Концепція циклів світового лідерства

Закономірності злетів і падінь світових лідерів розглядаються у дослідженнях багатьох вчених, серед яких Роберт Гілпін, Іммануїл Валлерстайн, Пол КеннедІ, Джошуа Гольдстайн та Джордж Модельскі. Незважаючи на відмінності своїх концепцій, усі вони зійшлися в тому, що функції світового лідерства здійснюють держави, які послідовно змінюють одна одну, і що США — останній з лідерів на сьогодні, а Бри­танія — передостанній за значущістю.

Джордж Модельскі розвиває теорію приблизно столітніх циклів світового лідерства. Тривалі цикли глобальної політики, виділені дослідником, характеризують собою підйом та занепад певної світової держави. Глобальними лідерами були Португалія, Нідерланди, Велико­британія й США (претендували ж Іспанія, Франція й Німеччина). Від­повідно до цієї теорії, у 1945 році США (до цього успішно пройшовши всі згадані фази) змінили на посаді світового лідера Великобританію. З 1973 по 2000 рік відбувалося формування «порядку денного» на новий термін лідерства знов-таки США, а з 2000 по 2026 рік запланована чергова фаза «побудови коаліцій» на наступний великий цикл у світовій політиці, що має початися орієнтовно в 2050 році. Для Дж. Модельскі глобальне лідерство — це позиція, санкціонована систематичним колективним процесом, а не результат індивідуальних зусиль, могут­ності держави або її переважаючого виробничого потенціалу. Саме тому він використовує поняття «відбір» для характеристики процесу .шагання і утвердження держав у цій якості. Відбір — механізм, завдяки нкому здійснюється вибір між кандидатами і їхнім політичним курсом на роль світового лідера. Використання концепту «нагромадження досвіду» також свідчить, що ми маємо справу з роллю, що здобувається її результаті еволюційного розвитку.

Для набуття державою статусу глобального лідера Дж. Модельскі Ішажає необхідною наявність у ній чотирьої складових.

1. Політико-стратегічна організація для досягнення глобальної мети. Це те, завдяки чому виграють світові війни. У п'яти війнах такого типу необхідною умовою перемог і досягнення статусу «світового лідера» був сильний морський флот, а не велика армія. Без переваги на морі не могло бути здійснене оперативне розгортання збройних сил. Напри­кінці кожної світової війни «висхідна» світова держава мала найбільш потужний флот. У майбутньому, на думку Дж. Модельскі, глобальне ціледосягнення може забезпечуватися космічними силами, наприклад, у формі закриття ближнього космосу для супротивників, тобто при­душення їхньої здатності оперувати комунікаційними, навігаційними, метеорологічними й розвідувальними супутниками з метою звичайної або ядерної війни. Монополія на космічні сили стане можливою в XXI ст.

2. Передова економіка. Щоб сприяти здобуттю лідерства, економіка мусить бути фінансове забезпеченою, потужною й зростаючою, бо лише така економіка може фінансувати бюджет, що дозволяє наро­щувати сили глобального впливу. Однак сам розмір ВВП не є достатнім для проголошення лідерства, а перевага в матеріальних ресурсах не є визначальним елементом такої економіки. Масштабна, але стагнуюча економіка не може підтримувати підприємства, що мають світове зна­чення. Економіка може стійко розвиватися тільки тоді, коли зрощує й просуває передові галузі промисловості, які в певний час в певному місці починають впливати на світову економіку. Такий вплив переда­ється за допомогою міжнародної торгівлі, змінюючи форму й зміст гло­бального обміну. Він є додатковою перевагою в боротьбі за лідерство. Класичні приклади — виробництво бавовни й парові технології, які викликали Промислову революцію в XVIII ст., що дало Британії комер­ційну перевагу в XIX ст. Наявність в економіці держави перспективних провідних галузей є головним індикатором світового впливу й майбут­нього глобального лідерства.

3. Відкрите суспільство. Саме вільне й відкрите суспільство забез­печує більш сприятливе середовище для розвитку співробітництва, а також ґрунт для розробки стратегій, які, у свою чергу, є основою гло­бального лідерства. Роблячи процес прийняття рішень стійкішим, вони створюють можливості для розвитку різноманітних стратегій співро­бітництва. Підтримуючи свободу слова й захищаючи права людини, вони формують контекст для виникнення плюралізму, а значить — кре-ативності й інноваційності. Цивілізовано регулюючи конфлікти, вони збільшують імовірність вироблення «моральних» стратегій, спрямо­ваних на вирішення глобальних проблем, які, у випадку успіху, фор­мують і розширюють сферу співробітництва. Із цих причин, як вважає Дж. Модельскі, демократичні альянси звичайно виявлялися більше продуктивними й стійкими. Він доводить, що всі ті, хто був глобальним лідером у певну епоху, належав до категорії, яка ретроспективне може бути названа демократичним родом, від якого поширилася досконаліша демократія. Порівняно з конкурентами вони пропонували кращу про­граму поступального розвитку в напрямку внутрішньої свободи й зовнішньої відкритості.

4. Реагування на глобальні проблеми. Світове лідерство є насам­перед діяльністю з вирішення невідкладних глобальних проблем. Воно передбачає, що глобальна система інтересів окремо взятої держави, яка глибоко вникає у світові справи й має широкий світогляд, має бути приведена у відповідність до завдань вирішення глобальних проблем. Така держава звичайно схильна до розвитку подібних інтересів, будь-то за рахунок минулого політичного досвіду, торговельних зв'язків, що існують, альянсів або за рахунок наявності необхідних передумов у світі. Воно також схиляється до розгляду власних національних інтересів як тісно пов'язаних з більш масштабними завданнями, які можуть стати основою глобальної дії. Реагування на глобальні проблеми може бути способом відповіді світовій громадській думці. Це забезпечує легі-тимність міжнародним діям, дає обґрунтування, у термінах якого дії держави розглядаються як розпочаті в ім'я спільних інтересів. Іншими словами, респонсивність забезпечує базу для створення коаліцій через те, що деякі стратегії служать інтересам ширшим за інтереси будь-яких окремих націй, а глобальні проблеми забезпечують для них найза-гальнішу основу. Наприклад, у війні Великого Альянсу проти Людовіка XIV концепція балансу сил слугувала принципом, що виражає інтереси всієї Європи в «балансуючій» угоді, що обмежувала сили «кородя-Сонця».

Періодична таблиця довгих циклів (модель «нагромадження досвіду)

Отже, запропонована Дж. Модельскі теорія передбачає, що нація-держава стає глобальним лідером, успішно пройшовши чотирьох-стапний процес відбору або «розвитку», що складається з «постановки проблем», «створення коаліцій», «макрорішення» й «виконання»; а також набувши або виявивши характеристики, необхідні для про­ходження відбору на роль лідера, а саме політико-стратегічну органі­зацію для забезпечення глобального впливу, передову економіку, від­крите суспільство, а також відповідальність щодо глобальних проблем. З іншого боку, так звані «челленджери» не стають лідерами, тому що вони не можуть пройти процес відбору й програють, зокрема у фазі «макрорішення», або тому що в них недостатньо характеристик, необ­хідних для цієї ролі.

Перший ряд наведеної таблиці демонструє, що Португалія досягла фази глобального лідерства до 1516 року, продовживши процес, що почався приблизно в 1430 році, основні переломні моменти якого можуть бути датовані 1460 І 1494 роками. У той час як Португалія виступає, згідно з такою оцінкою, у ролі світової держави, Іспанія, конкурент Португалії, очолює опозицію у фазі «макрорішення», що почалася після 1580 року.