Хіміотерапевтичне лікування

Щороку вченими пропонуються все нові хіміопрепарати з різними механізмами дії, завдяки чому досягнута висока ефективність хіміотерапії при цілому ряді злоякісних новоутворень. В основі ефективності хіміопрепаратів лежить їх здатність блокувати окремі етапи біохімічних механізмів росту та ділення пухлинної клітини і тому їх ще називають цитостатиками. Знання механізмів дії хіміопрепаратів необхідно, так як кожен з них має виражену специфічність дії на різні види злоякісних новоутворень. Тому необхідно враховувати не тільки локалізацію пухлини, але іїї гістологічну будову. Л.Ф.Ларіонов (1962) виводить такі закономірності хіміотерапії:

1. чутливість пухлин різних органів і тканин до певного препарату вар'ює в дуже широких межах;

2. чутливість однієї і тієї ж пухлини до різних препаратів також вар ює в дуже широких межах;

3. ефект дії певного препарата на одну і туж пухлину зворотнопропорцій-ний масі пухлинної тканини: чим більше пухлина тим менше ефект і навпаки;

4. метастази пухлин, як правило, більш чутливі до препаратів, ніж первинні пухлини;

5. метастази пухлин в різні органи мають різну чутливість до протипухлинних препаратів.

Стійкий лікувальний результат за допомогою хіміопрепаратів можна отримати тільки при повному знищенні пухлинних клітин. Однак це завдання хіміотерапія в данний час може виконати досить рідко. Існує навіть афоризм, що за допомогою хіміотерапії не можна знищити останню злоякісну клітину. Мова лише йде про зниження кількості клітин пухлини та її метастазів, що дозволяє досягти певної, більш-менш тривалої ремісії. Тому найбільш розумно призначати її в комплексі з іншими методами лікування, зокрема з хірургічним лікуванням, при якому хірург, видаляючи основну пухлину, не завжди може поручитися за відсутність віддалених субклінічних метастазів. При цьому завданням хіміотерапії є знищення можливо існуючих метастазів і запобігання рецидивів пухлини.

Для ряду захворювань хіміотерапія може використовуватися як самостійний метод (наприклад, при лейкемії, лімфогранулематозі, пухлинах трофобласта та ін.). Однак при клінічному застосуванні хіміопрепаратів звертає на себе увагу значна різниця в чутливості пухлин до медикаментозної терапії, що залежить не тільки від хімічної структури використовуємого препарата, але і від біологічних властивостей пухлини. Погано чутливі до стандартної хіміотерапії рак шлунка, підшлункової залози, меланома, рак шийки матки. В той же час необхідно підкреслити і розвиток резистентності пухлин при багаторазовому використанні одних і тих самих препаратів.

Тому при назначенні хіміопрепаратів треба не тільки знати механізм дії того або іншого препарата, але також по можливості визначати чутливість пухлини до нього. В першу чергу токсична дія препарата відбивається на проліферуючих клітинах кісткового мозку і всієї кровотворної тканини, слизової оболонки кишечника, статевих залоз. Деякі препарати токсично впливають на функціональний стан печінки, нирок, легенів, викликаючи в них навіть бажанні морфологічні зміни. В окремих випадках можливо побачити зміни з боку системи зсідання крові, пригнічення імунітету. Тому, не дочікуючись клінічних проявів вказаних ускладнень, ми повинні паралельно з хіміопрепаратами проводити супровідну терапію, направлену на профілактику та лікування диспептичного синдрому, лейкопенії, печінкової та ниркової недостатності.

Класифікація хіміопрепаратів. І.Алкиліруючі сполуки:

похідні ХЛОРЕТИЛАМИНІВ: допан, новембіхін, ембіхін.сарколізін,

хлорбутін, циклофосфан, іфосфамід, мелфелан