Глобальна етика

Важливим стимулюючим чинником глобальної участі є процес фор­мування глобальної етики, яка, у свою чергу, живить взаємодію в гло-більному громадянському суспільстві.

Глобальна етика формується на основі універсалістської етики — філософської традиції («лінія Платона-Канта»), втіленням якої є, зокрема, сучасна етика дискурсу: «моральна проблема — загальне обго­ворення — згода».

Другий Парламент релігій світу в 1993 р. у Чикаго прийняв «Декла­рацію світового етосу», первісний текст якої був складений знаменитим німецько-швейцарським теологом Хансом Кюнгом, президентом Фонду «Світовий етос» при Тюбингенському університеті.

На думку X. Кюнга, єдиний світ має потребу в єдиній базовій етиці, яка не претендує на регуляцію людської поведінки у всіх деталях. Вона повинна виходити з певного «мінімального базового консенсусу» між людьми в усьому світі щодо питання про цінності і норми. «Якщо етика має діяти заради блага всіх, — відзначає Г. Кюнг у книзі «Глобальна від­повідальність: б пошуках нової всесвітньої етики» (1991 р.),— вона мусить бути неподільною. Неподільний світ все гостріше потребує непо­дільної етики». Цінними у цьому сенсі він вважає філософські аргументи «трансцендентальної прагматики» К.О. Апеля, «універсальної праг­матики» Ю. Хабермаса, «етики відповідальності» X. Йонаса. Водночас у питанні загальної обґрунтованості І кінцевої значущості моральних норм як таких, на думку X. Кюнга, лише релігія може «обґрунтувати абсолютність і універсальність етичних зобов'язань».

З тез про те, шо реалізація миру, справедливості й захисту планети залежить від єдності й готовності людей поважати право, що участь у боротьбі за право і свободу передбачає усвідомлення відповідальності й обов'язків, а також що право без моральної опори нестійке, робиться висновок, що «не може бути встановлений без світового етосу новий світовий порядок»⁴.

4 Декларация мирового этоса

Під світовим етосом розуміють базовий консенсус щодо існуючих загальних цінностей, незмінних стандартів і особистих поведінкових позицій. Його прибічники вважають, що без такого консенсусу з питань світового етосу кожному суспільству рано або пізно загрожує хаос або диктатура, а людина поринає в розпач. Сам X. Кюнг визначає світовий етос по-різному. Так, в одному зі своїх інтерв'ю він говорить: «Світовий етос — це певний мінімум, що має потребу в моральних підставах для того, щоб люди однієї контори або одного класу, в університеті або на фабриці могли спільно жити й працювати».

Усі релігійні вчення мають спільний набір серцевинних цінностей, які й становлять основу для формування світового етосу. Так, «золоте правило» має певні відмінності у формулюваннях, але при цьому— і цільну основну суть у всіх релігіях: у конфуціанстві — «небажане для самого себе не чини іншим»; в індуїзмі — «ось основа поваги: не роби нічого іншим людям, чого ти не хотів би, щоб вони робили тобі»; у буд­дизмі — «не завдавай болю іншим людям тим, що завдає біль і тобі»; в ісламі — «ніхто з вас не є істинно віруючим, поки не забажає для ближ­нього свого, як для самого себе»; в іудаїзмі — «що тобі неприємно, не роби ближньому своєму. Це весь закон: все інше витікає з нього»; у християнстві — «що хочеш, щоб люди робили тобі, те роби і їм». Поряд з принципом гуманності і «золотим правилом», спільними для всіх релігій є чотири етичних заборони: «не убий», «не кради», «не давай брехливих свідчень», «не зловживай своєю сексуальністю». Ці транс-культурні етичні правила утворюють структурні елементи загально­людської етики. Етична переорієнтація на синтез східних і західних тра­дицій може сприяти поширенню Духа єдності, орієнтованого на новий, більш партнерський, світовий порядок.

Основна вимога світового етосу — «до кожної людини треба ста-нитися по-людськи». Це значить, що кожна людина, незалежно від піку, статі, раси, кольору шкіри, фізичних І розумових здібностей, мови, релігії, політичних поглядів, національного й соціального похо­дження, має невідчужувану й недоторканну гідність. Тому кожна людина в державі зобов'язана поважати гідність інших і гарантувати її дієвий захист. В економіці, політиці, ЗМІ, дослідницьких інститутах і на підприємствах людина також завжди мусить розглядатися як суб'єкт права, як мета, і ніколи як простий засіб, як об'єкт комерціа­лізації й індустріалізації. Ніхто не може стояти «по ту сторону добра й їла»: жодна людина, жодна соціальна верства, жодне впливове угруповання, жоден силовий картель, жодна армія, жодна держава. Навпаки, як істота, наділена розумом і совістю, кожна людина зобов'язана пово­дитися по-людськи, робити добро й полишити зло.

«Декларація світового етосу» формулює чотири моральних імпе­ративи:

1. Культура ненасильства й благоговіння перед всіма формами життя.

2. Культура солідарності й справедливого економічного порядку.

3. Культура толерантності й правдивості.

4. Культура рівноправності й партнерства між чоловіками й жінками. Сучасна глобальна етика побудована навколо базових спільних цілей— мир, гідність людей, соціальна справедливість, свобода особистості, культурний плюралізм, сталий розвиток — І допускає плани досягнення різних цілей, безлічі ідентичностей і громадянств. Бона икорінена в зростанні усвідомлення спільної долі, спільних людських і соціальних прав, інтересів, спільної вразливості до глобальних еко­логічних, соціальних і політичних криз із необхідністю, що випливає звідси, знаходити спільні рішення й діяти на основі культури діалогу й співробітництва. Ця етика заснована на загальносвітовій спільності чотирьох базових типів свідомості — антропологічна свідомість визнає єдність нашої розмаїтості; екологічна свідомість визнає унікальність людського роду в біосфері; громадянська свідомість визнає спільну відповідальність і солідарність; діалогічна свідомість звернена до кри­тичного розуму й взаєморозуміння⁵.

⁵ Morin E. Les sept savoirs necessaires a 1'education du future.— Paris: Unesco. 1999. —P. 17

Глобальна етика розвиває настанову на контекстуальний універ­салізм, доброчинну, неруйнівну зустріч культур, гармонію взаємоповаги культурних поглядів. Вона поширює ідеї множинного громадянства, перехрещених ідентичностей (локальні, національні, регіональні, кос­мополітичні), різних наборів прав І обов'язків. Це не означає, що таке світове співтовариство зажадає від своїх членів неймовірно високого рівня космополітичної лояльності, відмови від інших зобов'язань спів­вітчизників і близьких. Воно означає почуття спільної ідентичності, завдяки чому ми не будемо байдужі до страждань інших, а приді­лятимемо їхнім інтересам таку саму увагу, як і власним інтересам чи інтересам близьких нам людей.

Глобальний етос не приймає «проявів егоїзму й себелюбства будь-якого роду — були б вони індивідуальними або колективними, виступали б у формі класового мислення, расизму, націоналізму чи сексизму»⁶. Він легітимізує самовизначення й самоздійснення, поки вони не відділя­ються від відповідальності за себе, інших людей і нашу планету.

⁶ Декларация мирового зтоса [Електронний ресурс] // Режим доступу: / http;// www.anth ropology. ru/ru/texts/documents/weltethos.htm I

Схильність до глобальної етики знаходить живильне середовище у компонентах транснаціонального громадянського суспільства — це міжнародні неурядові організації, глобальні колективні рухи, трансна­ціональні наукові співтовариства, космополітичні еліти, а також транс­національний публічний простір, що відіграє провідну роль у фор­муванні можливого майбутнього світового суспільства І є важливою основою демократичного глобального управління.