Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Обговорення головних теоретичних положень. Це практичне заняття є першим




Читайте также:
  1. Методика проведення теоретичних та практичних уроків
  2. Обговорення головних теоретичних положень
  3. Обговорення головних теоретичних положень
  4. Обговорення головних теоретичних положень
  5. Обговорення головних теоретичних положень
  6. Обговорення головних теоретичних положень
  7. Обговорення головних теоретичних положень
  8. Обговорення головних теоретичних положень
  9. Обговорення головних теоретичних положень
  10. Обговорення головних теоретичних положень

Це практичне заняття є першим. Отже, тут закладаються установки студента щодо способу оволодіння навчальною інформацією, взаємодії з викладачем, іншими студентами групи. Важливо, щоб не склалася тен­денція репродуктивного переказу почерпнутої з літературних джерел інформації, щоб утворилася доброзичлива атмосфера, що спонукає до взаємодії. Слід закласти підвалини особливого стилю відносин: думка кожного, хоч би якою вона була, не оцінюється як слушна або неслушна; вона є відображенням минулого досвіду студента, склалася під впливом певних життєвих обставин, її не можна ігнорувати, критикувати, засу­джувати. Перед студентом розгортаються інші, ефективніші підходи до професії вчителя, педагогічної діяльності, і він сам приймає, асимілює, засвоює нові аспекти стосунків і діяльності.

Для створення відповідної психологічної атмосфери варто застосо­вувати такі прийоми:

1) студент отримує завдання: дати своє визначення поняття «осві­
та». Йому пропонують зачитати ці визначення, керівник заняття запи­
сує їх на дошці. Після з'ясування міркувань усіх студентів і обговорен­
ня роблять висновок: освіта не зводиться ні до суми знань, ні до набору
певних дій, оскільки і знання, і дії є засобом особистісного формування.
Головна мета і продукт освіти — людина, яка оволодіває логікою науки,
культурою, нормами поведінки і здатна до подальшого накопичення
свого потенціалу. Продукт освіти — сам суб'єкт діяльності його нові
якості, нові можливості. Освіта — не просто задана ззовні програма
розвитку людини, а діяльність самої людини з оволодіння соціальним
досвідом;

2) студентові пропонують визначити поняття «педагогічна діяльність»
(підтекст — що дає дітям учитель?). Під час обговорення студентів
підводять до висновку, що в діяльності педагога можна виокремити два
рівні реалізації педагогічних функцій. Перший рівень — це функції, що
забезпечують виконання вчителем соціального замовлення: навчальна,


виховна, розвивальна, соціально-педагогічна. Другий рівень — це, так би мовити, поточні функції, які забезпечують реалізацію функцій пер­шого рівня: інформаційна (глибокі знання і володіння навчальним ма­теріалом, адаптація навчального матеріалу до рівня розуміння і пізна­вальних можливостей школярів і передання його за допомогою різних методичних прийомів таким чином, щоб забезпечити міцне і свідоме засвоєння їх учнями); мобілізаційна (активізація пізнавальної діяль­ності учнів, організація їхньої самостійної роботи, підтримання і розви­ток інтересу школярів до самого процесу навчання, його результатів, до праці, стимулювання соціальне активної життєвої позиції, збудження інтересу до інших учасників педагогічного процесу, потреби осмисли­ти й усвідомити складні процеси спілкування, взаємодії з іншими людь­ми); орієнтаційна (формування соціальне необхідних мотивів пове­дінки, світогляду, системи переконань, життєвих принципів, поваги до носіїв інших культурних і політичних цінностей і поглядів, готовності з ними взаємодіяти). Особливо підкреслюється, що всі ці функції насправді тісно й органічно пов'язані між собою, їх неможливо розвести по окре­мих навчальних і виховних заходах.



У подальшому обговоренні студенти розкривають структуру, зміст компонентів педагогічної діяльності як об'єкт (не окремі якості, а особа учня у цілому), суб'єкт (сам учитель і учень як повноправний учасник педагогічної взаємодії), способи (теоретичні й методичні знання, педа­гогічні технології, педагогічна техніка), результат (освіта як багатобіч­ний приріст індивідуального потенціалу учнів).



Важливо звернути увагу студентів на те, що діяльність учителя у змістовому плані багатоаспектна. Вона охоплює такі компоненти: гно­стичний, або дослідницький (робота з інформацією, аналіз свого й чу­жого педагогічного досвіду, вивчення індивідуальних особливостей дітей, тенденцій розвитку класного колективу, власних утруднень тощо); кон­структивний (планування своєї педагогічної діяльності і прогнозуван­ня її результатів, побудова моделей ситуацій і відпрацювання на них способів розв'язання конфліктів; передбачення реакцій учнів, їхньої можливої поведінки за різних умов; визначення системи педагогічних дій); організаторський (безпосередня реалізація накресленого плану, збереження загальної програми дій, запобігання небажаним відступам, утримання ініціативи, мобілізація класу і окремих учнів на досягнення потрібного результату); комунікативний (встановлення стосунків із колегами, батьками, учнями).

У кожний конкретний момент уроку вчитель не просто реалізує ра­ніше намічений план, він постійно досліджує ситуацію і зіставляє її з теоретичною моделлю, прогнозує тенденції подальших змін, оцінює їх залежно від результату, до якого вони можуть привести, приймає рішення про дальший розвиток або припинення цих тенденцій, добирає засоби відповідної зміни, зразу ж безпосередньо реалізує їх, мобілізує решту учасників ситуації, допомагає їм зрозуміти і осмислити ці зміни тощо.

7 4-446 193


Важливість педагогічної діяльності полягає в тому, що вчитель не просто діє самостійно — він насамперед скеровує діяльність учнів (не просто ставить відповідні цілі, а й прагне до того, щоб вони були усвідомлені і прийняті учнями, не просто добирає способи досягнення мети, а й дає можливість дітям оволодіти цими способами, щоб вони стали індиві­дуальними засобами досягнення цілей). Цей аспект визначається як метадіяльнгсть учителя.



Учитель також повинен передати учням самі прийоми керування, зробити дитину суб'єктом, здатним до керування своєю діяльністю і поведінкою («керування процесами керування»). Механізм реалізації цієї вимоги називають рефлексією. Рефлексія — це, з одного боку, звичка педагога до осмислення власних збудників (аналізувати власну картину світу, вловлювати хід своїх роздумів, конкретизувати власний погляд, виявляти труднощі пізнання ситуації і власну упередженість) щодо усвідомлення ходу діяльності, її відповідності прийнятій моделі. З дру­гого боку, це процес відображення вчителем внутрішньої картини світу учня (здатність стати на його позицію, імітувати його роздуми, перед­бачити можливі труднощі, розуміти, як учень сприймає певну ситуацію, вміння пояснити, чому він діє так, а не інакше).

Підсумком обговорення має бути висновок про те, що діяльність учителя — складне, багатопланове явище, яке потребує спеціального пізнання, осмислення.


Дата добавления: 2014-12-30; просмотров: 18; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.009 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты