Види банківських операцій з векселями

В Україні операції комерційних банків з векселями регулюються Положенням «Про операції банків з векселями», затвердженим Постановою Правління Національного банку України 25 травня 1999 р. В цьому положенні виділено п’ять видів операцій з векселями, які можуть здійснювати комерційні банки (табл. 8.1).

Якщо вексельні операції пов’язані із наданням або залученням грошових коштів проти векселів або під забезпечення векселів, то вони називаються кредитними. Активними кредитні операції є тоді, коли банк враховує векселі або надає кредит під їх заставу, а пасивними – коли банк перевраховує придбані векселі або одержує кредит під їх заставу.

Операції з купівлі-продажу векселів за ціною, що встановлюється у відсотках до суми векселя, називаються торговельними. Активними торговельними операціями є придбання векселів банком, а пасивними — продаж придбаних векселів.

Гарантійними операціями є взяття банком на себе зобов’язань здійснити платежі за векселями при настанні обумовленої дати при певних обставинах. До гарантійних належать операції з авалювання та надання гарантій на забезпечення оплати векселів (наприклад, при розрахунках з допомогою документарного акредитиву).

Розрахункові операції поділяються на операції з оформлення заборгованості векселями (акцептування переказних векселів банком, виданих на банк кредитором банку; видача простих векселів банком кредиторові банку; видача банком переказних векселів на боржника банку; видача банку простих векселів боржни­ком банку) та на операції з розрахунків із використанням векселів (вексельний платіж банку кредиторові; вексельний платіж боржника банку).

Таблиця 8.1

Види операцій комерційних банків з векселями

Комісійні та довірчі операції пов’язані з інкасуванням векселів; оплатою векселів, у яких банк є особливим платником (доміциліатом); зберіганням векселів (оригіналів, копій і примірників); купівлею-продажем, а також обміном векселів за дорученням клієнтів.

Зупинимося детальніше на деяких видах вексельних операцій банків.

Врахування або облік векселя полягає у придбанні банком векселя одержувачем коштів за яким до цієї операції був його клієнт. Під час дисконтної операції останній отримує від банку під облікований вексель грошові кошти в сумі номінальної вартості векселя за мінусом дисконту, розмір якого залежить від облікової ставки та періоду до погашення такого векселя. Банк, який отримав такий вексель шляхом індосаменту, стає одержувачем коштів від векселедавця у строк, вказаний у векселі. Таким чином комерційний кредит трансформується у банківський, який має назву – обліковий кредит.

Індосаментом є передавальний напис на векселі, що засвідчує перехід прав за векселем до іншої особи. Такий напис передбачає, що індосант має всі необхідні ознаки гаранта за векселем, тому його напис виконує також гарантійні функції, а він разом з іншими учасниками вексельної угоди несе відповідальність за своєчасний платіж.

Банк за необхідності може рефінансувати облікований вексель у Національному банку України. Така операція називається переврахування векселя.

Перед укладанням договору на врахування векселів вони повинні пройти юридичну та економічну експертизу.

Юридична експертиза документів передбачає перевірку: дійсності вексельного бланку; правильності заповнення у векселі всіх реквізитів; неперервності індосаментного ряду та законності володіння векселем.

Економічна експертиза документів передбачає розрахунок вартості, за якою векселі можуть бути обліковані, та оцінку кредитоспроможності пред'явника, а також інших відповідальних за векселем осіб.

Окрім утримання суми дисконту, який є платою за кредит, банки можуть утримувати комісійні за інкасацію векселів (дамно), поштово-телеграфні послуги (порто), а також витрати, пов'язані з опротестуванням векселів.

При кредитуванні під заставу векселів позичальник не перевідступає вексель банку (на відміну від облікового кредиту), а лише віддає його під заставу на певний строк, зберігаючи всі права векселедержателя (право власності на вексель може перейти лише у разі непогашення позики).

Позики під заставу векселів бувають строковими, коли власник векселів зобов'язаний викупити їх у банку в термін, що встановлюється в момент укладання договору про надання кредиту під заставу векселя, або до вимоги (онкольні позики), повернення яких банк може вимагати в будь-який час після надання кредиту.

При видачі кредиту під заставу векселів банк обумовлює в договорі максимальний розмір позики, розмір застави та співвідношення між забезпеченням і заборгованістю за рахунком, величину процента та комісії на користь банку, право спрямування в погашення позики сум, що надходять для сплати векселів або інших сум, які надходять на поточний рахунок клієнта.

Вартість заставлених векселів повинна бути достатньою для погашення кредиту, відсотків за користування ним, неустойки, передбачених кредитним договором (з розрахунку десятиденної прострочки повернення кредиту), відшкодування затрат за іншими витратами, пов'язаними з наданням векселя до оплати. Тобто кредит надається в розмірі 60—90 % номінальної вартості векселів і строк платежу за якими є тривалішим, ніж термін дії позики.

Для прийняття рішення про приймання векселів у забезпечення кредиту банк проводить юридичну та економічну експертизу документів, остання з яких полягає у оцінюванні кредитоспроможності позичальника та вартості самих векселів.

Як і переоблік можлива і перезастава векселів. Тобто комерційні банки для додержання своєї ліквідності можуть рефінансуватися в Національному (Центральному) банку або в інших комерційних банках у формі переобліку або перезастави векселів.

Акцепт векселя — напис, за допомогою якого підтверджується згода акцептанта на оплату векселя. Метою цієї операції є збільшення кола осіб, відповідальних за векселем, тобто збільшення його надійності. Якщо банк виступає як акцептант (банківський акцепт), то вексель набуває статусу першокласного, високоліквідного зобов'язання за векселем.

На відміну від облікового кредиту, який надається векселедержателю (одержувачу коштів за векселем), акцептний кредит надається векселедавцю (платнику за векселем) і виступає як гарантійна послуга. Кредитна угода оформлюється з використанням переказного векселя. В цьому документі трасант вказує платника, який повинен акцептувати вексель, тобто дати згоду провести платіж. Клієнт виставляє на банк переказний вексель. Банк його акцептує з умовою, що, до настання строку платежу за векселем, клієнт внесе в банк суму, необхідну для погашення векселя. Позичальник (векселедавець) може використати акцептований банком вексель як платіжний засіб для купівлі товарів, оплати своїх зобов'язань перед іншими кредиторами, обліку в іншому банку. Облік векселя може бути здійснено в банку, який його акцептував. У цьому випадку банк стає не тільки гарантом, але й безпосереднім кредитором клієнта. За здійснення акцептної операції банк стягує комісію.

Якщо до настання строку платежу за векселем позичальник не вніс до банку суму коштів, необхідних для погашення цінного паперу, то вексель в цьому випадку оплачується за рахунок банку. Таким чином, гарантійна послуга перетворюється на кредитну і згідно з вексельним правом банк виставляє зворотню вимогу до векселедавця з подальшим примусовим стягненням боргу з позичальника.

Аваль векселя — це гарантія, внаслідок якої особа, що надала цю гарантію (аваліст), бере на себе відповідальність повністю або в частині суми за зобов'язанням якоїсь із зобов'язаних за векселем осіб (векселедавця, акцептанта, індосанта).

Всі операції з авалювання векселів здійснюються на підставі договору, що укладений між банком і особою, за яку він ручається. У договорі обговорюються умови, на яких банк авалює вексель і його дія закінчується на момент погашення вексельного зобов'язання.

Аваль надається тільки за простими чи переказними векселями, що видаються (акцептуються) в оплату за поставлену продукцію, виконані роботи і надані послуги.

При настанні строку платежу векселедержатель може звернутися з вимогою про платіж за векселем до банку-аваліста, якщо вексель не був оплачений або був оплачений частково. Крім того, векселедержатель може звернутися до аваліста і до настання строку платежу у випадках:

- якщо мала місце повна або часткова відмова здійснити акцепт;

- у разі банкрутства (неплатоспроможності) трасата, незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні;

- у разі припинення ним платежів, навіть якщо ця обставина не була встановлена судом;

- у разі безрезультатного звернення стягнення на його майно;

- у разі банкрутства (неплатоспроможності) трасанта за векселем, що не підлягає акцепту.

Сума, яка має бути нарахована на користь банку як плата за надання авального кредиту, обчислюється на підставі процентної ставки банку. Крім процентів, за іногородніми авальованими векселями можуть утримуватися комісія, дамно і порто. Також банк може утримувати з позичальника комісію за зобов’язання надати авальний кредит. Така комісія, як правило, розраховується у процентному відношенні до суми, на яку банк зобов’язався забезпечити платіж за векселем, за період дії такого зобов’язання і незалежно від того, чи використав позичальник право на одержання авалю, чи ні.

При проведенні комісійних операцій банк отримує від клієнта право інкасувати вексель. При інкасації векселів роль банку полягає в точному виконанні доручення пред'явника векселя — отримати по ньому у встановлений термін платіж і передати власнику векселя. В інкасовій операції можуть брати участь п’ять учасників: векселедер­жатель, який дає доручення інкасувати вексель (принципал, ко­мітент); банк, якому дано доручення здійснити інкасування векселя (ремітент); банк, який бере участь в інкасуванні, але не є банком-ремітентом (інкасуючий банк); платник за векселем; інкасуючий банк, який здійснює пред’явлення векселів платнику (пред’являючий банк).

За здійснення цієї операції банк отримує комісійну винагороду, розмір якої визначається сторонами.

Банком на інкасо приймаються векселі тільки від юридичних осіб, що обслуговуються вданій установі банку. На інкасування банкам не рекомендується приймати векселі: неакцептовані переказні, недоміцільовані, терміном платежу менше, ніж десять днів від моменту прийняття на інкасо.

Інший вид комісійної операції – доміціляція векселя, яка полягає в тому, що банки можуть за дорученням векселедавця здійснити кредиторам платежі за векселем. Між банком і векселедержателем укладається спеціальна угода, згідно з якою банк зобов’язується здійснити оплату за наданими йому клієнтом (довірителем) векселями за відповідну винагороду — комісію. Виступаючи доміциліатом банк не ризикує, тому що він перераховує кошти з рахунка векселедавця. Якщо в останнього немає рахунка в цьому банку, він зобов'язаний внести вексельну суму раніше. Інакше банк відмовиться здійснити платіж за векселем і поверне вексель власнику.

При інкасації і доміціляції векселів також, як і при інших передавальних операціях, на зворотній стороні документа робиться передоручний напис, який містить відповідні вказівки банку.

Комерційні банки за дорученням своїх клієнтів можуть здійснювати операції зберігання векселів (оригіналів, копій і примірників векселів). Операції зберігання векселів клієнтів можуть полягати в:

- схові;

- передаванні оригіналу векселя законному векселедержателю копії векселя;

- передаванні примірника переказного векселя, що призначався для акцепту, законному векселедержателю іншого примірника векселя;

- передаванні оригіналів, примірників і копій векселів іншій особі на умовах, указаних довірителем.

Зберігання векселів в установах банків здійснюється у вигляді «закритого» та «відкритого» зберігання. Закрите зберігання передбачає зберігання векселів шляхом надання довірителю депозитного вічка у сховищі (сейфі) банку без будь-яких інструкцій щодо дій банку з векселями і здійснюється на підставі договору схову.

При відкритому зберіганні векселів у банк подається супровідне до векселя доручення на зберігання з точними і повними інструкціями щодо дій банку з векселями. Доручення на зберігання має містити реєстр векселів, що передаються, якого достатньо для здійснення схову.

Банк здійснює зберігання векселів тільки самостійно, незалежно від мети зберігання і не має права передоручати зберігання іншій установі цього самого банку. Він також не має права користуватися і розпоряджатися векселями без письмового дозволу довірителя.

За здійснення операцій зі зберігання банк може утримувати на свою користь винагороду, розмір якої може встановлюватись як у відсотках до вартості або суми векселів, так і становити фіксовану суму за один вексель.