НАСЕЛЕННЯ ЯК ОБ'ЄКТ СОЦІАЛЬНОЇ СТАТИСТИКИ

3.1. СОЦІАЛЬНА СТАТИСТИКА І НАСЕЛЕННЯ

Населення в цілому, його різні соціально-демографічні групи та окремі особи є неодмінними учасниками будь-якого со­ціального процесу. Тому статистичні характеристики соціальних процесів і явищ були б неповними без урахування чисельності та структури тих груп населення, які беруть у них участь. Виробити ефективну соціальну політику без глибоких знань про її об'єкт, тобто про населення, також неможливо.

Інформація про населення потрібна для вивчення будь-якої соціальної проблеми або будь-якого соціального аспекту життя суспільства. Не можна ефективно здійснювати соціальний захист населення, не маючи конкретної інформації про чисельність і склад тих його прошарків, які потребують цього захисту (пенсіо­нери, безробітні, багатодітні сім'ї, інваліди та ін.). Неможливо дістати об'єктивні характеристики споживання матеріальних благ і послуг без врахування обсягу і структури потреб у різних груп населення, а також чисельності цих груп. Інформація про чисельність дітей дошкільного та шкільного віку дає змогу більш об'єктивно визначати темпи розвитку системи освіти. Знати чи­сельність працездатного населення необхідно для оцінювання його економічної активності та зайнятості.

З огляду на сказане соціальна статистика, вивчаючи соціальні процеси та явища, неодмінно спирається на інформацію про гру­пування населення за демографічними, соціальними, професій­ними, етнічними й територіальними ознаками. Для соціальної статистики велике значення мають угруповання населення за статтю, віком, національністю, рідною та розмовною мовою, сі­мейним станом, складом сім'ї, освітою, професією, заняттям, при-

належністю до галузі економіки, рівнем доходів і споживання і т. ін. Для вирішення багатьох соціальних завдань доводиться поділяти населення на міських і сільських жителів, жителів великих міст. Кожне з цих угруповань може використовуватися окремо для харак­теристики населення як об'єкта соціальних процесів, а також у різ­них комбінаціях з угрупованнями, утвореними за іншими ознаками. Одиницями спостереження під час вивчення населення є людина, сім 'я, домашнє господарство і населений пункт. Ос­новним джерелом даних про населення є його переписи, що проводяться, як правило, один раз на 10 років.

Матеріали останнього (1989) перепису населення, дали відпо­віді на запитання про стать, вік, постійне місце проживання, сімейний стан, національність, мову, освіту, тип навчального закладу, види занять, джерела доходу, кількість народжених у період між переписами дітей, житлові умови населення.

У періоди між переписами можуть здійснюватися вибіркові соціально-демографічні обстеження населення, так називані мік-ропереписи. їх програмою може передбачатися ширше коло важ­ливих для дослідження соціальних процесів запитань: стать; дата народження і число років, що виповнилися; приналежність до національності, народності або етнічної групі; мова, котрою пе­реважно користуються вдома, у навчальному закладі, на роботі; освіта; джерело засобів існування; загальна сума доходу, вклю­чаючи всі надходження за місяць, що передує обстеженню; ос­новне місце роботи; становище в занятті (робота за наймом, ро­бота не за наймом, член домашнього господарства, що безопла­тно працює, роботодавець із залученням найманих робітників, безробітний, служитель культу, військовослужбовець); тип і при­належність житлового приміщення, його розміри і число кімнат.

Найважливіші характеристики населення щорічно обчислю­ються на підставі матеріалів перепису та поточного обліку при­родного і механічного руху населення. Статистика природного руху населення базується на реєстрації актів громадянського ста­ну в загсах. Форми запису про народження, смерть, шлюб і роз­лучення містять доволі широке коло показників, що дають змогу утворювати багато різних їх угруповань з метою поглибленого аналізу демографічної ситуації у країні. Повнота врахування ме­ханічного руху населення залежить від реєстрації населення, що прибуло та вибуло в конкретній місцевості. Джерелами інформа­ції про механічний рух населення в міжпереписні періоди є дані паспортних столів, органів внутрішніх справ, сільської адмініст­рації про реєстрацію (прописку) громадян.

Деякі відомості про населення можна почерпнути з окремих видів статистичної звітності. Це, здебільшого, дані про чисель­ність окремих категорій населення: осіб, зайнятих у різних галу­зях економіки; пенсіонерів і інвалідів; учнів у навчальних закла­дах усіх типів; дітей у дошкільних установах; відвідувачів музеїв і т. ін. Недолік цих відомостей полягає в тому, що вони не відби­вають структури розглядуваних груп населення.

У матеріалах переписів, що публікуються, є інформація про населення по країні в цілому та за окремими її регіонами, про мі­ське і сільське населення. Матеріали переписів населення і роз­рахункові дані на початок кожного року в періоди між переписа­ми є інформаційною базою, яка містить відомості про генеральну сукупність населення певної території. Дані цієї інформаційної бази є основою для проведення дослідження будь-якої соціальної проблеми і використовуються для проектування вибіркових су­купностей, оцінювання репрезентативності результатів обсте­жень і поширення даних, здобутих у результаті вибіркових об­стежень, на генеральну сукупність.

Соціальна статистика у своїх дослідженнях стикається з двома масивами інформації. З одного боку це інформація про чисель­ність і склад населення, з іншого — про виробництво і спожи­вання різних матеріальних благ і послуг. Ці масиви інформації є цілком автономними, що породжує певні проблеми в дослідженні соціальних процесів. Річ у тому, що інформація про виробництво і споживання матеріальних благ і послуг подається, як правило, у вигляді загальних підсумків, через що лишається невідомою по­ведінка тих чи інших груп населення як споживачів. З'ясувати це можна лише спеціальними вибірковими обстеженнями та різного роду моніторинговими дослідженнями, під час яких вдається уз­годжувати інформацію про споживання та про особистісні харак­теристики населення.

Прикладом такого підходу до узгодження різнорідних масивів інформації є регулярні вибіркові обстеження умов життя домаш­ніх господарств. Матеріали цих обстежень дають змогу вивчати питання споживання товарів і послуг, як у цілому по всій су­купності населення, так і за різними соціально-демографічни­ми групами. За потребою здійснюються одноразові обстеження з інших актуальних проблем соціального розвитку суспільства. Проте яких би питань не торкалися такі обстеження, для їх ор­ганізації, проведення та використання результатів потрібні ві­домості про чисельність і структуру населення конкретних те­риторій.

різниця між кількістю прибулих на дану територію і кількістю вибулих за її межі протягом того самого періоду часу:

Лот = Я - В,

де П і В — чисельність відповідно прибулого та вибулого насе­лення.

Якщо сальдо міграції на певній території додатне (кількість

прибулих перевищує кількість вибулих), то на цій території від­бувається механічний приріст населення; якщо спостерігається протилежна картина, говорять про механічний відплив населення. Залежно від завдань, які доводиться вирішувати під час ви­вчення соціальних процесів, розглядають показники постійного

і наявного населення.

Постійне населення складається з усіх осіб, які постійно ме­шкають у момент перепису на певній території, у тому числі й тимчасово відсутніх. До наявного населення відносять усіх осіб, які перебувають у момент перепису на розглядуваній території,

зокрема й тимчасово.

Наприклад, аналізуючи забезпеченість населення певної тери­торії житлом, беруть до уваги лише постійне населення, а оці­нюючи можливості транспорту, торговельної мережі, готельного комплексу тощо, ураховують усе наявне населення. Такі дані особ­ливо важливі, коли йдеться про населені пункти зі значною кіль­кістю тимчасових мешканців (курортна місцевість, селища з вах­товим методом роботи й т. ін.).

3.3. СОЩАЛЬНО-ДЕМОГРАФІЧНА СТРУКТУРА НАСЕЛЕННЯ

Соціальна статистика, вивчаючи соціальні явища і про­цеси, використовує дані не лише про загальну чисельність насе­лення, а й про його склад. Досліджувати соціальні процеси, що відбуваються в суспільстві, а також виробляти й здійснювати ефективну соціальну політику, спрямовану на стимулювання де­мографічного розвитку й забезпечення належного рівня життя всього населення, неможливо без знання потреб, економічної, сус­пільно-політичної активності та інших характеристик, притаман­них різноманітним соціально-демографічним групам населення, тобто без знання, насамперед, соціальної структури суспільства.

Соціальна структура суспільства — це стійкий зв'язок еле­ментів у соціальній системі, який означає об'єктивний поділ сус-

пільства на окремі прошарки (класи, верстви та групи) і зумов­лює різний стан людей щодо одне одного за численними критері­ями. Соціальна структура суспільства є частиною соціальної сис­теми й поєднує в собі:

а) соціальний склад — набір елементів певної структури, до
яких належать різноманітні за типом соціальні прошарків та групи;

б) соціальні зв'язки — набір зв'язків між елементами структу­
ри, які різняться як за сферою поширення їх дії, так і за їх зна­
ченням у характеристиці соціальної структури суспільства на пе­
вному ступені його функціонування та розвитку.

Існують дві концепції соціальної будови суспільства: маркси­стська теорія класів і концепція соціальної стратифікації.

Згідно з першою теорією в основу покладено поділ суспільст­ва на класи — великі групи людей, які різняться за їх місцем в певній системі суспільного виробництва, причетністю до засобів виробництва, роллю у громадській організації праці, а отже, за способом одержання та розмірами тієї частки суспільного багат­ства, яку вони мають у своєму розпорядженні. За цією теорією засоби виробництва, поділ праці та відносини власності є го­ловними критеріями соціального розшарування й нерівності населення.

У сучасних умовах розвитку суспільства, коли широкі маси населення стають власниками (акціонерами), а основні власники (держателі контрольних пакетів акцій) відходять від безпосеред­нього управління виробництвом за рахунок залучення до керу­вання найманих менеджерів, відносини власності стають розми­тими, втрачаючи свою колишню важливість і визначеність. Кла­сова модель спрощує реальну дійсність і не відбиває з достат­ньою повнотою багатовимірну картину суспільного ладу. Тому в міжнародній практиці замість теорії класів широко використову­ється концепція соціальної стратифікації.

Концепція соціальної стратифікації розглядає соціальну струк­туру суспільства як багатовимірну систему, в якій поряд із класа­ми, що породжуються відносинами власності, важливе місце на­лежить статусу і владі.

Соціальний статус — це становище людини, що його вона посідає в суспільстві відповідно до віку, статі, походження, осві­ти, професії, сімейного стану тощо. Розрізняють природжені ста­туси (стать, національність, соціальне походження) і досягнуті статуси (освіта, професія, кваліфікація, соціальний стан і т. д.).

Згідно з концепцією соціальної стратифікації вивчення соціа­льної структури суспільства грунтується на багатовимірному ієрар-

хічному підході до поділу населення за різними групами, верст­вами та класами за такими критеріями, як позиція у сфері зайня­тості, рівень доходу й освіти, позиція у владній структурі та пре­стиж. Під соціальною стратифікацією розуміємо розміщення людей (верств, груп, класів) у їх статусній ієрархії згори донизу за чотирма основними критеріями соціальної нерівності: неодна­кові доходи, рівень освіти, доступ до влади, престиж професії.

Моделей класової структури суспільства, побудованих за кон­цепцією соціальної стратифікації, існує багато, проте найбільшо­го поширення на Заході набула модель американського соціолога У. Уотсона. За цією моделлю у країнах із розвиненою ринковою економікою суспільство поділяється на 6 класів:

• вищий-вищий клас становлять представники впливових і
багатих династій, котрі володіють вельми значними ресурсами
влади, багатства і престижу в масштабах держави. їхнє станови­
ще настільки міцне, що практично не залежить від будь-яких со­
ціально-економічних змін у суспільстві;

• нижчий-вищий клас — банкіри, визначні політики, власни­
ки великих фірм, які досягли найвищих статусів у ході конкурен­
тної боротьби завдяки непересічним особистим рисам. Представ­
ники цього класу залежні від політичної та економічної ситуації в
суспільстві;

• вищий-середній клас — процвітаючі бізнесмени, наймані ке­
рівниками фірм, знамениті юристи, лікарі, наукова еліта, видатні
діячі культури та спортсмени. Представники цього класу не пре­
тендують на вплив у масштабах держави, проте у вузьких галузях
діяльності їхнє становище достатньо міцне й стійке. Про них го­
ворять зазвичай як про багатство нації;

• нижчий-середній клас — наймані робітники: інженери, се­
редні і дрібні чиновники, викладачі, науковці, керівники підроз­
ділів на підприємствах, висококваліфіковані робітники і т. д. Ни­
ні цей клас у розвинених країнах є найчисленнішим. Основна ме­
та його представників — підвищити свій статус в рамках свого
класу, досягти успіху та зробити кар'єру. Для них дуже важли­
вим чинником є економічна, соціальна та політична стабільність
у суспільстві;

• вищий-нижчий клас — наймані робітники, які створюють
додаткову вартість у суспільстві. Залежачи від вищих класів щодо
здобуття засобів для існування, цей клас безперервно бореться за
поліпшення умов життя;

• нижчий-нижчий клас — злиденні, безробітні, бездомні й
інші представники маргінальних груп населення.

З огляду на те, що сучасне українське суспільство перебуває в перехідній стадії, модель У. Уотсона в чистому вигляді до нього не застосована, але багато її елементів можна використати для вивчення соціальних класів в Україні.

Досліджуючи склад і характеристики населення, будують струк­турні, типологічні та аналітичні угруповання за різними ознаками — соціальними статусами, до яких належать, насамперед, демогра­фічні, етнічні, родинні, економічні, професійні, територіально-по­селенські, політичні, релігійні та інші.

Залежно від цілей і завдань дослідження розглядають різні со­ціальні структури населення: соціально-класову, професійну, сі­мейну (структура домогосподарств), за статусом зайнятості, за джерелами засобів існування та за рівнем доходу (споживання). Соціальні структури вивчаються на різних рівнях:

* соціально-груповий рівень — у рамках усього суспільства, а
також окремих великих його складових (територіальних, адмініс­
тративних, соціальних);

* соціально-корпоративний рівень — у секторах економіки,
об'єднаннях, підприємствах, суспільних та політичних організа­
ціях і т.ін.;

* соціально-особистісний рівень — стосовно окремої люди­
ни, сім'ї і домогосподарства.

Соціальні структури вивчаються як щодо всього населення, так і за статтю, віком, національністю, рівнем освіти місцевістю (міською чи сільською), за різними регіонами та територіями.

Найважливішими демографічними характеристиками населен­ня є його віковий і статевий склад. Ці показники не лише відби­вають процеси відтворення населення в минулих періодах, а й становлять основу для оцінювання перспектив його подальшого відтворення.

Групуючи населення за віком, найчастіше беруть одно-, п'яти-та десятирічні вікові інтервали. У соціальній статистиці широко застосовують також збільшені вікові угруповання населення:

а) за віком демографічних поколінь — діти (0—14 років),
батьки (15—49 років) і прабатьки (50 і більше років);

б) за віком працездатності — населення у віці, меншому за
працездатний (0—15 років), працездатному (чоловіки — 16—59,
жінки — 16—54 років) і більшому за працездатний (чоловіки—
60 років і більше, жінки — 55 років і більше).

Перше угруповання дозволяє оцінити тип вікової структури на­селення: прогресивний (діти — 40 %, батьки — 50 %, прабатьки — 10%), стаціонарний (відповідно, 27, 50 і 23 %) і регресивний тип

;

(20, 50 і 30 %). Скажімо, на початок 1998 року вікова структура населення України була типово регресивною: діти становили 19,2 %, батьки — 50,3 % і прабатьки — 30,5 %, що свідчить про старіння населення і скорочення можливостей з його відтворення.

Угруповання населення за віком працездатності дозволяють діставати складніші узагальнюючі показники, які характеризують його віковий склад — так звані коефіцієнти демографічного на­вантаження населення працездатного віку. Розрізняють три такі коефіцієнти: коефіцієнт навантаоїсення дітьми, коефіці­єнт навантаження населенням у віці, що перевищує праце­здатний, і сумарний коефіцієнт демографічного навантажен­ня. Обчислюють зазначені коефіцієнти як відношення відповід­ної кількості непрацездатних осіб до 1000 працездатних, скільки непрацездатного населення припадає на 1000 працездатних осіб.

Віковий склад населення характеризується такими узагаль­нюючими показниками, як середній, модальний і медіанний вік усього населення або окремих його категорій. Ці показники об­числюють на підставі інтервальних рядів розподілу населення за віком, застосовуючи відповідні формули, де за варіанти взято се­редини інтервалів, а за ваги — чисельність або частки кожної віко­вої групи.

Найважливіші угруповання населення за віком будують, роз­глядаючи як усе населення, так і окремо чоловіків і жінок. Крім абсолютних даних застосовують відносні показники у вигляді часток або відсотків різних статевих і вікових груп у загальній чисельності населення, а також показники, що характеризують спів­відношення між різними групами населення. Наприклад, 1970 року у складі населення України було 45 % чоловіків і 55 % жінок, тобто на кожну 1000 чоловіків припадало 1211 жінок. За ста­ном на початок 1999 року це співвідношення дещо поліпшилося: відповідні частки становили: 47 і 53 % (на 1000 чоловіків —

1150 жінок).

Поряд із групуванням за статтю і віком застосовують поділ населення на міське і сільське. Це пояснюється тим, що міське і сільське населення має різні умови та спосіб життя, різні джерела формування доходів. Окрім того соціальна інфраструктури в мі­ській і сільській місцевості розвинена вельми не однаково.

Важливим для вивчення процесів національного відродження є групування населення за національним складом і рідною мо­вою. Джерелами цієї інформації є переписи населення, за допо­могою яких визначають чисельність населення кожної націона­льності в цілому і за типами населених пунктів; чисельність осіб,

які вважають рідною мовою державну або мову своєї національ­ності; чисельність громадян України та осіб без громадянства. Крім абсолютних значень показників переписи дозволяють об­числювати відповідні частки в загальній чисельності населен­ня, а також співвідношення між чисельністю українців і осіб інших національностей, темпи зміни чисельності і частки осіб різної національності й осіб, які вважають рідною мовою укра­їнську.

Згідно з концепцією соціальної стратифікації однією з ознак приналежності до того чи іншого класу є рівень освіти. Тому під час вивчення соціальної структури широко застосовують групу­вання населення за рівнем освіти. Виконуючи поділ усього насе­лення за рівнем освіти, обчислюють також показники, які харак­теризують число осіб із даним рівнем освіти на 1000 осіб насе­лення в певному віці (10 або 15 років і більше) або на 1000 осіб зайнятого населення і т. ін. У періоди між переписами поділ на­селення за рівнем освіти коригують на підставі даних про приро­дний рух населення і про чисельність випускників навчальних закладів різних типів, які беруть з відповідних звітів.

Структура населення за джерелами засобів існування в пере­писах 1970, 1979 і 1989 років визначалася за такими категоріями: 1) зайняте населення, крім зайнятого в особистому підсобному господарстві; 2) зайняте населення в особистому підсобному гос­подарстві; 3) особи, які одержують стипендії; 4) пенсіонери та інші особи, які перебувають на державному забезпеченні; 5) утри­манці окремих осіб; 6) особи, котрі мають інше джерело засобів існування.

Нині, із переходом на міжнародні статистичні стандарти, на­селення за джерелами засобів існування поділяють на розглянуті далі групи. їх становлять особи:

• які працюють за наймом — на підприємствах, в організаці­
ях, установах, селянських (фермерських) господарствах, з обслу­
говування домогосподарства, в окремих громадян;

• робота не за наймом — на власному підприємстві, у власно­
му селянському (фермерському) господарстві, на індивідуальній
основі, на сімейному підприємстві, в особистому підсобному го­
сподарстві;

• одержують дохід від власності;

• одержують державне забезпечення: стипендії, пенсії, допо­
могу (крім допомоги з безробіття), допомогу з безробіття і т. ін.;

• перебувають на утриманні інших людей;

• мають інші джерела засобів існування.

Для вивчення рівня життя населення, його соціальної та еко­номічної диференціації в соціальній статистиці використовують­ся й інші групування населення: за статусом в зайнятості, за ви­дами економічної діяльності, за становищем в занятті, за рівнем доходів або споживчих витрат і т. ін.

3.4. СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ І ЗМІНИ СТРУКТУРИ НАСЕЛЕННЯ

Склад населення, а отже, і його структура під впливом демографічних і соціально-економічних чинників постійно змі­нюється. Відбувається це насамперед тому, що будь-які характе­ристики кожної людини мають різний ступінь сталості. Усі соці­ально-демографічні показники особистості за ступенем їх сталос­ті класифікують так:

♦ стабільні характеристики — стать, час і місце народження,
соціальне походження, національність;

♦ змінні характеристики — місце проживання, родинний стан,
освіта, професія, рід занять та інші соціально-економічні харак­
теристики, особливо на ранніх етапах життєвого циклу особисто­
сті, а також у передпенсійний період;

♦ абсолютно змінна характеристика — вік, який, починаючи
від народження і до смерті людини безперервно змінюється.

Зміна статусів кожної особистості спричинюється до зміни всієї соціально-демографічної структури населення. Залежно від можливих змін складу населення у статистиці застосовують різні способи моделювання типових структур населення, досліджуючи вплив тих чи інших чинників на їх зміни і прогнозуючи склад населення на перспективу. Вихідним моментом вивчення змін складу населення є виявлення чинників, які найістотніше впли­вають на ці зміни, і поділ цих чинників на демографічні, соціаль­ні, економічні, політичні, етнічні і т. ін.

Оцінювання впливу окремих чинників на зміну складу насе­лення — завдання доволі складне в методичному розумінні. Труд­нощі зумовлюються цілим комплексом причин і, насамперед, нез'ясованістю механізмів впливу кожного чинника та відсутніс­тю показників, які дозволяли б вимірювати вплив соціальних, економічних і політичних чинників на зміну складу населення.

За відсутності інформації про вплив різних чинників на склад населення офіційна статистика не в змозі надати повну поточну інформацію для прогнозування очікуваних змін складу населен-

ня, через що ускладнюється вироблення ефективної демографіч­ної та соціально-економічної політики, спрямованої на поліп­шення умов та підняття рівня життя населення, нормалізацію со­ціальних процесів у суспільстві. Здобути таку інформацію можна за допомогою спеціальних цільових досліджень у ході одноразо­вих вибіркових обстежень.

Для оцінювання загальної зміни складу населення беруть аб­солютні показники збільшення чи зменшення чисельності со­ціальних груп за досліджуваний період, а також відносні показ­ники динаміки цих змін. Інтенсивність збільшення (зменшення) чисельності соціальної групи можна оцінити за допомогою кое­фіцієнта змін: