Формування доходів місцевих бюджетів у зарубіжних країнах

У більшості унітарних країн Європейського Союзу прийнято законодавство, згідно з яким здійснюється розподіл податків на державні та місцеві. До загальнодержавних належать податки на операції з готовою продукцією. Наприклад, у Норвегії основним загальнодержавним податком є податок на додану вартість і податок на прибуток корпорацій. У Великобританії головними загальнодержавними податками є податок на додану вартість, акцизний збір та прибутковий податок з громадян.

Питома вага податкових надходжень у структурі доходів місцевих бюджетів окремих європейських країн подано в табл. 1.

Таблиця 1

Питома вага податкових надходжень у структурі доходів місцевих бюджетів окремих європейських країн, %

Відповідно до законодавства європейських країн основними місцевими платежами є:

1) збори за надання послуг місцевими органами влади (сплачується за водопостачання, вивіз сміття, користування громадським транспортом тощо);

2) доходи від місцевої комунальної власності (утворюються за рахунок надходжень від продажу чи оренди комунального майна);

3) податки та внески до соціальних фондів (сплачуються юридичними і фізичними особами та виступають джерелами фінансування усіх видатків).

Лише у восьми країнах – членах Ради Європи зазначені надходження дорівнюють або перевищують 50% доходів місцевих бюджетів.

Питома вага податків на доходи у структурі доходів місцевих бюджетів окремих європейських країн подано в табл. 2.

Таблиця 2

Питома вага податків на доходи у структурі доходів місцевих бюджетів окремих європейських країн, %

Місцева податкова система Франції протягом останніх років зазнала значних змін. Були проведені численні реформи, а саме:

1) у 1999 році відмінено (на п’ять років) оподаткування професійним митом; у 2003 році органи місцевого самоврядування отримали повну компенсацію коштів внаслідок цих змін у сумі 8966 млн. євро;

2) у 1999 році відмінено (в окремих випадках скорочено) податки на зміну права власності; у 2003 році внаслідок цих змін департаменти отримали компенсацію у сумі 1374 млн. євро, а регіони – 862 млн. євро;

3) у 2000 році на регіональному рівні відмінено податок на житло;

4) у 2001 році відмінено автомобільні картки для приватних осіб (сума компенсації у 2003 р. становила 2,17 млрд євро).

У 2004 році у зв’язку з ухваленням парламентом Закону «Про госпрозрахунок місцевих органів влади» від 29 липня 2004 року та Закону «Про права і відповідальність місцевих органів влади відповідно до зайнятих посад» від 13 серпня 2004 року розпочався новий етап розвитку фінансів органів місцевого самоврядування. У 2005 році посилюються та розширюються повноваження органів місцевого самоврядування департаментів (щодо суспільної діяльності) і регіонів (щодо безперервної професійної підготовки). Аби компенсувати витрати, пов’язані з наданими повноваженнями та зберегти власні ресурси, регіони і департаменти наділяються новими повноваженнями щодо місцевого оподаткування.

У 2005 році для регіонів і департаментів спостерігалася тенденція до зростання непрямих податкових зборів у структурі доходів місцевих бюджетів при підвищенні рівня інвестування органами місцевого самоврядування. У 2003 році ця сума становила близько 10 млрд. євро, у 2004 році – 52,5 млрд. євро.

У 2006 році згідно з новими законодавчими проектами передбачається зростання повноважень регіонів і департаментів. Слід зазначити, що фінансове становище органів місцевого самоврядування при цьому не порушується, а залишається міцним, підкріпленим необхідними фінансовими ресурсами, необхідними для виконання їхніх повноважень.

Загалом у податковій системі Франції існує чотири основні місцеві податки: земельний податок на забудовані ділянки; земельний податок на незабудовані ділянки; податок на житло; професійний податок. Їхня частка в державних доходах у 1990 році складала приблизно 22%, у 2002 році – 32,7%, а у 2003 році – 34,6%. У цілому місцеві податки становлять у загальній сумі місцевих бюджетів близько 48%. Частка податків на майно у структурі податкових надходжень місцевих бюджетів складає близько 40%.

Земельний податок на забудовані ділянки фактично накладається на все нерухоме майно, а також ділянки промислового чи комерційного використання. Земельний податок на незабудовані ділянки стосується ріллі, пасовищ, лісів, боліт тощо. Податок на житло стягується з власників житлових приміщень і орендарів житла за винятком малозабезпечених верств населення. Професійний податок сплачується громадянами, які займаються професійною діяльністю, що не передбачає винагороди у вигляді заробітної плати.

До місцевих бюджетів надходить також частина загальнодержавного податку на додану вартість, який збирається централізовано. Крім того, деякі місцеві податки є факультативними, тобто встановлюються лише в тих випадках, коли місцеві органи влади не можуть забезпечити бездефіцитність бюджету. Це податки на розваги, утримання місцевих доріг, вулиць, домашню прислугу, реєстраційні збори і т. п.

В інших європейських країнах визначальною тенденцією розвитку системи формування доходів місцевих бюджетів є посилення організаційно інституційних чинників, які полягають у визначенні стратегічних напрямків, спрямованих на раціональне використання регіональних ресурсів та упорядкування діяльності органів державної влади й місцевого самоврядування щодо справедливого розподілу доходів між бюджетами різних рівнів у просторовому розумінні. Проте реалізувати зазначені цілі у практичному розумінні досить складно. Прикладом слугує Великобританія та Швеція.

У Великобританії органи місцевого самоврядування формуються відповідно до законодавства і діють в межах наданих законом повноважень. Основними завданнями регіональної політики Швеції є підвищення рівня розвитку регіонів в економічному, екологічному, промисловому і соціальному відношеннях. Система управління у Швеції здійснюється залежно від географічного рівня: центральний, регіональний і місцевий (муніципалітети).

Базу для податкових надходжень рад муніципалітетів та ленів у Швеції встановлює держава. Органи місцевого самоврядування можуть змінювати розміри власних податкових надходжень лише при наявності прав на встановлення ставок оподаткування відповідно до Конституції країни. Теоретично рада муніципалітету та лену може отримувати доходи лише з таких джерел: власні місцеві податкові надходження; субсидії на вирівнювання податкових надходжень між регіонами; незв’язані державні субсидії; цільові державні субсидії; збори; прибутки від продажу; позики.

Між податками та зборами існують суттєві відмінності. Податки спрямовуються на фінансування громадських витрат, забезпечення перерозподілу коштів у часі та між громадянами. Збори мають конкретизований характер. Якщо сума, яку сплачує особа, безпосередньо пов’язана з продажем конкретних виробів чи наданням певних послуг, то такий платіж належить до зборів.

Метою надання незв’язаних державних субсидій органам місцевого самоврядування у Швеції є зрівноваження бази оподаткування i структури видатків органів місцевого самоврядування. Відповідно до нової системи надання державних субсидій на спеціальні потреби органів місцевого самоврядування виділяється близько 25% субсидій. Решта розподіляється як складова нової системи вирівнювання надходжень, що ґрунтується на відмінностях податкових ресурсів різних муніципалітетів. Відмінності в податкових ресурсах залежать від вікової та економічної структур, а також від рівня доходів населення. Середній показник податкових ресурсів обчислюють шляхом ділення оподатковуваного прибутку на території Швеції на загальну кількість жителів країни.

Усім муніципалітетам гарантовано однаковий рівень податкових ресурсів у вигляді відсотків від середніх показників податкових ресурсів. Чим менший обсяг податкових ресурсів має муніципалітет, тим більшою буде сума незв’язаних субсидій. У разі перевищення власних ресурсів над гарантованим державою рівнем ресурсів органи місцевого самоврядування не підпадають під дію системи вимірювання надходжень, проте органи місцевого самоврядування можуть вільно використовувати власні податкові надходження.

Задля визначення обсягу додаткових відрахувань до місцевої бази оподаткування парламент встановлює єдину для усіх муніципалітетів податкову ставку. За цією системою до уваги береться лише різниця між фінансовими можливостями регіонів. Ставки оподаткування та збори, встановлені муніципалітетами, на розміри додатково виділених коштів у такому випадку не впливають.

З метою вирівнювання структурних відмінностей у витратах застосовується принцип виділення незв’язаних субсидій. Фінансування за цим принци пом відбувається цілком за рахунок власне муніципалітетів у вигляді міжмуніципальних вирівнювальних платежів. Муніципалітети, які мають низьку витратну структуру, субсидують тих, у кого ця структура є високою. В основу обраного методу покладено аналіз співвідношення між муніципальними витратами та зовнішніми чинниками, що обумовлюють існуючі відмінності в муніципальних витратах на одного жителя. До таких чинників належать: клімат, щільність населення, вікова структура та соціальна структура.

Отже, механізм функціонування складових системи формування доходів місцевих бюджетів у країнах – членах Європейського Союзу, які ратифікували Європейську Хартію місцевого самоврядування, характеризується високою ефективністю, тобто відповідно до специфічних умов кожної країни місцеві бюджети є ефективним інструментом соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць. Механізм реалізації інституційної, узгоджувальної та організаційної функцій, що склався протягом багатьох століть, сприяє оптимізації взаємозв’язків між рівнями бюджетної системи. Проте цілі регіональної політики європейських країн являють собою досить значний набір завдань, які складно реалізувати в практичному розумінні.

Таким чином, приклади досвіду європейських країн, які ратифікували Хартію місцевого самоврядування, свідчать про успішне функціонування систем формування доходів місцевих бюджетів, завдяки чому забезпечується оптимізація бюджетних відносин та успіх трансформаційних перетворень.

Практика взаємовідносин органів влади різних рівнів забезпечує життєдіяльність і розвиток регіонів. Чіткій розподіл повноважень, законодавче гарантування прав на встановлення місцевих податків і зборів створили умови для майбутнього розвитку регіонів та збалансування бюджетів.

Однак існує низка проблем, зокрема пов’язаних із: нестабільністю та випадковістю джерел надходжень до місцевих бюджетів; відносно обмеженим використанням позикових капіталів; невизначеністю критеріїв фінансового вирівнювання та дискреційними повноваженнями органів влади різних рівнів; певним рівнем невідповідності між завданнями органів місцевого самоврядування і ресурсами, необхідними для їх виконання; переважанням трансфертів над власними фінансовими ресурсами; обмеженою часткою надходжень від місцевого оподаткування.