контакт протягом усього терміну користування позичкою. Банку необхідно стежити за станом справ у клієнта і при виникненні у нього проблемних ситуацій, які можуть спричинити несплату боргу, вжити необхідних упереджувальних заходів щодо захисту своїх інтересів.

Страхування кредитних операцій означає, що банки повинні створювати страхові фонди, а також можуть страхувати за рахунок клієнтів окремі кредитні угоди у страхових компаніях.

Ефективному використанню позичкових ресурсів сприяє кредитна політика, яка повинна бути оптимальною для даного банку в певних умовах розвитку ринку.

Новостворені банки переважно проводять обережну кредитну політику і забезпечують свою прибутковість за рахунок менш ризикованих активних операцій, тобто частка кредитів у загальному обсязі робочих активів становить до 30 %. Для стабільних і надійних банків, які мають достатній досвід кредитної роботи характерна поміркована кредитна політика, тобто частка кредитів у робочих активах перебуває в межах 30 – 50 %. Частка кредитів, що перевищує 50 % робочих активів, свідчить про агресивну кредитну політику банку і виправдана тільки надприбутками. Така кредитна політика не може бути тривалою оскільки суттєво підвищує ризик банківської діяльності.

Важливе значення для мінімізації втрат від кредитного ризику має підтримання оптимальної структури кредитного портфеля комерційного банку. Досвід роботи багатьох банків свідчить, що оптимальним можна вважати кредитний портфель, в якому консолідована заборгованість за позичками розподілена так: стандартні позички — 22 %; під контролем — 38 %; субстандартні — 30 %; сумнівні — 5 %; безнадійні — 5 %.

Дуже важливим заходом, спрямованим на покриття можливих втрат від кредитного ризику, є створення загального і спеціально­го резервів. Частина цих резервів формується одночасно з наданням кредиту, а частина — при виникненні проблемних позичок.

Кредитні ризики можуть мінімізуватися за допомогою відповідного забезпечення, до якого відноситься: неустойка (штрафи, пені), застава, порука (гарантія).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які бор­жник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'я­зання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невико­наного або неналежне виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зо­бов'язання за кожен день прострочення виконання.

Сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі та не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку та відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Поручителем може бути одна особа або кілька, як фізична, так і юридична особа.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель несуть перед кредитором солідарну відповідальність. Тобто, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і бор­жник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшко­дування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Порука припиняється у випадках:

- погашення забезпеченого нею зобов'язання;

- зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності;

- якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем;

- переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника;

- закінчення строку, встановленого в дого­ворі поруки.

За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Гарантія діє протягом строку, на який вона видана, і не може бути відкли­кана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

Зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в га­рантії міститься посилання на основне зобов'язання.

Гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові. Зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється в разі:

- сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію;

- закінчення строку дії гарантії;

- відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнен­ня його від обов'язків за гарантією.

В сияялу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невико­нання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено зако­ном (право застави). Заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заста­водержателя або за його наказом — у володіння третій особі.

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення, а також майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави (наприклад, майбутній урожай, приплід худоби тощо).

Предметом застави не можуть бути національні, культурні та історичні цінності, які є об'єктами права державної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національної культурної спадщини. Не можуть бути предметом застави вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом.

Переуступка контрактів як форма забезпечення часто використовується при кредитуванні будівельних організацій, що здійснюють регулярні поставки товарів за контрактом. Боржник переуступає контракт банку-кредитору, внаслідок чого надходження від покупця по виплаті за контрактні роботи зараховується у погашення заборгованості за кредитом.

Переуступка дебіторської заборгованості полягає в передачі банку рахунків, що вимагають оплати за поставлені позичальником товари (виконані роботи чи надані послуги). Існує два різновиди переуступки:

1) без повідомлення дебіторів. У цьому випадку грошові надход­ження від дебіторів передаються банку позичальником;

2) з повідомленням дебіторів. Тоді дебітори направляють платежі безпосередньо банку.

Переуступка (цесія) на користь банку вимог і рахунків позичальника до третьої особи означає передачу права банку змінювати напрям виручки на погашення кредиту при настанні терміну його повернення. Цесія проводиться на основі укладеної між банком і позичальником угоди, в якій вказуються сума вимог і рахунків, що підлягають переуступці, та інші умови. Якщо позичальник має розрахунковий рахунок у даному банку, то угоду про переуступку можна не укладати, а передбачити це в кредитному договорі.

Забезпечення дорожніми документами застосовується при кредитуванні експортно-імпортних операцій. У цьому випадку заставою по кредитах виступають документи, що підтверджують відвантаження товарів (коносаменти і накладні). Коносаменти викори­стовуються при оформленні відвантаження товарно-матеріальних цінностей морським і річковим транспортом, накладні — іншими видами транспорту. Даний спосіб забезпечення кредиту оформляється шляхом індосування названих документів їх власниками на користь банка-кредитора. Умовою видачі кредиту під забезпечення дорожніми документами є страхування вантажу.