Неформальні інститути колективного світового лідерства

Останнім часом у світі значно зросла кількість багатосторонніх меха­нізмів прийняття рішень з питань глобального порядку денного. Це є результатом передачі владних повноважень новим міжурядовим орга­нізаціям, таким як ВТО, а також виникнення неформальних наднаціо­нальних центрів прийняття рішень, таких як «Група восьми» та «Група двадцяти». Ці нові інституції залишаються багато в чому закритими І непідзвітними демократичній громадській думці, рішення ж прийма­ються урядовими чиновниками й міжнародними технократами. Найактивніше використовуваною моделлю такої взаємодії є зустріч на вищому рівні. Такі саміти являють собою інституціональну інновацію, що поєднує легітимність наднаціональної організації, гнучкість нефор­мальної зустрічі й зацікавленість громадськості в нинішніх глобальних проблемах. Більше того, вони є частиною неформального процесу при-Ішяття рішень з наднаціональних питань.

Роль самітів полягає в таких завданнях.

1. Визначення найгостріших глобальних проблем. Наприклад, Кон­ференція ООН з навколишнього середовища й розвитку в Ріо-де-Жанейро 1992 р. визначила головні напрямки можливих рішень сві­тового співтовариства, пов'язаних з навколишнім середовищем.

2. Встановлення міжнародних принципів і правил. Наприклад, кон­ференція ВТО в Сінгапурі в 1998 р. визначила правила нової ліберальної світової торговельної системи.

3. Визначення напрямків політики. Саміти керівників держав можуть визначати напрямки політики на національних або регіональних рівнях. Рішення МВФ приводять окремі держави до дерегуляції фінансових потоків, приватизації, скорочення видатків на соціальну сферу тощо.

4. Забезпечення виконання ухвалених рішень.

Особливе значення для формування «глобального порядку денного» у сучасному світі мають саміти «великої вісімки». Незва­жаючи на те, що «Група восьми» не є міжнародною організацією, не .іаснована на міжнародному договорі, не має формальних критеріїв прийому, статуту й постійного секретаріату, а її рішення носять характер політичних зобов'язань держав-учасників, вона демонструє досить високу ефективність у реалізації потенціалу колективного сві­тового лідерства.

«Група восьми» є неформальним механізмом багатобічної взаємодії, у межах якого керівники провідних держав індустріальної Півночі — Великобританія, Німеччина, Італія, Канада, Росія, США, Франція, Японія, а також керівництво Комісії Європейських співтовариств, мають можливість узгоджувати підходи до вирішення важливих гло­бальних проблем. Показово, що до складу цього клубу входять чотири :( п'яти постійних членів Ради Безпеки ООН і дві країни, які претен­дують на цей статус. Частка держав «вісімки» у сумарному валовому внутрішньому продукті країн світу становить майже 50%, у світовому експорт — більше 40 %. Члени «вісімки» володіють у сукупності правом вирішального голосу в ключових міжнародних фінансових інсти­тутах — МВФ, МБРР, ЄБРР, Паризькому клубі кредиторів.

Попередницею G8 була «Група семи», створена в результаті зустрічі глав держав і урядів Франції, США, ФРН, Японії, Великобританії й Італії, що відбулася за ініціативою тодішнього президента Франції Валері Жіскар д'Естена 15-17 листопада 1975 г. у Рамбуйє (Франція). З 1976 р. у самітах бере участь прем'єр-міністр Канади, з 1977 р. — голова Комісії Європейських співтовариств. Тут варто зауважити, що біля джерел самої «Великої сімки» стояла так звана «бібліотечна група», до якої входили представники лише трьох держав — Жискар д'Естен, Гельмут Шмідт і Джордж Шульц, що зібралися для проведення консуль­тацій вперше в 1973 р. в бібліотеці Білого дому.

Починаючи з Боннського саміту 1978 р., на якому члени клубу взяли на себе зобов'язання додати імпульс світовому економічному зрос­танню, «сімка» відігравала визначальну роль в підтримці глобальної економічної стабільності. «Сімка» значною мірою сприяла успішному завершенню Уругвайського раунду і створенню ВТО, успішному завер­шенню конференції ВТО в листопаді 2001 р. в Досі. Рішеннями «сімки» неодноразово проводилася пільгова реструктуризація або навіть спи­сання зовнішнього боргу бідних країн. Аналізуючи саміти G7, слід сказати, що з кожним роком коло обговорюваних питань розширю­ється. У 80-ті рр. «сімка» однозначно зробила заявку на глобальне лідерство і дала зрозуміти, що на цьому шляху не зупиниться перед втручанням у хід внутрішніх процесів в країнах, що не входять в зону її географічної відповідальності.

Учасники одного з перших присвячених G7 колоквіумів у Франції висловилися гак: «Треба відзначити, що з самого початку ці зустрічі замислювалися також як форум великої політики. G7 — політичний форум, навіть коли там обговорюються економічні і фінансові про­блеми. На них присутні політичні фігури, глави держав і урядів демо­кратичних країн, яких об'єднує відповідальність перед обличчям гро­мадської думки»¹³.

У 80-х роках XX ст. політика остаточно бере гору над економікою в діяльності «Великої сімки». Порядок денний «клубу» у восьмидесятих роках включав два в чистому вигляді політичних блоки питань — від­носини Схід—Захід і регіональні конфлікти або, в ширшому сенсі, про­блеми глобальної і регіональної безпеки. Тема глобальної безпеки на самітах була пов'язана з необхідністю реагувати на кризи у відносинах між Сходом і Заходом (розгортання СРСР ракет 55-20, введення військ до Афганістану). Починаючи із саміту у Венеції 1980 р., після введення радянських військ до Афганістану, політичні питання вже вивчалися на підготовчій стадії і остаточно увійшли до порядків денних самітів і від­повідно в підсумкові декларації.

Група дедалі активніше претендувала на глобальну відповідальність Іа функціонування міжнародної системи. А це, у свою чергу, не могло не привести до постановки проблеми відносин з Іншими впливовими дер­жавами. Політизація порядку денного відкривала можливість для залу­чення до роботи клубу держав, що володіють можливостями не лише її економічній галузі. Першою кандидатурою стала Росія — найбільша військова держава планети, що має глобальні інтереси і що справляє пилив на розвиток ситуації в багатьох регіонах планети¹⁴.

¹³ Писарев А. России предстоит председательствовать в «восьмерке» // Меж-дународная жизнь. — 2005. — № 12. — С 92.

¹⁴ Писарев А. России предстоит председательствовать в «восьмерке» // Меж-дународная жизнь.— 2005. — №12. — С. 92.

У 1991 р. на саміті в Лондоні Росія вперше взяла участь у діалозі із країнами «Групи семи» в якості «гостя». Оформлення «вісімки» бере свій початок в 1994 році на саміті в Неаполі. Його перша частина пройшла й «сімковому» форматі, а друга — у форматі «вісімки» за участю росій­ського президента як рівноправного партнера. Важливим етапом у трансформації статусу Росії до повноправного учасника «політичної нісімки» стало підписання в межах саміту «вісімки» з ядерної безпеки 19-20 квітня 1996 року Московської Декларації про ядерну безпеку. З саміту в Бірмінгемі 1998 р. Росія бере участь у цьому клубі як його член. У 2001 на зустрічі в Генуї вона вперше виступила як донор за деякими програмами «вісімки». На саміті в Кананаскисі в 2002 р. у зв'язку з ухва­ленням рішення про головування Росії в «Групі восьми» в 2006 р. оста­точно завершилося перетворення «Групи семи» в «Групу восьми».

У «вісімці» склався стійкий порядок роботи. Саміти проходять щорічно по черзі в крашах-партнерах, а країна, що проводить зустріч на вищому рівні, виступає протягом календарного року як голова «Групи восьми». Дискусії глав держав і урядів проходять у вузькому колі, куди допущені лише шерпи — особисті представники лідерів. При прийнятті рішень діє принцип консенсусу.

Щорічний робочий цикл «вісімки» зорієнтований насамперед на підготовку й проведення самітів — головного заходу «клубу». Всю під­готовчу роботу очолюють І координують шерпи, які зустрічаються звичайно чотири рази в рік. Шерпи очолюють «національні команди» у складі політичних директорів, зовнішньополітичних і фінансових су-шерпів, інших національних експертів.

Важливу роль у процесі підготовки самітів відіграють регулярні зустрічі міністрів закордонних справ і фінансів. Також проводяться .ІустрІчі міністрів навколишнього середовища, енергетики, праці й соці­ального розвитку, охорони здоров'я, науки й утворення, внутрішніх справ і юстиції (беруть участь генеральні прокурори). У форматі «вісімки» проводяться також зустрічі глав парламентів, лідерів бізнесу, представників молоді. У середньому по лінії «вісімки» за рік проходить від 60 до 80 заходів.

З 1995 р., після саміту в Галіфаксі, почали діяти робочі органи. Вони складаються з експертів і поділяються на: 1) цільові (цільова група по Південній Азії, цільова група з проблем цифрових технологій, цільова група з поновлюваних джерел енергії в країнах, що розвиваються); 2) робочі (робоча група з Косово, робоча група з глобального парт­нерства проти розповсюдження зброї й матеріалів масового знищення, робоча група з біометрії, робоча група з доробки ініціативи щодо без­печного і спрощеного порядку міжнародних поїздок (5АРТІ) та її наступної реалізації тощо); 3) експертні групи (група експертів з нероз-повсюдження зброї масового знищення, група контртерористичних дій (ГКД), Римська/Ліонська група експертів з боротьби з тероризмом і організованою злочинністю, група експертів із запобігання конфліктів (з 2002 року переорієнтована на роботу в Афганістані). Також діють групи високого рівня з питань нерозповсюдження ядерної зброї, старші посадові особи «вісімки» з питань праці й соціальних справ та ін.

Приблизно за рік до початку головування в країні розгортається робота зі складання його концепції. Концепція головування в «вісімці» є комплексним документом, що містить у собі основні пропозиції країни-голови за наміченими пріоритетами. У розробці документа беруть участь відомства, агентства й служби держави, які вносять свої пропозиції з питань їхньої компетенції.

Визначення пріоритетів — одне з найважливіших завдань голови. Це повинні бути теми:

— які входили б у сферу інтересів кожного з учасників клубу, а головне — були актуальними для всього світового співтовариства;

— за якими було б можливо розробити комплексні актуальні доку­менти (заяви, ініціативи, плани дії, декларації, дії);

— важливо, щоб рішення, зафіксовані в цих документах, можливо було реалізувати в погоджені між партнерами намічені терміни.

Так, у ході зустрічі лідерів «Групи восьми» 21-23 липня 2000 р. на Окінаві було зроблено акцент на темах стратегічної стабільності, боротьби з міжнародним тероризмом, Інформаційної безпеки, інтеграції Росії в світову економіку, врегулювання на Корейському півострові, а також прийнято Хартію глобального інформаційного суспільства.

У 2001 р. в центрі уваги саміту в Генуї були поставлені проблеми розвитку, боротьба з бідністю, продовольча безпека, проблема ратифі­кації Кіотського протоколу, ядерне роззброювання, роль неурядових організацій, ситуація на Балканах і Близькому Сході. У 2002 р. саміт у Кананаскисі розглядав проблеми допомоги країнам Африки, боротьби з тероризмом, зміцнення росту світової економіки і забезпечення безпеки міжнародних вантажів.

На саміті «Групи восьми» у французькому Евіані (2003 р.) було ухвалене рішення про розвиток співробітництва з най перспектив­ніших напрямків науково-технічного прогресу — у водневій енер­гетиці, біотехнологіях, глобальному моніторингу природних процесів, раціональному використанні водних ресурсів.

У ході британського головування в 2005 р. пріоритетна увага при­ділялася виробленню загальних підходів до подолання негативних наслідків глобальних кліматичних змін і розвитку екологічно чистої енергетики. Результатом саміту в Гленіглсі стало зобов'язання «Групи восьми» значно збільшити допомогу найбіднішим країнам Африки й знизити їхній борговий тягар.

На саміті в Санкт-Петербурзі у 2006 р. були схвалені принципи гло­бальної енергетичної безпеки, прийняті важливі рішення щодо нероз­повсюдження зброї масового знищення, боротьби з тероризмом, підви­щення якості освіти і боротьби з інфекційними захворюваннями.

У 2007 р. на саміті в німецькому місті Хайлігендаммі була підтримана німецька ініціатива про проведення на регулярній основі діалогу з п'ятіркою держав, що динамічно розвиваються, — Китаєм, Індією, Бразилією, Мексикою й ПАР, що отримав назву «Хайлігендаммський процес». Він розпочався за такими темами, як енергетика, сприяння розвитку, Інновації й інвестиції.

Ключовими темами японського головування 2008 р. були світова економіка, розвиток Африки, захист навколишнього середовища, включаючи протидію змінам клімату. У зв'язку з продовольчою кризою лідерами «Групи восьми» було ухвалене рішення про створення Гло­бального партнерства в області сільського господарства і продовольчої безпеки. Були також досягнуті домовленості про створення Міжна­родного партнерства зі співробітництва у сфері енергоефективності.

У 2009 р. під час саміту в італійській Аквилі увага «Групи восьми» зосередилася на подоланні глобальної фінансово-економічної кризи, нейтралізації її соціальних наслідків І негативного впливу на економіку найбідніших країн.

Значну частку зобов'язань «Групи восьми» незмінно становлять рішення зі сприяння розвитку. Після прийняття міжнародних цілей розвитку в межах Комітету зі сприяння розвитку ОЕСР в 1996 р., Декларації про Цілі розвитку тисячоліття ООН в 2001 р. і саміту «Групи восьми» у Кананаскисі в 2002 р. «вісімка» щорічно узгоджує колективні зобов'язання, спрямовані на виконання завдань «Цілей розвитку тися­чоліття», їхні уточнення, конкретизацію й поглиблення.

Незважаючи на виявлену гнучкість і значні досягнення протягом історій зрозуміло, що без повноцінної участі в процесі обговорення найважливіших світових проблем основних економік, що динамічно розвиваються, неможливо успішно справлятися з глобальними про­блемами. З урахуванням мінливих реалій сучасного багатополярного миру спостерігається тенденція до розширення діалогу «Групи восьми» з «п'ятіркою» і іншими провідними країнами, що розвиваються, пред­ставники яких запрошуються на саміти й беруть участь у зустрічах міністрів «Групи восьми». Країни «Групи п'яти» продовжують доволі двозначно розглядати свої відносини з «Групою восьми». Питання про те, чи буде «Група п'яти» наполягати на вступі до «вісімки», залиша­ється відкритим (так само як і інше питання: чи захоче «Група восьми», у свою чергу, бачити їх як повноправних членів). Дилема «Групи п'яти» полягає, з одного боку, у привабливості ідеї стати повноправним членом «клубу» найбільш впливових восьми країн, а з іншого боку — у про­блемі можливої асоціації з багатим «Заходом» або «Північчю».

Визнаючи необхідність утягувати найбільш перспективні країни в процес прийняття рішень (або намагаючись у такий спосіб дістати згоду країн «Групи п'яти» на проведення лінії, розробленої старими промислово розвинутими країнами), Ангела Меркель запропонувала розпочати новий структурований тематичний діалог із Бразилією, Китаєм, Індією, Мексикою і Південною Африкою, який було визначено як Хайлігендаммський процес. Рішення про початок ХайлІгендамм-ського процесу було зафіксовано в Декларації «вісімки». В останні роки лідери «вісімки» стали запрошувати на окремі сесії своїх зустрічей керівників п'яти провідних країн, що розвиваються, (Бразилії, Китаю, Індії, Мексики і Південної Африки). Початок цим зустрічам було покладено в Гленіглсі в 2005 р., і спочатку вони були відомі як «Група восьми + п'ять». У 2007 році на саміті в німецькому місті Хайлігендамм глави держав і урядів кра'ін «Групи восьми» і «Групи п'яти» створили нове партнерство — Хайлігендаммський процес (ХП) з метою обгово­рення актуальних проблем світової економіки, перш за все, в наступних чотирьох областях:

— розвиток з акцентом на Африку;

— сприяння міжнародним Інвестиціям на взаємовигідній основі;

— сприяння дослідженням і Інноваціям, зокрема у галузі охорони прав інтелектуальної власності;

— енергетика з акцентом на енергоефективність.

Хайлігендаммський процес ґрунтується на чотирьох позиціях: про­суванні і захисті інновацій; зміцненні волі інвестицій шляхом від­критого інвестиційного режиму, включаючи заохочення соціальне відповідального поводження бізнесу; енергетиці, особливо шляхом посилення енергоефективності і просування технологічного співро­бітництва з метою скорочення викидів парникових газів; а також зміц­ненні співробітництва і координації в сфері стійкого розвитку, осо­бливо в Африці. Спочатку передбачалося, що цей формат глобального діалогу протриває два роки. Проміжна доповідь про його результати була представлена на саміті 2008 р. на Хокайдо, а підсумки — уже на саміті в Італії в 2009 р.

За умов розгортання світової фінансово-економічної кризи Хайлі-гендаммський процес став потужним стимулом до активізації пошуку моделі реформування «вісімки», але формат «Група восьми + п'ять» не був єдиним її варіантом.

Однією з найцікавіших ідей реформи за допомогою розширення числа учасників форуму лідерів була пропозиція перетворити «Групу двадцяти» міністрів фінансів у групу керівників держав з тією ж кіль­кістю, або «лідерську двадцятку». У дослідженні, що передувало цій ініціативі, член «тіньової вісімки» В. Добсон відзначала, що проблеми, що зараз стоять перед лідерами, з часів закінчення «холодної війни», коли виникла «сімка», істотно змінилися, тому на нинішньому етапі необхідний «консенсус у межах ширшої групи». Вона пропонувала два сценарії, побудованих на прецеденті зустрічей міністрів фінансів «двадцятки»: скликання функціональних груп міністрів з двадцяти країн із системних проблем, таких як зміна клімату, проблеми по лінії Північ — Південь, торгівля і викорінювання бідності; а також розши­рення формату зустрічей лідерів, тобто включення в їхнє число керів­ників двадцяти держав. З метою ефективності керування даний формат форуму лідерів припускає створення керівного комітету з періодично мінливим складом. На думку В. Добсон, цей новий механізм не замінить «вісімки», але в його межах будуть відбуватися періодичні зустрічі до або після самітів «Групи восьми».

Формат міжнародних нарад у вигляді Групи двадцяти міністрів фінансів і глав центральних банків існує з 1999 р. Він створювався як форум для співробітництва і консультацій з питань, що стосуються світової фінансової системи, у відповідь на фінансові кризи кінця 90-х рр. XX ст., відбиваючи усвідомлення того, що країни з ринковою економікою, що динамічно розвиваються, не були адекватно пред­ставлені у світових економічних обговореннях і прийнятті рішень. Його учасники представляють 20 економік: 19 найбільших націо­нальних економік — Австралія, Аргентина, Бразилія, Великобританія, Німеччина, Європейський Союз, Індія, Індонезія, Італія, Канада, КНР, Мексика, Росія, Саудівська Аравія, США, Туреччина, Франція, ПАР, Республіка Корея, Японія, а також Європейський Союз. Крім того, звичайно на зустрічах «двадцятки» присутні представники Міжнародного Валютного Фонду й Всесвітнього банку. У сукупності «велика двадцятка» представляє 90 % світового валового національного про­дукту, 80 % світової торгівлі (включаючи торгівлю усередині ЄС) і дві треті населення світу, будучи тим самим доволі репрезентативною для прийняття відповідальних глобальних рішень. Саме тому цей формат зрештою виявився найприйнятнішим для організації неформальних самітів лідерів провідних держав світу з метою пошуку шляхів подо­лання світової кризи.

Ідея «лідерської двадцятки» була з ентузіазмом сприйнята прем'єр-міністром Канади П. Мартіном, першим головою фінансової «двад­цятки». У випуску «Foreigh Affairs» 2005 р. він виступив на підтримку ідеї розширення форуму лідерів і запровадив термін «лідерська двад­цятка». Е. Труман з Інституту міжнародної економіки (Вашингтон) запропонував розпустити «вісімку» і передати частину її функцій по координації політики «Групі двадцяти». На його думку, таке зміц­нення «двадцятки» було б важливим кроком у справі раціоналізації Інститутів економічного співробітництва. На додаток до рівня глав держав, міністрів фінансів і глав центральних банків Труман пропо­нував створення тематичних робочих груп. США і країни єврозони він розглядає як лідерів укріпленої «двадцятки». У той же час Труман передбачав неформальну координацію політики між США і країнами єврозони через «неформальну групу двох»¹⁵. Ця концепція «фінан­сової двійки» вивчається главою «тіньової вісімки» Ф. Бергстеном, який стверджує, що «Євроленд» і США мають потребу в новому меха­нізмі «двійки» не тільки для того, щоб здійснювати моніторинг І про­водити акції з питань еволюції обмінного курсу долар — євро, але і для того, щоб розробляти новий валютний режим «Групи двох». Ця «двійка» не є заміною «вісімки» і повинна функціонувати в нефор­мальному режимі.

¹⁵ Truman EM. The Euro and Prospects for Policy Coordination / Draft paper prepared for the conference on "The Euro at Five: Ready for a Global Role". 2004. 26 February, available at: www.iie.com/publications/papers/truman0204-3.pdf:20.

Перший саміт «Групи двадцяти» відбувся 14-15 листопада 2008 р. у Вашингтоні з ініціативи президента Франції Н. Саркозі й британ­ського прем'єр-міністра Г. Брауна для обговорення питань, пов'язаних зі світовою фінансовою кризою. Згодом відбулися Лондонський саміт, що проходив 2 квітня 2009 р. в Лондоні, та саміт у Пітсбурзі (США) 24-25 вересня 2009 р. Всі вони були присвячені світовій фінансовій кризі. Головними їхніми підсумками стали зобов'язання спільно підви­щувати банківські стандарти, у тому числі обмежуючи необґрунтовано високі виплати топ-менеджерам; намір створити систему погоджених дій всіх учасників G20 у галузі економічної політики.

На Лондонському саміті «Групи двадцяти», що відбувся 2 квітня 2009 р., його голова, прем'єр-міністр Великобританії Гордон Браун, «став провідним поборником формату "двадцятки", стверджуючи, що "вісімка" — клуб багатих промислове розвинутих країн — більше не здатна керувати міжнародними справами». Таким чином, він додав свій голос до тих зі своїх колег по «вісімці», які призивали до створення більш представницького форуму глобального керування. І навіть раніше, незабаром після першого саміту «двадцятки» у листопаді 2008 року, у газеті «Тле Сигсііап» була висловлена думка, що саміт «двадцятки» передвіщав кінець ексклюзивному клубові багатих країн, представ­лених «вісімкою». У своїй пізнішій статті П. Мартін пішов ще далі: «Лон­донський саміт "двадцятки" підтверджує, що дні "вісімки", як керівного комітету, підходять до кінця. Але при цьому світ не може дозволити вакууму. Тільки успішна "двадцятка" заповнить прогалину»¹⁶.

¹⁶ Martin P. Key Challenges // G20 London Summit 2009. L: Newsdesk Communications, 2009. — P. 24.

Уже на наступному саміті в Піттсбурзі було прийнято рішення про інституціоналізацію «Групи двадцяти» і проведення зустрічей її лідерів на постійній основі. Тим самим, в особі «двадцятки» був сформований новий глобальний форум, покликаний стати локомотивом процесу створення досконалішої й справедливішої світової фінансової й еконо­мічної системи. У цьому контексті принциповою є досягнута в Пітт­сбурзі домовленість про перерозподіл великого пакета квот у МВФ і Всесвітньому банку (5 % і 3 % відповідно) на користь країн, що розви­ваються.

Після обрання Б. Обами президентом США 36. Бжезинський запро­понував створити дві неформальні групи: розширену «вісімку» поряд з «Групою двох», що складається зі США і Китаю. При цьому друге об'єднання він вважає найбільш адекватним з погляду можливостей вирішення світових проблем. «Немає сумнівів у тому, що нам треба тісно співпрацювати з метою збільшення нинішньої "Групи восьми" до "Групи чотирнадцяти" або "Групи шістнадцяти", щоб розширити коло країн, що володіють правом прийняття рішень, і розробити програму виходу з кризи, що враховує інтереси всіх учасників. Але для того щоб просувати цю Ідею, нам необхідна неформальна "двійка"», — відзначив Бжезинський. На його думку, відносини між США і Китаєм повинні мати характер усеосяжного партнерства і розвиватися паралельно з відносинами між США з Європою і Японією, що має на увазі створення механізму регулярних неформальних особистих зустрічей для обговорення не тільки проблем двосторонніх відносин, але й усього світу вцілому¹⁷.

¹⁷ BrzezinskiZ. The Group of Two that Could Change the world // Financial Times. — 2009. — January 13. — P. 21.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

7. Бжезинский 3. Вьібор. Мировое господство или глобальнеє лидерство / Пер. с англ. — М.: Междунар. отношения, 2004.

2. Дашичев В,Й. Политика глобального господства — от XX к XXI веку // Социально-гуманитарньїе знания. — 2004. — №4. — С, 22-35.

3. Крупнеє Ю. Стать мировой державой.— М.: Яуза, 2003.

4. Ларионова М.В, «Группа двадцати» й Европейский союз // Вестник международньїх организаций: образование, наука, новая зкономика.— 2009.— №2(24).

5. Ларионова М.В., Рахмангулов М.Р. ЕС как коллективньїй член «Группьі восьми».

Приоритетьі, функции, ценности // Вестник международньїх организаций: образование, наука, новая зкономика. — 2009. — №2 (24).

6. Лужков Ю.М. Возобновление Истории: Человечество в XXI веке й будущее

России. — М.: Завет, 2002.

7.ЛуковВ.Б. «Большая восьмерка»: возрождение лидерства. Рекомендации «теневой большой восьмерки» к саммиту в Звиане. // Россия в глобальной политике. — 2003. — № 2.

8. Луков 6.6. «Большая восьмерка» в современном й будущем мире //

Международная жизнь. — 2002. — № 3.

9. Луков В. Россия в «Группе восьми»: оглядьіваясь на пройденньїй путь на старте

председательства // Международная жизнь. — 2006. — № 1-2.

10.Луков 8.6. Россия в клубе лидеров. — М.: Научная книга, 2002.

11. Лурье С. Имперское воспитание государства-гегемона // Космополис: Альма­нах. — 2003/2004. — №4. — С. 107-109.

12.НиконовВ.А. Россия в глобальной политике XXI века // Обществ. науки й современность. — 2002. —г № б.

13. Панарин А. Искушение глобализмом. — М.: ЗКСМО-Пресс, 2002.

14. ЛенттиляР.Политическаяанатомиякбольшойвосьмерки»//Международньїе процесш. — 2003. — № 3.

15.ПорядинСВ. США— лидер глобализации // Философские науки.— 2001.— №2. —С.32-46.

16. Сафонов М.В. От «семерки» к «восьмерке»: зволюция й перспективи россий-ского участия на саммитах великих держав // Вестник Моск. ун-та. Сер. 18. Социология й политология. — 2002. — №4.

17. СалицкийА. ВьІзовьІ глобализации й проблемьі крупньїх полупериферийньїх стран // М9 й МО. — 2002. — №2.

18.СимонияН. Глобализация й неравномерность мирового развития // МЗ й МО. — 2001. — №3. — С.35-44.

19. ТєрентьевА. Мироустройство начала XXI века: существует ли альтернатива «американской империи»? // Мировая зкономика й международньїе отноше­ния. — 2004. — № 10.

20.Хайнал П.И. «Группа двадцати» й Европейский союз // Вся Европа. — 2009. — №9(36).

21.Хайнал П.И., Наново 8.8. «Грулпа восьми»: модели реформирования й возмож-ности для трансформации роли Европейского союз // Вестник международ­ньїх организаций: образование, наука, новая зкономика. — 2009. — №2 (24).

22.ШаклеинаТ.А. Современньїе американские концепции мирового лидер­ства. — М.: Изд-во РАН РФ, 2000.

23.Юрченко С.6. На пути к мировому лидерству: геостратегия США 1941-1963 гг. — Севастополь: изд-во «Флот України», 2000.