Зарубіжний досвід розвитку житлово-комунального господарства

Як показує аналіз закордонного досвіду, в 1960–1970-их роках послуги у житлово-комунальній сфері, як правило, надавалися організаціями, що належали державі або органам місцевого самоврядування. Але пізніше ситуація змінилася. Збирання сміття, ремонт доріг, озеленення, експлуатація систем вуличного освітлення та низка інших послуг у багатьох містах почали здійснюватися приватними фірмами, відібраними на конкурсній основі. Приватний підрядник, що працює в умовах конкуренції, на відміну від державної або муніципальної організації, вимушений працювати якомога ефективніше, щоб залишитися на цьому ринку та одержувати прибуток. У результаті вся сфера перестає бути тягарем для держави, а населення отримує можливість вимагати якісних послуг.

Стан, в якому перебуває ЖКГ України сьогодні, нагадує ситуацію, що склалася в країнах Центральної та Східної Європи наприкінці минулого століття, коли реформування житлового сектора тільки розпочиналось. Між тим, лібералізація економіки та перехід до ринкової форми організації економічних відносин викликав у всіх країнах регіону необхідність перегляду житлової політики. Реформи в ЖКГ стали частиною економічних перетворень, але конкретні шляхи їх реалізації залежали від фінансових можливостей і напрямку економічних реформ у конкретній країні. У той же час для всіх постсоціалістичних країн були характерними такі зміни: зрушення в структурі джерел фінансування житлового будівництва на користь приватного сектора; приватизація квартир; зміни в механізмах утримання житлового фонду та сплати за житлово-комунальні послуги.

Практично всі країни Центральної та Східної Європи, які пройшли шлях від радянської до ринкової економіки, під час реформування житлово-комунального сектора стикалися з проблемою зростання тарифів на комунальні послуги, які значно випереджали зростання доходів населення. Наприклад, в Угорщині тарифи на енергію, газ та інші види палива за 1991–2001 роки підвищилися в 14 разів, у Польщі – в 18,5 рази. У Чехії тарифи на комунальні послуги зростали не такими високими темпами, як в інших країнах регіону, але у державі і зараз існують дотації підприємствам комунальних послуг, завдяки чому вдається стримувати підвищення тарифів.

Безперечно, у певних категорій громадян виникли труднощі з оплатою житлово-комунальних послуг, адже їх частка в сімейних бюджетах домогосподарств значно збільшується. Щоб полегшити положення соціально вразливих верств населення, у більшості країн було запроваджено програми, що передбачали допомогу певним категоріям населення в оплаті житлово-комунальних послуг, виділялися цільові дотації.

Проте кожна країна Східної Європи пройшла свій шлях і має певні особливості проведення реформ у ЖКГ. Так, у Польщі велика частина комунального житлового фонду є власністю та експлуатується місцевою владою (гмінами), які згідно із Законом «Про оплату житла та тарифні пільги» мають значну свободу вибору у здісненні політики в цій сфері. Цим законодавчим актом передбачається, що гміни підвищуватимуть тарифи з метою покриття витрат на утримання житлового фонду, одночасно надаючи певні пільги малозабезпеченим мешканцям за спеціальними програмами.

Знаковим для розуміння сутності змін, що здійснюються в сфері ЖКГ, є і досвід Східної Німеччини, де після об’єднання з Західною в 1990 році почалося реформування житлово-комунального сектора, яке перебувало в занедбаному стані. Метою реформування ЖКГ стало створення конкуренції в різних галузях житлово-комунальної сфери. Для цього, на думку авторів реформи, було необхідно демонополізувати і акціонувати компанії, що надавали послуги, модернізувати комунальну інфраструктуру та житловий фонд, удосконалити ціноутворення для витрат на надання послуг ЖКГ.

Для вдосконалення ціноутворення Німеччина перейшла від надання соціальної допомоги населенню через комунальні підприємства до адресного субсидування. Субсидії надавалися малозабезпеченим сім’ям залежно від рівня їхнього доходу по принципу: багаті допомагають бідним, а не користуються разом з ними низькою тарифною сіткою. Звільнені кошти шляхом надання грантів і кредитів під низькі відсотки були інвестовані в модернізацію мереж і обладнання. Кредити, спрямовані на модернізацію житлового фонду, надавалися як Федеральним Урядом Німеччини, муніципальними утвореннями, постачальниками енергоресурсів, так і Європейським Співтовариством. Також необхідно відзначити значне зростання вартості послуг і одночасний перехід до розрахунку за надані послуги згідно їх фактичному споживанню.

Під час проведення реформи в Німеччині вся сфера ЖКГ була фактично приватизована (земля також перейшла у власність підприємств), але при цьому були забезпечені прозорі схеми діяльності підприємств. Постачальники послуг стали відбиратися на конкурсній основі, що було закріплено відповідними нормами законодавства. Це дало поштовх підвищенню якості послуг, більш ефективному господарюванню нових власників. Також, зважаючи на постійну конкуренцію, комунальним компаніям було недостатньо тільки поставляти ресурси і стягувати оплату за їх споживання. Виникла необхідність забезпечувати споживачів низкою додаткових послуг. З’явився новий термін «багатосторонні комунальні послуги». Наприклад, крім свого основного виду діяльності, комунальні компанії включали у свої пакети багатосторонніх послуг прибирання прибудинкових територій, вивіз сміття та утилізацію відходів, обслуговування внутрішньобудинкової інфраструктури, телекомунікацій та ін. Такі організації мали холдингову структуру, розподілену за видами діяльності, що дозволило здійснювати фінансування напрямків, що менш розвиваються (або є соціально значущими), за рахунок успішних.

Крім того, у Німеччині увага приділялася підвищенню ефективності комунальних підприємств, яка впроваджувалася за рахунок запровадження сучасних технологій та автоматизації. Окрім того, були створені спеціальні державні банки, які були спрямовані на сприяння розвитку ЖКГ. Вони надавали пільгові кредити під конкретні адресні програми, спрямовані на підвищення ефективності використання та економію ресурсів.

Не менш цікавим для України є досвід в реформуванні житлово-комунальної сфери Великої Британії, яка майже 15 років створювала суспільно прийнятні і комерційно привабливі умови в комунальному секторі. Наприклад, у 1997 році було введено заборону на відключення послуг водопостачання для побутових споживачів, але одночасно було прийнято рішення про підвищення тарифів для неплатників. На відміну від Великої Британії, у більшості європейських країн комунальну інфраструктуру не передано в приватну власність, а, залишаючись муніципальною, експлуатується приватними операторами на умовах договору концесії. Зокрема, у Франції комунальні служби є переважно муніципальними. У той же час достатньо поширений в житлово-комунальній сфері й досвід використання концесій, заснованих на договорі, відповідно до якого підприємство комунальної сфери передається в експлуатацію приватній фірмі. Надання послуг здійснюється концесіонером, при цьому він має право стягти зі споживачів платежі за надання цих послуг.

Загалом, у Франції діє потрійна система надання житлово-комунальних послуг: разом із націоналізованими газовими мережами і державною енергетикою існують приватні компанії, а також такі, що будують свою діяльність на основі концесії. У той же час, всі фірми у Франції, особливо ті, що займаються електро-, газо- і водопостачанням, водовідведенням, збиранням і переробкою сміття і промислових відходів, працюють в тісному контакті з муніципалітетами на основі укладених контрактів і договорів.