Променева терапія

В наш час променева терапія міцно війшла в онкологічну практику і займає одне з провідних місць в лікуванні онкологічних хворих. Вона може використовуватись як самостійний метод, що забезпечує стійке виздоровлення (наприклад, при раку губи, шкіри, шийці матки) та як допоміжний метод, в комбінації з хірургічним або хіміотерапевтичним методами лікування (при раку молочної залози, прямої кишки, або лімфогранулематозі, раку легенів та інших новоутвореннях).

Виявлено, що загибель клітин викликається шляхом пошкодження ядерних структур ДНК, дезоксирибо-нуклеопротеідів та ДНК-мембранного комплексу. Опромінення призводить до розриву ДНК, внаслідок чого порушується її структура.

Головною задачею променевого лікування є знищення пухлинного вогнища з відтворенням на його місці тканин що мають нормальні властивості обміну та росту. При цьому дія променевої енергії, яке призводить до незворотнього порушення життєздатності пухлини, не повинна досягати такого ступеню впливу на оточуючі її системи нормальних тканин, що попадають в сферу опромінення. Дія променевої енергії не повинна впливати також на загальний стан організму, тобто лікувальний ефект мусить мати вибірковий характер.

Крім того, променева терапія переслідує мету уникнення запальних явищ в вогнищі ураження, знищення метастазів пухлини в регіонарних лімфовузлах, інкапсуляція пухлини та розвинення навколо неї сполучної тканини, склеризація та облітерація дрібних кровоносних та лімфатичних судин, що зменшує ймовірність метастазування та зниженню здатності клітин до приживлення. За допомогою рентгенотерапії досить часто вдається досягти повної регресії пухлини (при раку молочної залози, лімфогранулематозі, лімфосаркомі) або перевести хворого з неоперабельного стану в операбельний, тобто зменшити розміри пухлини, зробити її більш-менш рухомою, що дає змогу її видалення хірургічним шляхом.

Існує декілька методів променевої терапії. Вона може проводитись перед операцією з метою зменшення пухлини та її метастазів, під час операції з метою девіталізації пухлинних клітин (абластика) та в післяопераційному періоді з метою запобігання розвитку рецидивів пухлини.

Зовнішнє (чрезшкірне) опромінення виконується за допомогою рентгенотерапевтичного устаткування, телегамма апаратів, бетатрону, циклотрону або лінійного прискорювача, а також за допомогою радія та його ізотопів.

Метод опромінення може бути стаціонарним, ротаційим, маятниково-секторним, конвергентним. Ці види опромінення дають можливість значно збільшити променеву дозу на глибині ураження, але значно зменшити дозу на поверхні шкіри та оточуючих тканин. Широке застосування в онкології знайшли наші ізотопи радію. Вони розділяються на тверді та рідкі, відкриті та закриті. Для лікування застосовуються самі різні ізотопи - радіоактивний кобальт, йод, фосфор, золото і цілий ряд інших. Радіоактивні речовини характеризуються нестійкістью їх атомних ядер і зв"язаною з цим здатністю до спонтанного розпаду. Час, за який розпадається половина атомів речовини, називається періодом полурозпаду. Для кожного ізотопа характерний свій період полурозпаду, знання якого дає можливість точно розрахувати дозу промінів на очаг та організм вцілому.

Закриті ізотопи застосовуються для наружного опромінення за допомогою аплікаторів, масок, а також для внутрішньопорожнинного лікування (при раку стравоходу, матки і тд.), для внутрішньотканинного опромінення за допомогою голок (обколювання радіоносними голками тканин після видалення пухлини), для внутрішньопухлинного опромінення (обколювання пухлини язика і т.д.).

Рідкі радіоактивні ізотопи застосовуються внутрішньовенне, в плевральну чи черевну порожнини та вживленням в тканини радіоактивного кетгуту, нейлонових ниток.

Необхідно відмітити, що всі радіоактивні ізотопи мають певну органну тропність і тому можуть вибірково накопичуватись в тих чи інших органах. Наприклад, радіоактивний йод 131 в найбільшій кількості накопичується в щитовидній залозі, технецій 99 - в нирках, ксенон 133 - в легенях і тд.

Загальна рекція організму на опромінення також залежить від дози опромінення і індивідуальної чутливості хворого. Вона проявляється в зниженні апетиту, швидкій втомлюваності, розладу сну. У деяких хворих виникає головокружіння, нудота, блювота. Всі ці явища інтоксикації швидко зникають після припинення опромінення при проведенні дезінтоксикаційної терапії. В цей же період виникають значні зміни із сторони білої крові:

з являється лейкопенія, частіше саме лімфопенія.