Пов’язки на нижню кінцівку.

Пов’язка на коліно і стегно. На коліно накладають при зігнутому положенні суглоба черепашачу пов’язку, при розігнутому положенні – пов’язку за типом восьмиподібної: колові оберти роблять вище і нижче коліна, скісні – з місцем перехрещення в підколінній ямці.

Поворотну пов’язку на куксу стегна подано на слідую чому рисунку.

Пов’язка на гомілку. На гомілку накладається спіральна з перегинами пов’язка до рівня колінного суглобу, де й фіксується коловим ходом бинта.

Пов’язка гомілковостопного суглоба. Ділянку гомілковостопного суглоба закривають з допомогою восьмиподібної пов’язки. В разі потреби закрити ділянку п’ятки застосовують черепашачу пов’язку. Якщо потрібно закрити пов’язкою всю стопу, вдаються до поворотної пов’язки. Після колового ходу в ділянці кісточок бинт ведуть поздовжньо, від п’ятки до великого пальця, роблячи ходи по бічних поверхнях стопи. Потім, починаючи від кінчиків пальців, стопу бинтують коловими ходами.

Пов’язка на всю стопу без пальців. Праву стопу починають бинтувати з зовнішнього боку, ліву – з внутрішнього. Бинт ведуть уздовж зовнішнього краю правої стопи від п’ятки до основи пальців, потім по тильній поверхні стопи йдуть до внутрішнього краю її і коловим ходом обгортають стопу, накладаючи його якомога нижче. Обходять п’ятку ззаду і повторюють описані ходи. Фіксують пов’язку навколо кісточок.

Пов’язки на кульшові суглоби та пахову ділянку подано на наступних рисунках.

Гіпсові пов’язки.

При консервативному та після оперативного лікування переломів, ушкодженні м’яких тканин широко використовується іммобілізація за допомогою гіпсових пов’язок, яка являється кращим засобом для зовнішньої фіксації уламків кісток кінцівок.

Методика приготування і накладання гіпсових пов’язок вперше описана голландським лікарем А. Mathysen (1852 рік), а в 1854 році, під час Кримської війни, описав і широко почав використовувати М.І. Пірогов. Також він приділяв велику увагу догляду за станом загіпсованої кінцівки.

Гіпсова іммобілізація: це постійна іммобілізація на весь період лікування пацієнта.

Формула гіпсу: Сірчанокислий кальцій – СаSO4 ∙2H2O. Для медичних цілей гіпс обробляють на заводах, де його піддають обпалюванню в спеціальній печі пр температурі 130–150°. Після обпалювання гіпс втрачає частину кристалізаційної води і її залишається не більше 5,25% (СаSO4 ∙H2O). Якість гіпсу прямопропорційна правильному обпалюванню.

На теперішній час до гіпсового порошку додається целюлоза та ряд інших хімічних з’єднань. Отриманий таким шляхом склад в гарячому виді імпрегнується в перев’язувальний матеріал, підсушується, та утворює гіпсові бинти.

Останнім часом з’явилися нові термопластичні матеріали, які застосовуються замість гіпсу (“Скотчкаст”, “Ортопласт”, “Гекселіт” та інші). Вони добре моделюються при нагріванні до 72–75˚С. Ці пов’язки не бояться води, при намоканні не втрачають своєї форми, пористості та здатні до обміну повітря. Такі пов’язки не потребують спеціальних підкладок.

Лікувальні властивості гіпсу: 1) надійна іммобілізація на період лікування, спокій;

2) адсорбційні властивості (всмоктує раньові виділення);

3) фіксація виправлених контрактур кінцівок;

4) лікування вроджених деформацій.

Проби на якість гіпсу: 1) на міцність – робиться кулька в діаметрі 1,5–2,5 см. борсається з висоти 1,5 м. на підлогу – в нормі залишається цілою;

2) на сипучість – стискається гіпсовий порошок в кулаку – в нормі не повинно залишатись грудок в долоні, гіпс просипається між пальців;

3) на вологість – підігрівається гіпс на металевій пластинці з утримуванням над нею дзеркала. Якщо гіпс якісний, не вологий, то дзеркало не буде запотівати;

4) на затвердіння – робиться кашкоподібна маса (2 частини води та 3 частини гіпсу), яка затвердіває протягом 10–12 хвилин, при надломі не кришиться;

5) на в’язкість – роблять гіпсову лонгету (4–5 шарів), накладають на передпліччя, після затвердіння вона повинна зберігати надану їй форму, не кришитися, не розшаровуватися;

6) на запах – при непридатності гіпсу при змішуванні з водою з’являється запах сірководню (тухлих яєць).

Правила гіпсової техніки:

1) гіпсова пов’язка повинна захоплювати два суміжних суглоба, а при ушкодженнях плечової, кульшової кісток або їх суглобів – три;

2) кінцівці надається середнє фізіологічне положення;

3) на фізіологічні кісткові виступи необхідно класти ватно-марлеві підкладки;

4) останній тур гіпсового бинту повинен накривати попередній на ½ або ⅔ ширини бинта;

5) пов’язка повинна бути відмодельована, без перетяжок, вдавлень, рівномірно охоплювати без удавлення кінцівки;

6) пальці стопи чи кисті повинні бути вільними від пов’язки для контролю кровозабезпечення загіпсованого сегменту;

7) можливе нанесення олівцем на пов’язку дати накладання та вірогідний термін зняття гіпсової пов’язки;

8) накладання гіпсової пов’язки не повинно займати більше 10–15 хвилин.

Види гіпсових пов’язок: Всі гіпсові пов’язки діляться на три великі групи: лонгетна пов’язка, лонгетно-циркулярна та циркулярна. Також пов’язки поділяються на підкладочні (з ватою) та безпідкладочні (на кисть та передпліччя), циркулярні (кругові), лонгетні (4–7 шарів гіпсового бинту), вікончаті (вікно над раною для перев’язок), мостоподібні (значні ушкодження м’яких тканин в ділянці суглобів – дві частини з’єднанні 2–3 містками), пов’язки з розпокою, кокситні (тазостегнова), гонітні, гомілково-ступневі, корсети і ліжечка (ушкодження хребта), торако-брахіальні, висяча циркулярна, “чобітки”.

Показання до лікування гіпсовими пов’язками: 1) переломи кісток після консервативного і оперативного лікування;

2) ушкодження суглобів (усунення вивихів), після відновлення ушкоджених сухожилків, зв’язок, м’язів;

3) усунення контрактур;

4) лікування вроджених деформацій кісток (клишоногість, клишорукість та ін.);

5) запальні процеси кісток (ревматоїдний артрит), суглобів, лікування туберкульозу, остеолізу кісток;

6) після лікування скелетним витягуванням;

7) для профілактики утворення контрактур при лікування опіків;

8) тендовагініти, пухлини кісток;

9) профілактика деформацій при пораненнях нервів (n. radialis, n. peronaeus communis);

10) ургентне гіпсування;

11) гіпсування після пластичних та реконструктивно-відновних операцій.

Протипоказання до накладання гіпсових пов’язок: 1) анаеробна інфекція в рані;

2) не розрізані флегмони, гнійні запливи;

3) комбіновані переломи ускладнені опіками, відмороженням.

Ускладнення при лікуванні гіпсовими пов’язками: пролежні (локальне здавлення), при прогресуванні набряку можлива ішемія тканин (порушення артеріального кровотоку), порушення венозного кровотоку, синдром тривалого стиснення, атрофія м’язів, тугорухомість та контрактури (через 3–4 місяці), при регересуванні набряку можлива редислокація уламків. У дітей часто можуть потрапляти під гіпсову пов’язку сторонні тіла. При наростанні інтоксикаційного синдрому, різкому розпиранні кінцівки, різкій болі, набряку вище гіпсової пов’язки – можна припустити розвиток анаеробної інфекції. При пульсуючих болях, гіпертермії, збільшенні переферійних лімфатичних вузлів, наростанні лейкоцитозу можна припустити розвиток гнійного запалення.

Техніка заготовки гіпсового матеріалу: 1) бінти застосовують стандартні, шириною 7–14 см, довжиною 4–5 м. Гіпсові лонгети готовлять із марлі шириною до 20 см, довжиною 4–5 м.;

2) бінт розташовують на гіпсу вальному столику, розсовуючи ребром долоні гіпс по поверхні бінта товщиною 2–3 мм.;

3) гіпсовий бинт скатують в пухкий рулон з одного краю, а лонгет складають (скатують) з обох кінців до центру. Гіпсові бинти зберігають в сухому місці.

Накладання гіпсової пов’язки:

1) для замочування гіпсові бинти (лонгети) занурюють у воду з температурою близько 20˚С, де вони знаходяться до закінчення виділення бульбашок повітря (при збільшенні температури води швидкість застигання гіпсу швидше, при зменшенні – менша)

2) гіпсові бинти віджимають двома руками з кінців до центру, щоб гіпс не вимивався водою;

3) гіпсову лонгету розгладжують по ширині, переносять на ушкоджену кінцівку і закріпляють звичайними бинтами (лонгетна пов’язка) або закріпляють гіпсовим бинтом (лонгетно-циркулярна пов’язка).

Матеріали для самоконтролю:

А. Завдання для самоконтролю

(таблиці, схеми, малюнки, графіки) додаються

Б. Задачі для самоконтролю:

Пацієнт 72 років знаходиться в травматологічному відділенні на скелетному витяганні з приводу перелому стегнової кістки. З анамнезу відомо, що хворіє багато років на цукровий діабет. Маса тіла знижена, шкіряні покриви сухі, рухомість обмежена. Оцініть ступінь ризику розвитку пролежнів.

A. Зона небезпечності.

B. Зона незначного ризику.

C. Зона високого ризику.

D. Зона ризику.

E. Зона дуже високого ризику.

У пацієнта під час перев’язки, після оперативного втручання на кисті, раптом з’явилась нудота, відчуття різкої слабкості, потемніння в очах. Обличчя стало блідим, на шкірі з’явився піт. Які із зазначених дій треба терміново здійснити?

A. Покласти пацієнта на кушетку з піднятими ногами.

B. Покласти пацієнта на кушетку з піднятим головним кінцем.

C. Надати пацієнту напівсидячого положення.

D. Покласти пацієнта на кушетку з опущеними ногами.

E. Посадити пацієнта у крісло.

Пацієнт, 62 років, знаходиться в післяопераційній палаті травматологічного відділення. Йому призначений суворий ліжковий режим. Який лікарський засіб буде використовувати медична сестра для профілактики пролежнів?

А. 10 % розчин камфорного спирту.

В. 1:5000 розчин фурациліну.

С. 70 % етиловий спирт.

D. 3 % розчин перекису водню.

E. 2 % розчин гідрокарбонату натрію.

Пацієнт Л., 45 років лікується в травматологічному відділенні з приводу відкритого перелому плечової кістки, пацієнту призначене внутрішньом’язеве введення антибіотика. Через 2 години після введення пацієнт скаржиться на сверблячку та почервоніння у місці ін’єкції. Назвіть ускладнення, яке виникло.

A. Абсцесс.

B. Алергічна реакція.

C. Інфільтрат.

D. Флегмона.

Е. Парез.

Пацієнт Л., 65 років лікується в травматологічному відділенні. Об’єктивно: пацієнт тривалий час перебуває в ліжку. Положення – пасивне. На шкірі в ділянці крижової кістки спостерігається відшарування епідермісу, пухирі. Назвіть препарат для лікування.

А. Спирт етиловий 70 %.

В. Розчин йоду спиртовий 5 %.

С. Діамантовий зелений 1 %.

D. Розчин фурациліну 1 : 5000.

Е. Спирт камфорний 10 %.

У пацієнта 26 років, в палаті травматологічного відділення, відразу після операції, температура тіла підвищилася до 38,2° С. Він відчуває остуду, різку слабкість, головний біль. Який елемент догляду необхідно застосувати в І періоді лихоманки?

А. Обкласти пацієнта грілками з холодною водою.

В. Дати прохолодне пиття.

С. Застосувати міхур з льодом до голови.

D. Зігріти пацієнта.

Е. Розкрити пацієнта.

Пацієнт 38 років знаходиться в травматологічному відділенні в ранньому післяопераційному періоді (операція була під загальним наркозом). Не може здійснити самостійно акт сечовиділення протягом 12 годин. Призначена пацієнту катетеризація сечового міхура. Вкажіть розчин, яким доцільно змастити катетер перед введенням.

А. 70 % етиловий спирт.

В. Стерильний гліцерин.

С. Стерильний розчин фурациліну.

D. Стерильний розчин борної кислоти.

Е. Стерильний розчин перманганату калію.

Пацієнтка 65 років потрапила у травматологічне відділення, в якому перебуває вже 3 тижні. Вона дуже ослаблена, тривалий час перебуває у ліжку. Замінюючи їй білизну, медична сестра помітила пухирці в ділянці крижової кістки. Який захід необхідно вжити?

А. Змащувати 10 % розчином камфорного спирту.

В. Змащувати брильянтовим зеленим.

С. Змащувати 1 % розчином саліцилового спирту.

D. Протирати 70 % етиловим спиртом.

Е. Змащувати 5–10 % розчином калію перманганату.

Жінка з 10-річним хлопчиком звернулася до Вас у зв’язку з тим, що дитину турбують болі в правому ліктьовому суглобі. Хлопчику 6 годин тому, в амбулаторії, на інфіковане садно ліктьового суглобу, після його обробки, було накладено пов’язку. При огляді визначається невелика синюшність правого передпліччя, кисті, набухання підшкірних вен навіть при піднятій кінцівці. Що сталося? Як допомогти дитині?

А. Починається флегмона верхньої кінцівки. Антибіотикотерапія.

В. Гнійний артрит. Дренування суглобу.

С. Бурсіт ліктьового суглобу. Консервативне лікування.

D.Здавлення пов’язкою кінцівки з порушенням кровообігу. Послабити
пов’язку або змінити на нову.

Е. Синдром тривалого здавлення. Провести гемодіаліз.

В приймальне відділення доставлений пацієнт з різаною раною долонної поверхні середньої третини правого передпліччя. Зі слів пацієнта, рану йому наніс 1,5 години тому невідомий на вулиці. Проведений туалет рани, накладені первинні шви. Медсестра наклала пов’язку, зав’язав кінці бинта вузлом над раною. Після чого ввела пацієнту підшкірно 1,0 мл правцевого анатоксину та 3000 МО протиправцевої сироватки. Яка помилка була допущена?

А. Не треба було накладати первинні шви.

В. Вузол бинта розташували над раною.

С. Ввели 1,0 правцевого анатоксину.

D. Провели туалет рани.

Е. Ввели анатоксин підшкірно.

У пацієнтки 68 років, на внутрішній поверхні нижньої третини правої гомілки є трофічна виразка розміром 1,5 х 2 см з некротичним дном, гіперемією шкіри і болючістю навколо. Виразка була оброблена розчином антисептика, просушена, закрита серветкою з маззю „Іруксол”. Яку закріплюючу бинтову пов’язку Ви накладете?

А. Спіральну пов’язку з перегинами бинта.

В. Черепашачу.

С. Колосподібну.

D. Кругову (циркулярну) пов’язку.

Е. Пов’язку Вельпо.

У пацієнта проведено венектомію на правому стегні і гомілці з приводу варикозного розширення вен. Рани ушиті, оброблені 1% розчином йодонату, закриті серветками. Яку пов’язку необхідно накласти на нижню кінцівку для закріплення перев’язочного матеріалу?

А. Спіральну пов’язку з перегинами бинта.

В. Оклюзійну.

С. Колосподібну.

D. Пращеподібну.

Е. Пов’язку Вельпо.

Пацієнту П., 24 років проведено розтин гнійного ліктьового бурситу. Сумка промита розчином антисептику, дренована турун дою, змочена гіпертонічним розчином натрію хлориду, покрита марлевою серветкою. Як Ви закріпите перев’язувальний матеріал?

А. Спіральна пов’язка з перегинами бинта.

В. Хрестоподібна пов’язка.

С. Колосподібна пов’язка.

D. Кругова (циркулярна) пов’язка.

Е. Черепашача пов’язка.

Пацієнт С., 36 років, постраждав під час дорожньо-транспортної пригоди. Є велика руб­лено-рвана рана по зовнішній поверхні правого плечового суглобу. Признаків перелома плечової кістки немає. Яку пов’язку слід накласти постраждалому при наданні першої медичної допомоги?

А. Черепашачу.

В. Хрестоподібну.

С. Колосподібну.

D. Пов’язку Дезо.

Е. Кругову.

Пацієнтка С., віком 53 роки, прооперована з приводу гострого висхідного тромбофлебіту поверхневих вен лівої нижньої кінцівки з локалізацією тромбів на гомілці і в нижній третині стегна. Який режим фізичної активності показаний пацієнтці протягом першої доби після операції?

А. Суворий ліжковий режим.

В. Ліжковий режим.

С. Напівліжковий (палатний) режим.

D. Загальний режим.

Е. Раннє вставання.

Пацієнт К., 49 років, прооперований з приводу гострого висхідного тромбофлебіту поверхневих вен лівої нижньої кінцівки. Під час операції не досягнуто задовільного ретроградного кровотоку зі стегнової вени. Який режим фізичної активності показаний пацієнту протягом трьох днів після операції?

А. Суворий ліжковий режим.

В. Загальний режим.

С. Напівліжковий (палатний) режим.

D. Раннє вставання.

Е. Ліжковий режим.

Пацієнт Р., 20 років, 8 днів тому поступив у відділення травматології з травматичним ушкодженням судинно-нервового пучка і плечової кістки в нижній третині правого плеча. Після виконаного оперативного втручання праву верхню кінцівку іммобілізовано з допомогою гіпсової лонгети. В якій послідовності доцільно проводити зміну натільної білизни пацієнту?

А. Знімати сорочку зі спини, грудей, скидати її через голову, послідовно знімати зі здорової, а потім з хворої руки.

В. Послідовність дій не має значення.

С. Знімати сорочку зі спини, грудей, скидати її через голову, послідовно знімати з хворої, а потім зі здорової руки.

D. Послідовність: груди, спина, голова, уражена кінцівка, а потім здорова.

Е. Послідовність: груди, спина, голова, здорова кінцівка, а потім уражена.