Видатки бюджету на оборону

Виходячи зі спрямованості Воєнної доктрини України, особливістю видатків на національну оборону є те, що вони не пов’язані з підтримкою агресії або участю в міжнародних конфліктах. Адже головне завдання, яке стоїть перед Збройними Силами сьогодні, полягає у захисті суверенітету, незалежності, територіальної цілісності. Наша держава на світовій арені, з одного боку, виступає за послідовне втілення принципів неподільності безпеки та її гарантування усім через безпеку кожного, а з іншого – за право країн обирати ті засоби безпеки, які вони вважають доцільними. Тому з метою посилення запоруки миру і стабільності український Уряд проводить заходи з інтеграції до міжнародних політичних й економічних організацій співробітництва, приймає участь у роботі ОБСЄ, Ради Євроатлантичного партнерства, Програми партнерства заради миру тощо.

Рис. 11.7. Причини збільшення бюджетних видатків на оборону

Загалом же абсолютні розміри бюджетних видатків на національну оборону визначає багато чинників, серед яких ключовими є міжнародне становище, пріоритети зовнішньої політики, участь у військових угрупуваннях, економічні можливості по фінансуванню Збройних Сил, розміри грошового утримання і пенсійного забезпечення військовослужбовців, рівень цін на сучасну військову техніку, вартість й об’єми її поставок для армії та флоту, затрати на культурно-побутові потреби військовослужбовців (рис. 11.8). Крім того, до опосередкованих причин впливу збільшення розміру оборонного бюджету належать реальні та передбачувані загрози^[2], воєнні конфлікти в зарубіжних країнах й участь у миротворчих операціях.

Як відомо, бюджетні видатки на національну оборону мають непродуктивний характер і не сприяють приросту валового національного продукту, тому важливим питанням є обґрунтування їх реальних обсягів. Адже скорочення Збройних Сил та зменшення військових витрат дає змогу спрямувати бюджетні кошти на альтернативні потреби, зокрема на забезпечення стійкого економічного зростання, збільшення інвестиційної складової бюджету, розвиток науки і техніки, покращення добробуту населення тощо. Проте на сучасному етапі державотворення військово-промисловий комплекс є одним з основних резервів, що дає можливість у взаємодії з іншими секторами економіки розраховувати на збереження Україною статусу індустріально розвиненої держави^[3]. Таке двоєдинство проблеми обумовлює розгляд оборонного бюджету (рис. 11.8).

Рис. 11.8. Склад бюджетних видатків на оборону

Із рис. 11.9 видно, що бюджетні видатки на національну оборону мають досить розгалужену побудову. Так, утримання Збройних Сил передбачає не тільки фінансування його особового складу, керівництва та військового управління, а й забезпечення їх зв’язком, створення командних пунктів і автоматизованих систем управління, медичне лікування, реабілітацію тощо. Бюджетні видатки на закупівлю озброєння та військової техніки мають важливе значення у частині реформування і розвитку Збройних Сил, забезпечення живучості та вибухопожежобезпеки арсеналів, військових баз і складів. Поряд з оборонним змістом, соціальний ефект мають бюджетні видатки на капітальне будівництво, позаяк за рахунок асигнувань з державного бюджету придбавається житло для військовослужбовців, здійснюється його ремонт та будівництво. Зважаючи на різноманіття сфер і напрямів витрачання бюджетних коштів на національну оборону, в посткризовий період її фінансування є не менш проблемною, аніж інших державних функцій.