Оцінка кредитоспроможності позичальника

Кредитоспроможність – це здатність позичальника у визначений кредитною угодою термін повністю розрахуватись за своїми борговими зобов’язаннями.

Оцінювання кредитоспроможності позичальника здійснюється до моменту прийняття рішення про надання кредиту і має особливо важливе значення для встановлення обґрунтованості кредиту. На цьому етапі банк повинен виявити і проаналізувати всі можливі фактори неповернення позики.

Оскільки банк як кредитор має різних клієнтів — підприємницькі структури (юридичні особи), фізичні особи і банки — оцінювання їх кредитоспроможності здійснюється неоднаково. Однак мета оцінювання кредитоспроможності та ж сама – виявити реальний фінансовий стан позичальника.

Здійснюючи визначення кредитоспроможності, комерційні банки України повинні керуватися власними положеннями, що розробляються кожним банком, а також враховувати нормативні вимоги НБУ, зокрема Рекомендації щодо визначення фінансового стану позичальників (Постанова НБУ №323 від 29.09.1997р.).

Згідно з цим документом НБУ виділив три групи позичальників:

- юридичні особи, крім комерційних банків;

- комерційні банки;

- фізичні особи.

Практична оцінка кредитоспроможності підприємства включає три групи характеристик:

1. Загальне уявлення про клієнта.

2. Аналіз фінансового стану клієнта.

3. Аналіз ефективності об’єкта кредитування або інвестиційного проекту.

Для виявлення кредитоспроможності позичальника – фізичної особи банк аналізує її доходи за останні шість місяців на підставі довідок з місць праці, а також прогнозує потенційні доходи можливого клієнта на перспективу. Крім оцінки доходів і можливих витрат фізичної особи на сплату відсотків та повернення кредиту у випадку його надання, банк враховує ще такі фактори: вік та здоров’я клієнта, його сімейний стан, соціальну стабільність (наявність постійної роботи, власної нерухомості, рухомого майна, банківських рахунків, цінних паперів тощо), користування позиками у минулому та своєчасність їх повернення і відсотків за ними. Подальший аналіз здійснюється при появі змін, які впливають на фінансовий стан позичальника (втрата заробітку, застави, поручителя, простроченої заборгованості за кредитом та відсотками) і про які він повинен вчасно інформувати банк.

Оцінювання фінансового стану позичальника — комерційного банку передбачає аналізування прибутків та збитків, якості активів та пасивів, резервів для покриття можливих втрат від активних операцій, виконання зобов’язань за кредитами у минулому, якості банківського менеджменту, дотримання економічних нормативів, передбачених нормативними актами Національного банку України.

Оцінювання фінансового стану позичальника – суб’єкта підприємницької діяльності базується на даних його офіційної звітності за останні звітні періоди і полягає в аналізуванні ліквідності, фінансової стійкості, ефективності виробництва і використання основного й оборотного капіталу. На основі цих даних та представленої інформації про цільове використання кредиту (найчастіше у вигляді бізнес-плану) банки складають прогнози майбутніх доходів та витрат, а також фінансового стану клієнта протягом усього періоду користування позикою.

Оцінювання кредитоспроможності також передбачає визначення персональних якостей потенційного позичальника, а саме: репутації, порядності і чесності, професійної здатності, матеріальної забезпеченості, ставлення до своїх зобов’язань перед іншими кредиторами в минулому.

Враховуючи рекомендації НБУ банки самостійно визначають систему показників та встановлюють критерії оцінки кредитоспроможності позичальника, а також вагомість кожного показника залежно від кредитної політики банку та особливостей клієнта (вид економічної діяльності, сезонність виробництва, перспективності продукції, оборотність коштів тощо).

Фінансовий стан позичальника банк оцінює в кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі — не рідше одного разу на три місяці, а якщо позичальником є банк — не рідше ніж один раз на місяць.

Поряд з оцінкою кредитоспроможності банки виявляють рівень ризику та визначають шляхи мінімізації та компенсації ризику. Всі ці процеси здійснюються з однією метою – визначити можливість надання кредиту або розглянути варіант видачі лише частини необхідної суми і видати кредит на інших умовах.

Оцінка фінансового стану позичальника — юридичної особи передбачає визначення таких основних економічних показників:

- платоспроможності;

- фінансової стійкості;

- рентабельності;

- ділової активності;

- заборгованості.

Одними з основних параметрів оцінки банком кредитоспроможності позичальника є показники, що характеризують його ліквідність.

Платоспроможність позичальника визначають з допомогою таких показників: коефіцієнта абсолютної ліквідності, коефіцієнта поточної ліквідності та коефіцієнта загальної ліквідності.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризує на скільки поточні зобов’язання можуть бути негайно погашенні грошовими коштами та короткостроковими цінними паперами і визначається за формулою:

До абсолютно ліквідних активів належать: грошові кошти в касі, на розрахункових і валютних рахунках, поточні фінансові інвестиції; до короткострокових зобов’язань — короткострокові кредити і розрахунки з кредиторами. Оптимальне теоретичне значення цього показника – не менше ніж 0,2.

Коефіцієнт поточної ліквідності характеризує рівень покриття поточних зобов’язань ліквідними активами і визначається за формулою:

Ліквідні активи складаються з високоліквідних активів, дебіторської заборгованості та векселів одержаних. Значення цього показника повинно бути не менше 0,5.

Коефіцієнт загальної ліквідності показує наскільки обсяг короткострокових зобов’язань може бути погашений за рахунок всіх оборотних активів та визначається за формулою:

Оптимальне теоретичне значення цього показника – не менше ніж 2, тобто поточні зобов’язання позичальника повинні вдвічі покриватися обіговими активами.

Для оцінки фінансової стійкості позичальника використовують показники: коефіцієнт автономії, коефіцієнт маневреності власних коштів, коефіцієнт фінансової стабільності.

Коефіцієнт автономії характеризує частку власних коштів у загальній сумі капіталу позичальника і визначається за формулою:

Значення цього показника повинно бути не менше 0,5. Тобто в загальній сумі коштів підприємства власних повинно бути не менше половини.

Коефіцієнт маневреності власних коштів вказує на ступінь мобільності використання власних коштів та визначається за формулою:

Оптимальне теоретичне значення цього показника не менше 0,5.

Коефіцієнт фінансової стабільності характеризує співвідношення власних джерел до залучених коштів і розраховується за формулою:

Рекомендоване значення цього показника не менше 0,6 – 1.

Показники рентабельності характеризують загальну ефективність роботи підприємства за певний період і тому їх зростання в динаміці свідчить про позитивну тенденцію.

Рентабельність активів позичальника визначається за формулою:

Показник характеризує ефективність використання активів і перебуває у безпосередній залежності від ефективності роботи підприємства.

Рентабельність продажів позичальника визначається за формулою:

Рентабельність власного капіталу позичальника визначається за формулою:

Оцінка значень цього показника дозволяє дійти висновку, наскільки ефективно й прибутково використовується власні кошти організації і який ризик пов’язаний з інвестуванням коштів у дане підприємство.

Ділову активність підприємства аналізують на основі коефіцієнтів оборотності активів, дебіторської та кредиторської заборгованості.

Коефіцієнт оборотності активів характеризує швидкість обороту активів та розраховується за формулою:

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості вказує на зміну комерційного кредиту, який надає підприємство, та розраховується за формулою:

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості вказує на зміну комерційного кредиту, який надається підприємству, та розраховується за формулою:

Показники заборгованості характеризують розподіл ризику між позичальником і кредитором. Активи можуть бути сформовані або за рахунок власних коштів клієнта, або за рахунок позичкових (кредитів і кредиторської заборгованості). Чим вище відношення позичкових коштів до власності клієнта, тим вище ризик кредитів і тим обережніше повинен поставитися банк до видачі нових кредитів.

Одним з показників заборгованості є коефіцієнт покриття основних коштів, що обчислюється за такою формулою:

Цей коефіцієнт засвідчує, яка частина основних коштів профінансована за рахунок власного капіталу. Нормальним вважається відношення 0,75 – 1.

Другий показник цієї групи — коефіцієнт короткострокової заборгованості:

Показники погашення боргу дозволяють оцінити здатність клієнта сплатити поточну заборгованість (основний борг і проценти). До цієї групи входять коефіцієнти: грошового потоку; процентних виплат.

Коефіцієнт грошового потоку вказує, яка частина грошових надходжень клієнта необхідна для покриття основного боргу і процентів по позичках з терміном погашення до 1 року. Чим нижчий цей коефіцієнт, тим менша межа міцності при погашенні боргів. При значенні коефіцієнта, що дорівнює 1, фінансовий стан клієнта характеризується як стабільний.

Коефіцієнт процентних виплат дозволяє оцінити, у скільки разів прибуток клієнта перевищує суму платежів по позичках. Він не повинен бути меншим за 1, інакше здатність клієнта погасити кредит виявиться під загрозою.

Банківські працівники, здійснюючи аналіз фінансової інформації, що характеризує діяльність підприємства, звичайно мають на меті:

· по-перше — виявити ризики;

· по-друге — визначити фінансову стійкість підприємства, виходячи з величини його капіталу та активів;

· по-третє — передбачити майбутній обсяг реалізації і прибуток.

Існують різні методики аналізу фінансового стану позичальника, які відрізняються напрямами аналізу, їх кількістю та іншими параметрами, але мають й багато спільного.

Наприклад, система 5С характеризує такі сторони позичальника:

1) характер;

2) капітал;

3) можливості;

4) умови;

5) забезпечення.

Система CAMPARI означає такі напрями вивчення позичальника:

С — характер, або особливі якості клієнта;

А — спроможність клієнта до повернення кредиту;

М — маржа (дохідність);

Р — мета, на яку будуть витрачені кошти;

А — розмір кредиту;

R — умови погашення позички;

I — страхування ризику непогашення кредиту.

Часто для оцінки кредитоспроможності враховуються фактори суб’єктивного характеру: ефективність управління позичальника, його ринкова позиція і залежність від циклічних та структурних змін в економіці, погашення кредитної заборгованості позичальника у минулому, професіоналізм керівництва, державна підтримка позичальника тощо.

Оцінка кредитоспроможності — процес творчий, що вимагає від банківських працівників глибоких економічних знань, аналітичного мислення, вміння визначати та оцінювати тенденції в господарській діяльності і фінансовому стані позичальників, зокрема можливості дотримання ними принципів кредитування, прогнозувати майбутній стан справ позичальника і передбачати обставини, які можуть на них вплинути.