Обговорення головних теоретичних положень. Під час обговорення першого питання важливо зосередити увагу на тому, що в усі часи існування школи вчителі (або люди

Під час обговорення першого питання важливо зосередити увагу на тому, що в усі часи існування школи вчителі (або люди, які виконува­ли функції вчителів, навчаючи дітей) використовували різні методи залучення дітей до навчання. Вони й заклали підґрунтя для формуван­ня двох протилежних концепцій, які можна визначити як авторитарне навчання і гуманістичне навчання. У Словнику термінології з педагогічної майстерності (Полтава, 1995. — С. 7) авторитарне навчання тлумачить­ся як примусове, безособистісне, занадто інтелектуалізоване, спрямоване тільки на засвоєння знань і вмінь; воно не враховує міри докладених учнями зусиль у здобутті знань, їхнього емоційно-ціннісного ставлення до навчання.

Сучасне тлумачення гуманістичного навчання виокремлює в ньому такі характеристики: відносно вільне, включає елементи самодіяльності учня; особистісно задіяне, стає формою організації особистісного життя учня (за Ш. Амонашвілі); спрямоване на засвоєння знань як власної цінності, як засобу пізнання себе і світу. Аналізуючи рекомендовану літературу (1—3, 5) студенти мають змогу глибше розібратися у визна­ченні сутності цих підходів, дати їм порівняльну характеристику (для порівняння можна використати такі моменти: позиція вчителя і учня у навчанні; мета і результат навчання тощо). Поміркуймо щодо пріорите-тів школи XXI ст. Це будуть пріоритети примусу чи спонукання? Чи

зміниться роль учителя в навчанні? Чи постане необхідність говорити про педагогічну майстерність учителя?

Друге питання орієнтує на осмислення сутності вже відомого з попе­редніх занять поняття діалогу в навчанні.

Діалогу як психологічної позиції вчителя щодо учня і навпаки, як інформаційно-смислового обміну між ними, як залучення учнів до спільного з учителем пошуку істини. Діалог дає можливість реалізу­вати ідеї гуманістичної педагогіки, оскільки розглядає учня як рівно­правного щодо вчителя в особистісному плані суб'єкта навчання; має на меті розвиток особистісного потенціалу учня, його пізнавальної активності, здатності брати на себе ініціативу, приймати самостійні рі­шення.

Діалог дає учителеві змогу повідомити учням навчальну інфор­мацію як проблему, що містить відоме й невідоме. Під час розв'язання цієї проблеми учень намагається разом з учителем творити «своє» знан­ня, а не просто механічно засвоює «чуже». При цьому важливо, що навчальна проблема, яка розв'язується, є привабливою для учня, особис-тісно ним сприймається. Діалог у навчанні — це і специфічна форма комунікативного забезпечення уроку, що дає можливість відбутися діа­логу голосів, міркувань, почуттів учнів і вчителя, почути один одного (2-4,6).

На відміну від діалогу, монолог у навчанні тлумачиться як одно­бічна, суб'єкт-об'єктна взаємодія вчителя з учнями, в якій перева­жає інформаційне насичення і контроль. Позиція учня є позицією ви­конавця.

Урок, побудований на засадах діалогу, визначається як урок-діалог. Його гуманістична ідея — наблизити навчання до учнів, допомогти їм реалізувати власний творчий потенціал.

Ця ідея й зумовлює вибір критеріїв ефективності уроку. Пропонуємо розібратися у сутності їх: а) емоційна комфортність учнів на уроці, відчуття захищеності; б) високий рівень пізнавальної активності учнів;

в) збільшення елементів навчальної самодіяльності в роботі учнів;

г) створення умов для задоволення потреб учнів у персоналізації, успі­
хові, суспільному визнанні; д) формування емоційно-ціннісного став­
лення до знань.

Підготовка відповіді на запитання 1.3, по суті, дасть можливість ос­мислити психологічні умови забезпечення діалогу в навчанні. Йдеться передусім про розвиток у вчителя діалогічного педагогічного мислення, яке забезпечує сприймання шкільного навчання як допомоги учням у їхньому особистісному зростанні, а самих учнів — як особистісно рівно­правних партнерів, суб'єктів пізнання. Це і здатність учителя до «емпа-тичного розуміння» своїх учнів, до рефлексії і саморефлексії під час взаємодії з ними, і розвинена «тепла» (за К. Станіславським) увага до учня, зосередженість її на процесах «підземного зростання душі» (О. Блок) вихованців.